Інновації як різновид суспільного блага

Для досягнення своїх цілей зі створення  і виробництва інновацій підприємство здійснює інноваційну діяльність. Проте, слід відмітити, що в економічній  літературі не існує однозначного розуміння  сутності інноваційної діяльності.

Ряд економістів вважають, що інноваційна  діяльність – це процес.

На розвиток інноваційного процесу  впливають:

– стан зовнішнього середовища, у  якому він протікає;

– стан внутрішнього середовища окремих  організаційних і господарських  систем;

– специфіка самого інноваційного  процесу як об’єкта управління.

На відміну від науково-технологічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки освоєнням інновації у  виробництві, а має неперервний  характер, оскільки з поширенням інновація  вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває  нових споживчих якостей. Це відкриває  для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових  споживачів, котрі сприймають даний  продукт, технологію або послугу  як нові саме для себе. Таким чином, інноваційній процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу  сферу, сферу матеріального виробництва  й експлуатації. Він є системою стадій, етапів та видів робіт і  тому має складну структуру.

Інноваційний процес характеризується:

– високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

– неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

– необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

– залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Розрізняють три види інноваційного  процесу:

– простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

– простий міжорганізаційний (товарна  форма);

– розширений. [6]

 

 

Основні етапи та фази інноваційного  процесу

Якщо розглядати інноваційний процес глибше і враховувати теорії „довгих хвиль” Й. Шумпетера, М. Кондратьєва, Г. Менша та інших вчених, слід відмітити, що інноваційний процес необхідно розглядати в єдності його вертикальної і  горизонтальної складових.

Досить розповсюдженим є  визначення сутності інноваційного  процесу саме в горизонтальному  аспекті, тобто інноваційний процес носить статичний характер і характеризується рухом від створення і малої  поширеності одиничного нововведення до повного насичення ринку.

Основи вертикального  інноваційного процесу закладені  вченими-економістами, які розробляли проблеми економічної циклічності, пов’язаної зі зміною технологічних  укладів. Вертикальний інноваційний процес, як особливий економічний феномен, вперше описується в дослідженні  Я. ван Дейна й називається  „вертикальним життєвим циклом інновації”. Логіка вертикального інноваційного  процесу полягає в русі від  більш істотних інновацій (базових) до менш істотних (псевдоінновацій).

Інноваційний процес має  складний, неупорядкований характер і полягає в русі по вертикалі  і по горизонталі. Для регулювання  інноваційної діяльності особливої  важливості набуває виділення в  рамках агрегованого об’єкту регулювання  більш чітких об’єктів.

У цьому випадку такими об’єктами можуть виступати саме стадії інноваційного процесу, адже внутрішня неоднорідність інноваційного  процесу створює специфічні особливості  регулювання інноваційної діяльності. Таким чином, першочерговою проблемою є визначення, які стадії проходять вертикальний і горизонтальний інноваційні процеси.

У вертикальному інноваційному процесі відбувається поступове витіснення продуктових інновацій технологічними. Якщо зв’язати вертикальний інноваційний процес з фазами економічного циклу, то можна побачити логічний взаємозв’язок.

На рис.1 показано етапність вертикального інноваційного процесу за Я. ван Дейном і за К. Фріменом в логічному взаємозв’язку з фазами економічного циклу. На думку К. Фрімена, організаційні інновації, що відповідають фазі економічного циклу „депресія”, передують продуктовим і технологічним інноваціям. [Додаток - 1]

Розглянемо поділ на етапи горизонтального інноваційного процесу. На думку Ю.П. Морозова, в інноваційному процесі доцільно виділити такі стадії:

– досягнення фундаментальної  науки;

– прикладні дослідження;

– дослідно-конструкторські розробки;

– первинне освоєння;

– широке впровадження (поширення  інновацій);

– використання;

– старіння інновації.

Інше розуміння етапів горизонтального інноваційного процесу пропонується в роботі С.А. Парсаданяна:

– дослідження (фундаментальні і прикладні);

– розробки (дослідно-конструкторські, технологічні і організаційні);

– експериментальне виробництво;

– освоєння виробництва  нової продукції;

– серійне виробництво;

– реалізація нової продукції  і її експлуатація.

Ряд авторів вважають, що інноваційний процес складається із чотирьох стадій:

– зародження (усвідомлення потреби і можливості інновації);

– освоєння (впровадження у  виробництво, експеримент);

– дифузія (тиражування);

– рутинізація (реалізація нововведень у стабільних умовах господарювання).

Зазначені етапи інноваційного  процесу не досить чітко розмежовані, тому що відсутній критерій їхнього  розмежування. Таким критерієм має  виступити вид суспільного продукту, що є логічним результатом специфічної  діяльності. Таким чином, протягом проходження  інноваційного процесу суспільний продукт матиме три форми:

– інтелектуальний продукт, тобто сукупність нових знань;

– результат освоєння нових  знань у виробництві;

– товари та послуги, вироблені  за допомогою інновацій.

Характерною рисою зазначених форм суспільного продукту є тісний взаємозв’язок між ними. Інтелектуальний продукт споживається в процесі виробництва інновації (освоєння). Інноваційний продукт споживається на стадії виробництва товарів і послуг. Якщо схематично зобразити викладений вище підхід, то етапи горизонтального інноваційного процесу можна представити так (рис. 2) [Додаток - 2]

Використовуючи різні критерії, у рамках кожного з етапів можна визначити більш детальну послідовну схему етапів інноваційного процесу. На рис. 3 представлений найбільш прийнятний розподіл на етапи горизонтального інноваційного процесу. [Додаток - 3]

На основі дослідженого можна  зробити висновок, що інноваційний процес – це динамічний процес зміни  одного типу інновацій іншими типами, який також охоплює у рамках нововведення діяльність зі створення, освоєння та використання нового знання.

Відповідно до міжнародної  практики ІSO 9004 виділяють такі етапи  горизонтального інноваційного процесу:  

маркетинг, пошук і вивчення ринку;

1. проектування і (або) розробка технологічних вимог;
2. розробка продукції;
3. матеріально-технічне постачання;
4. підготовка і розробка виробничих процесів;
5. виробництво;
6. контроль, проведення випробувань і обстежень;
7. упаковка і зберігання;
8. реалізація і розподіл продукції;
9. монтаж і експлуатація;
10. технічна допомога і обслуговування;
11. утилізація продукції після використання.

У залежності від результату діяльності етапи інноваційного  процесу можна розподілити на:

– науковий етап (результатом  є інтелектуальний продукт –  нові наукові знання, патенти, винаходи). Він включає фундаментальні і  прикладні дослідження;

– технічний етап (результат – досліджений ринок; зразок, зручний для використання у комерційних цілях);

– технологічний етап (результатом  є технічна зміна виробництва і використання);

– експлуатаційний етап (результат – якісний виріб, модифікований виріб).

Ряд авторів вважають, що в складі життєвого циклу можна  виділити такі етапи:

• базові (фундаментальні) дослідження;
• науково-дослідні роботи, включаючи випробування прототипу;
• дослідно-конструкторські розробки (технологія, способи і методи, ноу-хау);
• комерціалізація і виробництво (маркетинг, бізнес-планування, інвестиції, обладнання, випуск);
• продаж товарів, а також ліцензій і патентів, організація системи експлуатації і сервісу, технічна допомога;
• завершення інновації (згортання виробництва, переоснащення, перекваліфікація).

 

 

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

Можливість випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від  рівня розвитку техніко-технологічної  бази підприємства. Розвиток техніко-технологічної  бази виробництва за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, що потребує значних інвестиційних ресурсів. Тому питання розвитку техніко-технологічної  бази на сучасному етапі розвитку України є досить актуальним. Позитивне  вирішення цього питання дасть  можливість вийти на якісно новий  рівень розвитку у системі конкуруючих  економік.

Техніко-технологічна база підприємства виробничої сфери – системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваних за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічний стан – способи одержання і перетворення матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції, а також відображення процесу формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати господарської діяльності.

Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних  досліджень, засобом безпосереднього  впливу науки на сферу виробництва. Сучасним технологіям властиві певні  тенденції їх розвитку і застосування. Головними з них є:

1)    перехід до малостадійних процесів шляхом сполучення в одному технологічному агрегаті окремо виконуваних раніше операцій;

2)    забезпечення у нових технологічних системах мало або безвідходності виробництва;

3)    підвищення рівня комплексної механізації процесів на основі застосування систем машин і технологічних ліній;

4)    використання в нових процесах засобів мікроелектроніки, що дозволяє одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягти більш динамічної гнучкості виробництва.

Найбільш важливі, типові для всіх підприємств (незалежно  від видів діяльності) показники  техніко-технологічного рівня підприємства наведені в таблиці 1. [Додаток - 4]

Для поглибленої аналітичної  оцінки рівня технічного розвитку підприємства використовують додаткові показники:

1)    механоозброєність праці (відношення середньої вартості машин та устаткування до кількості робітників);

2)    коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

3)    коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів);

4)    рівень утилізації відходів виробництва;

5)    рівень забруднення навколишнього середовища;

6)    частка екологічно чистої продукції.

У процесі оцінювання визначаються відповідність технічного рівня  виробництва сучасним досягненням  у сфері науки і техніки, шляхи  підвищення технічного рівня, резерви  такого підвищення, вплив технічного рівня виробництва на динамізм виробничих підрозділів (потужностей).

Виробничий процес здійснюється за допомогою технологій, під якими  слід розуміти способи послідовної  зміни стану, форми, розмірів та інших  характеристик предметів праці. В основу оцінки технологічної структури  виробництва можуть бути покладені  наступні показники:

1)    ступінь технологічної диференціації виробництва;

2)    відповідність форм технологічної диференціації виробництва організаційним умовам;

3)    щільність налагодження виробничих взаємозв’язків між підрозділами підприємства;

4)    додержання принципу прямоточності (забезпечення мінімального шляху руху виробів між окремими етапами виробничого процесу) при встановленні виробничих взаємозв’язків.