Інтелектуальна власність в епоху Інтернету

Інтелектуальна власність в епоху Інтернету  

 Перехід до  інформаційної економіки нерозривно  пов'язаний з бурхливим розвитком  електронних засобів зв'язку, новітніх  цифрових технологій, які істотно  скорочують терміни відтворення  інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів споживачам. 
   На сьогодні Інтернет-ресурси включають понад 10 млрд. документів, а темпи зростання Всесвітньої мережі перевищують 7 млн нових сторінок на добу. На початок 2005 р. кількість веб-сайтів в Інтернеті досягла 60 млн, а темпи зростання їх кількості перевищують 1,7 млн на місяць. 
   Перетворення Інтернету на провідний засіб спілкування, обміну інформацією та ведення бізнесу породжує нові явища в системі відносин інтелектуальної власності, зумовлені віртуальною сутністю, транскордонністю та динамічністю цієї глобальної мережі. 
   На думку сучасних дослідників, широке використання Інтернету у сфері інтелектуальної власності породжує не лише нові можливості, а й низку проблем щодо ефективного захисту та охорони прав інтелектуальної власності. 
   По-перше, Інтернет як супермедійний засіб комунікації полегшує інформаційний обмін, пришвидшує рух інформації, сприяє подальшому розвитку глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності та механізмів узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін. Наприклад, у 1998 р. Генеральна асамблея ВОІВ ухвалила проект WIPONET, спрямований на спрощення операцій у сфері інтелектуальної власності шляхом створення світової мережевої інфраструктури, здатної зробити доступною інформацію щодо інтелектуальної власності для широкого загалу. 
   По-друге, формування "кіберпростору", який має глобальні та цифрові характеристики, створює проблеми захисту прав інтелектуальної власності, що мають територіальні та часові параметри, а також географічні та фізичні межі. 
   Чинні норми, як правило, зорієнтовані на поширення творів на матеріальних носіях, що охороняються авторським правом, тоді як в Інтернеті їх використання є практично необмеженим. Крім того, застосування програм у глобальній комп'ютерній мережі дає змогу здійснювати практично необмежений експорт та імпорт об'єктів інтелектуальної власності. 
   Перенесення зростаючої кількості літературних творів, фільмів, комп'ютерних програм у цифрове середовище породжує реальну загрозу зміни та фальсифікації цих творів, створення дешевих і високоякісних копій, їх широкого розповсюдження з порушенням авторських прав. Користувачі комп'ютерів зі спеціальними пристроями отримують можливості запису та перезапису фонограм на комп'ютерні диски з подальшим їх відтворенням на будь-якому побутовому пристрої. Є реальна загроза підробки знаків для товарів і послуг, поширення комп'ютерного піратства тощо. 
   Таким чином, проникнення комерційних відносин у мережу Інтернет породжує якісно нові проблеми, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності. Це зумовлює необхідність перегляду традиційних підходів до охорони та захисту цих прав, усвідомлення того, що інституційне середовище функціонування інтелектуальної власності в індустріальну епоху стало непридатним для інформаційного суспільства, в якому все більш актуальними стають проблеми охорони авторського і суміжних прав у цифровому просторі; охорони ділових методів та недопущення порушення прав щодо засобів індивідуалізації недобросовісної конкуренції в електронній торгівлі. 
   За останні десять років істотно зросла кількість країн, підключених до Інтернету. У той час як на початку 90-х років таких країн було ледь більше десяти, то до кінця 2001 р. цей показник збільшився до 214. Трафік Інтернетом подвоюється кожні півроку. Якщо спочатку обсяг інформації, що передавався Всесвітньою мережею, вимірювався мега- та гігабайтами, то тепер — тера- і петабайтами. Проте рівень поширення Інтернету все ще залишається нерівномірним для різних регіонів світу. У травні 2002 р. країни з найвищим рівнем поширення Інтернету мали такі показники: 
   — на Європейському континенті; Швеція — (64,4 %), Данія — (60,3 %), Нідерланди — (58,1 %), Великобританія — (56,9 %), Норвегія - (54,4 %); 
   — в Азіатському регіоні: Гонконг, Особливий адміністративний регіон (ОАР) Китаю —(59,58 %); 
   — у Північній Америці: США — (59,2 %); Канада —(52,8 %). 
   Істотно зросла також вартість комерційних трансакцій в Інтернеті. У 2000 р. вона оцінювалась у 433 млрд. дол. у 2002 p. сягнула 1,9 трлн дол., а наприкінці 2004 p. — 6 трлн дол. При цьому комерційні операції в Інтернеті, які так чи інакше стосуються захисту авторського або патентного прав, у загальній структурі становлять 25 %. 
   Щороку зростає попит користувачів Інтернет на електронні книги. Має успіх поява наукових, технологічних і медичних публікацій он-лайн. Зріс також попит на он-лайнові колекції: в більш ніж 7300 бібліотек, які надають вільний доступ до текстів сотень тисяч електронних книг. За даними "Нью-Йорк Таймс", у вересні 2002 р. вперше кількість відвідувачів на сайті газети newtimes.com (1,28 млн щоденно) перевищила кількість примірників її щотижневого розповсюдження на папері (1,2 млн щоденно). Стосовно галузей образотворчого мистецтва, народних промислів і прикладних мистецтв, то багато музеїв і галерей перетворили свої колекції в цифрову форму і зробили їх доступними для перегляду в Інтернеті. Один із таких сайтів, Artnet, надає користувачам доступ до творів понад 16 000 художників з 1300 художніх галерей. 
   На думку сучасних дослідників, основними перешкодами на шляху розвитку відносин інтелектуальної власності в епоху Інтернет є: конфлікт доменних імен і товарних знаків в глобальній інформаційній мережі; невирішеність питання щодо правомірності патентування способів ведення бізнесу; проблеми охорони творів у цифровій формі; проблеми охорони баз даних; проблеми максимально широкого доведення до відома суспільства (через мережу Інтернет) інформації про патенти тощо. 
   На сьогодні серед дослідників не склалося єдиної думки щодо вирішення зазначених проблем. Можна виокремити принаймні три підходи до розв'язання проблем охорони та захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет: 
   1. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті є недоцільною, оскільки інформація за своєю сутністю радикально відрізняється від традиційних благ. На думку прихильників цієї позиції, процес поширення інтелектуальних продуктів через мережу Інтернет не піддається контролю та регламентації, відтак усе більшого значення набуває система безкоштовного розповсюдження програмного забезпечення з подальшим платним обслуговуванням та надаванням різного роду інформаційних послуг. 
   2. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті традиційними способами неможлива, відтак виникає об'єктивна необхідність у створенні нового інституційного середовища у цій сфері. Наголошуючи та тому, що власність взагалі втрачає будь-яке значення в інформаційному суспільстві (суспільстві знань), відомі західні дослідники стверджують, що на відміну від традиційного суспільства, у якому гарантією захисту виступало право, в інформаційній економіці основну роль відіграють моральні норми. Прихильники такого підходу звертають увагу на зміни у людській психології, системі мотивацій, переваг, норм поведінки, та акцентують увагу на виникненні нової "інформаційної" моралі, в якій доступ до інформації отримує етичне значення. Відтак кожна особистість виявляє зацікавленість не лише у власних знаннях, а й у доступі до цих знань всіх членів суспільства. 
   3. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідна. її можна здійснювати традиційними способами, шляхом внесення необхідних змін у національне та міжнародне законодавство. 
   Загальновідомо, що доступ в Інтернет забезпечують провайдери — організації, що мають спеціальне обладнання для публікації інформації в глобальній мережі. Ця інформація розміщується на сайтах, що мають свої адреси і так звані доменні імена. Доменні імена (domain name) — імена, що використовуються для адресації комп'ютерів та ресурсів у Інтернеті, які на сьогодні є діловими чи особистими ідентифікаторами. Хоча доменні імена як такі не є формою інтелектуальної власності, вони виконують функцію ідентифікації, подібну тій, яку виконують знаки для товарів і послуг, надаючи необхідні орієнтири користувачам глобальної мережі та спрощуючи процедуру пошуку сайтів у Інтернеті. 
   Нині система індивідуалізації віртуального, сітьового світу вступила в суперечність із системою індивідуалізації "реального" світу (системою знаків для товарів і послуг, фірменних найменувань тощо). Наприклад, на відміну від законодавства щодо товарних знаків, доменні імена мають режим вільної реєстрації за правилом першості. Відтак сучасна система реєстрації доменних імен породжує певні суперечності у сфері охорони прав інтелектуальної власності, оскільки з двох компаній, які законно використовують однакові торговельні знаки щодо різних класів товарів та послуг, лише одна може зареєструвати доменне ім'я, що відповідає її торговельній марці, тоді як інша компанія змушена обирати інше доменне ім'я. 
   Можливість вільного вибору доменних імен спричинює конфлікти через протиправне явище, відоме як кіберсквотит (від англ. "cybersquatting" — кіберзахоплення або захоплення доменних імен) — реєстрацію найменувань доменів, що збігаються із засобами індивідуалізації або подібні до них з їх наступним недобросовісним використанням як для власних комерційних цілей, так і для перепродажу власникам відповідних засобів індивідуалізації. 
   Кіберсквотери використовують принципи реєстраційної системи доменних імен, що ґрунтується на правилі першості, для реєстрації назв торговельних марок, фірмових найменувань, прізвищ, відомих імен без згоди їх власників. Користуючись тим, що така реєстрація не потребує значних коштів, порушники прав інтелектуальної власності реєструють величезну кількість доменних імен, виставляючи їх з часом на продаж або пропонуючи компаніям — власникам відомих знаків для товарів і послуг за досить значні суми. У Заключній доповіді про процес щодо назв доменів у рамках ВОІВ від 30 квітня 1999 р. зазначається: "незважаючи нате, що доменні імена з самого початку були призначені для полегшення пошуку серверів, вони почали відігравати більш важливу роль ідентифікаторів, які можуть входити у конфлікт із системою ідентифікаторів, яка існувала до появи Інтернету і охороняється через механізм інтелектуальної власності". 
   Адресні імена Інтернету виражаються словами. При цьому система адрес Інтернет має ієрархічну структуру за якої розділені між собою крапками доменні імена поділяються на домени верхнього рівня (загальні чи родові, наприклад: .com, .net, .org) та національні (введені відповідно до коду країни, наприклад ".UA" — для України, ".FR" — для Франції). Присвоює міжнародні родові доменні імена спеціальний орган Internety — LANА (адресне бюро мережі Інтернет). 
   Повноцінне становище та розвиток Інтернету в Україні та формування Національного сегмента Інтернет було започатковано у грудні 1992 p., коли офіційно був зареєстрований домен "mа". Кількість хостів у цьому домені збільшилася з 10 тис. у 1997р. до 90 тис. у 2004 р. 
   За період 1999—2004 pp., кількість веб-сайтів у домені ".uа" зросла з 2 тис. до 30 тис. 
   За кількістю хостів, підключених до Інтернету Україна, посідала у2004 р. 28- ме місце а Європі та 45- те у світі. На сьогодні інформаційне наповнення українського сегмента Інтернет включає інформацію про діяльність різноманітних суб'єктів господарювання (37 %); інформаційно-довідкові ресурси (16,6 %); розважальну інформацію (14,8 %), інформацію ЗМІ (6 %); інформацію науково-дослідних та навчальних організацій (4,4 %) та інформацію про діяльність органів державної влади (1,3 %). 
   За даними Державного комітету зв'язку та інформації, станом на 1 січня 2005 р. послугами доступу в Інтернет користувалися 8,4% жителів України. 
   Водночас, за даними ООН, у 2002 р. у Норвегії цей показник становив 50,2 %, в США — 55,1 %, в Японії — 44,9%, Фінляндії—50,9 %, Естонії—32,8 %. 
   З метою усунення конфліктів щодо інтелектуальної власності в мережі Інтернет ВОІВ прийняла рекомендації, які були схвалені Корпорацією Інтернет з присвоєння назв і адрес (ICANN). Відповідно до цих рекомендацій була введена в дію Універсальна стратегія розгляду спорів щодо доменних імен (UDRP), покликана надавати допомогу власникам знаків для товарів і послуг, які постраждали від кіберсквотингової діяльності. Відповідно до UDRP була встановлена уніфікована та обов'язкова система адміністративного врегулювання спорів, пов'язаних з кіберсквотингом на основі призначення ВОІВ "нейтральних" експертів з розгляду справ та винесення рішень щодо передачі або анулювання доменних імен. 
   Перша скарга на українського резидента за звинуваченням у кіберсквотингу була подана у 2001 р. З того часу відповідачами у справах центру з арбітражу та медіації ВОІВ проходили 16 осіб з місцезнаходженням в Україні. 
   У цілому у 2004 р. до цього центру надійшло 1179 заяв щодо кіберсквотингу, що на 6,6 % більше, ніж у 2003 р. З 1999 p., коли були запроваджені правила UDRR, центр з арбітражу та медіації ВОІВ розглянув приблизно 7 тис. справ, що стосуються понад 12,5 тис. доменних імен та інтересів юридичних і фізичних осіб із 124 країн світу. Близько половини цих справ стосуються резидентів США. 
   Одним із чотирьох провайдерів послуг щодо врегулювання спорів у сфері доменних імен є центр ВОІВ з арбітражу та посередництва, на який припадає більше 60 % всіх позовів за процедурою UDRP. У 2002 р. ВОІВ створила базу даних щодо справ стосовно "кіберсквотингу", розглянутих центром з арбітражу. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми стало також надання ВОІВ послуг щодо бази даних у режимі онлайн для попереднього звірення на предмет відповідності чи невідповідності певної назви домену товарному знаку. 
   Ще однією гострою проблемою інформаційної епохи є проблема порушення авторських прав у Інтернеті. 
   Найпоширенішим порушенням виключних авторських прав на програми для ЕОМ є розповсюдження контрафактних копій програм глобальними комп'ютерними мережами. Проблема пов'язана також зі складністю фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови судового розгляду справи. 
   З метою доповнення та вдосконалення наявної міжнародної охорони для об'єктів авторського права та суміжних прав у цифровій формі та цифровому середовищі на Дипломатичній конференції ВОІВ у грудні 1996 р. були прийняті Договори з авторського права та з виконання і фонограм (так звані Інтернет-договори). Таким чином, було закладено правову основу для захисту інтересів авторів у кіберпросторі та забезпечення власникам відповідних прав можливостей для використання ефективної охорони при розповсюдженні їхніх творів через Інтернет шляхом електронної торгівлі. 
   З появою Інтернету плагіат перетворився на серйозну проблему. За даними опитування, проведеного професором Д. Маккейбом з Ратгерського університету 37 % з 30 тис. студентів у 34 коледжах США користуються copy&paste для копіювання витягів з чужих робіт, знайдених у мережі. Водночас 20 % університетських професорів у США використовують програми, здатні виявити плагіат. 
   Подібним програмним забезпеченням користується все більша кількість видавництв, юридичних фірм, Інтернет-компаній, державних органів. Так, наприклад, Рада Безпеки ООН використовує один із популярних Інтернет-сервісів, який дає змогу вишукувати плагіаторів, створений компанією іРага-digms LLC з Окленда (Каліфорнія). Детектор плагіату Turnitin сьогодні використовують більш ніж 2500 вищих навчальних закладів США і більш ніж 1000 закордонних ВНЗ. 
   Останні два роки кіновиробники компанії звукозапису використовують програми, що дають можливість виявляти в мережі користувачів, які нелегально скачують кіно чи музику. Уже є сайти, де будь-який творець тесту "вивішеного" в Інтернеті, може зареєструвати його і відстежувати плагіат. 
   В.М. Антонов 
   Згідно з Договорами ВОІВ 1996 p., право на відтворення було поширено на випадки їх відтворення "будь-яким чином і в будь-якій формі", зокрема цифровій. Стосовно проблем розміщення товарів у мережі Інтернет було прийнято рішення, що таке розміщення можливе лише з дозволу правовласника. Відповідно до Договору з авторського права, автори літературних та художніх творів володіють виключними правами дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома, в тому числі шляхом доступу до цих творів з будь-якого місця, в будь-який час, за власним вибором представників публіки. Крім того, згідно з досягнутими домовленостями країни можуть переносити та відповідно поширювати на цифрове середовище обмеження та винятки, прийняті відповідно до Бернської конвенції. З метою недопущення несанкціонованого розповсюдження об'єктів права інтелектуальної власності в цій сфері нині активно використовуються такі захисні методи, як шифрування, паролі, водяні знаки, контроль доступу, електронні конверти тощо. Водночас зростає увага до розробки національного та міжнародного законодавства, створення відповідного правового поля. 
   Спроби світового співтовариства пристосувати інформаційні технології до захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності знайшли відображення у системах DRM — "цифрового управління правами". Ці системи спрямовані на затвердження певних правил щодо використання об'єктів інтелектуальної власності на основі визначення: 
   — суб'єктів, яким надається доступ до творів; 
   — ціни об'єктів інтелектуальної власності; 
   — умов доступу до творів, в тому числі надання користувачем права копіювання та внесення змін до творів, визначення часу протягом якого їм надається право доступу до цих творів; 
   — регламентованих кількості та видів технічних засобів за допомогою яких здійснюється доступ. 
   Таким чином, системи DRM спрямовані на автоматизацію процесу ліцензування творів та забезпечення чіткого виконання умов ліцензій. Технічні засоби DRM забезпечують захист прав суб'єктів авторського права у цифровому середовищі, сприяють приборканню піратства щодо об'єктів авторського права, їх ефективній та адекватній охороні при поширенні у глобальній мережі та подальшому розвитку міжнародної співпраці у галузі науки, культури і мистецтва. 
   Ще однією гострою проблемою розвитку інтелектуальної власності в епоху Інтернету є поширення електронної торгівлі об'єктами інтелектуальної власності. Ці питання були в центрі уваги Міжнародної конференції ВОІВ з електронної торгівлі та інтелектуальної власності 1999 р. у Женеві. На конференції як першочергові були виокремлені проблеми приєднання якомога більшої кількості держав до Договору про авторське право та Договору про виконання та фонограми (1996 p.); розробки законодавчих основ захисту баз даних як об'єктів авторського права; гармонізації норм з авторизації угод, що здійснюються в мережі, а також норм щодо захисту інформації, шифрування, аутентифікації, цифрових підписів та допомоги країнам, що розвиваються, щодо входження в Глобальну мережу ВОІВ, урахування їх інтересів тощо. 
   На завершення Конференції було оголошено так званий "Цифровий порядок денний ВОІВ", який включає десять пунктів: 
   1. Розширення участі у міжнародному співробітництві з питань інтелектуальної власності країн, що розвиваються, шляхом використання Глобальної мережі ВОІВ WIPONET та інших засобів з метою забезпечення доступу до відповідної інформації, участі у формуванні глобальної політики та розширення можливостей використання ресурсів інтелектуальної власності в електронній торгівлі. 
   2. Набрання чинності Договорами ВОІВ з авторського права та з виконання і фонограм. 
   3. Сприяння адаптації міжнародного законодавства з метою полегшення електронної комерції шляхом поширення принципів Договору про виконання та фонограми на аудіовізуальні твори; узгодження прав організацій мовлення з вимогами цифрової епохи; досягнення прогресу у сфері міжнародних договорів щодо баз даних. 
   4. Виконання рекомендацій Доповіді про процес із назв доменів у рамках ВОІВ, досягнення сумісності між ідентифікаторами в реальному та віртуальному світах шляхом упровадження правил взаємної поваги та усунення суперечностей між системою назв доменів і правами інтелектуальної власності. 
   5. Розробка принципів, які б лягли в основу запровадження в подальшому на міжнародному рівні правил щодо відповідальності провайдерів онлайнових послуг у сфері інтелектуальної власності. 
   6. Сприяння адаптації організаційно-правової структури з метою полегшення використання інтелектуальної власності в інтересах суспільства в глобальній економіці шляхом адміністративної координації та реалізації (за бажанням користувачів) практичних систем стосовно взаємної оперативної підтримки та взаємодії між системою електронного управління авторським правом і методами таких систем; надання ліцензій у режимі он-лайн на представлену в цифровому вигляді культурну спадщину, врегулювання в режимі онлайн суперечок у сфері інтелектуальної власності тощо. 
   7. Впровадження та подальший розвиток он-лайнових процедур подання та обробки міжнародних заявок для цілей РСТ, Мадридської системи та Гаазької угоди. 
   8. Вивчення та пошук (за необхідності) сучасних та ефективних рішень щодо заходів, спрямованих на вдосконалення управління представленим у цифровому вигляді культурним надбанням шляхом розробки типових процедур і бланків для глобального ліцензування таких об'єктів; нотаріального засвідчення електронних документів; впровадження процедур сертифікації веб-вузлів на предмет відповідності певним нормам і процедурам у сфері інтелектуальної власності. 
   9. Вивчення нових проблем, що виникають у сфері інтелектуальної власності й пов'язані з електронною торгівлею з метою запровадження відповідних норм і процедур. 
   10. Співпраця з іншими міжнародними організаціями з метою координації позицій з питань інтелектуальної власності.