Яке ж законодавство
застосовувати ? Традиційне ? Чи треба
розробляти нове ? Певне, істина лежить
посередині: для суспільних відносин,
які мають правову специфіку
через використання Інтернету, слід виписувати нові правові норми, на
решту - поширюються положення чинного
законодавства.
Сьогодні відомо не дуже
багато країн, де створюється національна
система законодавчого регулювання
у глобальному інформаційному просторі.
Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова
практика тільки формується. Проте нинішня
ситуація містить у собі своєрідну загрозу
для ряду країн, які не приділяють належної
уваги цим питанням. Загроза полягає в
можливій юридичній експансії, яка полягатиме
у спробах поширити юрисдикцію національної
системи законодавства однієї чи кількох
країн на відносини в усьому Інтернеті.
Уже починають розгортатися юридичні
баталії. Так, правові системи США й Канади
зіштовхнулись у справі компанії Braintech
Inc. (Ванкувер, Канада), що вела свої справи
у штаті Техас, проти Джона Костюка (John
Kostiuk). Канадська апеляційна інстанція
суду відмовилася визнати рішення суду
штату Техас у справі та заявила, що юрисдикція
США не поширюється на інформаційний простір
Канади, де було організовано ресурс відповідача.
Тож багато країн почали активно працювати
над створенням законодавства, що регулюватиме
відносини в Інтернеті.1 У Канаді підготовлено
доповідь «Кіберпростір - не антитериторія
закону». У ній розглядаються проблеми,
пов’язані з кримінальною та цивільною
відповідальністю, яка виникає під час
роботи в Інтернеті, як користувачів, так
і постачальників змісту й інформаційних
послуг. У контексті канадського кримінального
кодексу розглянуто такі дії в Інтернеті,
як передача непристойних, образливих
повідомлень, дитячої порнографії, порушення
прав на торговельні марки.2 Крім того,
розглянуто випадки настання цивільної
відповідальності в результаті дій в Інтернеті,
які шкодять репутації, порушують таємницю
приватного життя, є зловживанням або
розповсюдженням недостовірної інформації,
розголошують таємні дані, кваліфікуються
як недобросовісна конкуренція. Цікава
ситуація склалась у США. З одного боку,
офіційні органи підкреслюють необхідність
обмеження державного втручання в Інтернет.
Саме обмеженим втручанням у розвиток
Інтернету держави пояснюється його швидкий
розвиток. А з другого боку, Конгрес США
вже ухвалив або розглядає понад десяток
законопроектів, які стосуються Інтернету.
Проект закону про захист персональної
інформації в Інтернеті передбачає заборону
для федеральних відомств доступу до конфіденційних
записів про індивідів через Інтернет.
Проект закону про сімейний доступ до
Інтернету спрямовано на забезпечення
батьків засобами контролю змісту, до
якого мають доступ їхні діти через Інтернет.
Провайдери послуг Інтернету повинні
надавати програмне забезпечення, що дозволяє
здійснювати такий контроль. Заборону
використовувати Інтернет для азартних
ігор, укладання парі, проведення лотерей
та інших способів вилучення грошей у
населення передбачає законопроект «Про
заборону азартних ігор в Інтернеті».
Ради справедливості слід зазначити, що
існують і спроби реалізувати методи саморегуляції
в Інтернеті, приміром у Канаді, у Франції.
Перед нашою юридичною системою стоїть
дуже важливе завдання - розробити систему
національного законодавства в царині
відносин у глобальному інформаційному
просторі, яке необхідно максимально гармонізувати
з зароджуваним міжнародним законодавством.
Це нормативно-правові акти, що встановлюють
юридичний статус електронного документа,
цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, регулюють
особливості авторського права, економічних
відносин в умовах мережних технологій,
установлюють відповідальність за комп’ютерні
злочини тощо. А перед інтернет-співтовариством,
зокрема перед створеними асоціаціями,
стоїть завдання осмислити нинішню ситуацію,
опрацювати пропозиції щодо формування
такої правової політики у сфері Інтернету,
яка створювала б максимально комфортні
умови і для розвитку мережі в Україні,
і для її користувачів. Насамперед потрібно
говорити про гарантію права користування
Інтернетом. Відповідно до статті 34 Конституції
України, юридично нікого не можна обмежувати
в доступі до Інтернету. Але такі гарантії
повинні підкріплюватися реальними практичними
можливостями. Моніторинг в Інтернеті.
Дискусії навколо моніторингу в Інтернеті
вельми поширені не тільки в нас, а й в
інших країнах. Спонукає до них побоювання,
що правоохоронні органи здійснюватимуть
тотальний контроль над змістом інформаційних
потоків в Інтернеті. На мій погляд, передусім
необхідно відповісти на запитання: чи
потрібен принципово моніторинг як засіб,
що потенційно дозволяє визначити відправника
тієї чи тієї інформації або користувача,
котрий зробив ту чи ту дію в Інтернеті.
Відповідь очевидна - потрібен. Підтвердження
цього - численні приклади мережної комп’ютерної
злочинності, зокрема діяльність хакерів,
осіб, які поширюють руйнівні комп’ютерні
віруси, розповсюджують протиправну інформацію.
Для їх виявлення необхідно вживати відповідних
слідчих заходів, а це можливо за наявності
системи моніторингу. Інший аспект цієї
проблеми - регламентація роботи з системою
моніторингу. Така регламентація може
існувати лише на законодавчій основі,
а самі дії щодо проведення моніторингу
стосовно конкретних осіб чи дій мають
бути санкціоновані відповідно до законодавства.
Дискусійне зараз питання - визначення
статусу ЗМІ в Інтернеті. Формування електронних
аналогів друкованого засобу масової
інформації в Інтернеті практично врегульовано
частиною третьою ст. 1 Закону України
«Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні»: «Вказані в частинах
першій і другій цієї статті Закону друковані
видання можуть включати до свого складу
інші носії інформації (платівки, дискети,
магнітофонні й відеокасети тощо), розповсюдження
яких не заборонено чинним законодавством
України». Справді, розширене тлумачення
цієї статті дозволяє зарахувати до інших
носіїв інформації і Інтернет. Набагато
складніше питання з виданнями, що виходять
лише в електронному вигляді. Пряме застосування
частини першої ст. 1 цього закону («У цьому
Законі під друкованими засобами масової
інформації (пресою) в Україні розуміються
періодичні й такі, які продовжуються,
видання, що виходять під постійною назвою,
із періодичністю один і більше номерів
(випусків) протягом року на основі свідоцтва
про державну реєстрацію») дає формальну
підставу зарахувати до ЗМІ усі веб-сайти.
Це абсурдно. Певне, доцільно статус веб-сайта
як ЗМІ визначати на основі добровільної
реєстрації. Але водночас необхідно мати
правову норму, яка дозволяє громадянам
вимагати вилучення неправдивої інформації
про них, розміщеної на будь-якому веб-сайті.
2.3 Державна політика
стосовно розвитку Інтернет в
Україні
31 липня 2000 р. вийшов
Указ Президента України Про
заходи щодо розвитку національної
складової глобальної інформаційної мережі Інтернет
та забезпечення широкого доступу до цієї
мережі в Україні (№928/2000 від 31.07.2000). Це
був один з перших державних законодавчих
актів відносно Українського сегменту
мережі Інтернет.
В цьому Указі зазначається,
що з метою розвитку національної складової
глобальної інформаційної мережі Інтернет,
забезпечення широкого доступу громадян
до цієї мережі, ефективного використання
її можливостей для розвитку вітчизняної
науки, освіти, культури, підприємницької
діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків,
належного інформаційного забезпечення
здійснення органами державної влади
та органами місцевого самоврядування
своїх повноважень, повнішого задоволення
потреб міжнародного співтовариства в
об'єктивній, комплексній інформації щодо
різних сфер суспільного життя в Україні,
а також вирішення інших завдань, визначених
в Посланні Президента України до Верховної
Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя.
Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000 - 2004 роки" постановляється:
Установити, що розвиток національної
складової глобальної інформаційної мережі
Інтернет (далі - мережа Інтернет), забезпечення
широкого доступу до цієї мережі громадян
та юридичних осіб усіх форм власності
в Україні, належне представлення в ній
національних інформаційних ресурсів
є одним з пріоритетних напрямів державної
політики в сфері інформатизації, задоволення
конституційних прав громадян на інформацію,
побудови відкритого демократичного суспільства,
розвитку підприємництва. У зв'язку з цим
основними завданнями щодо розвитку національної
складової мережі Інтернет та забезпечення
широкого доступу до цієї мережі в Україні
визначити:
- створення у найкоротші
строки належних економічних,
правових, технічних та інших
умов для забезпечення широкого
доступу громадян, навчальних закладів,
наукових та інших установ і організацій
усіх форм власності, органів державної
влади та органів місцевого самоврядування,
суб'єктів підприємницької діяльності
до мережі Інтернет;
- розширення і вдосконалення
подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної,
економічної, правової, екологічної, науково-технічної,
культурної та іншої інформації про Україну,
зокрема тієї, що формується в органах
державної влади та органах місцевого
самоврядування, навчальних закладах,
наукових установах та організаціях, архівах,
а також бібліотеках, музеях, інших закладах
культури, розширення можливостей для
доступу в установленому порядку до інших
національних інформаційних ресурсів,
постійне вдосконалення способів подання
такої інформації;
- забезпечення конституційних
прав людини і громадянина
на вільне збирання, зберігання,
використання та поширення інформації,
свободу думки і слова, вільне
вираження своїх поглядів і
переконань;
- забезпечення державної
підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через
мережу Інтернет;
- створення умов для
розвитку підприємницької діяльності
та конкуренції у галузі використання
каналів електронного зв'язку, створення
можливостей для задоволення
на пільгових умовах потреб
у зазначених послугах навчальних закладів, наукових
установ та організацій, громадських організацій,
а також бібліотек, музеїв, інших закладів
культури, закладів охорони здоров'я, включаючи
розташованих у сільській місцевості;
- розвиток та впровадження
сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у
системі державного управління, фінансовій
сфері, підприємницькій діяльності, освіті,
наданні медичної та правової допомоги
та інших сферах;
- вирішення завдань
щодо гарантування інформаційної
безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження
якої заборонено відповідно до законодавства;
вдосконалення правового регулювання
діяльності суб'єктів інформаційних відносин,
виробництва, використання, поширення
та зберігання електронної інформаційної
продукції, захисту прав на інтелектуальну
власність, посилення відповідальності
за порушення встановленого порядку доступу
до електронних інформаційних ресурсів
всіх форм власності, за навмисне поширення
комп'ютерних вірусів. Державному комітету
зв'язку та інформатизації України, Міністерству
освіти і науки України та Державному
комітету інформаційної політики, телебачення
і радіомовлення України із залученням
інших центральних органів виконавчої
влади, а також Національної академії
наук України, провідних вчених та фахівців,
представників відповідних суб'єктів
підприємницької діяльності, виходячи
із завдань, розробити протягом шести
місяців проект державної програми розвитку
мережі Інтернет в Україні для включення
її як складової частини Національної
програми інформатизації.
Кабінету Міністрів
України забезпечити:
- поетапне відповідно
до затвердженої в установленому
порядку державної програми розвитку
мережі Інтернет в Україні
завершення підключення до цієї
мережі наукових установ та
організацій, навчальних закладів,
архівів, бібліотек, музеїв та інших закладів
культури, включаючи розташовані у сільській
місцевості;
- розвиток освітніх
та навчальних програм на базі
комп'ютерних інформаційних технологій;
- створення правових,
організаційних, технічних та інших
умов для здійснення підприємницької діяльності
з використанням мережі Інтернет;
- підвищення ефективності
системи підготовки фахівців
з інформаційних технологій, удосконалення
відповідних нормативів, навчальних
програм та планів, а також
вжиття додаткових заходів для формування у населення знань, умінь
і навичок, необхідних для користування
мережею Інтернет;
- встановлення до кінця
2000 року порядку оприлюднення
інформації про діяльність органів
державної влади України та
завершення створення Веб-сторінок
центральними органами виконавчої влади, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними, Київською та Севастопольською
міськими державними адміністраціями,
а також провідними науковими установами
та навчальними закладами;
- подання інформації
на Веб-сторінках, зазначених у пункті 5 цієї статті,
державною, англійською та іншими мовами;
- створення національного
реєстру українських інформаційних
ресурсів, підключених до мережі
Інтернет;
- підготовку та подання
у шестимісячний строк до Верховної
Ради України відповідних законопроектів з питань:
особливостей діяльності засобів масової
інформації, створення, одержання, використання,
поширення та зберігання інформації, забезпечення
охорони інтелектуальної власності та
авторського права у мережі Інтернет;
вчинення цивільно-правових угод з використанням
електронного документообігу та електронного
цифрового підпису; встановлення відповідальності
за поширення через мережу Інтернет інформації,
розповсюдження чи обнародування якої
заборонено відповідно до законодавства,
за навмисне поширення комп'ютерних вірусів,
порушення встановленого порядку доступу
до інформаційних ресурсів усіх форм власності;
- передбачати під час
уточнення Державного бюджету
на 2000 рік та формування проектів
Державного бюджету України на
наступні роки кошти, необхідні для фінансування
заходів, передбачених цим Указом.
Міністерству закордонних
справ України, Міністерству економіки
України із залученням інших центральних
органів виконавчої влади:
- опрацювати питання щодо вступу України до відповідних
міжнародних організацій, що займаються
питаннями розвитку телекомунікаційних
систем, захисту прав на інформацію, протидії
поширення інформації, яка завдає шкоду
людині і громадянину, суспільству і державі,
та внести в установленому порядку відповідні
пропозиції;
- сприяти залученню
коштів міжнародної технічної
допомоги, використанню можливостей
міжнародних програм для розвитку
в Україні мережі Інтернет.
Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, обласним, Київській
та Севастопольській міським державним адміністраціям надавати всебічне
сприяння підприємствам, установам та
організаціям у вирішенні завдань розвитку
мережі Інтернет в Україні.
Висновки
Рівень цікавості всіх
шарів суспільства до глобальної
інформаційної мережі Інтернет зростає
з кожним днем. Кількість її користувачів різко збільшується
і вже досягла мільярдної відмітки. Ніхто
і ніщо не спроможне зупинити цей лавиноподібний
процес. Користувачів не зупиняють навіть
проблеми, які пов'язані з забезпеченням
захисту даних та особистих комп'ютерів
користувачів від несанкціонованого доступу.
При цих умовах потреба в інформації про
мережу Інтернет, її можливості, сервіси,
які існують в Інтернет, стає особливо
гострою. Інтернет - це обширна, розгалужена
мережа, яка вміщує в собі комп'ютерні
вузли, що розподілені по усьому світу.
Відповідно до деяких джерел, Інтернет
охопив понад 230 країн, поєднала приблизно
100 тис. окремих мереж, з яких 5 млн. вузлових
комп'ютерів. Коли Ви з'єднуєтесь з Інтернет,
ваш комп'ютер стає частиною цієї всесвітньої
мережі комп'ютерів. Отже, Інтернет - це
мережа мереж комп'ютерів, величезна кількість
мереж - які зв'язані за допомогою міжмережевих
шлюзів. Існує дві важливих характеристики,
які їх з'єднують:
1) всі, мережі згодні
використовувати єдині умовні
означення, щоб вирішити, яким чином дані будуть переміщені,
і як помилки будуть оброблені;
2) всі мережі в Інтернет
мають спільний шлях адресації
повідомлень, і мають спеціальну
ідентифікацію комп'ютерів, які знаходяться
в системі Інтернет.
Інформаційне суспільство,
Інтернет - це не вигадка вчених та фахівців.
Це та даність, та необхідність, яка рано чи пізно стане реальністю в кожній
країні. Але від того, як скоро країна ввійде
в цю фазу, залежить, чи вона сама генеруватиме
продукцію й матиме з цього зиск, чи користуватиметься
продукцією інших країн і стане «сировинним»
придатком. Сировинним придатком у сенсі
трудових ресурсів.
Мені здається, що тільки
зусиллями державних органів
інформаційне суспільство не побудувати.
Його будує все суспільство, а
для цього необхідно створити
умови, необхідно, щоб суспільство
усвідомило це.
Як вже згадувалось, на сьогоднi Інтернет охоплює майже всі
країни свiту. Її вплив на розвиток суспiльства
неможливо переоцiнити. Про це свiдчать
i та увага, яка придiляється керiвництвом
розвинутих країн цiй мережi та розвитку
iнформацiйних технологiй взагалi. Так,
наприклад, в Сполучених штатах впровадження
сучасних iнформацiйних технологiй в сферi
телекомунiкацiй вiдбувається пiд безпосереднiм
патронажем держави.