Дистанційне навчання

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

 

 

 

Звіт

з самостійної роботи

з дисципліни «Сучасні інформаційні технології»

на тему: «Дистанційне навчання»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка І курсу

Заочної форми навчання

Спеціальності «економіка підприємства»

Прибильська Марія

Науковий керівник

Доцент к. т. н. Косинський В.І.

 

Київ – 2014

Звіт

Вступ

Дистанційне навчання за кордоном

Дистанційне освіта в Україні

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний період розвитку  цивілізованого суспільства характеризує процес інформатизації. Інформатизація суспільства – це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності у сфері суспільного виробництва є збір, нагромадження, продукування, обробка, зберігання, передача і використання інформації, які здійснюються на основі сучасних засобів мікропроцесорної й обчислювальної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну.

Одним із пріоритетних напрямів процесу інформатизації сучасного суспільства є інформатизація освіти.

Навчання посідає важливе місце в житті людини. Щоб здійснювати ту чи іншу професійну діяльність у сучасному інформаційному суспільстві , фахівцеві потрібно безупинно поповнювати свої знання. Тому зміст освіти полягає не в тому, щоб повідомити якомога більший обсяг знань, а в тому, щоб навчити ці знання здобувати самостійно і творчо застосовувати їх для одержання нового знання. Пов’язано це ще й зі зростанням потоків інформації та збільшенням кількості її джерел. Вирішення таких завдань можливе лише із запровадженням в освітній процес засобів нових інформаційних технологій.

Засоби нових  інформаційних технологій (ЗНІТ) – це програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі комп’ютерної техніки, а також сучасні засоби й системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збору, створення, нагромадження, зберігання, обробки та передачі інформації.

Комп’ютер дозволяє здійснити якісний ривок у системі освіти, проте ефективність навчання за допомогою нього значною мірою залежить від якості навчальних програм. Нині є велика кількість програм, але поки що немає єдиної їх класифікації.

Учений Л.Х. Зайнутдінова виділяє три типи комп’ютерних навчальних програм.

До першого типу належать комп’ютерні навчальні програми одно цільового призначення або програмно-педагогічні засоби: контролюючі, тренажери, моделюючі.

Програми другого типу – це інформаційно-пошукові довідкові програмні системи: бази даних, бази знань. Вони призначені для введення, зберігання й надання користувачу різноманітної інформації.

Третій тип – навчальні програмні системи, які виокремлюються тим, що надають комплекс можливостей. До них належать автоматизовані навчальні системи, експертні навчальні системи, електронні підручники, інтелектуальні навчальні системи.

Ефективність використання програмних засобів залежить також від організації занять: форми навчання й місця проведення занять.

Функція навчання – найістотніша характеристика застосування комп’ютера в освіті. Завдання застосування комп’ютера в навчанні:

• забезпечення зворотного зв’язку в процесі навчання;
• забезпечення індивідуалізації навчального процесу;
• підвищення наочності навчального процесу;
• пошук інформації;
• моделювання досліджуваних процесів або явищ;
• організація колективної роботи.

Актуальність: Важливим ресурсом у забезпеченні процесів оптимізації системи освіти виступає інноваційна діяльність освітнього закладу, яка спрямована, насамперед, на досягнення нової, сучасної якості освіти, на вирішення пріоритетних завдань оновлення змісту та технологій навчання і виховання. Лібералізація системи професійної освіти та трудових відносин, криза промислового виробництва та розвиток сфери послуг спонукали до того, що в галузі освітніх послуг все більше заслуговує на увагу інноваційність процесу навчання, його максимальна наближеність до споживача. У сучасних умовах такими особливостями визначаються кейс-технології та дистанційна форма освіти.

Сучасному суспільству потрібна масова якісна освіта, яка спроможна забезпечити зрослі вимоги до споживача та виробника матеріальних і духовних благ. Виконати соціальне замовлення суспільства через збільшення кількості навчальних закладів та іншими традиційними способами не в змозі навіть заможні країни. Тому поява дистанційної освіти не випадкова, це закономірний етап розвитку та адаптації освіти до сучасних умов.

Дистанці́йне навча́ння — сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інформації в інтерактивному режимі за допомогою використання ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) від тих, хто навчає (викладачів, визначних постатей у певних галузях науки, політиків), до тих, хто навчається (студентів чи слухачів). Застосовується під час підготовки як у ВНЗ, так і в Бізнес-школах. Основними принципами дистанційного навчання є інтерактивна взаємодія у процесі, надання студентам можливості самостійної роботи з освоєння досліджуваного матеріалу, а також консультаційний супровід у процесі дослідницької діяльності. Дає змогу навчатися на відстані, за допомогою диспутів експертів із кількох країн, за відсутності викладача.

 

 

 

 

 

 

 

Дистанційна освіта за кордоном

Ідея освіти на відстані в принципі не є новою. Вона виникла з усвідомлення суспільством необхідності навчання без відриву від професійної діяльності більшої кількості людей і була втілена через систему заочної освіти. З 1938 р. існує Міжнародна рада із заочної освіти, яка отримала в 1982 р. нову назву – Міжнародна рада із заочної та дистанційної освіти (ІСДЕ – м. Осло, Норвегія, www.icde.org ). Нові обставини (збільшення попиту на освіту) і нові можливості (комп’ютеризація, нові інформаційні технології, телекомунікації тощо) дали змогу перевести навчання на відстані на якісно інший рівень – створена дистанційна освіта (навчання). Піонером застосування дистанційного навчання (ДН) став заснований 1969р. Відкритий університет Великобританії – навчальний заклад нового типу, світовий лідер в галузі дистанційної освіти. У 1996 році на семи його факультетах навчалося близько 215 тис. чоловік. Навчання за програмами Відкритого університету Великобританії ведеться в 21 країні.

США існує близько 4000 навчальних закладів, в яких навчаються 14 млн студентів. За кількістю студентів на 10 тис. населення США займають перше місце в світі. Високий рівень комп’ютеризації населення (близько 50% сімей мають домашні комп’ютери з виходом в Internet), розвинуті системи зв’язку та телекомунікацій утворюють надійний фундамент дистанційної освіти. У 1987 р. створюється Асоціація дистанційного навчання США (Unites States Distance Learning Association – USDLA), основна мета якої – розробка загальної стратегії дистанційної освіти та сприяння створенню нових технологій дистанційного навчання. USDLA, заснована державними університетами штатів Оклахома та Каліфорнія, є некомерційною організацією, яка підтримує тісні зв’язки з центрами дистанційної освіти Європи та Азії. Напрямки діяльності Асоціації охоплюють усі рівні шкільної, вищої, професійної освіти, підготовку (перепідготовку) військовослужбовців та держслужбовців. USDLA – головна організація в галузі дистанційної освіти США, яка здійснює інформаційну підтримку та консультативну допомогу державним структурам, Конгресу, фірмам та корпораціям. У 1991 р. Асоціація провела національний Форум Стратегій в галузі дистанційної освіти. Матеріали USDLA носять рекомендаційний характер (www.usdla.org). З навчальних закладів США проблемами “відкритої” та дистанційної освіти найбільш активно займаються Національний технологічний університет (National Technology University – www.ntu.edu), Форт Колінз (штат Колорадо) та Університет штату Пенсільванія (Pennsylvania State University – www.cde.psu.edu). Значна кількість університетів, коледжів та навчальних центрів США успішно реалізують дистанційне навчання через Internet. Цьому сприяє та обставина, що всі вузи США і 80% національних шкіл мають доступ до Internet (за даними 1997 р.). В Університеті штату Нью-Йорк реалізується спільна російсько-американська програма дистанційної освіти на ступінь магістра за спеціальністю “Бізнес та політика”. Навчання передбачає можливість отримання диплома магістра американського університету без виїзду в США. Інститут дистанційного навчання США спільно з викладачами Goldey–Beacom College (штат Делавар) за підтримки Тернопільської Академії народного господарства та Інституту економіки і підприємства організують дистанційне навчання з використанням мережі Internet за курсами “Бізнес адміністрування” (МБА program) та “Комп’ютерні інформаційні системи”. Навчання платне, випускникам видають сертифікат за американським зразком. Дослідження проблем дистанційної освіти в США мають в основному прикладний характер: теоретичні основи, як правило, розробляються недостатньо. В той же час у США серйозно займаються експортом освітньої продукції. Займаючи п’яте місце в світі за цим показником, американці щорічно одержують у казну 7 млн доларів. Сьогодні вищу освіту США називають “100-мільярдним бізнесом”.

. На сьогодні дистанційне навчання у вищих навчальних закладах Європи стало повсякденною практикою. Найбільш відомими в галузі відкритої дистанційної освіти стали такі вищі навчальні заклади: Національний університет дистанційної освіти, Іспанія (Universidad Nacional de Education a Dictancia, Spain, www.uned.es), Відкритий університет Нідерландів (Open University of the Netherlands, www.ouh.nl), Центр відкритого навчання, Іспанія (Cento de Ensenanza a Distancia, Spain, www.ceac.com), Дистанційний університет Хагена, Німеччина та ін. На персональному Web-сайті Глена Хойла (www.hoyle.com/distance.html) – експерта з питань дистанційного навчання – можна знайти якісну інформацію з питань дистанційного навчання в системі середньої, вищої та післядипломної освіти. Інформативність сайта забезпечується посиланнями на сайти світових центрів дистанційного навчання, а також анонсами спеціалізованих навчальних програм та регулярними оглядами новин у галузі дистанційної освіти. Європейські підходи до проблем дистанційної освіти, як і американські, в основному прагматичні, але відрізняються від останніх більш глибокою розробкою дидактичних аспектів. Для українського споживача використання інформаційних ресурсів Web-сайтів дистанційної освіти США і Європи утруднено через мовні бар’єри, термінологічну невідповідність у галузі освіти, деяку різницю у підходах до проблем освіти в цілому.  Проте в Україні є багато освітніх агентств, які допомагають з усім розібратися, оформити документи та поступити до потрібного університету, налагоджуючи з ним попередньо зв’язки. Одними з деяких таких агентств є DEC education,  Esperanto Study Travel, Центр освіти за кордоном Students International та інші.

Дистанційна освіта в Україні

Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи і здійснювався за несприятливих умов. По-перше, рівень інформатизації українського суспільства становить не більш як 2-2,5% від рівня країн Заходу. 85% шкіл оснащені комп’ютерною технікою, яка не відповідає сучасним вимогам, відсутні спеціалізовані робочі місця дистанційного навчання. Освіта практично не охоплена Internet системою. Лише близько 50 навчальних закладів (університети, інститути, коледжі, школи тощо) мають власні Web-сайти, що, безумовно, недостатньо в масштабі держави.

По-друге, теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені недостатньо. Таким чином істотного впливу на загальну ситуацію щодо дистанційної освіти в Україні не мають локальні досягнення у галузі дистанційної освіти окремих вузів і наукових організацій: Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (http://users.kpi.kharkov.ua), Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” (http://www.cad.ntu-kpi.kiev.ua) Міжнародної лабораторії та навчального центру ЮНЕСКО/ІІР Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова (www.dlab.kiev.ua) та ін.

По-третє, в Україні довгий час, практично до 2000 р., була відсутня державна стратегія розвитку дистанційної освіти, що знайшло відображення в законодавстві України в галузі освіти.

Загалом, дистанційна освіта в Україні за станом на кінець 2000 року не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір[4].

Кожен студент може обрати центр навчання у списку рекомендованого Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України на сайті: http://vnz.org.ua/dystantsijna-osvita/tsentry-do .

У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка нажаль дистанційне навчання є лише на фізичному факультеті.

Висновки

Значне відставання України від країн зарубіжжя з питань дистанційної освіти, зумовлене об’єктивними та суб’єктивними причинами, стримує розвиток вітчизняної освіти, уповільнює темпи її входження в світовий освітній простір як рівноправного партнера.

Відсутня науково обґрунтована та чітко сформульована стратегія дистанційної освіти в Україні. У країні не має відповідних програм загальнодержавного та регіонального рівнів. Невисокий рівень комп’ютеризації суспільства та системи освіти зокрема, низьке освоєння навчальними закладами сітьових інформаційних технологій, несформованість національного освітнього простору в Web-середовищі та ін. не дають змоги в даний час реалізувати значні потенційні можливості дистанційного навчання. Окремі ініціативи та позитивні результати їх реалізації в цілому проблему не розв’язують.

У той же час ситуація з дистанційною освітою в Україні зміняються, про що свідчать матеріали додатків до випуску. Для подальшого розвитку ринку освітніх послуг, вирішення низки соціальних проблем, реального впровадження дистанційної освіти у вітчизняну освіту необхідно:

• осмислення на державному рівні, органами управління освітою, керівництвом та професорсько-викладацьким складом навчальних закладів, широкими педагогічними спільнотами доцільності й об’єктивної необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту;

• створення науково обґрунтованої системи освіти та умов, що забезпечать її стійке функціонування та подальший розвиток. Для запобігання кон’юнктурних підходів та помилок минулого (програмоване навчання тощо) необхідно з самого початку надати системі соціально-педагогічну спрямованість. Застосування в дистанційній освіті телекомунікаційних мереж та сучасних інформаційних технологій – умова необхідна але недостатня;

• використовуючи існуючі та новостворені телекомунікаційні мережі (УРАН, Корпоративна мережа державного управління, міністерств та відомств тощо), доцільно, насамперед, прискореними темпами формувати у Web-середовищі систематизований вітчизняний освітній простір як інформаційну основу розгортання повномасштабної системи дистанційної освіти;