Регулювання охорони праці в колективному договорі, угоді

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: «Регулювання охорони праці в колективному договорі, угоді»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи №  ПР-092

Труба Я.В.

 

Перевірив:

доц. Пузирний В.Ф.

 

 

 

Чернігів 2013

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Договірне регулювання  питань охорони праці

2. Колективний договір як правовий інструмент поліпшення умов і охорони праці

3. Колективні угоди в регулюванні охорони праці

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сучасному етапі найважливішим  з умов праці є безпека виробничої діяльності, тобто охорона праці  трудящих. Конституція України закріплює, що всі працівники мають право  на належні, безпечні і здорові умови праці. Безумовно, правові основи у забезпеченні безпеки праці мають бути встановлені централізовано. Але для істотного поліпшення стану охорони праці в Україні, що є актуальною проблемою на сучасному етапі, необхідна взаємна зацікавленість у цьому всіх учасників трудових правовідносин. Саме колективний договір може і повинен виступати тим локальним актом, у якому спільні зусилля роботодавців і працівників щодо створення здорових і безпечних умов праці на конкретному підприємстві знайдуть формальне втілення і сприятимуть досягненню високого рівня охорони праці.

Розширення соціального партнерства  у сфері правового регулювання  охорони праці об'єктивно необхідно. Соціальними партнерами у цьому  випадку виступають роботодавець, з  одного боку, і працівники в особі  свого представницького органу, як правило, профспілки, з іншого. Формою такого соціального партнерства повинен виступати колективний договір.

Досвід Німеччини, Франції, Швеції, Данії та інших індустріально  розвинених країн свідчить про ефективність вирішення питань, пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці шляхом колективно-договірного регулювання без втручання уряду.

Не заперечуючи важливість державної  політики щодо створення імперативних приписів, спрямованих на встановлення належних умов праці на кожному об'єкті, де використовується наймана праця, слід також взяти до уваги позитивний досвід зарубіжних країн у сфері колективно-договірного регулювання охорони праці.

Важливими правовими  формами регулювання охорони  праці є також угоди, що укладаються на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній чи тристоронній основі.

 

1. Договірне регулювання питань охорони праці

Договірне регулювання  взаємовідносин між роботодавцями  та найманими працівниками шляхом формування та фіксації, у колективному договорі (угоді) зобов'язань договірних сторін набуло сучасних форм і ознак завдяки введенню у дію Законів України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», та цільових законодавчих актів з питань оплати праці, відпусток, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" представники сторін колективно-договірної компанії беруть участь у вирішенні таких  основних питань:

— в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм  покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

— в опрацюванні державних  міжгалузевих і галузевих нормативних  актів про охорону праці;

— в опрацюванні власником  комплексних заходів для досягненні встановлених нормативів з охорони праці;

— у розслідуванні  нещасних випадків і профзахворювань, у том числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці. вищих профорганів, у розробці заходів  щодо їх попередження;

— у підготовці разом  з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірі одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вині працівника у нещасному випадку;

— у розробці пропозицій для включення  їх в угоду з питань охороні праці колективного договору;

— в організації соціального  страхування від нещасних випадків , професійних захворювань у порядку  і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором]

— у визначенні Кабінетом  Міністрів України порядку перегляд і збільшення тарифів на соціальне  страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  залежно від рівня виробничого  травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

— у роботі комісій  з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про  охорону праці, з приймання в  експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення  на відповідність їх вимогам нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

 

2. Колективний договір як правовий інструмент поліпшення умов і охорони праці

Важливе значення у правовому  забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному договору.

Це ствердження обумовлене вимогами законів України "Про  охорону праці" та "Про колективні договори і угоди", які передбачають, що здійснення комплексних заходів  щодо організації здорових і безпечних  умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працівниками своїх конституційних прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед через положення колективного договору.

Колективний договір  – це письмова нормативна угода  між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим колективом орган.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про охорону праці"в колективному договорі передбачаються соціальні гарантії працівникам у сфері охорони праці на рівні не нижче передбаченого законодавством; обов'язки сторін; комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аварій та пожеж; обсяги і джерела фінансування заходів щодо охорони праці.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці  передбачають систему інженерно-технічних  заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатка до колективного договору.

Зобов'язання роботодавця  полягають у запровадженні ефективної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

Зобов'язання роботодавця  включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обов'язкового медичного огляду, забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою солоною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може містити зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників, створення належних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Зобов'язання найманих працівників  випливають зі змісту обов'язку кожного  працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов'язуються співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних і здорових умов праці, вживати посильних заходів з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу, виконувати вимоги правил поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

У колективному договорі необхідно передбачити механізм економічного стимулювання працівників  за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються для  осіб, які беруть безпосередню участь в управлінні охороною праці, уповноваженим найманими працівниками особам з питань охорони праці, членів комісії з питань охорони праці підприємства.

У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додаткові гарантії.

 

3. Колективні  угоди в регулюванні охорони праці

Важливими правовими  формами регулювання охорони  праці є також Генеральні угоди  між Кабінетом Міністрів України, роботодавцями і профспілковими об'єднаннями України.

Так, у Генеральній  угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної  політики і трудових відносин в Україні  на 2010-2012 роки між Стороною власників  в особі Кабінету Міністрів України та Спільного представницького органу роботодавців на національному рівні та Стороною профспілок в особі Спільного представницького органу профспілок та профспілкових об'єднань на національному рівні від 9 листопада 2010 р., зокрема, були закріплені такі взаємні зобов'язання сторін угоди в галузі охорони праці та здоров'я, умов праці та відпочинку:

- умови та порядок  запровадження скороченої тривалості  робочого часу з одночасним  збереженням розміру заробітної  плати для працівників, що мають  дітей до 14 років або дитину-інваліда;

— сприяти внесенню до Верховної Ради України проектів законів України про ратифікацію низки Конвенцій МОП;

— опрацювати та подати Кабінетові Міністрів України проекту Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2010-2015 роки;

— при укладанні галузевих угод, колективних договорів передбачати можливість створення на підприємствах з важкими та шкідливими умовами праці та кількістю працюючих більше 1000 осіб медичної служби.

Норми Генеральної угоди  є обов'язковими для врахування під  час ведення колективних переговорів  і укладання угод (договорів) на галузевому, територіальному та локальному рівнях як мінімальні гарантії.

 

Висновок

На підставі викладеного  можна зробити висновок, що соціальне партнерство у регулюванні умов праці, формальним вираженням якого є колективний договір, взаємовигідно, здатне в короткий період часу дати відчутні результати і дозволяє з урахуванням інтересів обох сторін трудових правовідносин вирішити багато питань правового регулювання охорони праці, які ще не врегульовані, або недостатньо врегульовані нині чинним законодавством. Роль і значення колективного договору як локального джерела трудового права в епоху ринкових відносин значно актуалізується, що обумовлює необхідність вдосконалення його правових конструкцій з метою підвищення ефективності колективно-договірного регулювання трудових відносин та забезпечення соціального миру в суспільстві.

 

Список використаних джерел:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Кодекс законів про працю України: затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50 – Ст. 375.
3. Закон України “Про колективні договори і угоди” від 01 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
4. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
5. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
6. Жернаков В.В. Трудове право: Підручник. – Х.: „Право”, – 2012. – 496 с.
7. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. горид. Т78 спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Козак та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. — 2-е вид., иерероб. і доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 544 с.