Джерела господарського права

Джерела господарського права – це система нормативних актів, яка є інституційним джерелом господарського права, тобто законодавство є найважливішим офіційним способом нормативного оформлення права. 
Господарське законодавство не вичерпує всього діючого права, бо у систему права входять й інші діючі у суспільстві та державі джерела права. Таким чином, система господарського законодавства включає ту частину системи права, що міститься у законах та інших нормативних актах. 
Нормативний акт господарського законодавства – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права. 
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. 
1) Господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, підприємництво, компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності. 
2) Господарські закони, які можна класифікувати як: 
• загальні (Закон України «Про власність», Господарський кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів); 
• закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (закони України «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Господарський кодекс України тощо); 
• закони про окремі види господарської діяльності (закони України «Про транспорт», Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України, Господарський кодекс); 
• закони про окремі відносини (наприклад, Господарський процесуальний кодекс України). 
3) Законодавчі акти: 
• постанови Верховної Ради України; 
• декрети Кабінету Міністрів із господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих Верховною Радою України. 
4) Підзаконні нормативні акти: 
• укази Президента України з господарських питань («Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 14 лютого 1997 р.); 
• розпорядження Президента України («Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» від 14 травня 1997 р.); 
• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України; 
• господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів; 
• нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії). 
Основним галузевим кодифікованим актом господарського законодавства є Господарський кодекс України, який закріплює єдність предмета, загальні принципи та напрями господарсько-правового регулювання, тобто є системоутворюючим актом. Проте наявність кодексу не виключає необхідність подальшої систематизації господарського законодавства, бо у кодексі знайшли відображення лише загальні положення, які погребують конкретизації та деталізації предметного регулювання.) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних господарських відносин. 
Систему господарського права  становить ціла низка правових інститутів: 
1. Законодавчий інститут суб'єктів господарювання (розділ П Господарського кодексу «Суб'єкти господарювання» визначає види та правове становище суб'єктів господарювання, порядок їх створення та державної реєстрації, порядок припинення діяльності та ліквідації. Деталізація правового становища окремих видів суб'єктів господарювання знаходить відображення, наприклад, у законах України «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство» та ін.). 
2. Інститут майнових основ господарювання (розділ III Господарського кодексу «Майнові основи господарювання» визначає загальні засади правового режиму майна суб'єктів господарювання, конкретизація цих положень міститься, наприклад, у законах України «Про приватизацію державного майна», «Про оренду державного й комунального майна» тощо). 
3. Інститут господарського договірного права. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти – це: Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, порядок укладання, внесення змін та розірвання господарських договорів, окремі види господарських договорів; Господарський процесуальний кодекс України, що встановлює загальний порядок урегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. Прикладом законів про окремі види договорів можуть бути закони України «Про лізинг», «Про концесії», «Про інвестиційну діяльність» та ін. 
4. Інститут обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції (гл. 3 Господарського кодексу України, закони «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ін.) 
5. Інститут правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, який включає Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України у частині, що регулює відносини щодо постачання, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржової торгівлі, оренди та лізингу, закони України «Про товарну біржу», «Про лізинг» та ін. 
6. Інститут правового регулювання фінансової діяльності грунтується на Господарському кодексі України, а також на законах України «Про національний банк України». «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про страхування» тощо. 
7. Інститут зовнішньоекономічної діяльності – розділ VII Господарського кодексу України «Зовнішньоекономічна діяльність», а також закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та ін.

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності Господарський кодекс 

     1. Відносини у сфері господарювання регулюються  Конституцією України (  254к/96-ВР   ),   цим   Кодексом,   законами   України, нормативно-правовими   актами   Президента   України  та  Кабінету  
Міністрів  України,  нормативно-правовими  актами  інших   органів державної  влади  та  органів  місцевого  самоврядування,  а також іншими нормативними актами.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції  у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним  становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю  продукції та усіх видів послуг і  робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

У системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів зокрема за традицією розглядається  поняття джерел права. В науковій літературі йдеться про багатозначність  і нечіткість цього поняття, що здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радянської правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з господарського права основними його джерелами визнавалися саме закони та інші нормативні акти¹.

Здебільшого спрацьовує традиція, збережена  в радянські часи і в підручниках  з теорії права, за якою «офіційний акт — документ компетентних органів, що містить форми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.) — є основним юридичним джерелом права»².

Але в деяких аналогічних російських виданнях поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджується в одному з них, тісно взаємопов'язані, але не збігаються. Якщо «форми права» показують, як зміст права організовано і виражено зовні, то «джерела права» — це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження³.

Так підійшли до цієї проблеми і автори українського підручника «Загальна теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових

Це особливо яскраво доведено практикою  в наш час — час здійснення ринкової трансформації економіки. Така трансформація потребує створення адекватної правової системи, пошуку міри оптимального співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, що потребує переосмислення наших уявлень щодо сутності права, його системи, законодавства і його кодифікації.

Підзаконні нормативні акти, як уже  зазначено, — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів. Відповідно до Конституції розрізняють такі їх види:

а) Укази Президента України. Вони є обов'язковими для виконання на всій території держави (наприклад, «Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави», «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності»). Для вирішення оперативних поточних питань Президент видає розпорядження (наприклад,«Про розроблення проекту стратегії економічного і соціального розвит 
ку України до 2011 року»);

б)         нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Ними є постанови, які є обов'язковими до виконання і містять найважливішірішення (наприклад, «Про перетворення деяких державних і казенних підприємств», «Про встановлення та внесення плати за видачу ліцензії 
на проведення конкретного виду страхування»). Рішення з оперативних,поточних питань видаються Кабінетом Міністрів у формі розпоряджень;

в)         нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; видаються у формі наказів, положень;

г)         нормативні правові акти місцевих адміністрацій; видаються у формі розпоряджень, наказів;

ґ) нормативно-правові акти органів  та посадових осіб місцевого самоврядування; видаються у формі рішень, розпоряджень;

д) локальні нормативні правові акти; видаються установами і організаціями різних форм власності з метою регламентації внутрішніх питань. Вони поширюються на членів цих організацій і спрямовані на деталізацію вимог загальних норм права щодо умов діяльності даного колективу.

У господарсько-правовій сфері поширеною є практика застосування таких форм господарського права, як нормативний договір. Він являє собою двосторонню або багатосторонню угоду, яка встановлює права і обов'язки її суб'єктів як правила поведінки на майбутнє. Нормативні Договори поділяються на внутрішньодержавні (типові договори, установчі договори про заснування господарських товариств тощо) та міждержавні договори (угоди, конвенції тощо).

Найстарішою формою права є правові  звичаї. Вони являють собою правила  поведінки, визнані державою. Ще за часів Римської імперії звичаєве право регулювало більшість торговельних угод, орендних відносин, угод про перевезення товарів тощо. З часом найпоширеніші звичаєві норми періодично об'єднувались у вигляді збірок.

У сучасному праві звичаї—рідкісне  явище. У правовій системі України дія правових звичаїв в основному стосується сфери зовнішньоторговельних угод. Правовою формою є і юридичні прецеденти — принципи, які покладаються в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи. В майбутньому вони стають загальнообов'язковими правилами при вирішенні аналогічних справ. Таким чином, функція правотворення визнається за судовою практикою.

Застосування прецендентів поки що не сприймається українською правовою системою. Разом з тим, досвід використання прецендентів може стати основою аналізу судової практики з точки зору її ролі в регулюванні господарських відносин.