Спадкування за законом

Спадкування за законом

Спадкуванням вважається перехід майна після смерті спадкодавця, якому воно належало, до інших осіб (спадкоємців) на підставі спадкового права. Ця процедура може здійснюватися  як за законом, так і за заповітом.  

Спадкування за законом мається на увазі перехід майна особам, коло яких суворо визначених законодавством. Спадкування ж за заповітом встановлює, що спадкоємці визначаються за бажанням спадкодавця, а в разі, якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, майно померлого переходить до держави.  

Закон чітко регулює коло спадкоємців, визначаючи першу (ст.529 ЦК України) і  другу чергу спадкоємців за законом (ст.530 ЦК України).  

До спадкоємців першої черги  відносяться в рівних частках  діти (в тому числі усиновлені і  дитина померлого, яка народилася після його смерті), дружина і батьки (усиновителі).   

Якщо до часу смерті спадкодавця  немає в живих дітей, які є  його спадкоємцями, то їх частку спадкують  внуки і правнуки, тобто діти та онуки раніше померлого спадкоємця.   

Спадкоємці другої черги - в рівних частках брати і сестри померлого, а також його дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері - можуть претендувати на майно тільки у разі відсутності спадкоємців першої черги або неприйняття ними спадщини.   

Слід також мати на увазі, успадковують і неповнорідні брати і сестри, тобто і ті, які мають тільки спільного батька або спільну матір з померлим.  

До числа спадкоємців за законом  належать і непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Ці спадкоємці закликаються до спадкування в рівних частках як зі спадкоємцями першої черги, так і зі спадкоємцями другої.  

Утриманці померлого успадковують незалежно від того, чи був спадкодавець зобов'язаний за законом утримувати їх чи ні. Для отримання спадщини утриманцю необхідно довести, що він є непрацездатним (особи пенсійного віку, інваліди незалежно від групи інвалідності, неповнолітні, які не досягли 16 років та учні до 18 років) і знаходився на повному утриманні померлого не менше одного року або отримував від нього допомогу, яка була основним джерелом існування. Факт перебування на утриманні зазвичай встановлюється в судовому порядку.   

Усиновлені згідно із законом (ст.532 ЦК України) прирівнюються до дітей  усиновителя та їх потомству, однак слід мати на увазі, що вони не успадковують за законом після смерті своїх кровних батьків і інших кровних родичів (братів, сестер).  

Таким чином, якщо ви не хочете розпорядитися  за життя своїм майном, то закон  вирішує цю проблему за вас. Але проблеми при відсутності заповіту можуть виникнути досить складні.  

Кожен громадянин має право розпорядитися  своїм майном або частиною його, склавши заповіт на користь одного або декількох осіб. 

Заповідач має право також в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий. Складений пізніше заповіт скасовує попередній повністю або в тій частині, в якій йому суперечить.  

Таким чином, закон надає вам  право повністю розпорядитися майном на ваш розсуд. Але є і одне істотне виключення - право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 535 ЦК України).  

Неповнолітні або непрацездатні  діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатні дружина, батьки (усиновлювачі), а також утриманці померлого  успадковують незалежно від змісту заповіту не менше 2/3 частки, яка належала їм при спадкуванні за законом.  

Чи можуть обидві сторони вберегти себе від такого випадку? Можуть, склавши  договір довічного утримання (ст.425 ЦК України).  

Згідно з таким договором  одна сторона, яка є особою, непрацездатна за віком або станом здоров'я, передає у власність другій стороні будинок (квартиру, частину будинку). Натомість особа, що стала власником майна, зобов'язується довічно забезпечувати відчужувачу житло, харчування, догляд та іншу необхідну допомогу .  

Слід мати на увазі, що договір довічного  утримання повинен бути обов'язково нотаріально посвідчений, в ньому  необхідно вказати оцінку відчужуваного  будинку (квартири) за угодою сторін і  види матеріального забезпечення, їх грошову оцінку, яка визначається також за угодою сторін.  

Важливо відзначити, що за життя відчужувача  набувач не має права розпоряджатися отриманими ним за договором довічного  утримання будинком (квартирою).  

Для того, щоб спадкоємець придбав  спадщину, необхідно, щоб він його прийняв, тобто фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.  

Спадкоємець за законом або заповітом  має право відмовитися від  спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, причому зробити це можна як на користь будь-кого з інших спадкоємців, так і на користь держави. Подальше скасування такої заяви не допускається.   

Якщо ж спадкоємець не подав  заяви до нотаріальної контори і  не вступив у володіння спадковим майном, то він вважається - відмовився від спадщини. В цьому випадку його частка переходить до інших спадкоємців і розподіляється між ними порівну.  

Якщо спадкоємець пропустив  шестимісячний строк для прийняття  спадщини, то він має право звертатися до суду із заявою про його продовження. Суд може визнати причини поважними і термін для прийняття спадщини продовжити.   

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після  закінчення шести місяців з дня  відкриття спадщини.  

При наявності спору між спадкоємцями розділ майна провадиться в судовому порядку відповідно до часток, зазначеними в свідоцтвах про право на спадщину, виданих нотаріальною конторою.