Товариство з додатковою відповідальністю
(ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний
фонд якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів, і яке
несе відповідальність за своїми зобов'язаннями
усім власним майном, а у разі його недостатності
- також майном учасників у визначеному
статутом товариства кратному розмірі
до вкладу кожного з них.
Основні риси:
- різновид господарського товариства,
що належить до об'єднань капіталів;
- спеціальне регулювання: ГК України (ч.
4 ст. 80), ЦК України (ст. 151), Закон «Про господарські
товариства» (ст. 65), Декрет Кабінету Міністрів
України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства»;
- мінімальний розмір статутного фонду - сума,
еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що
діє на момент створення товариства (крім
довірчих товариств, вимоги до розміру
майнової бази яких встановлюється вищезгаданим Декретом);
- поділ статутного фонду на частки, розмір
яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рівним
або різним);
- наявність системи органів управління:
збори учасників - вищий орган, дирекція
(колегіальний) або директор (одноособовий)
- виконавчий орган, ревізійна комісія
- контрольний орган;
- субсидіарнаобмеженамайновавідповідальністьучасниківзазобов'язаннями
товариства, граничний розмір якої встановлюється
або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ
в однаковому для всіх учасників кратному
розмірі до їх вкладів;
- характер субсидіарної відповідальності учасників
- солідарний;
- подібність правового становища ТДВ
і його учасників до правового становища
товариства з обмеженою відповідальністю
та його учасників, за винятком обсягу
відповідальності учасників і пов'язаних
з цим питань (у тому числі змісту статуту товариства).
- Правовий статус командитного та повного товариств.
Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому
один або більше учасників здійснюють
від імені товариства підприємницьку
діяльність і несуть по його боргах додаткову
відповідальність усім своїм майном, на
яке за законом може бути звернене стягнення
(повні учасники), а інші учасники присутні
в діяльності товариства лише своїми внесками
(вкладники).
Основні риси:
- різновид господарського товариства, що належить
до персональних товариств;
- спеціальне регулювання: ГК України (частини
7 і 8 ст. 80), ЦК України (статті 133-139), Закон
«Про господарські товариства» (статті
75-83);
- наявність двох категорій
учасників як мінімум по одному учаснику
кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;
- установчим документом є засновницький
договір, а у разі наявності в товаристві
лише одного повного учасника - установчим
документом, відповідно до ЦК (ч. 3 ст. 134), є підписаний такою особою меморандум;
- відсутність законодавчих вимог до розміру
майна і порядку його формування повними учасниками (ці питання
регулюються засновницьким договором /меморандумом);
- обмеження сукупної частки вкладників
50% майна товариства;
- відсутність органів товариства, оскільки
управління справами здійснюється повними
учасниками;
- порядок управління справами товариства
(зокрема, у тих випадках, коли в товаристві
двоє і більше повних учасників) визначається
засновницьким договором;
- правове становище повних учасників
аналогічне правовому становищу учасників повного товариства,
включаючи й вимогу ч. 8 ст. 80 ГК України
щодо наявності статусу зареєстрованого
суб'єкта господарювання;
• можливість
реорганізації у повне товариство, якщо
вибувають усі вкладники.
Наявність
у командитному товаристві двох категорій
учасників (повні учасники та вкладники)
зумовлює необхідність визначення відмінностей
в їх правовому становищі.
Повні учасники (учасники, що несуть повну відповідальність)
командитного товариства:
- зобов'язані брати майнову і персональну
участь у командитному товаристві;
- управляють справами товариства;
- несуть субсидіарну солідарну (якщо їх
двоє і більше) майнову відповідальність
за зобов'язаннями товариства усім своїм
майном, на яке може бути звернене стягнення;
- мають права й обов'язки, аналогічні правам і обов'язкам
учасників повного товариства: заборона
конкурувати з товариством; вимога про
попередження виходу з товариства з 3 міс, а якщо
товариство створене на визначений строк,
- і за наявності поважних причин;
- якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати
управління справами спільно або доручати це
одному чи кільком повним учасникам.
Вкладники командитного товариства:
- зобов'язані брати лише майнову участь
у товаристві (сплачувати як основний,
так і додаткові внески);
- на момент державної реєстрації товариства
зобов'язані внести не менше 25% свого внеску;
- мають право брати участь у розподілу
прибутку товариства відповідно до розміру
своїх часток;
- вправі вимагати першочергового повернення
вкладу (перед повними учасниками) у разі ліквідації товариства;
- не беруть участі в управлінні справами
товариства, але у разі необхідності на
підставі й відповідно до виданого доручення
можуть діяти від імені товариства;
- зобов'язані не перешкоджати здійсненню
повними учасниками управління справами товариства;
- не несуть субсидіарної відповідальності
за зобов'язаннями товариства, якщо повністю
сплатили свої частки і не укладали угод
від імені та в інтересах товариства без відповідного доручення;
- відповідають нарівні з повними учасниками
за укладеною без доручення в інтересах
товариства угодою у разі її схвалення
товариством;
- самостійно відповідають усім своїм
майном, на яке може бути звернене стягнення,
якщо без відповідних повноважень уклали
угоду від імені та в інтересах товариства й
останнє не схвалило цю угоду;
- у разі включення імені вкладника у найменування
командитного товариства така особа стає повним учасником
цього товариства.
Повне товариство - це таке господарське товариство, всі
учасники якого від імені товариства спільно
здійснюють підприємницьку діяльність
і несуть додаткову відповідальність
за зобов'язаннями товариства усім своїм
майном.
Основні риси:
- різновид господарського товариства;
- спеціальне регулювання: ГК України (частини
б і 8 ст. 80), ЦК України (статті 119-132), Закон «Про господарські товариства»
(статті 66-74);
- установчий документ - засновницький
договір;
- відсутність законодавчих вимог про
розмір і порядок формування майна, що
регулюється засновницьким договором;
- відсутність органів товариства, оскільки управління
справами товариства здійснюється самими
учасниками в порядку, визначеному засновницьким
договором товариства;
- можливість використання таких
схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; б) управління
доручається або одному, або частині учасників (так звані
уповноважені учасники);
- повна відповідальність товариства за
власними зобов'язаннями (тобто усім майном,
що належить йому на праві власності);
- субсидіарна солідарна відповідальність
учасників товариства за зобов'язаннями товариства
усім своїм майном, на яке може бути звернене
стягнення;
- обмежений рух учасників; зміна
складу учасників можлива у разі: а) відступлення
частки учасника (її частини) іншим учасникам
або третім особам за згодою усіх учасників;
б) правонаступництва у разі реорганізації учасника - юридичної
особи або спадкування у разі смерті учасника
- фізичної особи, якщо решта учасників
товариства дала згоду на вступ до товариства
таких осіб; в) виходу учасника з товариства,
про що він має заздалегідь повідомити (за 3 місяці - якщо товариство було
створене на невизначений строк, і лише
за наявності поважних причин, якщо товариство
було створене на визначений строк); г) виключення
учасника з повного товариства, що може
мати місце у разі, якщо учасник систематично не
виконує своїх обов'язків або перешкоджає
своїми діями досягненню цілей товариства;
д) виділення частки учасника-боржника
на вимогу його кредиторів;
- вимога до учасників товариства - наявність
статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання
(ч. 7 ст. 80 ГК України);
- законодавчо встановлена заборона для
учасників конкурувати з повним товариством;
- заборона звернення стягнення на частку
учасника повного товариства за його власними
зобов'язаннями;
- можливість ліквідації повного товариства:
а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство
відмовиться виділити частку такого учасника-боржника
для задоволення вимог кредиторів; б) залишення
в товаристві одного учасника, якщо останній
протягом 6 місяців з моменту, коли він
став єдиним учасником товариства, не
реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132 ЦК України
можливості реорганізації повного товариства
в інше господарське товариство, що може
існувати у складі одного учасника.
- Правовий статус господарських об'єднань, холдингів та промислово-фінансових груп.
Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств,
інших господарських організацій низової
ланки економіки різних форм власності,
яка створюється з метою координації діяльності
своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль
для вирішення соціальних та економічних
завдань.
Правове
становище ГО визначається ГК України
(статті 118-127), законами: «Про промислово-фінансові
групи в Україні», «Про банки та банківську
діяльність» (статті 9-13), «Про кооперацію»
(статті 30-33), «Про сільськогосподарську
кооперацію» (ст. 26) та ін.
Основні риси ГО:
- господарські організації корпоративного
типу;
- належність до організацій, які здійснюють
управління діяльністю їх учасників (у
тому числі координацію їх діяльності)
і є вторинними структурами;
- вимоги до учасників ГО: наявність статусу
юридичної особи;
- основна мета діяльності - координація
діяльності учасників і об'єднання їхніх
зусиль для вирішення спільних соціальних
та економічних завдань (досягнення спільних
соціальних та економічних результатів);
- відсутність спрямованості (мети) на
отримання прибутку;
- тяжіння до монополізму, що зумовлює
необхідність отримання згоди Антимонопольного
комітету на створення ГО (у випадках,
передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції)
та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;
- реєстрація в загальному для всіх юридичних
осіб порядку (за деякими винятками);
- добровільність виходу учасників з ГО
(за винятком державних, комунальних та
інших об'єднань, що створюються в розпорядчому
порядку) з внесенням відповідних змін до установчих документів
і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками,
які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених
договорах.
Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке
створюється Урядом України на визначений
строк з метою реалізації державних програм
розвитку пріоритетних галузей економіки
для забезпечення виробництва кінцевої
продукції.
Правове
становище ПФГ визначається ГК України
(ст. 125); Законом України від 21.11.1995 р. «Про
промислово-фінансові групи в Україні»
(далі - Закон). З 09.09.2010 цей Закон та ст.125
ГК втратили чинність відповідно до ЗУ
«Про визнання таким, що втратив чинність,
Закону України "Про промислово-фінансові
групи в Україні" та внесення змін до
деяких законодавчих актів України» від
09.09.2010 № 2522-VI. А отже
з цієї дати в України більше нема ПФГ.
Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:
- заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі,
громадського харчування, побутового обслуговування населення,
матеріально-технічного постачання, транспортних
послуг;
- створюються за ініціативою підприємств
та інших організацій низової ланки економіки
за рішенням Уряду України;
- відсутність у ПФГ статусу юридичної
особи;
- мета створення - реалізація державних
програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови
економіки, а також виробництво кінцевої продукції;
- тимчасовість діяльності ПФГ (створення
ПФГ на певний строк);
- обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас
вимога участі лише одного банку в ПФГ;
- порядок створення ПФГ: а) укладення
між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної
угоди про сумісну діяльність по виробництву
кінцевої продукції; б) подання уповноваженою особою
ініціаторів створення ПФГ Міністерству
економіки передбаченого законом пакету
документів і узгодження питання щодо
доцільності й обґрунтованості створення
ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки,
Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом
тощо);
- відсутність спеціально створеного органу
управління, функції якого, в тому числі представлення
інтересів ПФГ в Україні та за її межами,
покладається на головне підприємство,
до якого закон встановлює певні вимоги:
виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення
її збуту, а також сплата податків в Україні
й обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій
(торговельних підприємств, підприємств
у сфері громадського харчування, побутового обслуговування,
матеріально-технічного постачання, банків,
фінансово-кредитних установ) бути головним
підприємством ПФГ;
- особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється
Міністерством економіки та з питань економічної
інтеграції;
- ПФГ діють на підставі Генеральної угоди
про сумісну діяльність по виробництву
кінцевої продукції;
- законом для ПФГ передбачаються
пільги: 1) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати вивізного
(експортного) мита і митних зборів у разі
експорту проміжної продукції; 2) головне
підприємство та учасники ПФГ звільняються
від сплати ввізного (імпортного) мита
і митних зборів у разі імпортування проміжної продукції; 3) на банки
- учасники ПФГ не поширюються обмеження щодо
внесків комерційних банків до статутних
фондів інших підприємств і організацій,
встановлені Законом України «Про банки
і банківську діяльність», у частині інвестування
коштів у розробку або розвиток і модернізацію
виробництва кінцевої та проміжної продукції ПФГ;
- вихід (виключення) головного підприємства
або іншого учасника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови
Кабінетом Міністрів і обов'язково тягне
за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;
- реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного
підприємства або учасника ПФГ зі складу
ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках: 1) за поданням Головної державної податкової
інспекції України в разі більше ніж дворазового
порушення норм статей 4 і 5 Закону; 2) припинення
постановою або законом, прийнятими Верховною
Радою України, виконання державної програми,
з метою реалізації якої була створена
ПФГ; 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;
- контроль і перевірку діяльності
ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет
Міністрів України, органи державної податкової
інспекції, Національний банк України, Антимонопольний
комітет України, інші державні органи, а також аудиторські
організації;
- ліквідація ПФГ здійснюється
шляхом прийняття постанови Кабінету
Міністрів України у випадках: 1) закінчення
затвердженого терміну її діяльності;
2) у зв'язку з неможливістю реорганізації
ПФГ у вищезгаданих випадках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.