Поняття шлюбу та сімї

Після перерахування вказаних виключень  виникає питання: чи можна спільність проживання визнати як ознаку сім'ї і чи потрібно взагалі конструювати статтю, яка викликає стільки запитань і потребує додаткових пояснень?

Спільність проживання як ознака сім'ї  викликає заперечення і з іншої  точки зору. В літературі неодноразово підкреслювалося, що спільне проживання - це дуже вузький термін, тому ознакою сім'ї має бути не спільне проживання, а спільне життя. Я.М. Шевченко цілком слушно наголошує на тому, що саме «поняття «спільне життя» охоплює такі важливі елементи процесу життя, як взаємне піклування, виникнення спільних інтересів, поява домовленостей, що стосуються самого існування сім'ї, її розвитку, наприклад, народження дитини і т. ін.». У дореволюційній літературі відносно спільності життя подружжя відзначалося, що законодавство припускає об'єднання чоловіка й жінки не стільки стінами будинку, скільки погодженістю їхнього поводження, спрямованого на досягнення загальних життєвих цілей, до взаємної підтримки, спільного виховання дітей тощо³.

У літературі пропонувалися і інші визначення цієї ознаки сім'ї: «спільність духовного, матеріального життя й інтересів»; «моральна й матеріальна спільність і взаємодопомога»; «взаємна матеріальна спільність і підтримка»; «моральна й матеріальна допомога і підтримка» тощо⁴. Незважаючи на деякі розбіжності, усі автори намагаються надати визначення тому дуже своєрідному зв'язку, який поєднує членів сім'ї в єдину спільність. На тлі цих визначень закріплений в законі термін «спільне проживання» вбачається невдалим.  

Наступною ознакою сім'ї, згідно Із ч. 2 ст. З СК України є спільний побут її членів. Ця ознака може мати різноманітні види свого прояву - спільне ведення господарства, влаштування відпочинку, набуття певних речей тощо. Слід погодитися з тим, що спільний побут можна розглядати як певний елемент спільності життя членів сім'ї, одну з його складових.

Не викликає сумніву, що основною юридичною ознакою сім'ї  є те, що її членів пов'язують взаємні права та обов'язки. Ця ознака є найбільш значимою для  юридичного визначення сім'ї. Включення юристами в поняття сім'ї такої ознаки, як права та обов'язки її членів, цілком зрозуміле. Воно дає можливість значною мірою формалізувати це поняття. На відміну від належних членам сім'ї почуттів любові, дружби, взаємоповаги, моральної відповідальності, які не піддаються правовому регулюванню, закріплені в законі особисті та майнові права і обов'язки членів сім'ї є цілком конкретними. Крім того, вони, як правило, можуть бути здійснені примусово. Такі права і обов'язки виникають автоматично в результаті реєстрації шлюбу, народження дитини, усиновлення, тому наявність зазначених юридичних фактів сама по собі свідчить про виникнення юридичного зв'язку чоловіка і дружини, батьків та дітей, усиновителів й усиновлених, незалежно від характеру їхніх особистих відносин та інших мінливих за своєю природою факторів.

Члени сім'ї мають комплекс взаємних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, які за своєю природою є сімейно-правовими. Ці права та обов'язки встановлюються сімейним законодавством і пов'язують учасників сімейних відносин своєрідними правовими зв'язками. З одного боку, факт приналежності особи до сім'ї слугує підставою для набуття нею комплексу відповідних прав та обов'язків, з іншого - наявність комплексу таких прав та обов'язків свідчить про належність особи до певної сім'ї. Так, чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного, дбати про спільне майно, здійснювати розпорядження таким майном в інтересах сім'ї; батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, захищати та представляти їхні інтереси перед третіми особами, утримувати дітей та забезпечувати матеріальні умови їхнього життя. Комплекс взаємних прав та обов'язків пов'язує також усиновлювачів та усиновителів, дітей та їх вихователів, інших членів сім'ї.

При характеристиці такої  ознаки сім'ї, як наявність сімейних прав та обов'язків її членів, необхідно звернути увагу на один суттєвий момент. Справа у тому, що взаємні сімейні права та обов'язки можуть набувати не лише члени сім'ї, а й інші особи, які так чи інакше пов'язані з сім'єю. Так, передбачені СК України сімейні права та обов'язки можуть мати особи, які:

а) раніше були членами однієї сім'ї (кожен з колишнього подружжя має право на отримання аліментів від другого з подружжя і після розірвання шлюбу);

б)  пов'язані близьким кровним спорідненням, хоча ніколи не були членами однієї сім'ї (дитина має право на отримання аліментів від свого батька, який проживає в іншій сім'ї). 

Іще раз необхідно наголосити на тому, що взаємних прав та обов'язків в сімейно-правовому розумінні не має одинока особа. Така особа може мати родичів, зобов'язаних її утримувати, наприклад, повнолітню дочку або сина, які проживають окремо. За таких обставин виникають сімейні права та обов'язки за участю одинокої особи та її родичів, однак не сім'я в прямому розумінні цього слова.

2. Право особи на сім’ю.

У ч. ч. 1, 2 ст. 4 СК визначаються особи, які згідно з законом мають право на створення сім'ї. Не викликає сумніву, що особа може створити сім'ю незалежно від «дозволу» закону, тому особливого сенсу в чіткому перерахуванні осіб, які мають право на створення сім'ї, немає. В цьому плані більш вдалим можна визнати зміст ч. 1 ст. 291 ЦК України, в якій закріплений загальний принцип-фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Намагання СК України визначити усіх осіб, які мають право на створення сім'ї, дещо «подрібнює» значення загального принципу, не додаючи до нього додаткового змістовного навантаження. Крім того, в ст.4 СК вказані не всі особи, які мають право на створення сім'ї. Зокрема, нічого не сказано про осіб, які усиновили дитину, опікунів та піклувальників, які проживають разом з дитиною, тощо.

По суті в ч. 1 ст. 4 СК йдеться про можливість особи  укласти шлюб. В ній зокрема сказано, що особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. У випадках, передбачених законом, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Зрозуміло, що укладення шлюбу також є підставою створення сім'ї, тому в цій частині право на створення сім'ї збігається з правом особи на шлюб (ст. 23 СК України).

Згідно із ч. 2 ст.4 СК сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. В даному випадку, очевидно, мова йде про виникнення сімейних відносин між жінкою, яка не перебуває у шлюбі, та дитиною, оскільки перебування жінки-матері у шлюбі вже свідчить про наявність сім'ї, в якій дитина народжується. Не можна не помітити, що стаття 4 СК має назву «Право особи на сім'ю» у той час, як стосовно одинокої матері застосовується вже іншій вислів - «особа може створити сім'ю». Не дуже зрозуміло, в чому полягає різниця між подружжям та матір'ю щодо можливостей стосовно сім'ї. Очевидно, що особа, яка народила дитину, незалежно від віку також має право на створення сім'ї і ця словесна розбіжність не має принципового значення.

Право особи на сім'ю  передбачає право на проживання в сім'ї та спілкування з її членами без будь-яких обмежень (ч. З ст. 4 СК України). Право на проживання в сім'ї є елементом загальної цивільної правоздатності особи. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває (ч. 2, ч. З ст. 291 ЦК України).

Без сумніву, особливе значення це право має для дітей. В ч. З ст. 5 СК України закріплений пріоритет сімейного виховання. Діти як особливі суб'єкти сімейних відносин в першу чергу пов'язані з сім'єю, бони потребують підтримки та захисту інших членів сім'ї та родичів. Кожна дитина має право жити й виховуватися в сім'ї, знати своїх батьків, жити з ними разом, за винятком випадків, коли це суперечить її інтересам. У ст. 9 Конвенції про права дитини сказано, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини⁵. Таке визначення може бути необхідним, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Дитина має право  на спілкування з обома батьками, бабусею, дідусем, братами, сестрами, а також іншими родичами⁶. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала разом з ними. Якщо батьки не проживають спільно, від їхньої згоди залежить, з ким будуть проживати їх малолітні діти. Той з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні, він також має право спілкуватися з дитиною.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті відносини й прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання родини мають право на вільний в'їзд в Україну й виїзд Із України в порядку, установленому законом (ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 9 Декларації прав дитини дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини І прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, депортації чи смерті одного чи обох батьків або дитини, то батькам, дитині чи іншому члену сім'ї на їх прохання надається необхідна інформація щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини.

В ч. 4 ст.4 СК закріплено право особи на повагу до свого сімейного життя. В сучасному розумінні сім'я - це сфера приватного життя людини. Цивільне законодавство України закріплює загальні «параметри» поведінки особи в цій сфері. Згідно зі ст. 271 ЦК України фізична особа має право вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ніхто не має права втручатися в сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України⁷. Крім цього, в ЦК України закріплена ціла низка статей, які тим чи іншим чином визначають окремі аспекти права особи на повагу до свого сімейного життя. Це право на особисте життя та Його таємницю (ст. 301 ЦК); право на особисті папери (ст. 303, ст. 304 ЦК); право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК); право на місце проживання (ст. 310 ЦК); право на недоторканість житла (ст. 311 ЦК) тощо.

3. Поняття та ознаки шлюбу.

Шлюб - це багатогранне соціальне явище, яке має різноманітні аспекти  свого прояву і може розглядатися з різних точок зору. Не буде перебільшенням сказати, що осмислення природи та визначення основних ознак шлюбу здійснювалося протягом століть. За цей час виникли різні теорії шлюбу. Зокрема шлюб розглядався як вільний союз чоловіка та жінки, священне таїнство, цивільний договір, спеціальний статус особи тощо.

В найбільш узагальнюючому розумінні  шлюб - це родинний союз співжиття чоловіка й жінки за взаємною згодою². Однак в юридичному сенсі таке визначення є неприйнятним. Справа в тому, що шлюб викликає цілу низку правових наслідків, що мають важливе значення як для самих учасників шлюбних відносин, так і для інших осіб та суспільства в цілому. З урахуванням цього юридичне визначення шлюбу повинно бути чітким та лаконічним і містити його конкретні ознаки.

В юридичних текстах першим з відомих було визначення шлюбу, надане римським юристом Модестіном, який вказував, що шлюб — це союз чоловіка та дружини, спільність усього життя, єднання божого та людського права. В дореволюційній літературі це визначення характеризувалося як достатньо точне, однак не суто юридичне. О.І. Загоровський зазначав, що в юридичному розумінні шлюб - це внормований правом довічний статевий союз чоловіка та жінки. У свою чергу Г.Ф. Шершеневич визначав шлюб як союз чоловіка та жінки з метою співжиття, заснований на взаємній згоді і укладений у встановленій формі.⁸

До прийняття нового СК України  в сімейному законодавстві, як відомо, не надавалося поняття шлюбу. Законодавець не намагався цього зробити, враховуючи неоднозначність поняття шлюб та незбіг юридичного та інших (соціологічного, демографічного) підходів до його визначення. В літературі такий підхід вбачався виправданим. Зокрема при розробці Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р. вносилися пропозиції щодо легального визначення шлюбу, однак з вказаних міркувань вони були відкинуті і визначення цього поняття було залишено науці сімейного права.

В новому СК України вперше надане легальне визначення шлюбу. Можна вважати, що в законі зроблена лише спроба окреслити  певні ознаки шлюбу, що мають юридичне значення. Згідно із ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є:

• сімейний союз;

• який поєднує жінку та чоловіка;

• і який має певну  формальну ознаку - реєстрацію у  державному органі реєстрації актів цивільного стану.

1) Звертає на себе  увагу, що шлюб, у першу чергу, характеризується як сімейний союз чоловіка та жінки. Визначення шлюбу через поняття «союз чоловіка та жінки» можна вважати традиційним. Однак вказівка на те, що це — сімейний союз має очевидні вади. Воно розкривається через поняття, яке саме потребує визначення. Термін «сімейний союз» відзначається такою ж багатоваріантністю змісту, як власне і «шлюб», тому характеристика шлюбу як сімейного союзу потребує додаткових пояснень. В літературі сімейний союз чоловіка та жінки зазвичай розглядається як союз двох осіб, відносини яких характеризуються спільністю сімейного життя, взаємною турботою та підтримкою, а також взаємними правами та обов'язками.

У легальному визначенні шлюбу  не відображаються усі його характерні ознаки. На відміну від цього наукові визначення шлюбу відзначаються більшою деталізацією. В літературі підкреслюється, що шлюб - це моногамний, вільний, рівноправний та, як правило, довічний союз чоловіка та жінки, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя, спрямований на створення сім'ї, народження та виховання дітей. З урахуванням вказаного можна зробити висновок, що законодавець застосував мінімальний підхід, закріпивши в легальному визначенні шлюбу лише його окремі ознаки. Можна припустити, що саме для запобігання переліку усіх можливих ознак шлюбу в законі в якості узагальнюючого і було введено термін «сімейний союз», хоча, як зазначалося, це ускладнює, а не спрощує ситуацію.