Перспективи розвитку інституту омбудсмена в Україні

Зміст.

Вступ

1. Передумови виникнення  інституту омбудсмена в Україні.

2. Становлення та діяльність інституту омбудсмена в Україні:

2.1. Етапи становлення.

2.2. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

3. Перспективи розвитку  інституту омбудсмена в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Інститут омбудсмена сьогодні як елемент правозахисної  системи існує на міжнародному, національному, регіональному й місцевому рівнях та функціонує у понад 100 країнах світу. Служби омбудсмена започатковуються як від виконавчої влади, так і від законодавчої, – в залежності від того, яка з гілок державної влади домінує у суспільстві, а тому науковцями було визначено певну типологію моделей інституту омбудсмена: парламентський або виконавчий омбудсмен; індивідуальні та колегіальні служби омбудсмена; за умов існування парламентського або іншого “фільтру”; в залежності від державного устрою – федеративні, унітарні, регіонально-федеративні та муніципальні омбудсмени; наділені імперативними повноваженнями та такі, які їх не мають; з широкими повноваженнями та з обмеженими; за умов відкритості та гласності у діяльності або конфіденційності; за умов участі у політичному житті, з приналежністю до політичних партій, деполітизовані, чи з певними або широкими політичними функціями. У 1999 р. було запроваджено посаду Уповноваженого Ради Європи з прав людини, статус якого не цілком вписується в концепцію омбудсмена, оскільки його повноваження містять право здійснювати лише освітню та координуючу діяльність у галузі прав людини.

Для повноцінного розвитку будь-якої держави необхідне створення дієвої системи правозахисту її громадян. А тому, як показує досвід, дієвим елементом правозахисної системи багатьох країн став інститут омбудсмена, який за своєю правовою природою є субсидіарним механізмом правозахисту, доповненням до вже існуючих інститутів (державних та недержавних) та контрольно-наглядовим органом за реалізацією гуманітарної політики з боку держави. Основне завдання функціонування цього інституту полягає у створенні паритетного балансу між громадянами, суспільством та державою. Інститут омбудсмена функціонує в соціально-політичній сфері життя країни, врегульовуючи взаємовідносини між суб’єктами політичного життя держави за допомогою неімперативних методів та створюючи належні умови для таких взаємовідносин.

1. Передумови виникнення інституту омбудсмена в Україні.

Омбудсмен (швед. ombudsman) - посадова особа парламенту, яка стежить  за законністю дій державних органів  і службових осіб у контексті забезпечення й дотримання прав та свобод людини.

Згідно ст.1 Основного  Закону Україна є суверенна і  незалежна, демократична, соціальна, правова  держава. Звертаючись до функціонального аналізу правової держави, відзначимо, що основою її існування є верховенство права і закону. Правова держава гарантує права і свободи людини та розглядається як держава, функціонування якої засноване на праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рівності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються права людини.

Розвиток будь-якого суспільства та держави можливий за умов дотримання прав людини та демократичних основ існування суспільства. Дотримання прав людини є з’єднуючим фактором для співіснування різних політичних та економічних систем світу, а визначення кола прав людини та їх дотримання слід віднести до аспектів соціально-правової культури суспільства.

Інститут омбудсмена відзначається унікальною можливістю запровадження його в будь-яку політико-правову систему з її соціально-національними особливостями, специфікою історичного становлення та розвитку. При цьому відбувається гармонійне поєднання нового інституту правозахисту, який використовує неімперативні методи впливу, з існуючою системою правозахисту. Можливість трансформації моделі інституту омбудсмена стала відповіддю на проблеми, що існують як у кожному конкретно взятому суспільстві, так і в глобальному сенсі. Особливості діяльності кожної служби омбудсмена віддзеркалюють як дію державного механізму (з огляду на національні особливості), так і можливість вирішувати проблеми з урахуванням політичної культури компромісу, неімперативного впливу, безоплатності, відсутності формалізму звернення та мобільності реагування.

Розвинені країни з усталеними демократіями та високим рівнем державного управління підкреслюють необхідність функціонування даного інституту. Високі моральні та професійні якості омбудсмена, його незалежність і неупередженість сприяють покращенню роботи публічної адміністрації та примушують її більш уважно підходити до проблем суспільства. Політичний намір інтеграції України до ЄС означає в тому числі та демократичних реформ у суспільстві, які створення дієвої системи захисту громадянських прав та свобод.

Основним пріоритетом  функціонування інституту омбудсмена в Україні є створення основи для паритетної взаємодії державних органів, суспільства та громадянина з урахуванням інтересів і прав кожної з сторін. При цьому діяльність омбудсмена спрямована не лише на виявлення й оприлюднення фактів правопорушень та винесення пропозицій щодо їх усунення, а й плідну співпрацю з державними та недержавними інституціями правозахисту, спрямовану на попередження таких правопорушень у майбутньому шляхом удосконалення національного (регіонального, міжнародного) законодавства. За таких умов є відчутним вплив діяльності інституту омбудсмена на формування в Україні демократичної, соціальної, правової держави, що є можливим лише при проведенні економічної, політичної та соціальної реформ шляхом як удосконалення чинного законодавства, так і зміни правосвідомості громадян та досягнення належної самоідентифікації українців як самостійної нації.

У державно-правовому  розумінні омбудсменом є державний  службовець, уповноважений законодавчою чи виконавчою гілкою влади здійснювати  контрольно-наглядову функцію за дотриманням прав людини в державі. Традиційна модель парламентського омбудсмена доповнює та розширює контрольні функції парламенту щодо дотримання іншими гілками державної влади механізму належної реалізації прав людини. Діяльність омбудсмена носить більш демократичний характер (в порівнянні з іншими державними правозахисними інституціями), а тому при вирішенні певної проблеми він не обмежений рамками закону і може виходити з позицій справедливості, гуманності та доцільності.

 

2. Становлення інституту омбудсмена в Україні.

2.1. Етапи становлення.

У пострадянському просторі вперше концепція запровадження інституції парламентського Уповноваженого з  прав людини розглядалось політиками в РФ після того, як вона була реалізована  ще у соціалістичній Польщі.  
Процес становлення інституту омбудсмена в Україні умовно можна поділити на наступні три етапи:

– запровадження в 1996 році на конституційному  рівні посади омбудсмена (ст.55, 85, 101 Конституції України). При цьому даний інститут набув лише декларативного існування;

– прийняття на основі Конституції  України Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України” 23 грудня 1997 року та обрання першого українського омбудсмена (Карпачова Н.І.). Саме цей період означився юридичною регламентацією діяльності омбудсмена та його реальним функціонуванням;

– розвиток інституту омбудсмена (визнання авторитетності цього інституту  як суспільством, так і органами державної влади) та поступове визнання його ролі у громадянському суспільстві  та правовій державі.

2.2. Діяльність уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Повноваження, особливості організації роботи та гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначені у Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України” 23 грудня 1997 року.

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції  України, законів України, міжнародних  договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина  є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Щорічно Уповноважений  представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

Щорічна доповідь повинна  містити посилання на випадки  порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада України приймає постанову. Щорічні та спеціальні доповіді разом з прийнятою постановою Верховної Ради України публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради України.

Уповноважений має право  призначати своїх представників  у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України - це посадові особи, яким делегуються повноваження Уповноваженого в частині здійснення його функцій. 

Організація діяльності та межі повноважень представників  Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

Організаційне, правове, наукове, консультативне, інформаційно-аналітичне, експертне, контрольне, матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення діяльності Уповноваженого здійснює Секретаріат Уповноваженого.

Будь-яка особа може звернутись до омбудсмена безпосередньо  або через свого депутата в  представницькому органі.

 

3. Перспективи розвитку інституту омбудсмена в Україні.

З огляду на тенденцію  зростаючої доступності до засобів Інтернету все більшої кількості населення, слід реформувати ВЕБ-сайт Уповноваженого Верховної Ради України. Для цього потрібно: розмістити встановлений бланк “Звернення” до Уповноваженого із юридичними поясненнями; залучати фахівців та науковців для створення бібліотеки з прав людини; активізувати зворотній зв’язок громадян із службою омбудсмена.

Для повноправної паритетної взаємодії омбудсмена та судової системи слід врегулювати його повноваження у кримінальному процесі та більш ретельно підійти до визначення на законодавчому рівні його функцій у цивільному процесі. При цьому слід орієнтуватися на позитивний досвід європейських країн у цій галузі та факт делегування деякими країнами прокурорських функцій даному інституту. Потрібно ввести у службі омбудсмена спеціального судового омбудсмена. Ним повинен бути службовець, який би обирався за участі спілок юристів, адвокатських об’єднань, громадських організацій.

Слід запровадити активну  участь Уповноваженого у роботі Пленумів Верховного Суду України, адже на них вирішуються актуальні питання застосування норм права у галузі прав людини. Незалежність, неупередженість та фаховість омбудсмена стануть дієвими чинниками при прийнятті рішень на Пленумах, які є обов’язковими для судової практики та торкаються найбільш резонансних питань у галузі прав людини. Конституційне подання Уповноваженого є дієвим інструментом у сфері захисту прав людини шляхом виявлення Конституційним Судом України відповідності чи невідповідності закону (іншого правового акту) нормам Основного Закону та усунення виявленого недоліку законодавства.

Омбудсмени багатьох країни підкреслюють позитивний результат, отриманий від розширення переліку їх повноважень у судовому процесі, та, з метою попередження правопорушень, – у законодавчому процесі (право законодавчої ініціативи). Така форма діяльності світових омбудсменів як законодавча ініціатива реалізується шляхом надання пропозиції внесення змін, вдосконалення існуючих законів або прийняття на їх основі інших нормативно-правових актів. Можна стверджувати, що за наявності у омбудсмена права законодавчої ініціативи реалізація реформаторської функції, яка спонукає владу крокувати до демократичних змін, позитивно впливатиме на рівень дотримання прав людини. З огляду на те, що омбудсмен здійснює моніторинг дотримання прав людини та володіє інформацією щодо того у яких галузях суспільного життя відбувається найбільше порушень таких прав, право законодавчої ініціативи дозволить оперативно усувати в майбутньому можливість порушувати права людини.

Не варто залишати поза увагою факт низького рівня правосвідомості населення України, який міг би підняти Уповноважений шляхом проведення роз’яснювальних програм на телебаченні, розробкою та випуском спеціальної літератури ( брошур, газет, журналів ) великим накладом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

Через свою діяльність омбудсмен  впливає на політичні, економічні та соціальні процеси функціонування правової держави, а тому він є  важливим елементом політичної системи  будь-якої країни світу.

Усвідомлення необхідності запровадження інституту омбудсмена виникає на певному етапі розвитку для захисту прав людини та обмеження бюрократії в державних структурах. При цьому така посада запроваджується як в країнах з усталеними демократіями, так і в таких, які стали на шлях демократичної перебудови, де розвиток гуманітарної політики сприяє соціально-економічній розбудові держави та демократизації суспільних процесів.