Пенсійне забезпечення в Аргентині

Вступ

В 1989 році Аргентина приступила до здійснення революційних реформ, що значно понизили ступінь державного втручання і контролю. Найбільш важливим кроком за останні роки стала приватизація системи пенсійного забезпечення.

Приклад Аргентини показує, що навіть в дуже важких економічних  обставинах можливо здійснити перехід  від системи пенсійного забезпечення, заснованої на принципі, - той, що працює платить за того, що не працює (РПН), до конкуруючих приватних пенсійних  програм з особовими пенсійними рахунками.

По системі РПН з  що нині працюють стягується податок, використовуваний на виплату пенсій що вже не працює. Загальна сума соціального  податку на тих, що працюють і працедавців  в Аргентині у минулому доходила до 50%, що було непосильним тягарем. Такі податки призводили до того, що приватні компанії не були зацікавлені  в наймі нових працівників.

Зайнятість в приватному секторі перестала зростати, і  за останні два роки, під час  серйозної депресії, викликаної мексиканською  кризою, безробіття досягло 17%.

Прагнучи уникнути високих  соціальних податків і обтяжливого  державного контролю ринку робочої  сили, багато працівників і компанії йдуть в підпільну економіку. За оцінками аргентинських економістів, величезне число (майже половина) тих, що всіх працюють трудяться неофіційно або нелегально.

Оскільки таке велике число  тих, що працюють не платило соціальних податків, показник залежності, тобто  число пенсіонерів на того, що одного працює, який насправді платить соціальні  податки, складав лише небагато чим  менше одиниці (один з найвищих в  світі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма приватизації, здійснення якої почате в 1994г., дає тому, що кожному  працює можливість вибору між старою системою і внесенням пенсійних  внесків (обов′язково не меншого 111% заробітку) в один з численних  приватних пенсійних фондів.

Після млявого старту приватна система стала швидко рости, і  до теперішнього часу більше ті, що 60% працюють вибрали собі один з приватних  пенсійних фондів.

 

Ті, що незабаром більш ніж 90% працюють відкладатимуть гроші на пенсію в рамках приватних програм. Ті, що працюють мають особові рахунки, де вони накопичують засоби на пенсію, вносячи внески, а також отримуючи дивіденди від фінансових операцій, здійснюваних фондом.

Поки фонди в основному  інвестували засоби в державні облігації, одна до у міру виходу аргентинської  економіки з депресії вони вкладатимуть все велику частку засобів в акції  приватних підприємств і приватні облігації. Такі інвестиції в приватний  сектор розширять аргентинський  ринок капіталу, що відстає в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки.

Висока прибутковість  пенсійних фондів повинна також  привести до зростання рівня заощаджень після повного виходу аргентинської  економіки з депресії.

Всі засоби на пенсійне забезпечення, що перераховуються працедавцями, все  ще використовуються на виплату пенсій що вже не працює. Проте, не дивлячись на необхідність виплати старої пенсійної допомоги і створення нових рахунків для тих, що працюють, загальний податковий тягар тих, що працюють і працедавців знизилося приблизно на 10%.

Вища прибутковість приватних  пенсійних внесків означає, що працівники, що мають особові пенсійні рахунки, можуть вносити на них менше, ніж  при старій системі, і в той  же час чекати вищих пенсійних  виплат.

Крім того, відрахування на пенсійне страхування вже є  не податком, а інвестиціями в майбутній  пенсійний дохід, внаслідок чого не які працівники йдуть з підпільної економіки в легальний сектор. В результаті зростає внесок працедавців в систему РПН.

 

 

 

 

В Аргентині в результаті реформи всі працюючі громадяни  мають право як на єдину пенсію із солідарної системи, так і на додаткову  пенсію із солідарної системи або  з індивідуального накопичувального рахунка. Компенсаційна додаткова  виплата забезпечується лише тим  громадянам, які робили внески до солідарної пенсійної системи, що існувала до початку  реформи. Пенсійна система цієї країни є трирівневою. Перший з них забезпечує базову пенсію, яка сплачується кожному  громадянину. Її розмір складає приблизно 45 % середньої заробітної плати. Другий рівень створений для пенсійного забезпечення всіх громадян, які робили внески до солідарної пенсійної системи  до початку реформи (липня 1994 р.). Третій рівень забезпечує або додаткову  пенсійну виплату із солідарної системи  або виплату з індивідуального  рахунка для тих, хто вибрав накопичувальну систему. Схоже на те, що ця структура  створена для забезпечення високих  пенсій для низькооплачуваних працівників  і більш ніж достатніх пенсій для працівників з середніми  доходами у разі наявності у них  достатнього регулярного трудового  стажу та періоду сплати пенсійних  внесків. У працівників з високими доходами може виникнути потреба  у додаткових заощадженнях. Для отримання  базового розміру пенсії громадянам необхідно або досягнути віку 63 років і мати трудовий стаж 30 років, або віку 70 років і мати 10 років  трудового стажу. Розмір пенсії не має  пропорційної залежності від тривалості трудового стажу, відтак деякі громадяни  можуть отримувати неадекватні пенсії, якщо в період працездатного віку вони тривалий час були безробітними.

В Аргентині створена високоавтоматизована система збору пенсійних внесків  і ведення персоніфікованого  обліку індивідуальних внесків і  заробітку. Перерахування всіх внесків  і подання інформації здійснюється в електронному вигляді або через  електронну мережу. В минулі роки існувала можливість подання даних на паперових  носіях з їх подальшим скануванням, але зараз це заборонено. Вся система  працює у режимі реального часу, тобто 24 години на добу. Відтак усі національні  бази даних мають можливість негайно  відображати нову інформацію. Найближчим часом Аргентина планує скасувати  подання даних навіть на магнітних  носіях для того, щоб вся система  працювала виключно через Інтернет.

Поряд з незаперечними  перевагами аргентинська пенсійна система  має ряд недоліків, що слід мати на увазі при використанні латиноамериканського досвіду. До них слід віднести брак довгострокової політичної підтримки, недостатньо обґрунтований план фінансування витрат перехідного періоду, коли частина внесків відривається від солідарної системи і переходить до накопичувальної, що створює дефіцит коштів для фінансування витрат нинішнім пенсіонерам.

Ще одним важливим моментом, який суттєво впливає на розвиток пенсійної системи Аргентини  є те, що програма пенсійної реформи  була розроблена і введена в дію  урядом Карлоса Менема. Зараз при  владі знаходиться опозиційна партія, яку майже не залучали до розробки пенсійної реформи. Тому сьогоднішній уряд Аргентини не відчуває себе відповідальним щодо реформи пенсійного забезпечення. Саме брак довгострокової підтримки  реформ з боку політичних сил підриває цілісність цього процесу.

Крім того, план фінансування витрат загалом виявився необґрунтованим. Спочатку він передбачав фінансування єдиного для всіх розміру базової  пенсії за рахунок коштів, які поєднували ПДВ на бензин, загальні бюджетні надходження, а також відрахування внесків  від фонду заробітної плати. Очікувалось, що приблизно 75  % всіх коштів надходитиме  за рахунок пенсійних внесків. Але  внаслідок незадовільного рівня  їх надходження, проблем, пов’язаних із світовою економічною кризою, неуважності  під час проведення детальних  розрахунків витрат перехідного  періоду і джерел фінансування солідарна  система пенсійного забезпечення Аргентини  сьогодні перебуває у складному  стані. Її загальні витрати більш  як на 60 % фінансуються із державного бюджету, який потерпає від надмірних витрат.

Після надходження пенсійних  внесків і подання персоніфікованих даних аргентинська система має  можливість перевірити і порівняти  всі результати. На жаль, до пенсійної  системи надходить лише 50 % всіх очікуваних відрахувань від фонду заробітної плати. Стягнення податків і дотримання податкового законодавства в  Аргентині є неефективним, в країні також присутній надзвичайно  великий відсоток тіньової економіки. Це один із факторів, які підривають фінансову цілісність системи. Отже, подальше реформування пенсійного забезпечення стає неминучим.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Економісти зазвичай висловлюють  побоювання щодо переходу від системи  РПН до приватної системи пенсійного забезпечення. Проте, як показує в  даний час приклад Аргентини  і як вже протягом 15 років з  успіхом демонструє Чилі, такий перехід  можна здійснити достатньо ліг  до, не дивлячись на явне подвійне оподаткування, оскільки приватна система набагато ефективніша за систему РПН.

Опоненти продовжують  стверджувати, що Сполученим Штатам і  Європі не слід приватизовувати свої системи пенсійного забезпечення і  лякають пенсіонерів перспективою зниження пенсійних виплат.

Більш того, відстрочення реформи  приведе до того, що її здійснення представлятиме все велику складність, оскільки число  пенсіонерів зростає набагато швидше за число тих, що працюють.

Багато країн Центральної  і Східної Європи в даний час  вирішують, який тип системи пенсійного забезпечення вибрати. Ці країни можуть уникнути політичних і економічних  складнощів, з якими зіткнулися Західна  Європа і більшість інших країн, віддавши перевагу приватній системі  пенсійного забезпечення перед системою РПН.

Сінгапур, Гонконг і інші країни Азії, де останніми роками були введені системи пенсійного забезпечення, врахували негативний досвід Західної Європи і уникають введення системи  РПН.

Економічно розвиненим країнам  слід соромитися того, що піонерами  в приватизації системи пенсійного забезпечення виступили дві країни, що недавно з’явилися на економічній  карті.

На моє переконання, пенсіонери і що працюють як в розвинених країнах, так і в країнах Центральної  і Східної Європи, вітали б приватизацію, знай вони, якою успішною була реформа  в Аргентині - країні з набагато серйознішими економічними проблемами, ніж проблеми будь-якої найзастійнішої економіки  в Європі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.Вінер М. Пенсійні системи країн Латинської Америки // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 5. — С. 35—37. 
2.Городня О. Система соціального захисту у Бельгії // Охорона праці. — 2002. — № 1. — С. 45—46. 
3.Горюк Н. Криза пенсійних систем: проблеми й альтернативи реформи // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 4. — С. 38—40

4.Опришко В. Ф., Омельченко А. В., Фастовець А. С. Право Європейського Союзу. — К., 2002. 
5.Павленко М. Світовий досвід функціонування систем соціального страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 6. — С. 30—36. 
6.Трудове і соціальне право зарубіжних країн: основні інститути. - М., 2002. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство науки і  освіти України

Рівненський державний гуманітарний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему :

«Пенсійне забезпечення в Аргентині»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував :

студент V – го курсу

історико-соціологічного факультету гр. ІЮ-52

Ясвильчук Олександр

Перевірила :

Кузьма Т.М.

 

 

 

 

 

 

Рівне 2013