Недоліки сучасного законодавства України про соціальне забезпечення

Недоліки сучасного законодавства України про соціальне забезпечення

Основним недоліком сучасного законодавства України про соціальне забезпечення був і далі залишається вплив радянського законодавства та радянських підходів до створення нових нормативно правових актів. Особливо цей вплив був помітним протягом перших десяти років незалежності, коли саме в цей час був створений основний масив законодавства України у цій сфері.

Проаналізувавши законодавство України про соціальне забезпечення на всіх етапах його розвитку та звернувши особливу увагу на початковий період його становлення на території незалежної України можна помітити першу помилку, яку зробив законодавець у процесі створення власної нормативної бази – це надання переваги при виборі форми соціального захисту пільгам та утриманню мережі державних закладів соціального спрямування. Саме через цю помилку започаткувалась тенденція, яка згодом призвела до непрозорості й низької ефективності системи соціального забезпечення, що діє в Україні і сьогодні. Замість реального соціального обслуговування населення утримується громіздка мережа державних і комунальних закладів соціального захисту та соціальних служб.

Складність системи соціального захисту в частині адміністрування пільг та обліку категорій громадян, що мають право на отримання пільг, дає можливість для зловживання. Громадяни мають можливість безпідставно отримувати документи, що надають їм можливість користуватися пільгами, на які вони не мають права (наприклад на безкоштовне користування муніципальним громадським транспортом), і ці порушення здебільшого лишаються безкарними. З іншого боку, не всі особи, які мають право на отримання пільг, фактично їх використовують (наприклад пенсіонери, які проживають у сільській місцевості, можуть мати пільги з оплати транспортних послуг, але вони не використовують ці пільги, тому що не подорожують).

У різні періоди створення національної системи соціального забезпечення було використано різні моделі та неоднакові підходи для її створення. Це спричинило те, що акти прийняті в різний час характеризуються значною суперечливістю та відмінністю домінуючих форм і видів соціального забезпечення. Тобто, серед недоліків чинного законодавства у сфері соціального забезпечення слід зазначити непослідовність та безсистемність. Досить часто при встановленні нових видів пільг чи виплат законодавець не враховує вже чинні акти в інших сферах законодавства та діючого регулювання.

Всебічний аналіз чинного законодавства у сфері соціального забезпечення підтверджує те, що вищі органи державної влади приймаючи нові акти законодавства, намагаючись заповнити прогалини в регулюванні і вирішити соціальні проблеми не користуються єдиною концепцією. Тим самим акти чинного законодавства суттєво і досить необгрунтованно розширюють перелік підстав на основі яких виникає право на соціальний захист з боку держави. Внаслідок цього законодавство виходить за рамки конституційних стандартів та міжнародно-правових зобов’язань України, незважаючи на відсутність у держави достатніх ресурсів для фінансування затверджених нею заходів соціального захисту.

Пільги та соціальні виплати займають домінуючу роль серед усіх форм соціального захисту, які використовуються в Україні.

Більшість пільг, соціальних та компенсаційних виплат, передбачених у чинному законодавстві, мають декларативний характер та відтворюються від одного законодавчого акту до іншого, але ніяк не втілюються у реальне життя. Вони не виконують покладеної на них функції пом’якшення негативних наслідків економічних перетворень в Україні для найбільш соціально незахищених категорій населення і здебільшого є недійсними.

Їх фінансування або ніколи не здійснювалось, або здійснювалося у недостатньому обсязі чи несистематично. Тобто, система передбачених чинним законодавством пільг, соціальних та компенсаційних виплат, соціальних послуг значною мірою не співвідноситься з діючою системою бюджетного фінансування, яка не враховує реальної потреби в матеріальному забезпеченні соціально незахищених категорій населення, а також реальної вартості пільг та послуг.

Соціальні потреби найбільш соціально незахищених категорій населення в Україні задовольняються недостатньою мірою. Високий рівень бідності, особливо у сім’ях із дітьми та сім’ях з інвалідами або непрацюючими особами працездатного віку, свідчить про недостатню недолік ефективності механізмів соціальної підтримки з боку держави.

З огляду на вищезазначені недоліки можна виділити різноманітні шляхи їх виправлення.

Так, як Україна вже встала на шлях переходу від радянської моделі соціального забезпечення до європейської, то доречно було б переглянути та суттєво модернізувати систему соціальних державних стандартів, виплат, пільг та соціальних послуг. У процесі аналізу цієї системи переглянути перелік критерії та підстав на основі яких громадяни отримують право соціального забезпечення з боку держави та по можливості привести цей перелік у відповідність до конституційних гарантій та взятих на себе Україною міжнародних зобов’язань.

Суттєво потрібно змінити політику держави у сфері соціального забезпечення. Підхід до формування цієї політики повинен бути комплексним, послідовних та цілеспрямованим. Основні напрямки політики повинні бути встановленні на рівні законодавства та складати єдину нероздільну систему.

Щодо усунення недоліків у сфері фінансування соціального забезпечення, то законодавча база соціального забезпечення має узгоджуватися із бюджетним законодавством. Тобто, запровадження нових форм і видів соціального захисту повинне здійснюватися разом із прийняттям рішень про необхідне фінансування, визначенням обсягу і джерел такого фінансування.

Здійснення перегляду всієї системи пільг та виплат дало б змогу виявити і скасувати всі малоефективні заходи соціального забезпечення. Окрім цього такий захід дозволив би виділити не тільки не актуальні, а ще і ефективні заходи соціального забезпечення та спрямувати на їх фінансування кошти, що будуть зекономлені з тих заходів, які будуть виявлені серед неефективних.

Доречним випробувати цю пропозицію було б на  Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Цей Закон було прийнято ще в 1991 році, із плином часу частина норм цього Закону, яка встановлювала ті або інші види пільг, застаріла (наприклад, право на першочергове придбання промислових товарів підвищеного попиту) та більшість пільг, встановлених цим Законом, були продубльовані в інших актах законодавства у пізніші періоди.

Усунення цих недоліків сучасного законодавства України про соціальне забезпечення дало б змогу нашій державі рухатись у напрямку подальшого реформування законодавчої бази, кодифікувати нормативно-правові акти у сфері соціального забезпечення без обтяження застарілими і непотрібними нормами та привести національне законодавство у відповідність до вимог світового співтовариства.