Місце господарського права в правовій системі України

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює  трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові  відносини щодо задоволення особистих  потреб громадян у товарах, роботах  і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені  відносини господарськими, як це іноді  робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських  відносин взагалі не існує. Об'єктивно  необхідні для здійснення господарської  діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин [10, c.36].

Господарсько-правова  концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини  мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним  правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

- господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

- державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо); 
структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

- фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців; 
державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських  відносин є держава, від імені  якої діють її органи.

Другою характерною  ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання  зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення ґрунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати  предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього  господарське право можна визначити  як систему правових норм, що регулюють  господарські відносини у процесі  організації та безпосереднього  здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин  розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього  здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції,  виконання робіт, надання послуг);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються  на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких  одним з учасників виступає  орган управління, у тому числі  власник майна чи уповноважений  ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської  організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично  самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного  господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського  господарства;

• у галузі транспорту;
• у галузі капітального будівництва;
• у сфері приватизації;
• у сфері антимонопольного регулювання;
• у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

 

1.3. Методи господарського права

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого  впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських  правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються  на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1].

Господарські відносини  є комплексними відносинами. Вони поєднують  у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права  загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні  методи правового регулювання.

Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських  відносин. Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають  право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України "Про підприємництво").

Існує ще метод владних  приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

У господарському праві  діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу. Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

 

2. СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА  ТА ЙОГО ФОРМИ

2.1. Система господарського права

Наукові суперечки довкола  господарського права продовжуються і в умовах переходу до ринкової економіки, і в цьому немає нічого дивного. Навпаки, в суперечці, як кажуть, народжується істина Але суперечки не повинні переростати в заклики до заборон у науці. Так, Г. К. Матвєєв у згаданій вище статті пропонував заборонити науку господарського права, вимагав, щоб цю наукову спеціальність було відмінено. Він запропонував відмінити також викладання цієї дисципліни в інститутах та університетах з посиланням нате, що всі питання господарського права всебічно вивчаються в курсі цивільного права. Та справа в тому, що в цьому курсі вони розглядаються лише з позицій регулювання відносин рівноправних сторін, в курсі ж господарського права ці питання пов'язуються з господарсько-управлінськими відносинами, тобто охоплюється весь комплекс правового регулювання господарської та підприємницької діяльності. Такий курс необхідний майбутнім юристам, які працюватимуть в умовах ринкової економіки.

Це визнають і цивілісти  як українські, так і «близького зарубіжжя». Є. А. Суханов, наприклад, вважає, що не слід змішувати систематизацію правових галузей, результати законотворчості і навчальний план юридичного вищого навчального закладу. В останньому, як відомо, завжди викладалися дисципліни, які не тільки не є галузями права, але й взагалі виходять за межі правових явищ (судова медицина, судова психологія тощо).

Як і інші галузі права  та навчальні дисципліни, господарське право являє собою певну систему. В науковій та навчальній літературі під системою розуміють комплекс чи сукупність компонентів, що так чи інакше взаємодіють і тому створюють певну цілісність. Зв'язок між компонентами (елементами) системи теж повинен бути вельми певним. Це обумовлено тим, що для об'єднання компонентів у єдине ціле (систему) береться єдина класифікаційна ознака.

Як правило, галузь права, а також навчальний курс поділяють на загальну та особливу частини, хоча це певною мірою є умовним поділом.

До загальної частини  віднесено: поняття господарського права, його форми, суб'єкти, їх майнові  права, правове регулювання господарських  вщносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їх правова регламентація, планування господарської діяльності підприємствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавство про оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва та господарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб'єктів господарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків, банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правові основи господарських зобов'язань, господарських договорів, відповідальності за їх порушення, зовнішньоекономічної діяльності, захисту прав суб'єктів господарювання [11, c.54].

До особливої частини  входить правове регулювання  відносин, які складаються при  здійсненні окремих видів господарської  діяльності. Зокрема, це правова регламентація реалізації продукції, купівлі-прода-жу засобів виробництва, поставок товарів, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, інвестиційної діяльності та капітального будівництва, виконання проектних та розвідувальних робіт, інноваційної діяльності та діяльності з виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, діяльності, пов'язаної з наданням послуг (перевезенням вантажів та інше).

 

2.2. Форми господарського права

У системі науки права  взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів зокрема за традицією розглядається поняття джерел права. В науковій літературі йдеться про багатозначність і нечіткість цього поняття, що здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радянської правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з господарського права основними його джерелами визнавалися саме закони та інші нормативні акти [17, c.320].