Лекции по "Гражданскому праву"

1заяву про видачу патенту на винахід з проведенням кваліфікаційної експертизи чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель);

2опис винаходу (корисної моделі); 3формулу винаходу (корисної моделі); 4креслення (якщо на них є посилання в описі); За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки.Порядок розгляду заявки на винахід (корисну модель) встановлений Правилами розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затвердженими наказом Мiнiстерства освiти i науки України вiд 15 березня 2002 року № 197 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України за № 364/6652 від 15.04.2002 (далі – Правила розгляду). Патент України на винахід видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, під час якої встановлюється відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності).

Патент України на корисну модель видається за результатами формальної експертизи. Державна реєстрація патенту на винахід (корисну модель) здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за його (її) видачу й збору за публікації про видачу патенту. Одночасно з державною реєстрацією патенту на винахід Держдепартамент публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність» визначені в установленому порядку відомості про видачу патенту. Видача патенту проводиться в місячний строк після його державної реєстрації.

67.Право на одержання патенту.Заявку на видачу патенту може подати винахідник або його спадкоємець, роботодавець або правонаступник винахідника чи роботодавця. Для позначення усіх цих осіб можна використати один термін -заявник. За дорученням заявника заявку може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа.Громадяни та юридичні особи, що проживають чи мають постійне місце проживання в Російській Федерації та Республіці Білорусь, згідно з угодами про співробітництво у сфері охорони промислової власності між урядом України та урядами цих держав, мають право подавати заявки безпосередньо до установи особисто або через патентних повірених.Винахідником визнається фізична особа, творчою працею якої створено винахід. Авторство юридичних осіб Законом не визнається.Закон чітко відокремлює винахідника від інших осіб, які надавали йому лише технічну, організаційну, матеріальну та юридичну або допомогу у проведенні дослідницької роботи та виготовленні технічної документації.Якщо у створенні винаходу брали участь декілька фізичних осіб, всі вони визнаються винахідниками, а порядок користування правами, що їм належать, визначається угодою між ними.Право авторства є особистим немайновим правом і належить винахіднику. Воно є невідчужуваним: не передається іншим особам та охороняється безстроково. Це право не переходить до правонаступника, на відміну від майнових прав, засвідчених патентом.Винахід, створений за дорученням роботодавця або у зв'язку з виконанням винахідником службових обов'язків кваліфікується як службовий винахід.Якщо заявка на винахід подана роботодавцем, йому належить право на одержання патенту за умови, що трудовим договором (контрактом) між винахідником та роботодавцем не передбачено інше.Роботодавець може скористатись правом на подання заявки лише протягом чотирьох місяців від дати одержання письмового повідомлення від винахідника про створення ним винаходу.Якщо роботодавець не подає заявку до Установи у визначений Законом строк, право на одержання патенту переходить до винахідника.

68.Порядок реєстрації авторського права та авторського договору.

Суб'єкт авторського права згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України.Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України.Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.

Види реєстрації авторського права:1. Реєстрація авторського права на витвір 2. Реєстрація авторського права роботодавця на службовий витвірРеєстрація договорів, що стосуються права автора на витвір:

- Реєстрація договору про передачу (відчуження) майнових прав на витвір. - Реєстрація договору про передачу виключного права на використання витвору - Реєстрація договору про передачу невиняткового права на використання витвору.За підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори.Документ про сплату збору повинен надійти до Державного департаменту разом із заявою (клопотанням) про вчинення відповідної дії, пов'язаної з державною реєстрацією авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір.Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір визначає процедуру подання заявок на реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, їх розгляду, державної реєстрації, публікації відомостей про цю реєстрацію, видачі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, а також ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір і Державного реєстру договорів, які стосуються права автора на твір, яка здійснюється МОН в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства (Державний департамент).

69.Порядок видачі свідоцтва на авторське право.На підставі рішення про реєстрацію авторського права на твір та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва, відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Державним департаментом.

Після здійснення реєстрації Державний департамент публікує в своєму офіційному бюлетені визначені в установленому порядку відомості про реєстрацію авторського права на твір та про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір.

70.Порядок реєстрації прав на фірмове найменування та знаки для товарів та послуг.Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. 1Заявка повинна стосуватися одного знака. 2Заявка складається українською мовою і повинна містити: 3заяву про реєстрацію знака; 4зображення позначення, що заявляється; 5перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за МКТП.Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років,.. У заяві про реєстрацію знака необхідно вказати заявника (заявників) та його адресу. Якщо заявник просить охорону кольору чи поєднання кольорів як розрізняльної ознаки свого знака, то він зобов'язаний: 1заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; 2подати в заявці кольорові зображення вказаного знака. Кількість примірників таких зображень встановлюється Установою.За подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.

Експертиза заявки має  статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою.

Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною  або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після  затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення Установи надсилається заявнику.На підставі рішення про реєстрацію знака та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію знака.Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Видача свідоцтва здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання.

71.Поняття та загальна  характеристика «ноу-хау». «Ноу-хау» (рос. ноу-хау, англ. know how, нім. Know-how n) — від англійського англ. know how (знаю як) — передача на договірній основі різних знань та досвіду наукового, технічного, виробничого, адміністративного чи іншого характеру, які практично застосовуються в діяльності підприємства чи у професіональній діяльності, але ще не стали загальним надбанням. Передача здійснюється на основі укладання ліцензійних договорів. Однією з ознак є елемент конфіденційності. Форми ноу-хау різноманітні. У технічній сфері — конструкційні креслення, результати дослідів і їх протоколи, звіти про проведені науково-дослідні роботи, статистичні розрахунки, формули, рецепти, методики, списки машин, обладнання, матеріали, компоненти, робочі плани з зазначенням часу і допусків, інструкції з технології (наприклад, розпорядження з теплового режиму), документація по виготовленню, звіти про вироблену продукцію, інструкції для монтажу, дані з програмування, методики навчання виробни-чого персоналу і т. д. Договором визначаються предмет операції, його ціна, термін дії, час і місце використання, права і обов'язки (включаючи передачу, прийом, оплату і терміни), відповідальності у разі невиконання зобов'язань, основи для звільнення від відповідальності або припинення дії договору. Звичайно в договір включається умова про нерозголошування ноу-хау в період дії ліцензійної угоди і після її закінчення, що повинно гарантуватися покупцем.Як правило, під ноу-хау розуміються секретні не запатентовані технологічні знання і процеси, практичний досвід, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проектування, розрахунків, будівництва і виробництва будь-яких виробів, наукових досліджень і розробок; склади і рецепти матеріалів, речовин, сплавів тощо; методи і способи лікування; методи і способи видобутку корисних копалин; специфікації, формули і рецептура; документація, схеми організації виробництва, досвід в області дизайну, маркетингу, керування, економіки і фінансів; інша недоступна широкій громадськості інформація.Ноу-хау — конфіденційні знання, досвід, навички, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характеру, використання яких забезпечує визначені переваги і комерційну вигоду особі, що їх отримала.

72.Правовий статус  та повноваження патентного повіреного. Відносини, пов'язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного регулюються «Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)», від 10 серпня 1994 р. № 545, Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року , «Положенням про Державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)» та іншими нормативними актами.Патентний повірений надає фізичним та юридичним особам (далі - особи, які він представляє) допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (надалі - Укрпатент), а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Патентний повірений  діє за дорученням особи, яку він  представляє. Це доручення засвідчується  договором, довіреністю або іншим  документом, що підтверджує його повноваження відповідно до законодавства. Згідно ч. 2 ст. 5 Закону іноземні особи та особи  без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Укрпатентом реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до закону.

Патентний повірений має право займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, створювати патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної особи, а також працювати за наймом.

Таким чином, патентним  повіреним є громадянин України, який отримав Свідоцтво представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) та надає послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, правовий статус якого регулюється вищезазначеними актами.

73.Міжнародні угоди з охорони промислової власності.Станом на травень 1998 року ВОІВ виконує адміністративні функції таких союзів і договорів у сфері охорони промислової власності. Паризька конвенція про охорону промислової власності, прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі у 1883 році і доповнена Мад­ридським протоколом у 1981 році. Конвенція неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 p.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 р.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 і 1979рр.).

Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.

Головна мета Паризької  конвенції — утворення Союзу  з охорони промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання  правової охорони таким об'єктам  промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження або найменування місця походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Ніцца, 1957 p.; Стокгольм, 1967 і 1979 pp.).Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому числі з грудня 1991 року Україна.Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чинності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність в усіх країнах-учасницях.Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію підписана у 1958 році. Текст угоди переглядався в Стокгольмі у 1967 і 1979 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 18 країн.Угода переслідує мету забезпечення охорони найменувань місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, що використовується для позначення виробу, що надходить з даної країни, району або місцевості, якість і особливості якого виключно або головним чином пов'язані з географічним середовищем, включаючи природні й людські чинники». Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію підписана у 1971 році. У 1979 році в текст Угоди були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди була 41 країна.Угодою запроваджена Міжнародна патентна класифікація (МПК), що поділяє всі галузі техніки на вісім основних розділів, які містять 67000 дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Національне або регіональне патентне відомство, яке публікує патентний документ, позначає його відповідним символом.МПК необхідна для пошуку патентних документів з метою визначення «випереджувальногорівня техніки». Такий пошук потрібний як органам, що видають патентний документ, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним установам, а також усім, хто причетний до використання або розвитку техніки.