Контрольная работа по "Гражданскому праву"

Варіант 20

 

 

Зміст

 

1. Обґрунтуйте сучасні проблеми  амортизаційної політики держави  і підприємств різних форм власності……………………………………………..3

2. Які документи необхідні для  державної реєстрації юридичної  особи та громадян, які мають  здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи? Побудуйте загальну схему (процедуру) державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи і фізичної особи)……………………………………………………………………9

3. Формування  тестів……………………………………………………..13

4. Задача……………………………………………………………………15

Бібліографічний список……………………………………………….....16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Обґрунтуйте сучасні  проблеми амортизаційної політики  держави і підприємств різних  форм власності

 

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підприємств та на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному рівні  фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

На мікроекономічному рівні  під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою  являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового  господарства. Передусім це зумовлено  швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці необхідно опиратися на сам термін "амортизація", а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття "амортизація" яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового тип амортизаційного розвитку економіки. Останнім часом амортизаційна теорія економічного зростання почала знаходити все більше прихильників і в нашій країні.

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме:

• одна група вчених вважає, що амортизація – це просто грошовий вираз зносу основних засобів;
• прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;
• третя група вчених стверджує, що амортизація – це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Причому така різноманітність поглядів є характерною не лише для початкового  періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація – це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що "процесс переноса возмещения износа называется амортизацией" і вважає основним завданням амортизації – "возмещение износа основных фондов". А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку "неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных фондов. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации".

Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації "механизм переноса части стоимости основных фондов на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства". При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних фондов и отчисляется на издержки производства на основе нормы. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певний механізм. Будь-який механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування – це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обґрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом. Амортизаційний фонд – це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація – це різні поняття.

Неточним також являється трактування  амортизації як процесу перетворення вартості із товарної в грошову. Це знову ж таки мотивується тим, що амортизація охоплює не весь процес перетворення вартості засобів праці  з виробничої форми в грошову, а являється лише складовою частиною цього процесу, оскільки весь він охоплює такі стадії як: виробниче використання, перенесення вартості засобів праці на виготовлену продукцію, створення амортизаційного фонду, відтворення зношених основних засобів в нові засоби праці.

Дослідивши визначення і підходи, що були запропоновані різними вченим, науковцями та економічними течіями  різного часу існування, виявлено, що фактично жоден з авторів не дає  повного, більш поширеного та всеохоплюючого визначення цьому терміну.

В статті "Теоретичний аспект аналізу  амортизації як основи формування амортизаційної політики" В.Й.Бакай дає визначення амортизації як: "Амортизація  – це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів." Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Досить не зрозумілим вважається і  те, що більшість фахівців зводять  амортизацію до відшкодуванню зносу основних фондів, причому значно змішуючи ці поняття. Але це зовсім не так, тому що ці обидва поняття різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація. І це можна довести до відома всіх за допомогою однією дуже простою схемою, яка дасть змогу найбільш з'ясовано показати різницю між цими двома термінами. Якщо розглянути цю схему можна зрозуміти яким чином та у якій послідовності на підприємствах здійснюється механізм руху вартості основних фондів, що є головною проблемою побудови грамотної амортизаційної політики будь-якого промислового підприємства.

Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення  вартості засобів праці, авансованої  в їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

Сучасний  підхід розкриття сутності амортизації  не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при  умові збереження, принципу цільового  використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос – це втрата засобами праці своїх  властивостей чи характеристик внаслідок  певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і т.п.), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення – це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

Необхідно відмітити, що при розгляді питання  амортизації в основному економісти приділяють увагу тільки фізичному  та моральному зносу. Зустрічаються роботи в яких по різному трактують назву того чи іншого виду зносу, але сутність їх однакова. Наприклад, Покропивний С.Ф. розглядає "техніко-економічне старіння основних фондів" і дає наступне визначення "це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, то виробляється з допомогою цих засобів виробництва . Зазначене визначення на сто відсотків ідентичне змісту морального зносу.

На сучасному  етапі суспільного і технічного розвитку особливої актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем. Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і т.п.) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин). В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому – морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу.

В залежності від характеру впливу нової техніки  і технології на людину (безпосередньо на робочому місці чи опосередковано, через навколишнє середовище) можна виділити два різновиди соціального зносу: соціальний і екологічний. Соціальна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка покращує умови праці, а також змінами в рівні суспільно нормальних норм (перш за все по умовам праці). Екологічна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка в меншій мірі ніж попередня справляє негативний вплив на навколишнє середовище, а також введенням більш жорстких норм та обмежень на ступінь (характер впливу виробництва на навколишнє середовище.

Отже, як видно із вище наведеного матеріалу, причиною зношення основних засобів  може бути не тільки фізичний і моральний  знос, але й соціальний у всіх його формах.

Розглядаючи економічну природу амортизації  доцільно виділити три концепції  амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична  концепція базується на принципах  теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В  її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці. Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки заново створених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці. Тому нарахування амортизаційних відрахувань, в даному випадку, здійснюється з відтворювальної вартості основних засобів, базою для визначення якої являється балансова вартість. Остання приводиться у відповідність грошовим потребам відтворення засобів праці у новій натуральній формі шляхом періодичних переоцінок. Це може бути як дооцінка так і уцінка.

Розглянемо методи амортизації, які використовуються підприємствами. Методи амортизації — методика за якою розраховується Амортизація. Амортизація нараховується згідно Національне положення бухгалтерського обліку, а саме П(С)БО 7 «Основні засоби» (п. 26) а також Податкового кодексу України (стаття 144–146). Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1. прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;
2. зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;
3. прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);
4. кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5. виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта.