Фізична особа в цивільному праві

З досягненням 18-річного  віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному  обсязі, і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.

2.3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

Дієздатність, на відміну  від правоздатності, пов'язана з  певними якостями фізичної особи:

1. здатністю усвідомлювати значення своїх дій;
2. керувати ними та передбачати наслідки їх вчинення.

Дані якості залежать не лише від віку фізичної особи, але  й від стану її психіки. У зв'язку з цим, якщо фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій  та (або) керувати ними, вона може бути судом або обмежена у своїй  цивільній дієздатності, або визнана  недієздатною. Вирішення цього питання  є важливою гарантією захисту  прав і законних інтересів фізичних осіб.

Цивільний кодекс України  серед підстав обмеження дієздатності фізичної особи виділяє зловживання  нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе і  свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана  утримувати, у скрутне матеріальне  становище.

Обмеження цивільної дієздатності передбачає позбавлення судом права  розпоряджатися майном (продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, купувати) та вчиняти  інші правочини, що виходять за межі дрібних  побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Вагоме місце в системі  особистих немайнових благ фізичної особи посідає психічне здоров'я  фізичної особи. ЦК встановлюються певні  правові заходи щодо охорони особистих  немайнових прав фізичної особи, які  забезпечують її природне існування, зокрема  це стосується заходів медичного  характеру. Відносно психічного здоров'я, як блага, виникає право на психічне здоров'я, важливою складовою якого  є право на надання психіатричної  допомоги. Відповідно до Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу», психічні розлади класифікуються із дотриманням вимог чинної в Україні Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті (МКХ-10). Наприклад, легкий депресивний епізод (F32.0), соціальні фобії(F40.1) , розлади адаптації (F43.2) тощо. При цьому психічний розлад як підстава для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинен бути підтверджений судово-психіатричною експертизою. Діагноз психічного розладу не може базуватися лише на незгоді особи з існуючими у суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я.

 Судово-психіатрична  експертиза проводиться відповідно  до Закону України « Про  судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. та наказу Міністерства  охорони здоров'я України «Про  порядок проведення судово-психіатричної  експертизи» від 8 жовтня 2001 р.  № 397. В ухвалі про призначення  експертизи на вирішення експертів  мають бути поставлені такі  питання: 1) чи хворіє дана особа  на психічну хворобу; 2) чи розуміє  вона значення своїх дій та  чи може керувати ними. У виняткових  випадках, коли фізична особа  явно ухиляється від проходження  експертизи, вона за ухвалою суду  може бути направлена на експертизу  в примусовому порядку. Питання  про таке направлення на експертизу  розглядається в судовому засіданні  за участю лікаря-психіатра (ст. 239 ЦПК).

 Однак призначення  експертизи допускається лише  за наявності достатніх даних  про психічний розлад. Такі дані  можуть бути одержані з довідок  про стан здоров'я, виписок  з історії хвороби лікувальних  закладів, матеріалів слідчих органів,  які свідчать про дії психічно  хворої людини тощо.

Слід також зазначити, що в деяких країнах підставою  для визнання особи обмежено дієздатною можуть служити й фізичні вади, такі, як сліпота чи глухота. Наприклад, відповідно до ст.  936 Французького цивільного кодексу глухонімий, якщо він не вміє писати, може прийняти дарування  лише через піклувальника . Ці правила  зарубіжні законодавці запозичили з римського права, про що свідчить той факт, що в римському праві  вплив фізичних вад на дієздатність розрізнявся за властивостями недоліків. Наприклад, глухі та німі не могли  укладати угод, для вчинення яких були потрібні слух і мова; кастрати не могли  вступати до шлюбу тощо[12].

Порядок обмеження цивільної  дієздатності та визнання фізичної особи  недієздатною встановлюється розділом IV главою 2 Цивільно-процесуального кодексу України[3], де зазначено, що:

1. заява  про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї,  органом опіки  та  піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
2. заява  про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення   її   цього   права   може   бути   подана   батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.
3. заява про визнання фізичної особи недієздатною  може  бути подана  членами  її  сім'ї,  близькими родичами,  незалежно від їх спільного проживання,  органом опіки та піклування,  психіатричним закладом.

Відповідно до частини 4 ст. 36 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи  є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, тобто, якщо рішення суду не було оскаржене, та після закінчення строку, передбаченого  для апеляційного оскарження.

Розділ 3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

З місцем проживання тісно  пов?язані такі інститути цивільного права як визнання фізичної особи  безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Ці інститути вносять  визначеність в цивільні, сімейні  та інші правові відносини. Суб?єктом  таких відносин є фізична особа, про місцезнаходження якої іншим  суб?єктам правових відносин протягом тривалого часу нічого не відомо. Ця невідомість є об?єктивною перешкодою в реалізації іншими учасниками правовідносин  своїх суб?єктивних прав або виконання юридичних обов`язків. Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена тривалою відсутністю фізичної особи, закон передбачає створення особливого юридичного статусу для такої особи - визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність - засвідчений  у судовому порядку факт довготривалої  відсутності фізичної особи в  місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місце її перебування.

Відповідно до ст. 43 ЦК України  фізична особа може бути визнана  безвісно відсутньою за таких умов:

1)   якщо вона відсутня  у місці свого постійного проживання  протягом року;

2)   якщо протягом  одного року в місці, де особа  постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред`явленням останнього листа відсутньої особи, або іншим способом.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутню особу, початком безвісної  відсутності вважається перше число  місяця, що йде за тим, в якому  були одержані останні відомості  про неї, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня  наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

3)   вжитими заходами  щодо розшуку відсутньої особи  встановити місце її перебування  неможливо;

4)   визнання причин, через які заявник просить  визнати фізичну особу безвісно  відсутньою юридично поважними.

Згідно зі ст. 248 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України  суд до початку розгляду справи встановлює осіб, які можуть дати свідчення  про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує  відповідні організації за її останнім місцем роботи та проживання про наявність  відомостей щодо такої особи.

В юридичній літературі зазначається, що визнання фізичної особи безвісно відсутньою не допускається у випадках, коли вона переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою), або про яку вірогідно відомо, що вона жива, але немає точних відомостей про її місце перебування.

Таку позицію не можна  підтримати з таких причин:

1. по-перше, закон не містить вказівки про неможливість визнання такої особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
2. по-друге, зазначені цивільно-правові інститути спрямовані також на захист прав інших осіб, які перебувають у правових відносинах з особою, місцезнаходження якої невідоме. Остання, наприклад, має невиконані зобов`язання: в місті її останнього проживання залишається певне майно, що необхідно утримувати, мешкає дружина, яка бажає створити нову сім?ю, але не в змозі розірвати попередній шлюб.

Тому, варто погодитись з  думкою І.А. Бірюкова про те, що у  разі, коли заявник просить визнати  безвісно відсутньою особу, стосовно якої порушена кримінальна справа і яка  зникла з місця постійного проживання, порушивши при цьому підписку про невиїзд, то суд таку заяву  повинен прийняти, дослідити всі  необхідні умови для визнання безвісно відсутньою, і якщо будуть встановлені умови - винести рішення  по суті. Рішення суду про визнання такої особи безвісно відсутньою не повинне впливати на діяльність правоохоронних органів щодо розшуку  цієї особи. Те саме можна сказати  і про оголошення особи померлою.

Визнання фізичної особи  безвісно відсутньою спричиняє певні  правові наслідки, але не відображається на її правоздатності та дієздатності. Особа, яка жива, не перестає бути суб`єктом права.

Згідно зі ст. 44 ЦК України  на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Цей захід не означає обмеження майнових прав даної особи, а навпаки, сприяє охороні  її інтересів. Водночас він є гарантом задоволення майнових прав осіб, з  якими відсутня особа мала певні зобов`язальні відносини.

За заявою заінтересованих  осіб, органів опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місцезнаходження якої невідоме, до ухвалення судом  рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун зобов`язується з майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місцезнаходження якої невідоме, виконати низку обов`язків, які повинна була виконати відсутня особа - забезпечити за рахунок цього майна утримання осіб, яких остання зобов`язана за законом утримувати (неповнолітні діти, пристарілі батьки), а також задовольнити вимоги щодо сплати боргів за зобов`язаннями безвісно відсутньої особи.

Якщо після зникнення  особи залишились незадоволені майнові  спори, то опікун має право пред`явити позов від імені та в інтересах відсутньої особи, а також відповідати від її імені в межах майна, що знаходиться під опікою.

Окрім встановлення опіки  над майном відсутньої особи законодавство  передбачає можливість укладення договору передачі її майна в управління.

Орган опіки і піклування вправі підшукати для майна відсутньої особи управителя і укласти з  ним договір управління майном у  відповідності зі ст. 1029 ЦК України. Заінтересованими в цій процедурі  можуть бути як члени сім?ї безвісно відсутньої особи, так і, напевно, ті, кому така особа повинна повернути борг або виконати інше зобов`язання.

Припиняються зобов`язання, тісно пов`язані з особою, яка безвісно відсутня, зокрема чинність довіреності, договору доручення.

Будь-які інші наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою у ЦК України не зазначені. Але  вони визначені іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпечення»  неповнолітні та повнолітні непрацездатні  діти, непрацездатні батьки, дружина  незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутньої особи, які не досягли  восьми років, мають право вимагати призначення їм пенсії у зв?язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутньої особи набувають права  розірвати шлюб у спрощеному порядку  через органи РАЦСу.

Дитина безвісно відсутньої особи може бути усиновлена без згоди  останньої.

Якщо фізична особа, яка  визнана безвісно відсутньою, з?явилася  або одержані відомості про місце  її перебування, суд за місцем перебування  цієї особи або той, що ухвалив  рішення про визнання її безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або  іншої заінтересованої особи  скасовує його.

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над  майном безвісно відсутньої особи.

Припиняються виплати  пенсій відповідним категоріям осіб. Виплачені раніше грошові суми поверненню не підлягають.

Можливе поновлення шлюбних  відносин між. особою, яка повернулась, і її дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Поновлення інших особистих  та майнових прав такої особи чинне  законодавство не передбачає.

Визнання фізичної особи  безвісно відсутньою не ліквідує юридичну невизначеність, що виникла, оскільки вона залишається учасником правовідносин. Тому до ЦК введено інститут - оголошення фізичної особи померлою, який має  свою специфічну характеристику.