Договор дарения

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      

 

 

 

 

 

                      

 

 

                  

 

 

                            3.2. Умови укладання договору дарування

За договором дарування дарувальник може подарувати обдарованому, наприклад, право вимоги до самого себе, як це прямо передбачено в ЦК РФ. Але в такому випадку слід враховувати норму ст. 605 ЦКУ. Дарування права вимоги до самого себе є фактично прощенням боргу. Вчинене дарування права вимоги до самого себе одночасно припиняє інше зобов’язання за участю тих же сторін: кредитора – дарувальника і боржника – обдарованого. А тому таке дарування може бути вчиненим, якщо воно не порушує прав третіх осіб[8,c.34].

Дарування прав вимоги до третіх осіб теж має певні особливості. При вчиненні такого дарування дарувальник фактично уступає належне йому право вимоги до боржника. Реалізувавши подароване право, обдарований збагатиться за рахунок дарувальника. Однак в такому випадку слід враховувати норми глави 47 ЦКУ. При даруванні прав вимоги до третіх осіб обдарований щодо них набуває прав кредитора. Тобто, проходить заміна сторони в зобов’язанні через дарування – уступку права вимоги. Як випливає із ст.516 ЦКУ, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, необхідність одержання згоди боржника у випадках, встановлених законом або договором, право вимоги до якого дарується, є обмеженням можливості дарувальника подарувати таке право будь-кому. Окрім цього не допускається заміна кредитора у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з його особою, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Тому права вимоги з таких зобов’язань не можуть бути предметом дарування.

Для того, щоб обдаровуваний зміг реалізувати подароване йому право вимоги, дарувальник (він же первісний кредитор у зобов’язанні, право вимоги з якого ним подароване) повинен передати обдарованому документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Враховуючи, що дарувальник як первісний кредитор, згідно зі ст.519 ЦКУ, відповідатиме перед новим кредитором, яким є обдаровуваний, лише за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідатиме за невиконання боржником свого обов’язку, дарування права вимоги не таке вже й «безпечне» для обдарованого. Правовий результат, на який націлене дарування, може не досягатися, якщо боржник не виконає зобов’язання перед обдаровуваним. Збагачення обдаровуваного за рахунок дарувальника може і не відбутися. Норми глави 55 ЦКУ не передбачають правових наслідків для договору дарування на такі випадки. Фактично, отримавши в дар право вимоги, яке не задоволене особою, до якої воно звернене, дарувальник отримує проблеми, пов’язані з його здійсненням. Не отримавши виконання за подарованим правом вимоги, обдарованому мало б бути надане право на відмову від дарування та відшкодування понесених ним витрат для його здійснення.

У ст.719 ЦКУ передбачено, що договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Критерієм віднесення речей до даної категорії є мета їх використання (особисте або побутове), відносно невелика цінність.

Особливий порядок дарування передбачений щодо нерухомих речей. Договір дарування нерухомої речі має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. В цьому випадку щодо договорів дарування діють загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно. Правочини з приводу набуття власності на таке майно завжди здійснюються в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням[14,c.98].

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консесуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

Закон окремо встановлює вимоги щодо дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Такі договори мають укладатися в письмовій формі. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними.

Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням[2].

Дарування майна як спосіб розпорядження ним є виключним правом власника. Момент набуття права власності на дарунок пов’язується з моментом його прийняття. Таке правило закріплене у ч.1 ст.722 ЦКУ. За реального характеру договору дарування моменти укладення і виконання договору, а отже, і набуття права власності в обдарованого співпадають. Але таке співвідношення в часі може мати місце лише у випадку дарування предметів особистого користування, побутового призначення, окремих, хоч і цінних, але негабаритних речей, рухомого майна[2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

 

                                   

 

 

                                         3.3.Прийняття дарунка

Як випливає зі змісту ч.1 ст.722 ЦКУ, право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Аналізуючи в порівнянні наведені правові норми, можна зробити висновок, що право власності на подароване нерухоме майно виникає в обдаровуваного з моменту нотаріального посвідчення договору дарування, а не з моменту прийняття да. Саме ж право власності на дарунок – нерухоме майно – підлягає держрункаавній реєстрації[11].

Саме ж прийняття нерухомої речі може відбутися раніше чи пізніше, тобто, в випадку не співпадатиме з моментом укладення договору чи з його нотаріальним посвідченням. Загальна норма частини третьої ст.334 ЦК встановлює, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Оскільки момент виникнення права власності в обдаровуваного зумовлений прийняттям дарунка, то передача речі підприємству, організації транспорту, зв’язку або представнику для її вручення не може бути юридичною підставою припинення права власності на зазначену річ у дарувальника. Останній надалі здійснює правомочності, які становлять зміст власності, в тому числі розпорядження. Тому він має право відмовитися від договору дарування, який є реальним, тобто виникнення правовідносин залежить від вчинення певних дій. В коментованому випадку це передача речі обдаровуваному.

Прийняття дарунка є правом,а не обов’язком обдаровуваного. Отже, він може заявити відмову від його прийняття. Така відмова повинна мати місце лише в момент передачі речі. У разі прийняття дарунка і подальшої відмови від нього йдеться про розірвання договору дарування – річ повертається дарувальнику або право власності обдаровуваного припиняється в інший спосіб.Прийняття обдаровуваним символів речі, яка є предметом договору дарування, або документів, що посвідчують право власності на річ  вважається прийняттям дарунка.

  

      РОЗДІЛ 4. ВІДМОВА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

              4.1.Відмова від договору дарування ,її правові наслідки.

У консесуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст.724 ЦК України). Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника або членів його родини та інші непередбачувані обставини, що надалі негативно вплинули на його майновий стан. За загальним правилом одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. У ст.615 ЦКУ передбачено, що лише в разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання[21,c.127].

Відмова від передання дарунка за консенсуальним договором дарування є винятком із загального правила, і такий законодавчий підхід зумовлений специфікою відносин сторін з договору. Якщо загалом відмова від зобов’язання є своєрідною санкцією, що застосовується в односторонньому порядку як реакція на порушення, допущене другою стороною, то в договорі дарування право на відмову дарувальника абсолютно не пов’язане з поведінкою обдарованого. Таке право не пов’язане і з поведінкою дарувальника. Надання ж права на відмову від договору дарування зумовлене об’єктивними причинами – погіршенням майнового стану дарувальника. Причини погіршення майнового стану, як от: втрата роботи, погіршення стану здоров’я, що потребує додаткових витрат, необхідність надання утримання особі з числа рідних та близьких дарувальника тощо не мають правового значення. Дарувальник розцінює своє становище як таке, що погіршилося, і тому відмовляється від договору. Тому одностороння відмова дарувальника від договору дарування не тягне правових наслідків, що встановлені ч.2 ст.615 ЦКУ. На нього не покладається та й не може бути покладена відповідальність за відмову від договору.

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консесуальному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням – передачею дарунка обдаровуваному.

Оскільки обдаровуваний за договором дарування не має обов’язку прийняти дарунок, він може у будь-який час відмовитися від нього. При цьому причини відмови правового значення не мають.

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника є новелою ЦК України. Підстави та правові наслідки розірвання договору дарування визначені ст.727 ЦК України. Разом з тим, слід звернути увагу на явну неточність формулювання – чи можна говорити про розірвання договору, який уже виконано? Розірвати договір можливо з підстав і в порядку, визначеному ст.651, 652, 653 ЦКУ. Розірвання як спосіб припинення зобов’язань сторін, що виникає з договору, може застосовуватися до тих зобов’язань, які ще існують, а не які уже виконані[11,c.45].

Виконання (в контексті договору дарування це буде передання дарунка обдарованому) є способом припинення договірних зобов’язань сторін. Яким чином можна розірвати те, що уже припинено? Очевидно, може йтися про право дарувальника вимагати повернення дарунка від обдаровуваного з підстав, визначених законом. Такими підставами можуть бути: вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, подружжя або дітей; створення загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, прояв грубої невдячності обдаровуваного до дарувальника, його батьків, подружжя або дітей.

Договір дарування є не лише правовою формою безоплатної передачі у власність обдаровуваному, а й виявом довіри, доброго ставлення дарувальника. Тому поряд з правовими виникають відносини морального  характеру. Звичайно закон не може покласти на обдаровуваного моральний обов’язок надалі бути вдячним, ставитися з повагою до дарувальника тощо. Але в ст.727 ЦК України встановлено правові підстави розірвання договору дарування у разі вчинення обдаровуваним дій, які є не лише протиправними,а й аморальними стосовно особи дарувальника. Злочин є сам по собі аморальним явищем. Тому поряд із застосуванням кримінального покарання правопорушник зазнає громадського осуду. В цьому випадку вчинення злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей має також і цивільно-правові наслідки, а саме – розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна. Якщо внаслідок злочинних дій обдаровуваного дарувальник загинув, право вимагати розірвання договору дарування мають його спадкоємці.

Відносини дарування, як зазначалось, мають не лише правовий, а й моральний аспект. Предметом договору дарування можуть бути речі, які поряд з матеріальною мають для дарувальника також немайнову цінність. Це може бути сімейна реліквія, річ, з якою пов’язані важливі обставини в житті дарувальника, предмети, що підтверджуть участь дарувальника або близьких йому людей в певних історичних подіях тощо. У разі загрози втрати такого дарунка з вини обдаровуваного договір дарування може бути розірваний за ініціативою дарувальника[16,c.65].

Окремою підставою розірвання договору дарування є недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність. Правовий режим таких речей визначається також законодавством про охорону пам’яток історії та культури, зокрема Законом України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Державний реєстр національного культурного надбання. Згідно із вказаним Положенням до Державного реєстру заносяться історії та предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком техніки, науки, культури,життям і діяльністю видатних діячів, пам’ятки архітектури і містобудування тощо.

 

 

 

              

 

 

 

                   4.2.Розірвання договору дарування,позовна давність.

Якщо виникає загроза знищення або істотного пошкодження таких речей внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного, дарувальник має право розірвати договір дарування.

Розірвати договір дарувальник має право з зазначених вище підстав за умови наявності дарунка у натурі. Отже, предмет договору дарування може бути річчю індивідуально визначеною і, крім високої майнової вартості – неспоживною. Якщо дарунок знищений, вимога про розірвання договору і повернення речі пред’являтися не може.