Цивільне право України

Цивільне право  України

 

Цивільне право України: поняття і система 

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майновими називаються  правові відносини, пов'язані з  належністю, набуттям, володінням, користуванням  і розпорядженням майном. Вони зумовлені  використанням товарно-грошової форми.

Особисті немайнові  відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), які поділяються на дві підгрупи:

а) особисті права, пов'язані  з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

б) особисті права, не пов'язані  з майновими (приміром, права особи  на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

І) юридичною рівністю сторін;

2) диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам  надається право визначати їхні  взаємовідносини на власний розсуд  повністю або частково в межах,  передбачених чинним законодавством;

3) особливим способом  вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд);

4) наявністю майнової  відповідальності сторін.

Система цивільного права  України визначає розміщення його складових  у певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини — загальну і особливу.

Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України

Нові ринкові відносини  потребують радикального оновлення правової бази, в тому числі й цивільного законодавства. Нині систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми.

Громадяни для задоволення  своїх потреб можуть користуватися  об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Цивільний кодекс України  є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою  єдиний законодавчий акт, в якому  систематизовано цивільно-правові  норми. Він складається із Загальної  та Особливої частин.

Загальна частина включає  основні положення; статті, що стосуються суб'єктів та об'єктів цивільних  прав; пра-вочинів; представництва й  довіреності; строків та термінів; позовної давності.

Особлива частина охоплює  такі інститути: особисті не-майнові права фізичної особи (загальні положення; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи та її соціальне буття); право власності та інші речові права (поняття та види права власності, підстави його набуття та припинення, право спільної власності, право власності на землю та помешкання, захист права власності, речові права на чуже майно); право інтелектуальної власності; зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори та зобов'язання); спадкове право.

 Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення

Цивільно-правові  відносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших  видів правових відносин, що виникають  у суспільстві. Зокрема, слід назвати  такі особливості:

а) цивільно-правові відносини  — це майнові та особисті немайнові відносини;

б) учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю  та юридичною рівністю;

в) юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Зміст суб'єктивного права знаходить свій вияв у відповідних можливостях учасника зазначених відносин:

1) чинити певні дії  (наприклад, купувати, продавати,  дарувати речі, використовувати  твори тощо);

2) вимагати належної  поведінки від зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

3) можливість звернутися  до застосування примусової сили  державного апарату для реалізації  права вимоги.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

Юридичні факти в  цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладення учасниками цивільних правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (скажімо, угоди, адміністративні акти і т. п.), а ті дії, що вчиняються всупереч закону, — неправомірними (укладення фіктивних угод і т. ін.).

Юридичні події — це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).

Суб'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я  фізичної особи. Виходячи з цього  цивільна дієздатність поділяється  на такі види:

— повна дієздатність;

— неповна дієздатність;

— часткова дієздатність;

— обмежена дієздатність;

— визнання громадянина  недієздатним.

Юридичними особами  визнаються організації, які створені шляхом об'єднання осіб та/або майна, наділені правоздатністю і можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Правові ознаками юридичної  особи:

• організаційна єдність;

• наявність відокремленого майна;

 

• можливість виступати  в цивільному обороті від власного імені;

• здатність самостійно нести майнову відповідальність.

Юридична особа вважається створеною  з моменту її державної реєстрації. Вона повинна мати: свій статут; або  засновницький договір між учасниками; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філії, представництва).

Об'єкти цивільно-правових відносин

 

Об'єктом цивільних  правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають  між собою в зазначені правові  відносини.

Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.

Речі поділяються на такі види:

1) засоби виробництва  (сировина, паливо, запасні части-ни, будівлі, засоби транспорту і  зв'язку тощо) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту тощо);

2) речі, що перебувають  у цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона  щодо вільної торгівлі; речі, обмежені  в цивільному обігу (мисливська  зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали та каміння як сировина тощо);

3) індивідуально визначені  (картина художника тощо) і родові (цукор, борошно, цегла і т.  п.);

4) замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені  речі);

5) споживні (речі, що після споживання перестають існувати, продукти харчування і т. ін.) та неспоживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, автомобіль, будинок тощо);

6) неподільні (речі, які  в разі поділу втрачають цільове  призначення, телевізор, автомобіль  і т. д.) та подільні (хліб, цемент, рідина тощо);

7.) головні й належності  до них (скрипка і футляр  до неї, верстат і фреза до  нього тощо);

8) продукція, плоди  (плоди фруктових дерев, приплід  тварин і т. д.) і доходи (результат  експлуатації власником певної  речі — гроші та ін.);

9) рухомі (транспортні  засоби і т. п.) та нерухомі (земля,  будівлі, підприємства і т.  ін.);

10) гроші й цінні  папери (акції, облігації, зобов'язання  державної скарбниці, ощадні сертифікати,  векселі).

Здійснення  цивільних прав і виконання юридичних обов'язків

Здійснення  суб'єктивного цивільного права — це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки (приміром, суб'єктивне право особи на будь-яке майно дає їй можливість володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном). Здійснення суб'єктивного цивільного права базується на принципі “дозволено все, що не заборонено законом”.

Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй актами цивільного законодавства та договором. Водночас при здійсненні своїх прав особа має додержуватися моральних засад суспільства, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині, а також зловживання правом в інших формах.

Суб'єктивне цивільне право може бути реалізоване як особисто, так і через інших осіб-представників.

Представництво, тобто  такі відносини, за яких угоду укладено представником від імені іншої  особи, яку він репрезентує, створює  для останньої відповідні права та обов'язки. Воно виникає, наприклад, з огляду на відсутність юридичної здатності чи фізичної можливості в особи, яку репрезентують, вчиняти юридичні дії.

Представництво буває  обов'язковим і добровільним (договірним).

Захист цивільних прав

У разі порушення цивільних  прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним  законодавством, будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи інтересу, що охороняється законом.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту  цивільних прав особи:

1) визнання права (скажімо,  права власності на певну Річ);

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка  порушує право (наприклад, винна  особа, яка внаслідок протиправних  дій пошкодила майно іншої  особи, повинна відновити це  майно та припинити протиправну  поведінку);

4) відновлення становища,  яке існувало до моменту порушення права;

5) примусове виконання  обов'язку особи в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відповідно  до договору не надало автомобіль  під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через  арбітраж вимагати надання відповідних транспортних засобів);

6) припинення або зміну  правовідношення (наприклад, із  закінченням строку договору  останній втрачає чинність);

7) компенсацію моральної  шкоди; 

8) відшкодування збитків  та інші способи знаходження  матеріальної шкоди (штрафу, пені);

9) відшкодування моральної  (немайнової) шкоди; 

10) визнання незаконним  рішення, дій чи бездіяльності  органу державної влади, органу  влади Автономної Республіки  Крим або органу місцевого  самоврядування.

 

Цивільно-правові  договори: поняття і види

 

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити  як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом  договору буде неправомірна дія, тобто  незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Головним елементом  кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені  ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

 Класифікація договорів  у цивільному праві можлива  за різними підставами.

1. Залежно від моменту  виникнення прав і обов'язків  у сторін договору розрізняють  договори консенсуальні і реальні.

 Консенсуальні  договори — це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема  належать: кугіівля-продаж, найом, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.