Адаптація законодавства України до законодавства ЄС

Вступ

Інтеграція України до Європейського Союзу є одним  з її основних зовнішньополітичних  пріоритетів. Стратегічною метою держави  проголошено повноправне членство в ЄС.

  У зв’язку з цим однією з актуальних проблем є адаптація положень вітчизняного законодавства з відповідним європейським законодавством.

Метою адаптації законодавства  України до законодавства Європейського  Союзу є досягнення відповідності  правової системи України правовій системі ЄС з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.

Укладення Україною Угоди  про партнерство і співробітництво  з Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також  ухвалення інших документів, які  визначають правові засади співпраці  між Євросоюзом та Україною, створили належні передумови для узгодженості українського законодавства з правом Європейського Союзу.

Важливе значення для нашої держави має забезпечення рівня охорони авторських прав, аналогічного тому, який існує в ЄС.  

Інтелектуальна власність  є однією з основних сфер, в яких має здійснюватись законодавство України відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».

Право інтелектуальної власності  Європейського Союзу має суттєве  значення при співробітництві установ  та організацій України та держав-членів ЄС з проведення наукових досліджень, передачі технологій, знання якого  необхідно для захисту авторських і суміжних прав.

Гармонізація в цій  сфері відбувалась як на рівні  держав — членів Європейського Союзу, так і на загальносвітовому рівні. Всі держави-члени є сторонами, з одного боку, Бернської конвенції про захист літературних та художніх творів, а з іншого — Всесвітньої конвенції з авторського права. Вже тільки це сприяло зближенню значною мірою національних законодавств, що регулюють питання, пов'язані з авторським правом.

Захист авторських прав громадян держав — членів Співтовариства поширюється  далеко за межі Європейського Союзу. Дійсно, усвідомлення авторами того, що їхні авторські права будуть захищені на території всього світу, є достатнім  стимулом для тих, хто створює  вироби, що мають мистецьку та інтелектуальну цінність. Тому, зокрема, необхідна  більш тісна взаємодія з такими організаціями, як Всесвітня торговельна  організація, Всесвітня організація  інтелектуальної власності, які  розглядають питання міжнародного авторського права.

Останнім часом в значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності. Проте, на шляху розбудови належної правової бази для охорони авторського права виникає багато перепон, непорозумінь та проблем економічного, соціального та звичайно правового характеру, вирішення яких є нагально необхідним і вкрай важливим для досягнення інтелектуальним правом України рівня розвинутих країн світу.

Основними причинами, які  гальмують адаптацію законодавства  України у відношенні змісту авторського  права до права ЄС, з одного боку, є недосконалість самого законодавства  України у цій сфері, яке не завжди адекватно регулює правовідносини у сфері авторського права,а  з іншого – неврахування вимог  і норм законодавства ЄС при прийнятті  нових законодавчих актів чи внесення змін чи доповнень до вже існуючих.

Значний внесок у дослідження  проблем адаптації законодавства  України у сфері авторського  права до законодавства ЄС зробили: Денисова В.Н., Довгерт  А.С., Малишева Н.Р., Муравйова В.І.,Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В., Ступак С.К. та іншими.

Такий стан розробленості  даної тематики  ще раз підтверджує  актуальність теми та необхідність дослідження, роз'яснення, законодавчого і наукового  тлумачення та зазначення шляхів вирішення  проблемних питань правової охорони авторського права в Україні.

1. Національне законодавство у сфері авторського права

Джерела авторського права  представлені нормативними актами, до яких передусім належить Конституція  України, конституційні та законодавчі  акти, що визначають основні засади , Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Після Конституції України  наступними джерелами авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності»

книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.

Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушників до відповідальності.

Наступним в структурі  законодавства є Закон України  «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,

експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»  від 17 січня 2002 року.

Окрім зазначених законів, норми  з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення»,«Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та інших.

Важливе значення у системі  нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права  також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною

метою фонограм і відеограм  та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992.

Серед актів центральних  органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ

МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757; наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування законодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображено у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.

Регулювання відносин захисту  суб’єктів авторського права та суміжних прав є складовою державної політики на макро- і мікрорівнях, що зумовлено необхідністю раціонального використання інтелектуального потенціалу країни, створенням ефективної системи захисту прав суб'єктів, що є неможливим без прийняття низки управлінських рішень щодо припинення порушень у сфері авторського права і суміжних прав, адаптації економіки і системи управління до нових економічних умов проведення структурних змін у сфері інтелек- туальної власності взагалі і авторського права зокрема [28; 56].

Особливу групу  джерел сучасного авторського права  становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974) [30; 547].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Законодавство  ЄС у сфері авторського права

2.1 .Бернська конвенція

Право інтелектуальної власності  Європейського Союзу має суттєве  значення при співробітництві установ  та організацій України та держав-членів ЄС з проведення наукових досліджень, передачі технологій, знання якого  необхідно для захисту авторських і суміжних прав, а також як орієнтир, відповідно до якого має бути адаптовано законодавство України згідно з  Угодою про партнерство та співробітництво  між європейськими співтовариствами та їх державами-членами та Україною, а також Законом України "Про  Загальнодержавну програму адаптації  законодавства України до законодавства  Європейського Союзу" .[ 17;45 ]

Гармонізація в сфері авторського права відбувалась як на рівні держав — членів Європейського Союзу, так і на загальносвітовому рівні. Відносно останнього всі держави-члени є сторонами, з одного боку, Бернської конвенції про захист літературних та художніх творів, а з іншого — Всесвітньої конвенції з авторського права. Вже тільки це сприяло зближенню значною мірою національних законодавств, що регулюють питання, пов'язані з авторським правом, навіть до прийняття будь-яких ініціатив Співтовариства в цьому напрямі.

Потреба в єдиній системі  охорони авторських прав призвела до формулю- вання та прийняття багатосторонньої Конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка була підписана 9 вересня 1886 року в м. Берн (Бернська конвенція). Надалі її переглядали в Парижі (1889 р.) і Берліні (1908 р.), доповнювали в Берні (1914 р.), Римі (1928 р.), Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.), Парижі (1971 р.) [13; 38–39].

Конвенція є найдавнішим  і найшановнішим із нині діючих, багатосторон- ніх міжнародних договорів у галузі авторського права,який відкритий для приєднання всіма державами.

Текст конвенції неодноразово переглядався й доповнювався з метою вдосконалення та приведення у відповідність вимогам часу міжнародної системи охорони авторського права. Зміни були пов’язані з швидким технічним прогресом у галузі використання творів авторів, необхідністю забезпечити міжнародно-правове визнання нових прав і надати необхідний захист старим.  Держави-учасниці конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їхні літературні та художні твори - Бернський союз. Їх метою як визначено в преамбулі Бернської конвенції, є «охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні та художні твори».

Положення Бернської конвенції поділяються на матеріально-правові, які визначають зобов’язання держав щодо охорони літературних та художніх творів; адміністративні, що присвячені питанням виконання адміністративних функцій і структури Бернського союзу; та заключні.