Правове регулювання діяльності фізичної особи-підприємця

 

Згідно з визначенням ГК підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.[4, ст..]

 

Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво. [12, с.9]

 

Наприклад за заняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, може настати адміністративна відповідальність, [13, ст.164] а здійснення підприємницької діяльності яка підлягає ліцензуванню з порушенням умов ліцензування може потягти за собою кримінальну відповідальність. [14, ст. 202]

 

Але така відповідальність може настати лише за умови наявності ознак саме підприємництва у діях порушника. Визначальними і найбільш істотними ознаками підприємництва є такі:

 

ü мета – одержання прибутку;

 

ü систематичність;

 

ü здійснення цієї діяльності на власний ризик (здатність відповідати власним майном за результати). [3, с.134]

 

Мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Але не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.

 

Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство). [12, с.13]

 

Важливою ознакою підприємництва є систематичність. Господарське законодавство поки що не містить конкретизації цього поняття (скільки разів і протягом якого часу слід займатися діяльністю, що містить решту ознак підприємництва,, аби ця діяльність вважалася підприємницькою в контексті ст. 42 ГК). На практиці і з метою оподаткування підприємницької діяльності застосовують положення ст. 1 Декрету КМУ «Про податок на промисел». Тут встановлено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

 

На цій підставі, методом від протилежного, модна визначити поняття систематичності як здійснення діяльності п'ять і більше разів протягом календарного року. [2, с.136]

 

Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.

 

Підтвердженням цього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. [6, с.10]

 

 

 

2.2 Види підприємницької  діяльності фізичних осіб та  її обмеження

 

 

 

Одним із видів суб'єктів господарського права є фізична особа підприємець. Це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво» [11, с.114]

 

Відповідно до ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація. [15]

 

Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність. [6, с.19]

 

Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:

 

1) виробничу підприємницьку  діяльність, тобто діяльність, у  процесі якої виробляється певна  продукція;

 

2) невиробничу підприємницьку  діяльність, у межах якої виділяють:

 

ü діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);

 

ü діяльність із зайняття торгівлею;

 

ü інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку. [6, с.13]

 

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.

 

По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності (наприклад проституція, контрабанда), і види діяльності, що не можуть стати об'єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).

 

По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську чи страхову діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняє Президентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність). [16, с.13]

 

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.

 

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

 

1) що становлять монополію  держави (ч. 1 ст. 4 Закону України  «Про підприємництво»: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних  речовин, прекурсорів, психотропних  речовин, виготовлення та реалізація  військової зброї та боєприпасів  до неї, вибухових речовин, видобування  бурштину, охорона особливо важливих  об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у  встановленому Кабінетом Міністрів  України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією  ракет-носіїв, діяльність, пов'язана  з технічним обслуговуванням  та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових  систем телефонного зв'язку в  мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);

 

2) провадження яких передбачається  законом у певній організаційній  формі: ломбардні операції (державні  підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські  товариства, крім товариства з  обмеженою відповідальністю), банківська  діяльність (комерційні банки, що  створюються у формі акціонерного  товариства, товариства з обмеженою  відповідальністю чи кооперативного  банку) та ін. [11, с.116]

 

Окрім того фізичній особі-підприємцю заборонено:

 

ü займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»);

 

ü займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»);

 

ü займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 1999 р. № 619-ХІV «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);

 

ü займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (див. закони України від 13 травня 1999 р. № 651-XIV «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. № 2984-III «Про вищу освіту»);

 

ü займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг (згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа). [3]

 

Право здійснювати підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Але досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.

 

Цивільна дієздатність є обмеженою коли йдеться про фізичну особу, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). [6, с.21]

 

 

 

 

 

 

2.3 Права та обов'язки  фізичної особи підприємця

 

 

 

Підприємницька діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб'єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов'язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.

 

Нарешті, якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманих працівників, їй не обов'язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити на добровільних засадах. [17, с.6]

 

Але незважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва є найпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини та набуває при цьому відповідних прав та обов'язків.

 

Фізична особа підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності – права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Вона діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

 

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. [6, с.19]

 

Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо. [12, с.82]

 

Фізична особа-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою.

 

Фізична особа-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд. [6, с.20]

 

У той же час на фізичну особу що займається підприємницькою діяльністю покладено низку обов'язків, невиконання яких може потягти за собою юридичну відповідальність.

 

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

 

ü у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

 

ü повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

 

ü додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

 

ü не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

 

ü вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;