Правові підстави участі прокурора у господарському процесі

 

 

План:

 Вступ.

1. Правові підстави участі прокурора у господарському процесі.
2. Форми участі прокурора у господарському процесі.
3. Процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства.

Висновок.

Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо реформування прокуратури, Генеральною прокуратурою України у 2006р. розроблено проекти закону "Про знесення змін до Конституції України" та нової редакції Закону "Про прокуратуру". При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених документах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у судах у випадках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили думку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.

При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримінальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального переслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втручатися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримінального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно враховувати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає загальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту

прав і свобод громадян, їх існування не заперечується, зокрема шляхом здійснення представництва в суді.

 

1. Правові підстави участі прокурора у господарському процесі.

Прокуратура України є єдиною системою, на яку покладається представництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законодавством (п. 2 ст. 121 Конституції України). Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених законом.

Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадян або держави в порядку, встановленому ГПК України, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії господарського процесу (ст. 29 цього Кодексу, ст. 35 Закону України „Про прокуратуру"). При цьому прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у порядку, передбаченому ГПК України.

Прокурор, який бере участь у розгляді господарських справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру").

Коментована стаття передбачає право прокурора звернутися до господарського суду з метою захисту прав та законних інтересів осіб та держави, при цьому він може бути ініціатором виникнення справи у господарському суді або вступити в уже початий процес. Зокрема, з метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Отже, прокурор як самостійний учасник судового процесу має право звертатися до господарського суду з позовними заявами, апеляційним чи касаційним поданням тощо. При цьому згідно зі ст. 2 цього Кодексу у позовній заяві прокурор повинен зазначити, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтувати необхідність їх захисту, а також вказати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. У разі неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача господарський суд на підставі ст. 63 ГПК України повертає таку заяву і додані до неї документи без розгляду. У разі, якщо господарський суд помилково порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до ст. 81 ГПК України.

Відповідно до коментованої статті у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно. При цьому участь прокурора у судовій справі, що порушена за його заявою, не позбавляє осіб, в інтересах яких він подав позов, брати участь у справі, користуючись правами позивача, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 коментованої статті прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, регламентованими статтями 21, 22 ГПК України (див. коментар до цих статей). Винятком є ситуація, передбачена коментованою статтею, — прокурор не має права укладати мирову угоду. Отже, як учасник судового процесу прокурор наділяється відповідними правами позивача, зокрема вносити апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішень господарського суду за нововиявленими обставинами, крім права на укладання мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У зазначених випадках спір підлягає вирішенню господарським судом по суті. Цей висновок випливає зі змісту частин 5, 6 коментованої статті, відповідно до яких відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті, і відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. Лише у разі, коли обидва згадані учасники судового процесу (прокурор і позивач) заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно зі ст. 80 цього Кодексу, якщо ці дії не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ст. 22).

Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що представництво інтересів громадянина і держави у господарському суді та інших судах є однією з основних функцій прокуратури (пункти 2—4 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру").

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми участі прокурора у господарському процесі.

Форми представництва прокурора в господарському процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства - на порушення справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.

  Стосовно  важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе:

· подання прокурором до суду позовної заяви;

· його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави [22, 14-16].

Чинний Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави [24, 33-34].

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку - за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6 від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень [10].

Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб - учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. "Про виконавче провадження", йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.

Деякі роз'яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження". Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Участь прокурора в господарському судочинстві - порівняно новий напрям діяльності прокуратури. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема статтею 2 ГПК передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах держави. Однак поняття "інтереси держави" є оціночним. Прокурор має визначати їх у кожному конкретному випадку, обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави та зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.