Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін

Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін

        Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь в справі, спір яких про суб'єктивне право або особистий інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути і вирішити. 
           Для того, щоб стати сторонами в цивільному процесі, необхідно: 
ці особи повинні бути сторонами спірного матеріально-правового відношення. З цієї причини їх інтереси протилежні один одному. 
          Юридичний інтерес позивача в результаті справи полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобто отримати захист свого права або інтересу шляхом примушування відповідача до здійснення дій на користь позивача або притягнення його до матеріальної відповідальності. 
        Юридичний інтерес відповідача в результаті справи носить прямо протилежний характер і полягає в отриманні рішення про відмову в позові, тобто відмові в задоволенні прохання позивача про захист його права або інтересу. Саме рішення суду про відмову в позові означає офіційне підтвердження судом факту відсутності у відповідача будь-яких обов'язків перед позивачем; 
повинне бути звернення однієї із сторін за захистом до суду; 
        справа, за вирішенням якої сторона звернулася до суду, повинна бути юрисдикційна суду; 
        особи повинні бути правоздатними; 
        сторони беруть участь у процесі від свого імені і в своїх інтересах; 
        прийняття рішення на ім'я сторін і розповсюдження сили рішення на сторони. Тільки сторони можуть бути зобов'язані або уповноважені рішенням на здійснення конкретних дій по передачі і відповідно отриманню матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру; 
        покладання на сторони судових витрат. 
        Окрім перелічених властивостей, сторони характеризуються такими ознаками: 
        сторони — це головні і обов'язкові суб'єкти цивільного процесу в справах позовного провадження; 
        сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом судового розгляду і вирішення; 
        сторони беруть участь у цивільному процесі з метою захисту своїх суб'єктивних прав; 
        сторони — суб'єкти процесуальної діяльності, яка забезпечується шляхом наділення їх широким комплексом процесуальних прав та обов'язків, необхідних для виконання ними процесуальних функцій; 
        правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво . 
        Згідно зі ст.ЗО ЦПК сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. 
        Позивач — особа, для захисту суб'єктивних прав і охоронювафних законом інтересів якої порушена цивільна справа. 
        Відповідач — особа, що залучається судом до відповіді щодо вимоги, заявленої позивачем. За твердженням позивача, відповідач — особа, яка порушила або оспорює його суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес. 
        Таким чином, позивач і відповідач — суб'єкти спірного право-відношення або охоронюваного законом інтересу, що підлягає судовому розгляду. Проте питання про те, чи існує спірне право, чи оспорюється воно насправді і чи оспорює його вказаний позивачем відповідач, вирішує суд в результаті розгляду справи. Тому у момент порушення справи лише передбачається, що позивачу належить певне право і що дане право (інтерес) оспорюється вказаною ним особою — відповідачем. Виходячи з цього, можна сказати, що позивач і відповідач — передбачені суб'єкти спірного правовідно-шення або охоронюваного законом інтересу на них процесуальні обов'язки. 
        Суб'єктивне цивільне процесуальне право сторони — встановлена і забезпечена нормами цивільного процесуального права міра можливої поведінки сторони в цивільному судочинстві і можливість вимоги певних дій від суду. 
        Цивільний процесуальний обов'язок сторони — необхідна і забезпечена процесуальним законом належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, відповідна суб'єктивному процесуальному праву суду. 
        Суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки є правовою основою процесуальної діяльності сторін. 
        Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч.1ст.27ЦПК). 
        Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. 
        Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. 
        Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст.31 ЦПК). 
        За змістом можна виділити три групи суб'єктивних процесуальних прав сторін: 
        права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судочинства; 
        права на участь в судовому розгляді; 
        права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні. 
        Важливою ознакою, що характеризує суб'єктивне цивільне процесуальне право, є його тісний органічний зв'язок з процесуальними обов'язками осіб, наділених правами. Для належного здійснення прав процесуальний закон встановлює порядок, способи і межі їх реалізації, зводячи їх тим самим в ранг процесуальних обов'язків. 
        Однією з актуальних проблем цивільного процесу є проблема захисту процесуальних прав, зокрема, зловживання процесуальними правами. 
        Зловживання процесуальним правом — це особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає в протиправному, несумлінному і неналежному використанні особою, яка бере участь у справі (її представником), процесуальних прав, які їй належать, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), зовні відповідаючих вимогам цивільних процесуальних норм, але вчинюваних з корисливих або особистих мотивів, що заподіюють шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах і (або) інтересам осіб, що беруть участь в справі, або несумлінна поведінка в інших формах, яка тягне за собою застосування заходів цивільного процесуального примусу. 
        Наслідки зловживання правом — це застосування заходів цивільної процесуальної відповідальності і інших заходів цивільного процесуального примусу. 
        Цивільна процесуальна відповідальність характеризується двома універсальними ознаками: 1) додаткове обтяження особи і 2) негативна оцінка особи правопорушника.

Треті особи в  цивільному процесі 

       Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. 
Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, котрий пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед, заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь. 
        Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 107 ЦПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 108 ЦПК). 
         Треті особи, які заявляють самостійні вимоги 
        Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси. 
        Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі. Так, третьою особою буде організація, яка вступила в справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на останнє, оскільки воно спадкодавцем за заповітом було залишено за організацією. У справах за позовами агропромислових підприємств до матеріально-відповідальних осіб про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування, які виплатили підприємствам страхову винагороду, пред'явивши позов до відповідачів про присудження їм виплачених підприємствам сум страховки. У справах про поділ жилого будинку між суб'єктами спільної сумісної власності (подружжям, членами сім'ї) вправі вступити в справу третіми особами з самостійними вимогами особи, які брали участь у його будівництві не на підставі угоди про створення спільної власності, пред'явивши позов про відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. 
         Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу — пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень. 
        Третя особа із самостійними вимогами вступає в справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін1. Стаття 107 ЦПК вирішує дане питання за останнім варіантом. 
        Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст. 137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що стверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю чи частково виключаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах — спільний предмет, оскільки він визначається одними і тими ж спірними матеріальними правовідносинами. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ст. 107 ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна суміщатися з первісною. А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи такими особами і їх права на предмет спору (ст. 30, пп. 4, 5, ст. 137 ЦПК). 
        Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується державним митом за загальними правилами Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», в редакції Закону України від 20 квітня 2000 р. та статтями 63-69 ЦПК. Цивільний процес в їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках (ст. 121 ЦПК). Пред'явлення позову третіми особами можливе в суді першої інстанції до постановлення судового рішення (ст. 107 ЦПК). Ухвала суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржена поданням апеляційної скарги, оскільки такі дії суду не перешкоджають дальшому рухові справи (п. 1 ст. 291 ЦПК). Але особи, які мають право на апеляційне оскарження рішення суду, можуть у апеляційній скарзі викласти свої міркування також з приводу законності ухвали суду з цього приводу. 
         За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа — вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач»2 було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна — вона вступає у справу між двома сторонами, тому і одержала таку назву. 
        Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження. 
        Відносна самостійність в розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконанні обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові і особисті немайнові інтереси. 
        Треті особи, які не заявляють самостійних вимог 
        Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, котрі беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. 
       Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. 
        Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 108 ЦПК тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини. Вказане положення підтверджується, наприклад, змістом статей 198, 238 Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 238 ЦК, якщо особа з підстав, які виникли до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, то покупець повинен притягнути до участі в справі продавця як третю особу без самостійних вимог на свою сторону, а продавець зобов'язаний вступити в цю і справу, оскільки несприятливе для покупця рішення може створити для нього право в порядку регресу одержати від продавця (третьої особи) заподіяні збитки. За змістом відносини таких третіх осіб зі стороною залежать від правовідносин між сторонами, які становлять предмет позову. З пред'явленням позову (регресного) до третьої особи її правовідносини зі стороною стають предметом самостійного судового розгляду. 
        З наведеної ст. 238 ЦК також вбачається, що участь у процесі цього виду третіх осіб спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона виступає, не допустити для неї несприятливого рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення — надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за правом регресу. 
         Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересованою також у тому, що, вступивши в процес по справі між сторонами, зможе своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'явленні до боржника іншою особою позову про стягнення аліментів). 
Участь третьої особи в процесі сприяє всебічному, повному і об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, а отже — і постановленню законного і обґрунтованого рішення. 
        Третіми особами без самостійних вимог у судовій практиці іноді визначаються співучасники сторін і суб'єкти захисту прав інших осіб. Але співвідповідач перебуває в правових відносинах з позивачем і відповідає безпосередньо перед ним, а третя особа на стороні відповідача перебуває за межами ' спірних правовідносин сторін.               Суб'єкти захисту прав інших осіб відрізняються від третіх осіб за виконуваними цивільно-процесуальними функція ми — їх участь у процесі обумовлена необхідністю здійснення покладених на них обов'язків і захисту прав громадян (у тому числі і третіх осіб) та інтересів держави (ч. 2 ст. 121 ЦПК). 
        Треті особи без самостійних вимог можуть за власною ініціативою вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи суду. В зв'язку з цим треті особи без самостійних вимог поділяються на дві групи: які вступають у справу і котрі залучаються до участі в справі. 
        Так, за пред'явленим членом кооперативу позовом до кооперативу про захист порушеного чи оспорюваного права користування жилим приміщенням, виділеним йому загальними зборами членів кооперативу (зборами уповноважених), державна адміністрація району, міста притягується до участі в справі третьою особою. При відмові у видачі ордера на виділену кооперативом квартиру членові кооперативу позов пред'являється до державної адміністрації району, міста. Кооператив у цьому випадку бере участь у справі як третя особа. 
        В справах за позовами про звільнення майна від арешту (виключення з опису) як треті особи можуть бути притягнутими: торговельні організації, які продали включене в опис майно в кредит, підприємства, організації, кооперативні організації, що спорудили будинки за державні кошти, одержані в кредит, і продали ці будинки працівникам на пільгових умовах, в разі спору про право власності на них; інші заінтересовані організації. 
        У справах, що виникають з житлових правовідносин, якщо судове рішення може вплинути на інтереси місцевих рад, державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій чи кооперативів, суд зобов'язаний залучити їх до участі в справі, постановляючи про це ухвалу. 
        Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті державним митом і розглядається суддею в стадії підготовки справи до розгляду (п. З ст. 143 ЦПК) та при розгляді справи по суті. 
        При вирішенні питання про вступ третьої особи в справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на них рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає дальшому розвитку процесу (п. 1 ст. 291 ЦПК).      Але особи, які беруть участь у справі, можуть викласти свої міркування з приводу законності і обґрунтованості такої ухвали в апеляційній скарзі на рішення суду. 
Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони. Але оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди (ч. 2 ст. 108 ЦПК). Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. В доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторони. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і всебічно залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, суд може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зокрема, подати наявні в неї письмові докази. 
        Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не вправі заявити зустрічний позов, але з дозволу суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб'єктності — вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги. 
Спірною є висловлена в літературі думка, що треті особи без самостійних вимог вправі залучати на свою сторону інших «субтретіх» осіб, і хоч таке подвійне ускладнення процесу викличе незручності для суду, але воно сприятиме уникненню в майбутньому двох процесів по розгляду справи, оскільки дозволить судові з'ясувати існуючі правові відносини між сторонами, стороною і третьою особою, між останньою і «субтретьою» особою3. 
       Участь третіх осіб без самостійних вимог у справах, що виникають з трудових правовідносин, — про поновлення на роботі неправильно звільнених або неправильно переведених працівників з виплатою за вимушений прогул має процесуальні особливості. Оскільки звільнення з роботи або переведення працівників з однієї посади на іншу чи на інше підприємство тієї або іншої місцевості провадиться за розпорядженням уповноважених на це посадових осіб, то останні на підставі ст. 109 ЦПК залучаються до участі у справі третіми особами без самостійних вимог, причому тільки на стороні відповідача. Залучення їх провадиться переважно за ініціативою суду, в провадженні якого перебуває справа, але можливе і на клопотання осіб, які беруть участь у справі. 
        Розглянувши позов працівника до організації і задовольнивши його, суд, коли буде встановлено, що звільнення або переведення позивача проведено з порушенням законодавства, повинен у тому ж процесі покласти на винну третю особу відшкодування підприємству, установі, організації шкоди, заподіяної в зв'язку з оплатою неправильно звільненому працівникові винагороди за вимушений прогул або оплатою переведеному працівникові різниш в заробітній платі у розмірі, встановленому законодавством про працю. Передбачене ст. 109 ЦПК положення є винятком із загального правила розгляду справ з участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача і дає можливість судові у трудових справах про поновлення на роботі або на попередній посаді звільнених чи переведених працівників розглянути одночасно первісний і регресний позови. 
        Участь третіх осіб в цивільному процесі іноземних держав 
       Правове регулювання участі третіх осіб у цивільному процесі в окремих країнах СНД позначається деякими особливостями в питанні конкретизації такої участі і не має принципового характеру. 
        У країнах Східної Европи участь третіх осіб в цивільному процесі має також істотні особливості. 
        Так, в цивільному процесі Болгарії беруть участь контролюючі й сприяючі сторони — треті особи, які не заявляють самостійних вимог, тобто додаткові сторони.      Контролюючою стороною може виступати Міністерство фінансів у всіх справах з участю державних організацій на захист їх прав, коли другою стороною є недержавна організація або громадянин (ст. 19 ЦПК). 
        Участь третіх осіб як сприяючої сторони спрямована на одержання сприятливого рішення для однієї з головних сторін. 
        За ЦПК Угорщини участь третіх осіб в цивільному процесі характеризується їх юридичною заінтересованістю в наслідках цивільного спору між сторонами і сприянням його вирішенню на користь сторони з тотожніми інтересами. (§ 54). 
        В цивільному процесі Польщі у справі беруть участь два види третіх осіб: які заявляють правові вимоги на предмет спору між сторонами (основна участь) і котрі приєднуються до сторони (побічна участь — статті 75, 76 ЦПК). Побічна участь можлива проста і самостійна. При самостійній побічній участі третя особа може діяти в процесі незалежно від сторони, до якої вона приєдналася, а при простій побічній участі її дії не можуть суперечити діям сторони. 
       Третя особа з побічною участю за згодою сторін може замінити сторону, до якої вона приєдналася. 
       За законодавством інших іноземних держав третіми особами є ті, які вступають у цивільний процес по справі за власною ініціативою або залучаються до участі однією із сторін у своїх інтересах. Вступати у процес по справі треті особи можуть пред'явленням своїх самостійних вимог стосовно предмета матеріального спору між сторонами або для участі на боці однієї із сторін. Такий вступ в іноземній процесуальній літературі називається інтервенцією (interventio), третіх осіб із самостійними вимогами — головним вступом, головною інтервенцією (interventioprincipales), третіх осіб без самостійних вимог — побічним, додатковим вступом або участю, побічною інтервенцією (interventio accessoria). Третіх осіб називають ще пособниками4, оскільки вони в цивільному процесі допомагають захищати права сторони, з якою перебувають у правовідносинах. Але така допомога не є метою участі третьої особи в процесі, а підпорядкована виконанню головного завдання — захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. 
        Правовою підставою для участі третіх осіб у цивільному процесі Англії є нормативне правило, за яким судові надається право допускати до участі в процесі по справі особу, котру необхідно допустити, або ту особу, участь якої в процесі була б необхідною для сприяння судові вирішити ефективно і повно питання, що виникають по справі (розділ 16, II Правил верховного суду). Але в англійському цивільному процесі вступ третіх осіб із самостійною вимогою і залучення третіх осіб для участі в процесі можливі лише в конкретно визначених судовою практикою випадках. 
        Вступ третіх осіб із самостійними вимогами в процес допускається:  
       1) якщо спірна справа між сторонами безпосередньо впливає на її право власності; власника придбаних для продажу товарів, виготовлених відповідно до патенту чи товарного знака у справу, розпочату проти патентодержателя або особи, яка користується спірним товарним знаком; власника вантажу, який несе відповідальність за оплату фрахту за перевезення вантажу, у справі між власником судна проти одержувача вантажу, розпочату за вимогою про накладення арешту на вантаж для забезпечення оплати фрахту; 
      2) у справу, порушену пред'явленням групового позову з посиланням на незадовільне ведення процесу позивача (груповий позов — це позов, пред'явлений однією чи кількома особами в інтересах групи осіб, зокрема, всіх акціонерів); 
       3) у справу, предметом позову якої є передбачене договором виконання в натурі, особи, заінтересованої в способі виконання. 
        У морських справах особа, яка не зазначена в наказі про явку до суду, може вступити у справу і взяти в ній участь як третя особа за умови подання заяви, що посвідчує її заінтересованість у предметі спору, на який накладено арешт, або на грошові суми, що перебувають на депозиті суду. 
      В судовій практиці із зазначених справ треті особи із самостійними вимогами розглядаються як позивачі з наданням прав таких осіб. 
       Залучення третіх осіб у цивільний процес по справі можливе з дозволу суду тільки на стороні відповідача в таких випадках: якщо відповідач має право вимагати від третьої особи, щоб вона частково чи повністю відшкодувала йому при винесенні проти нього рішення грошові суми з предмета позову; якщо відповідач має право вимагати від третьої особи такого ж по суті задоволення, якого від відповідача вимагає позивач згідно з пред'явленим позовом; якщо питання, які виникнуть по справі між позивачем і відповідачем є, по суті, тими ж самими, з якими пов'язані відносини між відповідачем і третьою особою. Для залучення третьої особи в процес відповідач надсилає такій особі повідомлення із запрошенням з'явитися до суду протягом встановленого строку. Неявка третьої особи до суду і відмова взяти участь у процесі вважається, що вона бере на себе відповідальність за пред'явленим позовом і зобов'язання по винесеному рішенню. 
        Третя особа може залучити на свою сторону четверту особу тощо. 
У США Федеральними правилами цивільного процесу надано право третім особам вступити в процес по справі із самостійними вимогами і передбачена можливість вступити із самостійними вимогами з дозволу суду. Треті особи мають право вступити в процес із самостійними вимогами, а суд повинен допустити до участі у випадках: якщо право безумовного вступу третьої особи у справу передбачено законодавством США; якщо охорона інтересів третіх осіб у процесі сторонами, які беруть в ньому участь, є недостатньою, а винесене судом рішення у справі буде для третьої особи обов'язковим; якщо для третьої особи можуть мати небажані наслідки постановлення суду з приводу майна, стосовно якого було вжито заходів охоронного порядку (п. А ст. 24 Правил). 
        Суд може допустити вступ третіх осіб у процес по справі із самостійними вимогами: якщо на підставі законодавства США вступ третіх осіб у процес має умовний характер; якщо вимоги, що можуть бути висунуті третьою особою, або захист, який треті особи можуть використати, включають питання права або факту, загальні з позовом, що розглядається судом між сторонами. 
        Для вступу в процес із самостійними вимогами треті особи надсилають відповідне повідомлення сторонам у процесі з належним обґрунтуванням свого намагання, їх прохання про вступ у процес розглядається судом з участю сторін 
        Залучення третіх осіб до участі в процесі на стороні відповідача допускається за умови наявності у них відповідальності перед позивачем, характер і обсяг якої в нормативному порядку не визначається. Звернення до суду з проханням про залучення третьої особи може бути заявлено відповідачем до і після подання своїх пояснень на позов і розглядається судом без повідомлення про це позивача і без виклику сторін.      Залученій до участі в процесі третій особі надається право використовувати всі передбачені процесуальні засоби захисту, в тому числі й пред'явлення до позивача вимог, які випливають зі спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду між сторонами в даному процесі. І, навпаки, до таких третіх осіб позивач може пред'явити позов. Залучення третіх осіб позивачем на свій бік можливе тоді, коли до позивача пред'явлений зустрічний позов, за яким третя особа має бути відповідачем. 
        За ЦПК Франції треті особи можуть вступати в цивільний процес по справі із самостійними і без самостійних вимог на боці позивача і відповідача за власною ініціативою у всіх випадках за наявності у них заінтересованості в участі у процесі (статті 339-341). Для вступу в процес треті особи із самостійними вимогами звертаються до суду через призначеного ними судового повіреного у будь-якому стані справи, але щоб їх вступ не міг затримати провадження в справі, яке пройшло вже певний розвиток. Суд може відхилити заяву про вступ у процес третьої особи. Треті особи із самостійними вимогами користуються правами позивача, перебувають у самостійному становищі і не залежать від процесуального становища сторін. 
        Залучення третіх осіб на бік позивача чи відповідача можливе за їх ініціативою, коли вони заінтересовані, щоб винесене судове рішення поширило свою чинність на третіх осіб і позбавило їх можливості оспорювати його правильність. Для залучення третіх осіб у процес їм надсилається повістка про виклик до суду. Суд за власною ініціативою може залучити третіх осіб для участі в процесі на боці позивача чи відповідача. Вступ і залучення третіх осіб у процес можливий також при першому розгляді справи в апеляційному суді. 
        При участі третіх осіб на стороні позивача чи відповідача їх процесуальне становище наближене до таких осіб, але вони не можуть розпоряджатися об'єктом спору і процесу, висувати нові міркування, подавати докази. Разом зі стороною вони вибувають з процесу. 
        Участь третіх осіб в цивільному процесі ФРН врегульована §§ 64-70 ЦПК, якими передбачено вступ в процес третьої особи, яка заявляє самостійну вимогу, та вступ в процес третьої особи без самостійних вимог. 
        Особа, яка заявляє повністю або частково вимогу на речі або право, щодо якого на розгляді суду перебуває спір між іншими особами (сторонами) має право до вирішення з законною силою цього спору заявити свою вимогу у порядку позову, який спрямований проти обох сторін, у той суд, який прийняв такий спір до провадження по першій інстанції. 
        Особа, яка в спорі між іншими особами юридично заінтересована у винесенні рішення на користь однієї сторони, може приєднатися до цієї сторони з метою її підтримки. Вступ у процес такої третьої особи можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення судом рішення по цьому спору. 
        Третя особа без самостійних вимог повинна прийняти спір на тій стадії його розгляду, в якій він перебуває в час вступу. Ця третя особа вправі використати засоби нападу і судового захисту і дійово вчиняти всі процесуальні дії, якщо її пояснення і дії не суперечать поясненням і діям основної сторони (до якої вона приєдналася). 
        Третя особа без самостійних вимог стосовно основної сторони не може бути вислухана у твердженні, що спір у тому вигляді, в якому він перебував на розгляді судці, був вирішений неправильно. Твердження, що основна сторона вела спір з недоліками, заслуховується лише постільки, поскільки становище спору, яке існувало в час її вступу в процес, або пояснення і дії основної сторони, перешкоджали використанню засобів судового нападу або судового захисту, або, оскільки засоби судового нападу чи судового захисту були їй невідомі, не були використані основною стороною навмисно або за наявності грубої вини. 
        У відповідності з правилом цивільного права законна сила рішення, винесеного в основному процесі (тобто між сторонами), діє стосовно право-відношення між третьою особою без самостійних вимог і противником, і така третя особа вважається процесуальним співучасником основної сторони. 
        Для вступу в процес третя особа без самостійних вимог подає до суду, який веде процес, процесуальний документ, в якому повинно бути зазначено: назва сторін і спору (справи); вказівка на правовий інтерес особи, яка вступає в процес без самостійних вимог; заява про вступ у процес. Зазначений процесуальний документ повинен бути надісланий сторонам по спірній справі.

Використана література

1.Лесницкая Л. ф., Пучинский В. К. Особенности ГПК союзных республик. — М., 1970. — С. 27; Гражданское судопроизводство. — Свердловск, 1974. — С. 72-73; Гражданский процесс. — М., 1993. — С. 91; Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К., 1992. — С. 31; Аргунов В. Н. Участие третьих лиц в гражданском процессе. — М., 1991. — С. 15; Шакарян М. С. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. — М., 1990. — С. 27. 
2. Советский гражданский процесс. — М., 1964. — С. 52-53. 
3. Ильинская М. М. Участие третьих лиц в гражданском процессе. — М., 1962. — С. 72-73. 
4. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. — М., 1914. — С. 416; Кей-лин А. Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. — С. 87-96; Рональд Уолкер. Английская судебная система. — С. 363-365.

5. Цивільний процес України Васильєв 2008 р., .,2008 ©ТОВ «Одіссей».