Поняття підсудності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Прийнявши Декларацію про державний суверенітет 1990 року і Акт проголошення незалежності 1991 року, Українська держава стала на шлях практичного втілення мети побудови соціальної і правової держави, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме в такій державі забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина визначають зміст і конкретну спрямованість її діяльності. Ці принципи знайшли своє закріплення на конституційному рівні і відображені в законодавчих актах, прийнятих у період становлення незалежної України.

 Реформування державної  влади і судової системи в  Україні в останні роки висвітлило  актуальність питання про місце  конституційного принципу спеціалізації  судової системи. Недостатність  теоретичної розробки та законодавчого  врегулювання породжує гострі  дискусії, щодо загальної моделі  судоустрою України, з чим безперечно  пов’язано вирішення проблеми  організації та діяльності спеціалізованих  судів адміністративної, господарської  та інших юрисдикцій, їх місце  в структурі судів загальної  юрисдикції. Ця проблема не була  вирішена повною мірою внесенням  змін до процесуального законодавства  та Закону України “Про судоустрій  України” від 5 червня 1991 року, які  названі за виразом правників  “малою судовою реформою”. Не  вирішена вона із прийняттям  нового Закону України “Про  судоустрій України” від 7 лютого 2002 року.

 Таким чином, вдосконалення  форм судочинства, моделювання структури  по організації та діяльності  судових органів по відправленню  правосуддя, необхідність чіткого  визначення критеріїв розмежування  компетенції судових органів  в умовах поширення юрисдикції  судів на всі правовідносини, що виникають у державі, обумовила  нагальну необхідність дослідження питань, що пов’язані з визначення підсудності та підвідомчості цивільних справ.

 

 

1. Поняття підсудності

Підсудність як історичне явище слід розглядати в нерозривному зв’язку із тими конкретно-історичними умовами, в яких вона функціонує, враховуючи економічні, соціально-політичні зміни в суспільстві та обумовлених ними зміни в організації судової системи. В історії людства інститут підсудності нерідко використовувався в суто політичних цілях для обґрунтування введення надзвичайних судів та розширення юрисдикції військових судів.

У теорії цивільного процесуального права підсудність визначають, передусім, як інститут цивільного процесуального права, норми якого регулюють належність підвідомчим судам цивільних справ до відання конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду в першій інстанції як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

У процесуальній цивілістичній літературі підсудність визначають і як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки з розгляду підвідомчих їм цивільних справ, і як належність підвідомчої судом цивільної справи до відання конкретного суду в межах єдиної судової системи або як повноваження судів загальної юрисдикції з розгляду й вирішення підвідомчих їм юридичних справ, які розмежовуються на підставі загальних правил, передбачених законода-вством.

При порушенні цивільних справ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільної справи суду, важливою є проблема щодо того, який суд її буде розглядати. Для цього в цивільному процесі розглядається питання підсудності.

На сьогодні, відповідно до Закону України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів" судова система України складається:

1. Місцевих судів;

2. Апеляційних судів;

3. Вищих спеціалізованих судів;

4. Верховного Суду України.

Підсудність - це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається з одного боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з іншого - характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної справи.

На відміну від юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називається коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду.

Критеріями такого розмежування можна вважати:

1) завдання суду щодо  розгляду та вирішення справи;

2) рід (категорію) справ;

3) вказівку суду.

З метою унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законо-давства, ВСС роз’яснив деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ.

Відповідну постанову № 3 прийняв пленум ВСС 1 березня 2013 року.

У постанові згадано, що суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

 

2. Види підсудності

Цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів територіальної підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв'язку між справами.

1. Функціональна  підсудність - компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні (ст. 107 ЦПК).

Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

В системі судів загальної юрисдикції діє вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суд касаційної інстанції з розгляду цивільних справ (ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р.).

Судом, який переглядає справу, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами- суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рішень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивільній справі, як правило, є суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК).

Судом, в якому оскаржується рішення третейського суду є суд за місцем розгляду справи третейським судом (ст. 389-1 ЦПК). Видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється судом за місцем проведення третейського розгляду (ст. 389-7 ЦПК).

2. Територіальна підсудність - компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є: загальна, альтернативна, виключна, за зв'язком справ та за вказівкою суду.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юридичної особи (ст. 109 ЦПК).

Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК.

Це загальне правило встановлене у зв'язку з тим, що сам факт пред'явлення позову до відповідача не свідчить про те, що на останньому лежить певний обов'язок перед позивачем, а також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.

Зокрема, відповідно до ст. 110 ЦПК:

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

4. Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

5. Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

12. Позови до стягувана про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

13. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності.

За правилами альтернативної підсудності пред'являються також заяви щодо окремих категорій справ непозовного характеру - окремого і наказного провадження. В окремому провадженні такими справами є:

- справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою- заява подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна (ст. 246 ЦПК);

- справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі - заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу векселем (ст. 260 ЦПК);

- справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - заява подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК).

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності не допускається.

Відповідно до ст. 114 ЦПК:

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

2. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Справи окремого провадження також розглядаються відповідно до вимог виключної підсудності. До таких відносяться:

- справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи - така заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК);

- справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності - заява подається за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК);