Юрисдикція та підсудність цивільних справ

Отже, визначивши, що справа підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції, необхідно встановити, в який конкретно  суд необхідно звернутися за розглядом  справи по суті.

Залежно від категорій підлягаючих  вирішенню справ і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність предметну, або функціональну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Предметна (функціональна) підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня (ланки) судової системи України повинен прийняти конкретну справу до свого провадження.

Загальне правило предметної (функціональної) підсудності справ свідчить, що всі  справи, які підлягають вирішенню  в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними  у містах, міськими та міжрайонними судами (ст. 107 ЦПК).

В даний час всі цивільні справи по першій інстанції розглядаються  районними (міськими) судами. Передача на розгляд районних судів основної маси цивільних справ забезпечує найсприятливіші умови для їх розгляду, значно підвищує ефективність судового захисту законних прав та інтересів громадян і різних організацій. Районний суд найбільш наближений до населення і організацій, зацікавлених у швидкому і правильному вирішенні справи, краще знає місцеві умови, має у своєму розпорядженні більш широкі можливості для безпосереднього ознайомлення з обставинами конкретної справи і, отже, може вирішити її з якнайменшими витратами учасниками процесу сил, коштів і часу1.

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов'язаних справ.

Загальна підсудність визначається місцем проживання відповідача. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням (ст.109 ЦПК).

Дане правило діє у всіх випадках, коли закон не обумовлює інше стосовно конкретного виду справ. В науці такий принцип організації підсудності отримав назву принципу інтересу: особа, зацікавлена в захисті свого права, звертається до того суду, на території юрисдикції якого знаходиться відповідач. Але відповідає цей принцип не стільки інтересам заявника, скільки інтересам відповідача. Пред'явлення позову не тотожно його правомірності, а отже, невиправдане утруднення прав та свобод відповідача неприпустимо.

Місцем проживання фізичної особи  є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для мешкання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у  відповідному населеному пункті, в  якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.І ст.29 ЦК). Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст.93 ЦК).

Місце проживання (знаходження) відповідача  визначається на момент пред'явлення  позову. Тому подальша зміна ним місця проживання (знаходження) не змінює підсудності справи.

Альтернативною (за вибором позивача) вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох вказаних у законі судів за вибором позивача.

Перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений в ЦПК:

• позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що випливають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача;
• позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них;
• позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди;
• позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача;
• позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;
• позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди;
• позови, що випливають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням;
• позови, що випливають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів;
• позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім'відомим місцем прожи вання відповідача чи постійного його заняття (роботи);
• позови до відповідача, який не має в Україні місця прожи вання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце прожи вання чи знаходження відповідача повинні бути в кожному випад ку достовірно встановлені;
• позови про відшкодування збитків, заподіяних зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна;
• позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
• Наведений перелік свідчить про те, що альтернативна підсудність необхідна там, де або неможливе використовування загального правила територіальної підсудності, або воно несправедливе по відношенню до позивача, заявника.
• Виключною є підсудність, що допускає розгляд певних категорій справ лише судами, точно вказаними в законі. Вона називається виключною, по-перше, тому що є винятком із загального правила територіальної підсудності, а по-друге, тому що встановлювані нею правила не допускають жодних винятків (у тому числі і за угодою сторін).

Вибір суду тут не залежить ні від розсуду заявника, ні від угоди сторін, ні від розсуду суду.

• Відповідно до ст.114 ЦПК встановлені наступні правила виключної підсудності:
• позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини;
• позови про виключення майна з опису пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;
• позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;
• позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Виключна підсудність введена  з урахуванням особливостей деяких категорій цивільних справ з  метою максимального наближення до суду об'єкта спору або місця  знаходження необхідних для розгляду справи доказів.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою являє собою такий різновид територіальної підсудності, коли підсудність однієї справи визначається місцем розгляду пов'язаної з нею іншої справи.

Пов'язана підсудність має місце  в наступних випадках: 1) позови до декількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, подаються за місцем проживання або  місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача; 2) зустрічний позов  незалежно від його підсудності  пред'являється в суд за місцем розгляду первинного позову (ст.113 ЦПК).

Договірна підсудність закріплена в ст.112 ЦПК: «Сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність».

Угода сторін про встановлення підсудності  конкретної справи називається пророгацією, або пророгаційним договором (від  лат. ргогодаіло — відкладення, відстрочення).

Мета даного правила — зробити  судовий порядок захисту цивільних  прав більш зручним для громадян і організацій. Сторони краще, ніж хто-небудь інший, знають, в якому саме суді їм найзручніше захищати свої інтереси. Тому було б неправильним надмірно обмежувати свободу сторін у виборі місця розгляду спору.

Угода сторін про підсудність повинна  бути виражена у письмовій формі. Це може бути самостійний документ, в якому виражена воля сторін з приводу вибору суду для вирішення їх цивільної справи. Угода сторін про підсудність може бути зафіксована в журналі судового засідання у разі, коли вони заявили клопотання про передачу справи в інший суд. Угода про підсудність може бути також включена як окремий пункт в матеріально-правовий договір (контракт), укладений між сторонами.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України  або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК).

Підсудність справ про  спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином Украни та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).

Загальноприйнята класифікація підсудності  на родову і територіальну не є  єдиною. Деякі автори пропонують розподіл підсудності цивільних справ  на види по суб'єктному (по особах, які  звертаються за захистом порушеного права або охоронюваного законом  інтересу) і об'єктному (по об'єкту захисту) критерію. Суб'єктну підсудність, у  свою чергу, можна підрозділити на підвиди: міжнародна підсудність, коли у відповідний  суд за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів звертається  іноземний елемент (фізична або  юридична особа); підсудність справ  з участю військовослужбовців і  органів військового управління, пов'язаних з військовою службою; підсудність  справ з участю інших громадян країни і юридичних осіб. В межах  об'єктної підсудності виділяються  предметна (колегіальна і одноосібна) і територіальна підсудність.

3. Підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого

Питання про підсудність справ вирішується одноосібно суддею при прийнятті заяви. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання в належний суд, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст.115 ЦПК). 
Закон допускає можливість передачі прийнятих до провадження справ в інший суд як з метою усунення допущених порушень правил підсудності, так і з інших мотивів.

Згідно зі ст. 116 ЦПК суд передає  справу на розгляд іншого суду, якщо:

• задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;
• після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;
• після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
• ліквідовано суд, який розглядав справу.

Слід зазначити, що передача справи до іншого суду у всіх випадках, включаючи  і виявлення порушень правил підсудності, є правом, але не обов'язком суду. Використовуючи своє право на передачу справи, суд повинен враховувати можливість постановлен-ня законного і обґрунтованого рішення. Розгляд справи з порушенням правил підсудності не обов'язково спричиняє відміну рішення суду, проте воно повинне бути відмінено, якщо у зв'язку з порушенням правил підсудності істотно порушені процесуальні права хоча б однієї із сторін або це іншим чином позначилося на правильності вирішення справи.

Питання про передачу справи вирішується  судом у відкритому судовому засіданні із сповіщенням осіб, зацікавлених у результаті справи, і з'ясуванням їх думки. На ухвалу про передачу справи на розгляд іншому суду може бути подана скарга (п.6 ч.І ст.293 ЦПК). 
Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення. Відповідно до ст.117 ЦПК справа, передана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Спори між судами про підсудність не допускаються.