Визначення основних морфометричних показників рельєфу для цілей землеустрою

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва

 

 

 

Кафедра землевпорядного проектування

 

Розрахунково-графічна робота №1

на тему:

«Визначення основних морфометричних показників рельєфу для цілей землеустрою»

 

 

 

Виконав:

ст. 2 к. 2 гр. ФІЗу

Бранзбург В.В.

Перевірила:

Макєєва  Л.М.

 

Харків-2014

Зміст

1. Виявлення на топоплані основних (типових) форм рельєфу.
2. Визначення характерних ліній рельєфу, меж і площі водозбору.
3. Визначення ступеня розчленування території гідрографічною мережею.
4. Поняття базису ерозії і визначення його глибини.
5. Визначення експозиції схилів, середніх ухилів місцевості і робочих ухилів.             
6. Визначення зон схилів різної крутості.
7. Типологічна характеристика схилів.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Дати визначення  основних форм рельєфу, виявлення  на топоплані, зробивши при цьому  посилання на відповідні його  фрагменти; за тими формами рельєфу  які, на топоплані, що аналізується, ввідсутні, дати визначення і  навести схематичні малюнки їх  відображення на топопланах.

 

На заданій ділянці рельєфу я знайшов такі форми рельєфу, як долина (1),  хребет (6), яр(4), балка(2), лощина(3), улоговина(5).

 

Горб – це випукла конічна форма рельєфу, висотою менше 200 метрів.

 

Сідловина – це форма рельєфу, яка утворюється в результаті з’єднання схилів двох горбів або горба і хребта, які розташовані поряд.

 

Яр – це лінійна форма рельєфу сучасної гідрографічної мережі з обривистими берегами, утворена в результаті прояву лінійної ерозії.

 

Хребет – це випукла складка місцевості видовженої форми з чітко вираженими схилами, які  з’єднуються у верхній частині без утворення вираженого при вершинного плато.

 

Промоїна – це мілкий яр глибиною до 1 – 3 метрів.

 

Балка – це лінійна форма рельєфу давнього ерозійного походження з чітко вираженими бровками, широким днищем, крутими ( до 100 і більше) задернованими схилами.

 

Лощина – це лінійна форма рельєфу глибиною до 10 м з вираженим днищем, більш крутими у порівнянні з улоговиною схилами і площею водозбору до 500 га.

 

Улоговина – це лінійна форма рельєфу давнього ерозійного походження з пологими схилами, невираженими бровками, глибиною до 1 м і площею водозбору до 50 га.

 

На вивчаємому топоплані були відсутні такі форми рельєфу, як котловина,  гора, сідловина.

 

 

 

                                                                   2.Котловина – це замкнута ввігнута конічна     

                                                                   (конусо- або чашеподібна) форма рельєфа. 

 

 

 

 

                                                  3.Гора – це випукла конічна (конусо- або куполоподібна) форма             рельєфу.

 

 

   4.Сідловина – це форма рельєфу, яка      утворюється в результаті з’єднання схилів двох    горбів або горба і хребта, які розташовані поряд 

 

2.Дати визначення характерних  ліній рельєфу, водозбору, вказати  спосіб визначення його меж, а  також значення площі, після чого  зробити посилання на топоплан  відносно результатів практичного  виконання цього завдання.

Характерними лініями рельєфу є лінії вододілів (або  вододільні лінії) і лінії водотоків (тальвегів). Лінії вододілів з’єднують найбільш високі точки місцевості відносно поверхні будь-якої ланки (або системи ланок) гідрографічної мережі. Лінії водотоків (тальвеги) проходять по найнижчим точкам увігнутих форм рельєфу (ланок гідрографічної мережі). На топоплані характерні лінії показують пунктирною лінією червоного (вододіли) і синього (водотоки) кольорів.

Лінії вододілів обмежують площу,  з якої поверхневий стік скидається в будь-яку ланку гідрографічної мережі. Ця площа називається водозбірною або водозбором.

 

Площа водозбору = 118 га.(вирахувана за допомогою палетки 1x1 , де вона дорівнювала 1 га.)

3.Дати визначення  розчленування території, показника, який характеризує  ступінь розчленування, спосіб його визначення, а також  коротко викласти результат практичного  завдання.

Розчленування території – це ступінь її розсіченості ланками гідрографічної мережі. Ступінь розчленування характеризується відповідним коефіцієнтом, який визначається як відношення сумарної довжини усіх ланок гідрографічної мережі (ліній їх водотоків(тальвегів)) до відповідної площі водозбору, що має вигляд:  Крозч.=Lкм/Ркм2                                                    (1)

Визначаю коефіцієнт розчленування території для данного мені плану:

Крозч=5.2/5.8=0.9км2

Від ступеня розчленування території в значній мірі залежать масштаби і інтенсивність розвитку ерозійних процесів. Так, дослідження показують, що збільшення коефіцієнта розчленування на 0,1 збільшує площу еродованих земель на 1,1%.

Для виконання цього завдання нам потрібно було поміряти площу всієї місцевості і довжину лінії водотоків.

4.Дати поняття  базису ерозії, місцевого базису, ерозії, його глибини, пов’язавши  цей загальнотеоретичний текст  із результатами практично відпрацьованого  конкретного завдання, зробивши  відповідні посилання на топоплані.

Під базисом ерозії розуміють горизонтальну поверхню, на рівні якої поверхневий стік акумулюється і, як наслідок, розвиток процесів змиву зупиняється. Для земної поверхні в цілому базисом ерозії є поверхня Світового океану. Для вирішення різних завдань на регіональному і локальному рівнях, у тому числі завдання землеустрою, введене поняття місцевий базис ерозії – це баланс ерозії конкретної території. Місцевий базис ерозії характеризується його глибиною, яка визначається як перевищення найвищої точки водозбірної площі і найнижчою точкою. Чим більша глибина базису ерозії території,  тим більше руйнівний поверхневий стік формується на її схилах.

З метою зменшення глибини базису ерозії можуть реалізуватися різні гідротехнічні заходи,  наприклад: будівництво протиерозійних ставків, водозатримуючих валів та інше.

Для визначення глибини  базису ерозії я визначив найвищу точку водозбірної площі - 176,8 а також найнижчу – 131,6. Знаходимо різницю і дістаємо цю глибину базису ерозії :

   НА – НВ=176,7 – 125,9=50,8                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Визначення експозиції  схилів, середніх ухилів місцевості  і робочих ухилів.

Важливими показниками рельєфу, від яких залежить характер прояву ерозійних та інших негативних природних природних процесів, є експозиції, а також крутість схилів.

Експозиція схилів – це нахил схилів відносно сторін світу (наприклад, схил східної експозиції, схил північно-західної експозиції та ін.). Вплив експозиції схилу на ерозію проявляються опосередковано через розбіжності в мікрокліматі, грунтах, рослинності тощо на схилах різних експозицій.

Для характеристики схилів відносно їх крутизни, обгрунтування багатьох проектних рішень використовують показники середніх ухилів місцевості і робочих ухилів.

Середній ухил місцевості на топоплані в межах ділянки визначається за формулою:

                                і%міс=((∑

Lм*h)/(Pм2))*100%,  де                                      (3)

Де ∑

Lм – сумарна довжина всіх горизонталей у межах ділянки, м;

h – висота перерізу рельєфу, м;

Pм2 – площа ділянки, м2.

і%міс=((2430

*1.5)/(117000))*100%=3,1%

Робочий ухил – це ухил ділянки в певному напрямі (наприклад, у напрямі роботи машинно-тракторних агрегатів (МТА) при виконанні ними технологічних операцій). При визначенні даного показника можуть мати місце два основні випадки, які визначають різні способи його обчислення:

           1)Ухил у межах ділянки однорідний (без перегинів скатів);

           2)У межах ділянки складний  рельєф з перегинами скатів.

Робочий ухил визначається за допомогою палетки і такою формулою:

і%роб=((∑А*h)/∑L)*100%, де                                     (4)

де ∑А – кількість закладень (повних і неповних) по всім лініям палетки в  межах ділянки;

h – висота перерізу рельєфу, м;

∑L – сумарна довжина всіх ліній палетки в межах ділянки (з урахуванням масштабу плану), м.

і%роб=((36,1*1,5)/(1820)*100%=2,9%

Можна зробити висновок, що для даних ухилів у межах ділянки потрібно застосовувати спеціальний обробіток, з урахуванням існуючих ухилів задля збереження грунту, кращого обробітку землі, підвищенні урожайності культур та змншення витрат на пальне та інше. 

Палетка, яку використовуємо для визначення даного ухилу, являє собою систему паралельних ліній через 5 мм, викреслених на прозорому матеріалі. Цю палетку накладаємо на ділянку плану, де визначається ухил. По кожній лінії підраховується число закладень, визначається довжина всіх ліній палетки в межах ділянки і по визначеним показникам, з урахуванням вищенаведеної формули, визначаємо значення робочого ухилу

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Визначення зон схилів різної крутості

Для вирішення різних завдань землеустрою характеристику рельєфу на плановому матеріалі часто необхідно інтерпретувати у вигляді зон схилів різної крутості (наприклад, при диференціації орних земель за еколого-технологічними групами ), тобто представляти його у вигляді відповідної картограми. 

Картограма крутизни схилів складається на основі топоплану. При цьому зручно використовувати відповідні палетки. Найбільш розповсюдженим видом такої палетки є кругова. Вона є сукупністю окружностей, діаметри яких відповідають відстані між горизонталями на плані, що характеризують певні ухили при конкретних висоті перерізу рельєфу і масштабі плану. Палетки виготовляються на прозорій основі, на яку наносяться окружності, діаметри котрих визначаються за такою формулою.

d= =h*ctga                                                       (5)

 де d – діаметр окружності (мм з урахуванням масштабу плану)

h – висота перерізу рельєфу(м)

a – крутизна схилу(10,20,30,50).

d1=8,5

d2=4,3

d3=2,9

d4=2,1

d5=1,7

При складанні картограми крутизни схилів окружності палетки по черзі послідовно накладаються на топоплані так, щоб вони торкалися сусідніх горизонталей. У даній ситуації олівцем відмічається положення центра цієї окружності. З’єднавши плавною лінією відмічені положення цих центрів окружностей, отримують лінії переду крутизни схилів через 10,20 і т.д., у результаті чого відмежовуються відповідні зони схилів.

7.Типологічна  характеристика схилів

Різновидність схилів у природі велика. На різні природні процеси впливають не довжина і крутизна схилу, але і характер його поперечного і повздовжнього профілей.

Всі схили класифікуються типам, підтипам, видам і різновидам.

По характеру поперечного перерізу всі схили ділять на 3 типа:

   1.Поперечно-прямі;

   2.Поперечно-випуклі;

   3.Поперечно-ввігнуті. 

Поверхневий стік по вказаних типах схилів формуються і розподіляються неоднаково. На поперечно-прямих він розподіляється рівномірно, поперечно-ввігнуті концентрують поверхневий стік, а поперечно-випуклі розсіюють його. Два останні типи поділяються на підтипи. 1 – підтип з паралельними горизонталями, 2 – з не паралельними.

По характеру повздовжнього перерізу кожен тип ділять на 3 види:

   1. Поздовжньо-прямі;

   2. Поздовжньо-випуклі;

   3. Поздовжньо-ввігнуті.

На топоплані види схилів відрізняються взаємним розміщенням горизонталей у відношенні густоти по довжині схилу.

На поздовжньо-прямих схилах інтенсивність ерозії збільшується досить рівномірно: від вершини схилу до його підошви.

На поздовжньо-ввігнутих схилах ерозія найбільш сильно проявляється у верхній і середній його частині, а в нижній частині може мати місця акумуляція поверхневого стоку.

На поздовжньо-випуклих схилах інтенсивність ерозії у верхній частині незначна, різко збільшується в середній його частині, досягаючи максимального значення в нижній.

По характеру поверхні незалежно від типа, підтипа і вида всі схили ді-ляться на 4 різновидності:

    1.Рівні;

   2.Бугристі;