Технічні ресурси

    НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – ліцей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     Реферат на тему:

 

 

     «Технічні ресурси»

 

 

 

 

 

 

                                

 

                                 Робота учня 10-А класу

                                                                                                       Ярославський Ярослав

 

 

 

 

 

 

Важливу й  дедалі зростаючу роль у розвитку сучасної індустріальної

цивілізації відіграє технологія, або технологічні ресурси. Поняття

"технологія" найчастіше розуміється як сукупність знань про впровадження

або вдосконалення  машин, обладнання виробництв, що забезпечує обробку,

виготовлення, зміну стану, властивостей і форми  сировини, матеріалів чи

напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції. До цієї частини

технології, яка  інколи визначається як "Software", належать патенти,

ліцензії, товарні  знаки, технічні послуги у сфері  дизайну, контролю й

поліпшення  якості, методів управління і маркетингових "ноу-хау". У

структуру технології включається і "hardware", тобто сукупність засобів

виробництва, яка необхідна для цих процесів та виробництва благ і

послуг. У такому трактуванні технологія й технологічний  прогрес

виступають  як ресурс, що має вирішальне значення для

соціально-економічного розвитку, оскільки є основою сучасного

розширеного відтворення в масштабах світового  господарства.

  Збільшення значення науки й техніки як одного з фундаментальних факторів

становлення постіндустріальної цивілізації в  сучасних умовах

визначається  не лише внутрішніми потребами окремих країн, а й тими

якісними змінами  в продуктивних силах світового  співтовариства в цілому,

які знаменують комплексне використання найновіших науково-технічних

досягнень, широкомасштабну  перебудову технічної бази певних галузей  і

секторів суспільного виробництва. На цій основі відбувається різке

посилення інтенсифікації виробництва, праце- і матеріалозберігаючих

тенденцій в  економіці. У свою чергу, ці процеси  викликають і

викликатимуть у майбутньому  серйозні зміни в міжнародному поділі праці і

впливатимуть на внутрішній розвиток як промислово розвинутих країн, так

і країн, що розвиваються.

  Нині можна говорити про існування світового ринку технологій, формування якого припадає на другу половину 50-х - 60-ті роки XX ст. Якраз до цього обсяг міжнародних комерційних операцій у технології перевищив масштаби національного обміну. Згідно з даними Міжнародного валютного фонду, кількість країн, що обмінюються технологіями, від 1960 по 1995 р. збільшилась із 22 до 84, розширився національний склад і продавців, і покупців технологій. Істотно зріс і обсяг щорічних ліцензійних операцій, що наочно свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, в розрахунку на одиницю затрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вищий від експорту звичайних товарів.При цьому необхідно мати на увазі, що продаж технології дає можливість продавцю задовольнити широке коло економічних інтересів, які виходять за межі традиційного підходу, що полягає у зміні форми вартості товару. З точки зору покупця технології її економічний ефект також не є однозначним і дає можливість реалізувати різноманітні інтереси й мотиви.Йдеться про отримання покупцем не просто додаткових партій товару, а про новий елемент продуктивних сил. Саме цим пояснюється той факт, що технологічний обмін переважав і переважає над традиційними світогосподарськими потоками як товарів, так і грошових капіталів. Ці випереджаючі щорічні темпи приросту технологічного обміну відображають об'єктивну потребу в становленні нових систем продуктивних сил, впровадження в них технологічного компонента, що виконує дедалі

зростаючу роль у світогосподарських зв'язках.

  Основою міжнародного обміну технологіями, його форм і динаміки є

загальноекономічний процес - насичення продуктивних сил новим,

нетрадиційним елементом, що виник під впливом прогресуючого  поглиблення

суспільного поділу праці  в умовах, коли розвиток продуктивних сил

індустріальної  цивілізації відбувається на науковій основі. Міжнародний

обмін технологічними ресурсами стає одним із способів такого насичення,

коли поділ  праці у сфері науки й промислового освоєння результатів

науково-дослідних  та конструкторських розробок поглиблює спеціалізацію,

а отже, й потребу  в кооперації зусиль і капіталів  різних країн.

  Головними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси, є

США, Японія та країни Західної Європи, зокрема члени  ЄС. Проте останнім

часом стрімко  зростає кількість науково-технічних працівників і,

відповідно, зміцнюються  позиції у галузі високих технологій тих країн,

які раніше належали до країн так званого "третього світу".

  У 1994 р. загальний темп економічного зростання в країнах, що

розвиваються, наблизився до 6%, що в три рази більше, ніж у США, Японії

чи Західній Європі.

  Це явище охопило значні райони "третього світу", особливо Південну

Корею, Тайвань, Таїланд і Сингапур, у яких темпи  зростання економіки

досягали двозначних цифр протягом 80-х років. Дещо пізніше цей процес

охопив кілька латиноамериканських країн та Індію.

  Починаючи з 70-х років багато країн, що розвиваються, нагромаджували

людський капітал  набагато швидше, ніж на той час  зростало їхнє

населення. У 1970 р. на ці країни припадало менше третини випускників

вищих навчальних закладів світу. Наприкінці 80-х років  вони могли

похвалитися більш як половиною випускників.

  Чимало таких країн випереджають традиційних конкурентів у галузі науки,

техніки, програмного  забезпечення. Зокрема, Мексика готує стільки ж

учених та інженерів, скільки Франція. Південна Корея випускає таких

висококваліфікованих  фахівців більше, ніж будь-яка країна Європи, крім

Німеччини. Індія  й Китай (кожна окремо) мають більше науковців та

інженерів, ніж  Франція та Німеччина разом. Майже 2/5 дисертацій на

одержання наукових ступенів із технічних дисциплін  у США захищають

аспіранти з  країн, що розвиваються, в основному  з Азії.

  Внаслідок зростання інтелектуальної еліти "третій світ" упевнено

завойовує позиції  у таких передових галузях промисловості, як, скажімо,

напівпровідники. Затратила експлуатацію заводу напівпровідників у

Східній Азії з її великими пропозиціями щодо робочої  сили та наростаючим

бізнесом приблизно  вп'ятеро нижчі, ніж у Японії та США, й майже на

третину - ніж у Європі.

  Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, ніж у Японії, а також у Німеччині, створила зростаючу індустрію програмного забезпечення, в якій

зайнято понад 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії

розробляють комп'ютерні програми, мікросхеми, а також специфікації

комп'ютерів для  кількох провідних американських  фірм.

  Найбільший вплив у цій сфері справляє Східна Азія. Країни цього регіону можуть похвалитися вищим рівнем грамотності, ніж у США. Південна Корея, яка 1960 р. була на рівні країн Африки південніше Сахари, за прогнозами,може обігнати до 2000 р. Англію у показниках ВНП.

  Східноазіатські та латиноамериканські ринки вже мають важливе значення

для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих

споживчих товарів і засобів виробництва, оскільки Японія та Європа

переживають спад. За п'ять останніх років обсяг  американського експорту

в Мексику  зріс майже втричі й ще більше прискорив  зростання після

утворення інтеграційного об'єднання "Нафта".Протягом 80-х років

американський експорт у Сингапур, Тайвань та Гонконг зріс на 160%. Ці

три "китайські  міні-держави" нині є більшим ринком для США, ніж будь-яка

європейська країна.

  У цьому плані Україна нині переживає далеко не кращі часи. Глибока

економічна  та соціальна криза, що її зазнала Україна від початку 90-х

років, призвела до того, що досить значний технологічний  і науковий

потенціал держави  використовується несповна. Більше того, щорічно

наукову сферу  в Україні залишають 30 тис. учених та спеціалістів. Лише

1% промислових  підприємств України займався  освоєнням нових технологій.