Сумська область

 
Характеристика  області

      Сумська область розташована на північному сході України. На півночі та сході область межує з Брянською, Курською та Бєлгородською областями; протяжність державного кордону з Російською Федерацією, що проходить по території області, складає 498 км. На кордоні розташовано три пункти пропуску залізничним транспортом (Волфіно, Пушкарне, Зерново) та п'ять – автомобільним (Бачевськ, Катеринівка, Рижівка, Юнаківка, Велика Писарівка). На півдні, на південному сході та на заході Сумщина межує з Харківською, Полтавською та Чернігівською областями України. Відстань від обласного центру до столиці України – м. Києва дорівнює 350 км. В південній частині територія області простяглася зі сходу на захід приблизно на 170 км, а в західній частині відстань з півночі на південь складає близько 200 км (по прямій лінії). Загальна площа складає 23, 8 тис. км2. 
      Розташована у межах двох природних зон – лісостепової та поліської. Гідрографічна мережа області, яка вся належить до басейну ріки Дніпро, порівняно густа: на 5 кв. км площі припадає 1 км річок. Територією області протікають 165 річок довжиною більше 10 км і 2115 річок довжиною менше 10 км. 
       Сьогодні Сумська область входить у десятку найбільш екологічно благополучних регіонів України. 
      На території області розташовано 294 родовища по 21 виду корисних копалин. Серед них найбільш важливе значення має паливно-енергетична сировина – нафта, природний газ, конденсат, торф, частка яких перевищує половину усіх ресурсів мінерально-сировинної бази. Область досить багата також на неметалеві корисні копалини: фосфорити, кам'яну та калійну солі, сірку, кварцити, крейду, гіпс, вапняки, мергель, скляні піски, вогнетривкі та тугоплавкі глини, мінеральні фарби (в основному вохра), будівельні піски і камінь. 
      В області налічується 15 міст (з них 7 – обласного підпорядкування: Суми, Конотоп, Шостка, Охтирка, Глухів, Ромни, Лебедин), 20 селищ міського типу, 1,5 тис. сільських населених пунктів. Більша частина населення – 65% – проживає в містах, причому частка міських жителів постійно зростає. Сумщина – багатонаціональний регіон. Тут, у злагоді і добросусідстві, мешкають представники більш ніж 50 національностей. Найчисельніші – українці – 86% та росіяни – 13%. Питома вага чоловіків у загальній чисельності населення складає 46%, жінок – 54%. 
Чисельність трудових ресурсів складає 820 тис. чоловік, це майже дві третини від загальної чисельності населення області.

 

 

 

 

 

Адміністративна карта Сумської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герб  Сумської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герби найбільших міст Сумської області

 

 

 

 

 

 

             

       Герб Глухова                      Герб Конотопа                   Герб Суми

 

 

 

 

 

 

 

 

           

       Герб Лебедина                   Герб Охтирки                Герб Ромни

 

 

 

 

 

 

 

Туристична  карта Сумської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Туристичні  об’єкти Сумської області

Основні туристичні об’єкти Сумської області

      Свято-Воскресенський кафедральний собор 

      Свято-Воскресенський кафедральний собор у Сумах — православний кафедральний собор (УПЦ КП) у місті Сумах, перша міська кам'яниця; тризрубна, трибанна, двоповерхова церква, що є чудовим взірцем козацького бароко. 
      Автентичний вигляд Воскресенської церкви не зберігся, і сучасного вигляду храм набув в результаті численних перебудов і реставрацій — остання значна — за СРСР в 70-ті роки XX століття, у теперішній час також здійснюються окремі відновлювальні роботи. 
      Воскресенська церква — тризрубна, трибанна споруда, що належить до особливо цінного типу храмів, в якому гармонійно поєднані традиційні прийоми та риси дерев'яної та кам'яної української архітектури. 
      Архітектурно-планувальною особливістю Воскресенської церкви є її двохярусність. Нижній (теплий, «зимовий») храм був освячений в ім'я Андрія Первозванного, небесного заступника Андрія Кондратьєва, верхній — в ім'я Воскресіння Христа. 
     Церква була не лише святою обителлю, але й оборонною спорудою, про що свідчать надзвичайно грубі мури (їх товщина сягає 1,5 м) та глибоко врізані вікна. Великий підвал мав підземні ходи до річки Псел. 
      Первісна дзвіниця храму була шатровою. Вона примикала до основного об'єму церкви. Нова, нині існуюча окремо розташована храмова дзвіниця споруджена в 1906 р. в стилі бароко (необароко). 
      Воскресенську церкву звели наприкінці XVII — на початку XVIII століть коштом перших сумських полковників Герасима та Андрія Кондратьєвих. Освячення храму відбулося 1702 року — дата традиційно вважається роком зведення церкви. 
      Воскресенська церква була першою кам'яницею міста Суми. 
Храм слугував усипальницею роду Кондратьєвих. Деякий час він також виконував оборонні функції, звичні для кам'яниць, зокрема і храмів в Україні фактично до кінця XVIII століття. 
      За радянських часів використовувалась під склади виробництва Облпостачу. Згодом у приміщенні церкви тривалий час містився відділ декоративно-ужиткового мистецтва Сумського художнього музею. 
      Значні реставраційні роботи у Воскресенській церкві були здійснені у 1970-х роках, внаслідок чого храм набув свого сучасного вигляду. 
      Після здобуття Україною Незалежності (1991) Воскресенська церква, що знаходилась тоді і перебуває понині (кін. 2000-х років) у аварійному стані, була єдиним храмом, переданим у відання релігійної громади УПЦ КП, решта храмів є новобудовами. Воскресенська церква є Свято-Воскресенським кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ Київського патріархату. 
      У грудні 2002 року громадськість Сум відзначила 300-ліття цієї визначної історико-архітектурної пам'ятки. 
      Легенда, пов'язана з Воскресенською церквою  
      З історією Свято-Воскресенського собору пов'язано багато легенд. 
За однією з них, засновник міста Герасим Кондратьєв мав сестру Марію, що мала задеркувату вдачу. У ті часи Суми потерпали від злодіянь ватаги розбишак, що грабували жителів міста та його околиць. Зрештою розбійників схопили, але от отаманом ватаги виявилась Марія, сестра Герасима Кондратьєва. На сімейній нараді владоможний брат прийняв нелегке, але справедливе рішення — замурувати лиху сестру в мурах тодішньої церкви. 
      І насправді, під час пізніших обстежень храмових мурів і підземель, були знайдені ходи, що вели до річки Псел, а також виявлені рештки жіночого тіла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Спасо-Преображенський кафедральний собор 

  Спасо-Преображенський кафедральний собор у Сумах — православний кафедральний собор Сумської єпархії УПЦ (МП) у містіСуми. 
      Двокупольний, хрещатий у плані собор поєднав у собі елементи різних стилів, таких як ренесанс, бароко та класицизм. 
     У підстави барабану з позолоченим куполом розміщено чотири 3-метрові скульптури апостолів- по одній на кожний кут. Їх об'єднуєбалюстрада чорного кольору. На фасадах та карнизах є багато ліпних деталей, які зачаровують майстерністю, з якою вони зроблені. 
      Дзвіниця собору зроблена у стилі бароко. Два яруси примикають до притвору, три інших являють собою чотирикутну башту. Завершується дзвіниця невеликим сферичним куполом з фігурами святих. Вся споруда спрямована вгору, що підтверджує побудова її ярусів. 
      У середині храму можна побачити ліпнину по мармуру та багато художніх робіт на біблійну тематику. Іконостас було зроблено з білого мармуру та малахіту.

      З історії храму  
   Двох'ярусний собор був зведений у центрі міста, на місці дерев'яної церкви. Перший архітектор, який спроектував храм, невідомий. 
      У середині XIX століття будівля почала псуватися, тому у 1858 році вона була дещо перебудована та перетворилася з двох'ярусної на одноповерхову. Проте сучасного вигляду, такого, яким ми знаємо собор зараз, споруда тоді ще не набула. З 1882 по 1892 рік була проведена капітальна реконструкція храму, під керівництвом М. Ловцова, який тоді був академіком архітектури. Меценатами відновних робіт були сумські купці Микола та Дмитро Суханови. 
      До собору було добудовано 56-метрову дзвіницю, на якій було встановлено куранти. Їх було замовлено та виготовлено в Англії. Згодом вони були пошкоджені під час громадянської війни. І лише у 1947 році куранти були відреставровані працівниками заводу ім. Фрунзе: І. П. Ліщинським, І. І. Нікітіним, А. І. Нікітіним та В. І. Балоненком. З того часу куранти заводять лише раз на три доби і цим вони значно досконаліші від кремлівських, котрі заводять раз на 12 годин.   
      Слід відзначити, що у храмі майстрами було гарно виконано внутрішній інтер'єр та розпис іконостасу. Живописні роботи на біблійські теми були виконані відомими російськими художниками Клавдієм Васильовичем Лебєдєвим та Маковським Володимиром Єгоровичем. 
      Корсунська ікона Божої Матері  
Ікона Корсунської Божої Матері, або Шпилівська (як її було прозвано в народі), була покровителькою Сум та вже майже триста років знаходилася у Спасо-Преображенському соборі.  За допомогою неї зцілювалися сотні сліпих прочан, тому її прозвали «прозрінною». Висловлюючи їй дяку за прозріння, люди залишали на ній золоті та ювелірні вироби. Ця ікона була однією з копій тієї, яку привіз до Києва князь Володимир. У наш час її було визнано чудотворною та канонізовано, кожної осені проводилися хресні ходи з цією іконою, які започаткував ще в XIX ст. меценат реконструкції Спасо-Преображенського собору Дмитро Іванович Суханов.

 

 

 

      Троїцький собор 

      Троїцький собор — православний храм Сумської єпархії УПЦ (МП) у місті Суми. Одна з найвідоміших споруд міста. 
      Храм — одноярусний, чотиристовпний, квадратний в плані, має чотири каплиці, проте вони мають більше не релігійний, а світський характер. До західної частини храму примикає чотириярусна дзвіниця. Пілястри та портики дзвіниці коринфського ордеру, в деяких елементах оформлення можна прослідкувати стиль бароко. Та й взагалі, архітектура Троїцького собору поєднує елементи різних стилів. 
Цікавим фактом є те, що зразком для створення Троїцького храму стали такі відомі пам'ятки архітектури Санкт-Петербурга як Ісаакіївський та Троїцький собори^[1]. 
      По периметру церкви міститься карниз, який зроблено в класичному стилі. Каплиці ж збудовані в бароковому стилі. Майстерно виконані рослинні орнаменти, пілястри, карнизи та картуші. 
Іконостас собору виконав видатний російський художник Михайло Нестеров. Проте його церковного живопису, який Михайло Васильович вважав однім зі своїх найкращих творінь, не залишилося. Також брав участь у розписі храму художник І. І. Нівінський, котрий виконав художнє оформлення чотирьох стінових розписів у підстави куполу.  
      Недалеко від сучасного Троїцького собору поміщики Линтварьові у 1827 році звели кам'яну двопрестольну церкву. На початку ХХ століття Павло Іванович Харитоненковирішив розширити преміщення церкви. 
      Проект нового храму Павло Іванович спочатку запрошує створити Олексія Вікторовича Щусева. Однак, врешті-решт, було затверджено інший проект, створений сумським архітетором Г. Д. Шольцом. 
      6 травня 1901 року відбулося закладання Троїцького собору. Взагалі будівництво храму продовжувалося до 1915 року, але так і не було завершене, бо забирало досить багато грошей, тому Харитоненки будували церкву з перервами. 
      26 вересня 1914 року мало відбутися свячення собору, однак воно було перенесене через смерть мецената церкви Павла Івановича Харитоненка, а пізніше вже так і не відбулося, бо Російська Імперія сильно зав'язла в Першій світовій війні і владі вже було не до духовних святинь. 
      1976 року почалося реставрування Троїцького храму, яке закінчилося 1988 року. Під час реставрації було встановлено орган, а сама церква представляла з себе музей. 
      1996 року більшу частину собору передали парафіянам, але в храмі ще залишався орган, який у 2007–2008 роках перенесли до Сумської філармонії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Мовчанський монастир 

      Мовчанський монастир — монастир в місті Путивлі побудований в XVII-XIX століттях.Головною святинею монастиря є Мовчанська ікона Божої Матері. 
      Історія заснування Мовчанського монастиря тісно пов'язана з Софроніївською пустинню. В 1405 році за 20 верст на схід від Путивля, поблизу нинішнього села Нова Слобода над болотом Молче, на місці, де з'явилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці виник невеликий монастир, що називався Молченською (Мовчанською) Різдва Богородиці пустинню. 
      В 1592 році Мовчанська пустинь була спалена татарами, а в 1593 року всі ченці переселилися до Путивля, де мали кілька «осадних дворів» і перетворили монастирське подвір'я на новий Мовчанський монастир. Протягом 1602-1604 років було зведено муровані укріплення і обитель стала справжнім оборонним форпостом. Монастир служив могутньою фортецею, в якій неодноразово знаходили собі прикриття ченці монастиря та місцеві жителі. 
      У 1603 році московський цар Борис Годунов надав монастирю нові маєтності и подарував коштовну панагію. 
      З 18 листопада 1604 року до 26 травня 1605 року Лжедмитрій І використовує монастир, як свою резиденцію. Саме в цей час було побудовано собор Різдва Богородиці та інші культові споруди. 
      В 1605 році Мовчанська пустинь була приписана до путивльського Мовчанського монастиря, а на її території влаштовано монастирську пасіку. 
      Під час громадянської війни Смутного часу в монастирі виникла пожежа, в результаті якої будівля сильно постраждала. 
      В 1653 році зруйнований монастир було відновлено. Щоб уникнути плутанини,   Монастир в Путивлі став іменуватися Великим Мовчанським, а відновлений над болотом Молче, - Малим Мовчанським пустинним. Останній з кінця XVII століття почали називати Софронієва пустинь, або ж Софроніївський монастир. 
      З кінця XVII століття монастир, як і саме місто Путивль почав поступово занепадати. 
Впродовж декількох століть в монастирі знаходився склад з порохом та арсенал. Тільки з XIX століття. монастир почав виконувати лише культову функцію. 
      В другій половині XIX століття на основі зруйнованих фортечних стін та башт будують церкву Іоанна Предтечі в російсько-візантійському стилі. Згодом церкву надбудували, в результаті цього було втрачено первісний вигляд собору. 
      У пореволюційний період обитель закрили, а ченців розігнали. З 1930-х рр. територію і споруди монастиря займали дитячий будинок, профтехучилище, військовий завод, що стало причиною катастрофічного стану монастиря. 
      В першій половині ХХ століття монастир було закрито. Приміщення монастиря використовували як дитячий будинок, сільське профтехучилище та військовий завод. Діяльність цих закладів довела чудову пам’ятку архітектури до катастрофічного стану. 
      З 1960 року в монастирі ведуться реставраційні роботи, а вже через 17 років тут було створено Державний історико-культурний заповідник. Хоч за радянських часів на реставрацію було витрачено мільйони рублів бюджетних коштів, але жодна з пам'яток не була виведена з аварійного стану. 
      У 1991 році монастир було передано Українській Православній Церкві. Спершу тут діяв чоловічий монастир, нині - жіночий. 
      Споруди  
      Собор Різдва Пресвятої Богородиці  
Собор зведений у 1602-1604 роках як подвір'я заміської Софроніївської пустині. Окрім культової функції він виконував ще й оборонну функцію. Оскільки собор зводився посеред тісного фортечного подвір'я, забудованого з усіх боків, довелося об'єднати в його будівлі комори - у підвалі й у підкліті, трапезну й кухню - у підкліті, собор і теплу церкву - на другому ярусі, бойову камеру з бійницями - на третьому ярусі, над вівтарем.