Історія розвитку м.Сарни

Історія розвитку м.Сарни

Кожне місто має свою легенду, історію, традиції i свої символи: прапор, герб i гімн. Місто Сарни засновано 14 жовтня 1885 року. Місто районного  підпорядкування.  Воно є промисловим, залізничним та культурним центром  Західного Полісся Рівненської  області Розташоване в мiжрiччi Случа i Горинi на перетині двох залізничних магістралей - Рівне - Лунiнець, i Київ - Ковель, за 87 км вiд мiста Рівне. Назва мiста Сарни пiшло вiд дикої кiзочки сарна, яких дуже багато було в лiсах Захiдного Полiсся, Рiвненського повiту, Волинської губернїї.

Історія Сарненського краю невіддільна  від історії Західної України. В минулому  територія району була  контактною зоною проживання двох давніх слов’янських  племен – древлян та волинян, про що свідчать чисельні археологічні пам’ятки, які зберігаються в Сарненському історико – етнографічному музеї.

Перші сліди перебування  людини на території теперішнього Сарненського району відносяться до стародавніх часів. На лівому березі Случа, там, де тепер розкинулися квартали районного центру, археологи виявили стоянки первісних людей доби неоліту. Тут знайдено кам'яні знаряддя праці, уламки глиняного домашнього посуду, виліпленого вручну, без допомоги гончарного круга. Серед знахідок - добре відшліфований молот з висвердленим отвором для деревної рукоятки, кременеві ножі та наконечники списів. На піщаних дюнах, поблизу села Кричильськ у 1951 р. В.І. Канівцем виявлено стоянку мезолітичної доби. Біля мосту по дорозі до с. Корост – поселення гребінцево – накольчастої кераміки, виявлене у 1929 році. Також тут розміщується давній курганний могильник. У курганах знаходять кам’яні знаряддя праці. А на південь від села, на березі р. Мельниця – давньоруське городище, оточене земляним валом. Місцеві жителі так і називають цю місцевість – Городище.

Поселення, назви яких збереглися до наших днів, виникли на території  району в основному після утворення  держави східних слов'ян - Київської  Русі. Державне об'єднання східних  слов'ян, призвело до зміцнення економічних  зв'язків між окремими частинами  Русі, сприяло розвитку торгівлі. Одним  з торговельних шляхів стала досить повноводна тоді річка Горинь, по якій купці на невеличких суднах перевозили товари до Польщі, у прибалтійські  країни. На цьому водному шляху, по берегах ріки, і виростали поселення. Майже всі вони згодом стали великими селами, деякі з них існують  понині.

Межиріччя Горині та Случа довгий час зоставалось незаселеним. Проникненню сюди людини заважали непролазні ліси та великі болота.

Полісся приваблювало давніх людей достатком риби у водоймах, дичини, ягід, грибів, їстівного коріння. Заливні луки і величезні пасовища сприяли розвитку скотарства. А ріки, густі ліси, непрохідні болота надійно  захищали від нападу ворогів. Взагалі в історії Сарненщини чимало сторінок, що розповідають про споконвічну боротьбу її населення проти іноземних поневолювачів і загарбників. У середині XV століття наш край, як і вся Волинь, потрапив під владу Литви. Великий князь Литовський передав селян у повне володіння феодалам, офіційно узаконив закріпачення. Часто селяни не витримували жорстокої експлуатації, відмовлялися виконувати феодальні повинності, нападали на панські маєтки, втікали в ліси. Для зміцнення свого панування на українських землях литовські феодали постійно йшли на політичне зближення з польськими магнатами.

Після Люблінської унії 1569 р. територію Сарненщини, як і решту Волинських земель загарбала феодальна Польща, панування якої тут тривало понад два століття. Польські феодали нещадно експлуатували селян. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким тортурам, за найменшу провину заковувала їх в кайдани, кидала у в'язницю. Особливо посилився антифеодальний рух на Сарненщині тоді, коли сюди у 1596 році прибули повстанські загони Северина Наливайка. Сотні жителів сіл влилися в їхні ряди, включилися в активну боротьбу проти шляхетського панування.

З новою силою спалахнули селянські повстання на територію  краю в період Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Тоді на боротьбу проти шляхти піднялось  населення міста та багатьох пригоринських i прислучанських сіл Сарненщини.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року майже вся Правобережна Україна, в тому числі й Волинь, залишились у складі магнатської Польщі. Колоніальна  політика, безконтрольне господарювання i свавілля шляхти негативно позначились  на економічному i культурному розвитку загарбницьких земель. Становище  тут дещо змінилося лише після  третього поділу Польщі (1793 - 1795 рр.) i приєднання Волині до Росії. Знову зросла роль Горині як водного торгівельного  шляху, а через Степань на Пінськ, i далі  на північ  потяглись по зимовій дорозі  валки з хлібом та іншими товарами.

Скасування кріпосництва у 1861 році започаткувало у Пригориннi розвиток промисловості. Сарненщина до кінця ХІХ століття залишалася економічно i культурно відсталою частиною Ровенського повіту Волинського намісництва. Після скасування у 1861 році кріпосного права Україна, як і Росія, пішла по шляху капіталістичного розвитку. Провідне значення в цьому на Рівненщині відіграли залізничні магістралі, будівництво яких розпочалось наприкінці XIX на початку XX століття (Клевань - Степанські дачі (1882 рік), Рівне - Лунінець (1885 рік), Київ - Сарни - Ковель  (1902 рік).

Особливою нарадою від 14 лютого 1883 року було прийнято рішення  про будівництво залізничних  ліній Вільно - Рівне Поліських  залізничних доріг. Не дивлячись  на великий обсяг будівельних  робіт та відсталу техніку, 2 серпня 1885 року було відкрито рух поїздів  на дільниці Лунінець - Сарни - Рівне. З цього ж таки дня почала існувати станція Сарни. Перша колія Петербург - Лунінець - Рівне пролягла через Сарни у 1885 році, серед непрохідних боліт і дрімучого лісу. Значна частина залізничних доріг проходила по заболоченій місцевості, перетинала багато рік i дрібних річок. При зведенні полотна під колію довелося відсипати понад 5 мільйонів кубометрів ґрунту. Наприкінці минулого століття життя пристанційного селища значно пожвавилось. Сталося це завдяки будівництву ще однієї залізниці від Києва до Бреста, що пролягала через Коростень, Сарни, Ковель. Спочатку ця залізниця за проектом мала пройти через станцію Дубровиця, але на заваді став приватновласницький бар'єр. Великий магнат граф Плетор не захотів, щоб залізниця проходила через його володіння. Тоді її спроектували  через станцію Сарни. Перехрестя двох залізниць значно змінило обличчя станції - вона перетворилась у важливий залізничний вузол. Відтак, помітно почало зростати  місто та чисельність його населення. Вже в 1899 році в містечку жило понад дві тисячі чоловік. На станції прокладались нові колії, будувались нові споруди різних залізничних служб, підсобних приміщень. Почалося будівництво нового великого вокзалу, паровозного депо, водокачки, залізничного мосту через річку Случ.

Після 1902 року станція Сарни  стала вже одним з найбільших вузлів залізничних шляхів, якi входили до складу Пiвденно - Західної залізниці. Тоді ж було завершено будівництво вокзалу з кількома залами для транзитних пасажирів та службово – технічними приміщеннями. Одночасно стали до ладу локомотивне депо, ремонтні майстерні, вагонна i розвантажувально - навантажувальна дільниці, будувалися матеріальні склади.Залізничний вузол розвивався, створювалися всі необхідні технічні i допоміжні служби. Швидко зростала тут i кількість робітників - залізничників, основну масу їх становили вихідці з навколишніх сіл, якi оселялися біля станції, будували тут будинки. Для роботи на станції, в депо i майстернях приїздили майстрові люди з різних місць Росії. Для них зводились одноповерхові житлові будинки. Станція поступово перетворювалася в населений пункт.

У 1902 р. почало працювати  Сарненське двокласне залізничне  училище. Але не тільки залізничному транспорту, а й сільському господарству   потрібні були кваліфіковані працівники. І у 1903 році в Сарнах відкривають двокласне сільськогосподарське  училище, в якому  працює 7 вчителів і   навчається 353 учні: 210  хлопців і 143 дівчини. Це одне з найстаріших сільськогосподарських  училищ не лише на Рівненщині, а й після Херсонського, яке було засновано у 1874 р. й на всій   території сучасної України. У 1906 році неподалік вокзалу заклали парк, в якому можна було з сім'єю провести  дозвілля. Великі масиви лісу довкола Сарн привертали увагу лісопромисловців. І невдовзі, на південно-східній частині міста, було збудовано невеличкий лісопильний завод (тартак).

З ближніх лісосік колоди дерев сюди доставлялись підводами, а з віддалених — сплавом по Случі до села Доротичі. Тут їх витягували на берег і складали в штабелі, до яких від лісопилки підходила вузькоколійка.

У 1914 році біля міста, в районі Сарни-Ковель, з метою використання на науковій основі  великих болотних масивів  Поліської зони під сінокоси і пасовища, виробництво зернових культур і овочів, оздоровлення місцевості, поверхневого покращення лісів було організовано болотну дослідну станцію. За часів Першої світової війни Сарни були важливим стратегічним пунктом, де розміщувалися військові частини, госпіталі, склади з амуніцією.

Станом на лютий в 1921 р. в Сарнах проживало майже 6 000 чоловік. Це було повітове польське містечко, яке  жило лише залізницею. За Ризьким мирним договором 1921 року територія Рівненщини відійшла до складу Польщі. 17 вересня 1939 - відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа західноукраїнські землі ввійшли до складу колишнього СРСР.

Датою заснування Сарненського району вважається 4 грудня 1939 року, коли була утворена  Рівненська область, і згідно з адміністративно-територіальним поділом тоді ж було створено  30 районних і одну міську ради в м. Рівне. Рішенням  облвиконкому від 26 лютого 1940 р. в області організовано 56 перших  сільських рад, а в містах Дубно, Сарни, Здолбунів, Костопіль, Корець, Остріг створені міські ради, підпорядковані райвиконкомам.

У січні 1940 року вийшов перший номер  районної газети «Радянський  шлях». Сарненці отримали можливість слухати радіо, читати газети, мати безкоштовне медичне обслуговування та навчання. Організовуються лікбези. В місті та по селам відкриваються бібліотеки.  У район приїздять молоді спеціалісти зі сходу України: інженери, агрономи, вчителі, лікарі. На щойно створений Сарненський та Здолбунівський відділки Ковельської залізниці прибуло 1500 залізничників. У місті на той час функціонували: лікарня, дві аптеки, магазини, школа, хата – читальня, клуб залізничників, сільськогосподарське училище.

 22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. 6 липня 1941 р. гітлерівці зайняли Сарни. З перших днів війни територія Сарненського району  стала місцем запеклих боїв. Місто і прилеглі села піддавались нещадному бомбардуванню. Залізна колія, яка була годувальницею протягом попередніх десятиліть, стала прокляттям для міста в ці буремні роки: у перші ж дні війни Сарни були атаковані німецькими військами, а відступаючи з міста, фашисти знищили і залізничний вузол. Руїни і згарища залишила війна. Знавіснілий ворог завдав величезних збитків міському господарству, знищив і ту невелику кількість промислових підприємств, культурних і навчальних закладів, які були до війни. Почалася відбудова зруйнованого війною господарства.

Відновила свою діяльність залізниця, а потяги, що йшли через  місто, везли пасажирів у Варшаву  і Москву, Брест і Ригу, Львів  та Мінськ. Уже в повоєнний час Сарни почали розвиватися  як промисловий центр. Тут було збудовано чимало заводів і комбінатів.

Сарни увійшли в світову  історію завдяки тому, що саме тут  на військовій базі «Сарни», була знищена  остання пускова установка ракет  середньої дальності згідно з  договором між колишнім СРСР і  США.

З містом пов'язані долі Нобелівського  лауреата в галузі фізики Григорія Шарпака, письменника Бориса Шведа, лікаря-психотерапевта  К.Дубровського, Президента ВАСГНІЛ М. Ольшанського, оперної співачки, яка своїм чудовим голосом репрезентує Україну за кордоном Наталії Ковальової, спортсмена-борця П. Котка. В розвиток науки, певний вклад внесли науковці Сарненської дослідної станції.

Сучасний  стан

Сарненщина - чудовий поліський край, один із найпотужніших регіонів Рівненщини за економічним, трудовим, природним потенціалом, розташований у центрі Рівненського Полісся.

Мальовнича природа, багаті земельні ресурси, пам'ятки історії та культури, вигідне географічне розташування  дозволяють запропонувати діловим партнерам цікаві форми співробітництва з освоєння родовищ корисних копалин, мінеральних вод, переробки лісової та сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання, розвитку сфери послуг.

Розвивається промисловість, зокрема переробна, деревообробна, металообробна. В районі впроваджують сучасні технології з добування  щебеню. Практично в усіх галузях є приклади господарювання європейських зразків.

Сарненщина має потужний туристичний потенціал. Шанувальникам народних талантів, любителям неповторних поліських природних ландшафтів буде цікавим знайомство з носіями древньої й самобутньої культури наших предків. Їх майстерність уже визнали на всеукраїнських і міжнародних конкурсах і фестивалях.

Місцеве самоврядування Сарненського району

Місцеве самоврядування здійснюють територіальні громади сіл, селищ, міста як безпосередньо, так і  через сільські, селищні, міську ради та їх виконавчі органи, а також  через районну та обласну ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міста. У жовтні 2010 року  на чергових виборах  депутатів місцевих рад обрали Сарненську районну раду VI скликання за змішаною виборчою системою у складі  44 депутатів.

Сарненська районна державна адміністрація – місцевий орган виконавчої здійсненні ними власних повноважень та контролює виконання делегованих повноважень органів виконавчої влади.

На території Сарненського району розташовані 67 територіальних громад, які об’єднанні в 1 міську, 2 селищні та 19 сільських рад.

За роки незалежності України  територіальні громади отримали статус первинного суб’єкта місцевого  самоврядування й сьогодні становлять його основу.

Територіальні громади мають  право обирати сільських, селищних, міських голів і ради як представницькі органи місцевого самоврядування, що є одним з основних принципів  демократичного суспільства. Промисловість

Промисловість є домінуючою галуззю виробництва в районі, її частка у валовій доданій вартості становить майже 50 відсотків. Промисловий  комплекс району охоплює 4 провідні галузі – добувна, харчова, деревообробна, машинобудування та оброблення  металу і налічує  понад  60 промислових  підприємств, у т.ч. основного звітуючого  кола - 15