Штандортна теория

Штандортна теорії

Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва з точки зору найменших витрат. Запропонована А. Вебером. Осн. мета - визначити ведучі фактори розміщення виробництва та закономірності, за якими вони діють, в математичній формі. Осн. припущення: задана господарсько уособлена територіальна область, яка не має яких-небудь зв'язків з іншими територіями; відсутні риси господарства, успадковані від минулих епох; задано: розміщення сировинної бази, центри споживання промислової продукції і обсяги попиту; рівні зарплати та інтенсивності праці фіксуються і залишаються постійними , що призводить до постійності питомих витрат на оплату праці в кожному місці; трудові ресурси не мобільні, але необмежені. Розглянуто єдиний вид транспорту - залізничний; виробництво числиться як єдиний процес, не розділений на окремі стадії, і не явно використані положення економічної рівноваги. Після аналізу сукупності факторів розміщення (витрати на землю, осн. капітал, сировину та енергоресурси, працю, транспорт, відсоток на позиковий капітал і амортизацію) Вебер виділив 2 осн. фактора - транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний третій фактор, який враховує регіональні сили, - агломерація. Для моделювання штандортної теорії в якості ведучого був узятий транспортний чинник, що визначає формування вихідної схеми оптимального розміщення виробництва; тоді відмінності у витратах на працю будуть представляти: перше відхилення від оптимального за транспортним витратам розміщення, а сукупність агломераційних факторів - друге, також порушує вихідну схему. В аналізі транспортних витрат важливу роль зіграв розподіл ресурсів на локалізовані матеріали і «убіквітети», або матеріали повсюдного розміщення. Штандортна теорія стала однією з найважливіших частин в класичній теорії розміщення виробництва.