Природо- заповідні територіїd

Природно-заповідними територіями  є ділянки суші та водного простору, природні комплекси і об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і метою їх створення є збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу  навколишнього природного середовища.

Організація та функціонування природно-заповідних територій здійснюється у відповідності із Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

У відповідності з цим  Законом, природно-заповідний фонд України, охороняється як національне надбання, яке є складовою частиною світової системи природних територій  та об'єктів, що перебувають під особливою  охороною. Стан природно-заповідного  фонду щорічно висвітлюється  в "Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища на Україні".

Значення природно-заповідних територій у вирішенні проблем  агроекології дуже суттєве. Водоохоронну, ґрунтозахисну, водорегулюючу роль заповідників важко переоцінити. У  зв’язку з відсутністю цін  на природні ресурси — землю, воду, повітря — поки що немає правильного  уявлення про істинну цінність заповідних територій, які частково або повністю вилучені з господарської діяльності. Однак, у зв’язку з підвищеною увагою до екологічних проблем ми все більше усвідомлюємо важливість і значення природних ресурсів і вважаємо, що вони невичерпні. Намічається перехід до обліку вартості природних ресурсів при плануванні економічної політики держави, при якому природно-заповідні території, які являють собою особливо цінні в екологічному відношенні системи, знаходять особливе і всезростаюче значення. Існуюча в Україні мережа природно-заповідних територій створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і ландшафтів. Однак у світі сучасного бачення проблеми стає зрозумілим, що вона не повністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони і потребує критичного аналізу, перегляду і розширення, в тому числі й з точки зору екологізації аграрного виробництва.

В Україні нині сформована велика мережа природно-заповідних територій, яка включає понад 5 300 територій і об’єктів, що становить понад 1 млн. га. Це майже 2% території. Серед природно-заповідних територій 12 заповідників (з них 2 біосферних), 2 природних національних парки, 1576 заказників, 2642 пам’ятники природи, 559 заповідних урочищ. Саме в об’єктах цих категорій взято під охорону природні екосистеми.

Таким чином, в Україні  поняття «заповідні об’єкти», «заповідна справа» трактуються широко, до природно-заповідних віднесені об’єкти з різним режимом охорони, незалежно від їх землекористування.

При визначенні кількості  цінних для науки видів першочергове значення має охорона видів, що занесені до Червоної книги України. Особливе значення має охорона видів у  заповідниках — центральної ланки  мережі природно-заповідних територій. В Україні із наявних 12 заповідників — три степових («Асканія-Нова», Луганський, Український степовий), два лісових (Поліський і «Росточье»), лісостеповий (Канівський), 4 гірських — у Карпатах і Криму (Карпатський, Карадазький, Ялтинський, «Мис Март’ян»), два приморських (Чорноморський і «Дунайські заплави»). Для ряду заповідників існують списки флори, в тому числі й видів, занесених до Червоної книги України. В Україні, високоіндивідуальній і аграрній державі, охорона рослинності особливо актуальна. Різноманітність рослинного покриву пов’язана з її географічним положенням. На рівнинній частині з півночі на південь виражено три зони: широколистяна лісостепова, степова і середземноморська лісова. Охорона степової рослинності має для України особливе значення. Питання про охорону рослинного покриву було вперше піднято стосовно списку рослинності, яка вже на початку XX ст. почала зникати. Завдяки організації мережі охоронних територій у Степу вдалося зберегти невеликі ділянки унікальних українських степів.

Зараз, крім них, всі плакорні степові простори розорані; природно степова рослинність збереглася лише на невеликих ділянках вздовж елементів гідрологічної мережі України — схилів річкових долин, ярів і балок. Степова рослинність виражена в основному у двох зонах — Лісостепу і Степу. Першим українським степовим заповідником, як відомо, стала «Асканія-Нова», яка в 1919 р. оголошена народним заповідним парком, а в 1921 р. — державним заповідником. Фактично режим охорони тут був введений у 1988 р. Поряд з ним найбільшу роль в охороні степових фітосистем відіграють заповідники: Чорноморський, Луганський, де степова рослинність переважає у філіалах «Стрілецький степ» і «Провальський степ», Український степовий заповідник (з відділками «Михайлівська цілина», «Хомутівський степ», «Кам’яні Могили» і «Медова флора»). Загальна площа цих заповідників (суші) — 27277,3 га. Степова рослинність охороняється також у двох кримських заповідниках — Карадазькому і Ялтинському гірсько-лісовому.

Велику роль в охороні  степової рослинності відіграють заказники  і пам’ятники природи державного значення. Площа заказників і пам’ятників природи державного значення, в яких степова рослинність є домінуючою, становить лише 3187 га.

Нині території та об’єкти  природно-заповідного фонду України  мають таку класифікацію.

Державний заповідник створюють  для збереження в природному стані  типових або унікальних для даної  ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них , для розробки наукових основ охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями державних  заповідників є збереження природних  комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів та спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Території, на яких розташовані  природні заповідники, вилучаються  з господарського використання і  на них заборонена будь- яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника (заповідний режим). На територіях природних заповідників допускається виконання відновлюваних робіт, наприклад, по ліквідації аварій та стихійних лих тощо, здійснення протипожежних і санітарних заходів та інших робіт, які необхідні для виконання поставлених перед заповідником завдань. Навколо природних заповідників формують охоронні зони.

Ділянки землі, її надр і  водних просторів з усіма природними об’єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у безстрокове  користування державному заповіднику.

Державний природний національний парк створюють для збереження природних  комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв’язку із сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів і використанням їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях.

Ділянки землі, її надра та водні простори з усіма природними об’єктами, що знаходяться в їх межах, вилучають з господарської експлуатації і передають у користування державному природному національному парку. Його територія може включати також ділянки землі та водні простори інших земле-користувачів.

Державний заказник республіканського  значення. Територія, виділена з метою  збереження, відтворення та відновлення  окремих або кількох компонентів  найбільш цінних типових чи унікальних комплексів на час, необхідний для виконання  поставлених перед заказниками  завдань, та для підтримання загального екологічного балансу. Створюють його, насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.

Державний заказник місцевого значення. Територія, виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох цінних для регіону компонентів природи на період, необхідний для виконання поставлених перед заказниками завдань та підтримання загального екологічного балансу.

Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони ці заказники поділяються  на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, полеонтологічні та геологічні.

Державний пам’ятник природи республіканського значення. Територія або окремий природний об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для України. Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-оcвітніх та естетичних цілях.

Державний пам’ятник природи  місцевого значення.Територія або окремий природний об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону.

Беруть під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях. Залежно від характеру, походження та необхідного режиму охорони поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Державний ботанічний сад  створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки надають державним ботанічним садам у безстрокове користування.

Державний дендрологічний парк створюють з метою збереження, вивчення та збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників для їх найефективнішого наукового, культурного і господарського-використання. Земельні ділянки передають державним дендрологічним паркам у безстрокове користування.

Державний зоологічний парк створюють з метою збереження та вивчення у спеціально створених  умовах об’єктів дикої фауни для  науково-освітніх, пізнавальних і науково-дослідних цілей. Земельні ділянки передають державним зоологічним паркам у безстрокове користування.

Державний парк-пам’ятник  садово-паркового мистецтва республіканського  значення. Найвизначніші зразки паркового  будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державний парк-пам’ятник  садово-паркового мистецтва місцевого  значення. Цінні зразки паркового. будівництва беруться під охорону в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Державне заповідне урочище. Лісові, степові та інші природні комплекси, що мають велике наукове, природоохоронне і естетичне значення. Виділені для їх збереження в природному стані.

Природно-заповідні території  залежно від цілі їх створення (і  відповідно категорії) мають різний режим охорони — від повного захисту до відповідного його обмеження. При цьому досягається збереження або всіх компонентів в екосистемі, або тих, які визначаються найбільш цінними. Однак, виступаючи полігонами вивчення природних змін екосистем або місце знаходження компонентів екосистеми, природно-заповідні території, не підпадаючи активному господарському впливу, одночасно є місцями збереження природних ресурсів — біотичних і абіотичних.

Серед природних ресурсів (а мало бути і ресурсів на природно-заповідних територіях) є поновлювані й непоновлювані. До поновлюваних належать ресурси рослинного і тваринного світу, до непоновлюваних — ресурси абіотичних компонентів екосистеми. По відношенню до відновлюваних ресурсів можливий режим оптимального використання і відновлення, до невідновлюваних — режим консервації або збережної експлуатації.

В Україні серед непоновлюваних запасів на природно-заповідних територіях найчастіше є запаси води, ґрунту, торфу, деяких порід і мінералів.

Поновлювані запаси ресурсів цих територій рослинного і тваринного походження нині інтенсивно вивчаються. Особливо це стосується лікарських і  ягідних рослин.

Лікарські рослини — одна з груп рослин, що найбільш активно  використовується. Сировиною до 40% загальної  кількості лікарських препаратів є  дикорослі рослини. Масові заготовки  цих рослин в Україні викликають тривогу за збереженість їх запасів.

Крім об’єктів природно-заповідного фонду певний режим охорони існує на об’єктах інших груп — це зелені зони міст, ліси першої групи тощо. Вони також повинні розглядатися в певних аспектах при з’ясуванні ролі територій, що охороняються.

Розглянемо роль природно-заповідних територій у різних аспектах. Насамперед, всі охоронні й (у першу чергу) природно-заповідні території є ядром «екологічного каркасу» природних регіонів, їх наявність забезпечує екологічну рівновагу, можливість обміну насіннєвими зачатками і міграції тварин. До екологічного каркасу входить мережа природно-заповідних територій, що є його ядром, так звані охоронні території, які згадувалися вище, а також збережена природна рослинність, яку людина використовує регламентовано. Це лісові масиви, луки, пасовища тощо.

При складанні схем охорони  природи певних регіонів враховують і склад мережі природно-заповідних територій, а також збережену  природну рослинність у вигляді  лісових масивів, луків, пасовищ  тощо.