Поліський край

Основну роль у ландшафтній  структурі зони мішаних лісів  відіграють алювіальні, алювіально-зандрові, зандрово-моренні, моренні, денудаційні  низовинні рівнини на докембрійських кристалічних, крейдових палеогенових відкладах з різними дерново-підзолистими, болотними, місцями сірими лісовими ґрунтами під боровими і суборовими лісами, луками й збезлісеними і меліорованими сільсько-господарськими угіддями. Природно-територіальні комплекси зони зазнали істотних змін внаслідок антропогенної діяльності. Більша частина зони перебуває під впливом Чорнобильської катастрофи. Головними природними багатствами зони є земельні, лісові, водні, мінерально-сировинні та рекреаційні ресурси.

2.2 Зональні типи ґрунтів зони мішаних лісів

Зональними типами ґрунтів  зони мішаних лісів є різні дерновопідзолисті й болотні. Вони разом займають близько 95 % території зони. Крім того, тут зустрічаються перегнійно-карбонатні, сірі лісові та зрідка опідзолені чорноземи. Характерна риса ґрунтового покриву зони — значна їх строкатість. Окремі типи ґрунтів, не займаючи великих суцільних масивів, часто змінюються іншими типами. Це впливає на строкатість ландшафтів та ускладнює їх використання (Рис. 5 ).

Панівними ґрунтами є дерново-підзолисті, які найчастіше представлені дерново-слабопідзолистими  і дерново-середньопідзолистими. Дерново-слабопідзолисті ґрунти поширені на піщаних річкових терасах і зандрових рівнинах. Тому вони мають високу водопроникність, що негативно впливає на їх водно-фізичні властивості. Гумусу в них — 1-1,5 %. Значні площі цих ґрунтів зайняті лісом, частина використовується для посівів сільськогосподарських культур. Дерново-середньопідзолисті ґрунти займають переважно вододільні простори, складені супіщаними водно-льодовиковими та льодовиковими відкладами. Ці ґрунти мають кращі водно-фізичні властивості й більш родючі, ніж слабопідзолисті. Негативною властивістю цих ґрунтів є підвищена кислотність. Іноді серед дерново-середньопідзолистих ґрунтів плямами зустрічаються сильнопідзолисті.

Основними заходами підвищення родючості дерново-підзолистих ґрунтів  є: внесення органічних (гній, торфокомпости) і мінеральних добрив, усунення кислотності  вапнуванням, мергелюванням і лесуванням, широке застосування люпинізації піщаних  та глинисто-піщаних ґрунтів, своєчасний і високоякісний обробіток з  обов'язковим лущінням стерні.

У зоні розвинені також  дерново-підзолисті глеюваті й глейові  ґрунти. Оглеєння відбувається в умовах надмірного зволоження за наявності глинистого водотриву. Навесні і восени на таких ґрунтах застосовується вода й озимі посіви часто вимокають, а ранні ярі не можна вчасно посіяти.

На лівобережжі Дніпра в річкових долинах і зниженнях  трапляються засолені й солонцюваті  дерново-глейові та лучні ґрунти, болотні ґрунти займають в основному  сучасні й давні річкові долини та улоговини. Великі масиви болотних ґрунтів зосереджені в північних районах Волинської і Рівненської областей, північно-західній частині Житомирської області та на Чернігівщині. У природному стані болотні ґрунти малопридатні для використання, але після проведення обґрунтованих меліоративних робіт вони перетворюються в родючі землі.

Родючими ґрунтами Українського Полісся  є дернові карбонатні, сірі лісові та опідзолені чорноземи. Дернові карбонатні ґрунти поширені в південній і південно-західній частині Волинського Полісся на продуктах вивітрювання крейдових мергелів і крейди. Ці ґрунти мають від 3-6 до 8-12% гумусу. Сірі лісові ґрунти найбільші площі займають на Словечансько-Овруцькому кряжі, на півдні Житомирського Полісся, на правобережжі Десни.

Рис. 5. Ґрунти України

3. Флора та фауна зони

3.1 Рослинний світ

Природна рослинність  зони мішаних лісів відіграє важливу  роль у її сучасних ландшафтах. Її частка більша, ніж в інших зонах. Хоч  назва зони має геоботанічний  аспект, проте географи розглядають  її як природний комплекс.

Сучасна рослинність зони сформувалася внаслідок тривалої еволюції протягом кайнозойської ери. У палеогені тут панували тропічні та субтропічні ліси з пальм, евкаліптів, лавра, секвої, болотного кипариса та ін., про що свідчать знахідки відбитків решток цих рослин у палеогенових відкладах Житомирського Полісся. У неогені поступово поширювалися широколистяні ліси з бука, дуба, каштана, горіха та інших порід. Похолодання наприкінці неогену й особливо в антропогені призвело до відступання широколистяних лісів, поширення шпилькових і вузьколистяних лісів. У плейстоцені з'явилися болотні й тундрові рослини. У районах, які не покривалися льодовиком, збереглися деякі дольодовикові реліктові види рослинності (рододендрон жовтий, меч-трава звичайна). В аридні відрізки часу сюди проникали степові види рослин. Ботаніки встановили, що тепер флора зони мішаних лісів налічує близько 1500 видів рослин, які утворюють лісову, лучну і болотну рослинність. Її розміщення пов'язане з рельєфом, ґрунтами, зволоженістю та мікрокліматом. Особливо різко відрізняється рослинність річкових долин, моренних і денудаційних рівнин та знижень на них. Провідну роль відіграють ліси, які займають близько 30 % території. У минулому лісистість Полісся була значно більшою, вона зменшилася внаслідок діяльності людини (рис. 6). Наприклад, за період з 1861 до 1914 р. площа лісів у Волинській губернії зменшилася із 42 до 25 %. Частково змінився і видовий склад лісової рослинності. Замість соснових і дубово-соснових лісів сформувалися березові.

Проводяться також систематичні роботи з лісонасадження. Основними  лісоутворюючими породами є: сосна (близько 60 % лісопокритої площі), дуб  (понад 20 %), береза (10 %), вільха (6,5 %), осика (2,3 %), граб (2 %). Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в'яз, берест.

Соснові ліси (бори) займають надзаплавні тераси та піщані масиви з дерново-слабопідзолистими ґрунтами. За ступенем зволоженості та видовим складом підліску їх поділяють на лишайникові (сухі бори) та зеленомохові (свіжі бори).

Сосново-дубові ліси (субори) наймають найбільші площі та поширені на моренно-зандрових рівнинах з  дерново-підзолистими супіщаними і  частково суглинистими ґрунтами. У  них розвинені орляково-злаковий різнотравний та орляково-чорничний  покрив. На більш родючих ґрунтах  зустрічаються сосново-дубово-грабові  ліси (сугрудки) з трав'янисто-чагарниковим покривом.

Дубово-грабові ліси (груди) ростуть на дерново-підзолистих  суглинкових або сірих опідзолених  ґрунтах, мають добре розвинений підлісок. Найбільше вони поширені в південній частині Полісся, на лесових островах Житомирського  та Київського Полісся й на Лівобережному  Поліссі, де трапляються також дубово-липові ліси.

Вільшняки займають знижені  вологі та вологі ділянки з дерново-підзолисто-глейовими ґрунтами. Найчастіше зустрічаються чисті вільхові або березово-вільхові ліси, значно рідше — ялиново-вільхові, ясенево-вільхові, дубово-грабово-вільхові.

Березові ліси (березняки) мають здебільшого вторинне походження. Вони в основному сформувалися замість  вирубаних соснових і сосново-дубових  лісів.

Ялинові ліси зустрічаються  окремими невеликими ділянками на південній  межі свого поширення.

Луки займають близько 10 % території і є важливими природними кормовими угіддями. Дуже поширені так звані материкові луки, які  мають вторинне походження і розвинулись  на місці вирубаних лісів. З них  суходільні луки не займають великих  площ, низькопродуктивні. Низинні луки займають знижені, добре зволожені ділянки. Тут основними угрупованнями є щучникові, молінієві, дрібноосокові з переважанням осоки. Низинні луки характеризуються більшою врожайністю та дещо вищою кормовою цінністю. Заплавні луки займають великі площі в заплавах приток Дніпра та Прип'яті. У заплавах менших річок переважають болота. На цих луках переважають різнотравно-злакові, різнотравно-дрібноосоково-злакові та бобово-різнотравно-злакові угруповання.

Характерним елементом природи  Полісся є болота. Середня заболоченість  Українського Полісся становить 8 % з перезволоженими землями. Серед  торфових боліт Українського Полісся  переважають низинні, зустрічаються  перехідні та частково верхові. Поширення  верхових і перехідних боліт та наявність  межирічних боліт різного типу різко  відрізняють Полісся від лісостепу(рис.8). Найбільш різноманітний і багатий рослинний покрив мають низинні болота, які перебувають в умовах доброго водно-мінерального живлення в заплавах річок або на межиріччях. Тут переважають безлісі осокові, осоково-сфагнові та підсушені злаково-осокові угруповання. Рідко трапляються лісові вільхові, березові та чагарникові лозові болота.

Верхові болота розташовані  звичайно серед пісків в улоговинах на межиріччях або на піщаних терасах, зрідка в притерасних частинах долинних боліт, в умовах поганого мінерального живлення, у зв'язку з чим їх рослинний  покрив дуже бідний та одноманітний. Для  них характерний суцільний сфагновий  покрив, низькорослі пригнічені соснові  деревостани. З трав'янистих рослин та чагарників тут ростуть лише кілька видів — пухівка, багно, будяки, кремена, журавлина, росичка, на дуже зволожених місцях — шейхцерія, очеретянка.

Перехідні болота мають суцільний  сфагновий покрив, на них переважають  лісові сосново-березово-сфагнові угруповання. Значно рідше трапляються безлісі  угруповання — осоково-сфагнові, пухівково-осоково-сфагнові, шейхцерієво-осоково-сфагнові, зрідка очеретяно-сфагнові.

На слабозакріплених пісках переважають злаково-різнотравні  угруповання. Рідше піски вкриті пригніченими, покривленими сосонками. Знижені ділянки бувають цілком вкриті вересовими пустищами. Пересічно 42 % площі зони займають сільськогосподарські угіддя. Вирощують зернові колосові культури, кукурудзу, люпин, картоплю, льон-довгунець, коноплі, гречку, просо, овочеві й баштанні культури, розвиваються хмелярство, садівництво, ягідництво.

Рис.6 Ліс                                                                     Рис.7 Соснові ліси

Рис.8 Карта рослинності Полісся