Бразилія

Зовнішня політика

Традиційно Бразилія була лідером в латиноамериканському суспільстві і грала важливу  роль в системі колективної безпеки  та економічній кооперації Західної півкулі. Зараз вона є членом Міжамериканського договору взаємної допомоги і член Організації американських держав. Недавно Бразилія почала надавати високий пріоритет відносинам із своїми південноамериканськими сусідами і входить до складу Амазонського пакту, Асоціації латиноамериканської інтеграції і Меркосур. Разом з Аргентиною, Чилі і США, Бразилія — один з гарантів перуансько-еквадорського мирного процесу. Вона посилала солдат у складі військ ООН для збереження миру у Бельгійське Конго, Кіпр, Мозамбік, Анголу,Східний Тимор та Гаїті. У 2004—2005 роках Бразилія входила до складу Ради Безпеки ООН в дев'ятий раз. 
Відкриті питання бразильської зовнішньої політики включають кілька неврегульованих ділянок кордону з Уругваєм, невизнані бразильські зони інтересів в Антарктиці, що перекриваються з британською та аргентинською зонами, спроби розширити морську економічну зону уздовж бразильських берегів, та спроби разом з Німеччиною, Японією та Індією стати постійними членами Ради Безпеки ООН.

Збройні сили

                                                     Бразильські миротворці у Гаїті

Бразилія має найбільші  в Латинській Америці збройні  сили, що з 1999 року поділяються на звичайні три рода військ. Повне число солдат становить 317 тис., які розподіляються приблизно на 200 тис. у Армії (сухопутних військах), та по 50 тис. у Військово-морському флоті та Військовій авіації. Чоловіки призиваються на службу в віці 19 років, хоча існує багато засобів відмовитися від служби — з 1,7 млн. чоловіків, що щорічно досягають призовного віку, тільки 133 тис. призиваються до збройних сил. Чоловіки та жінки можуть служити добровольцями з віку у 18 років. 
Фінансування зброіних сил відносно ВВП дуже мале, та склало лише 9,9 млрд. доларів США (1,1 % ВВП) в 2005 році. Це пояснюється відсутністю як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, та великим розміром Бразилії відносно сусідів. Зараз основними задачами збройних сил є охорона кордонів та просування економічного розвитку в Амазонії, боротьба з транспортом наркотиків з Андійського регіону та поліційні операції.

 
Економіка

Економіка Бразилії
Валюта	1 реал (R$, BRL) = 100 сентаво
Фінансовий рік	Календарний рік
Торговельні організації	СОТ і SACN
Статистика
Місце за ВВП	8-ме
ВВП (ном.)	2,517 трлн $ (2011)
ВВП (ном.) на душу населення	12 916 $ (2011)
ВВП (ПКС)	2,309 трлн $ (2011)
ВВП (ПКС) на душу населення	11 845 $ (2011)
Приріст ВВП	2,7% (2011)
ВВП за галуззю	сіль.госп. (5,5 %),  промисловість (27,5 %),  послуги (54 %) (2011)
Інфляція	6,6% (2011 оцінка)
Населення за межою бідності	26% (2008)
Працездатне населення	104,7 million (2011)
Працівників за галуззю	сіль.госп. (20 %),  промисловість (14 %),  послуги (66 %) (2003 оц.)
Безробіття	6 % (2011 оц.)
Галузі промисловості	текстильна, взуттєва, хімічна,цементна, деревообробка,залізна руда, олово, сталь,авіаційна, автомобільна,
Торговельні партнери
Експорт	256 млрд. $ (2011)
Основні партнери	Китай 17,3%, США 10,1%,Аргентина 8,9%, Нідерланди 5,3% (2011)
Імпорт	219,6 млрд. $ (2011)
Основні партнери	США 15,1 %, Китай 14,5 %,Аргентина 7,5 %, Німеччина 6,7 %, Південна Корея 4,5 % (2011)
Державні фінанси
Внутрішній борг	54,2 % ВВП (2011)
Зовнішній борг	397,5  млрд. $ (груень 2011)
Доходи бюджету	978,3 млрд. $ (2011, оцінка)
Витрати бюджету	901 млрд. $ (2011, оцінка)
Економічна допомога	30 млрд. $ (2002)

 

Огляд  

Завдяки високому рівню розвитку сільського 
господарства, добувної та виробничої промисловості і сектору послуг, також як і великій кількості працездатного населення, за рівнем ВВП (ППС) Бразилія значно перевищує будь-яку іншу країну Латинської Америки, будучи основною економікою у Меркосур. Зараз країна розширює свою присутність на світових ринках. Головні експортні вироби включають авіаційну техніку, каву,транспортні засоби, сою, залізну руду, помаранчевий сік, сталь, тканини, взуття, електроапаратуру та цукор. 
Відповідно до даних Міжнародного валютного фонду і Світового банку, Бразилія має дев'яту за розміром економіку у світі (за паритетом купівельної спроможності). Економіка Бразилії дуже різноманітна із значними варіаціями між регіонами. Найрозвиненіша промисловість сконцентрована на Півдні і на Південному сході. Північний схід — найбідніший регіон Бразилії, але зараз він починає залучати нові інвестиції. 
Бразилія має найрозвиненіший промисловий сектор в Латинській Америці, який складає третину її ВВП. Бразилія виробляє дуже різноманітну продукцію, від автомобілів, сталі та нафтопродуктів до комп'ютерів, літаків і споживчих товарів. Після підвищення економічної стабільності, забезпеченою Plano Real, бразильські і багатонаціональні бізнес-структури активно інвестують в нове обладнання і технології, велика частка яких закупається у північно-американських підприємств. Бразилія також має розвинений і різноманітний сектор послуг. Протягом початку 1990-х банківський сектор досяг 16 % ВВП. Хоча бразильська банківська система зараз активно реформується, вона забезпечує місцеві підприємства широким рядом послуг і привертає численних нових учасників, зокрема фінансові фірми із США. Фондові біржі Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро зараз піддаються значній консолідації. 
Бразильські міста значно відрізняються одне від одного за легкістю ведення бізнесу (згідно з повідомленнями Світового Банку: Ведення бізнесу в Бразилії). У Бразилії досить легко реєструвати майно та підприємства, але загалом, незважаючи на ідентичні правила по всій Бразилії, передача майна займає багато часу. Хоча бразильська економіка досить розвинута, поширені проблеми корупції, бідності і неграмотності все ще є значними бар'єрами розвитку.

Сучасний стан

Після десятиліть значної інфляції і кількох спроб взяти її під контроль, в липні 1994, під час президентства Ітамара Франку, уряд Бразилії розпочав програму економічної стабілізації, План-реал, названий на честь введеної нової валюти, реалу. Темпи інфляції, які досягли рівня приблизно 5000 % на рік в 1993 році, швидко впали, досягши рівня в 2,5 % в 1998 році. Ухвалення Закону про фінансову відповідальність у 2000 році поліпшило фінансову дисципліну місцевих і федеральних адміністрацій, частково за рахунок інвестицій в інфраструктуру і удосконалення соціальних послуг. 
Протягом президенства Фернанду Енріке Кардозу (1995—2002) уряд доклав значних зусиль для перероблення переважно державної економіки на переважно ринкову. Конгрес схвалив кілька законів, що в більшій мірі відкрили економіку для участі приватного сектора і збільшили її привабливість для іноземних інвесторів. В кінці 2003 програма приватизації, яка включала продаж сталеливарних та енергетичних підприємств і компаній телезв'язку, дала прибуток на більш ніж 90 млрд. дол. США. 
У січні 1999 бразильський Центральний банк оголосив, що реал більше не буде прив'язаний до долару США, що призвело до деякої девальвації бразильської валюти. Ріст економіки склав 4,4 % в 2000 році та 1,3 % в 2001. У 2002 році чутки, що кандидат у президенти Луїз Інасіу Лула да Сілва, у випадкові перемоги, проголосить дефолт щодо державного боргу, призвели до уповільнення зросту економіки. Проте, будучи обраним, Лула продовжив економічну політику свого попередника. Він здійснював суворий підхід до економіки, зумів стримати інфляцію, знаходячи гроші не тільки для виплат за бразильськими борговими зобов'язаннями, а навіть і для дострокової сплати боргу перед МВФ. В результаті у рік обрання Лули (2003) ВВП зріс на 0,5 %, але вже в 2004 — на 5,2 %, та в 2005 — на 2,3 %, хоча слід врахувати, що цьому допоміг також зріст світової економіки у цей період.

Проблеми

Економіка все ще має серйозні проблеми, тож реформи поки необхідні. Серед проблем можна назвати  недостатню інфраструктуру, значну концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить складні у Бразилії порівняно з іншими країнами. 
Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес реєстрації підприємств. 
Поточний зріст економіки є нижчим за більшість латиноамериканських країн, Китай та Індію. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 роки. [1].

Транспорт

 
SP-160 або «Шосе Іммігрантів» — важлива автодорога у штаті Сан-Паулу.

Основними транспортними  шляхами усередині країни є автодороги. Система автодоріг досить розвинена та складна. Проте, у деяких районах під час тропічних злив автодороги стають важкопроходимими та небезпечними. 
Залізниці у Бразилії загалом застарілі та використовуються майже виключно для перевезення вантажів. Існує лише декілька діючих пасажирських залізниць, найдовша — між містамиБелу-Оризонті та Віторія. 
Морський транспорт традиційно був дуже важливим у Бразилії, хоча зараз він також використовується майже виключно для перевезень вантажів. Майже всі великі міста уздовж бразильського узбережжя є також важливими торговими портами. Також важливий річковий транспорт, особливо у Амазонії, де він є основним транспортним засобом. Всього Бразилія має біля 50 тис. км водних шляхів. 
Авіаційний транспорт зараз швидко розвивається. Лідерами перевезень у Бразилії є компанії Vasp і Transbrasil. У Бразилії діє 3 277 аеропортів (1999 рік), проте майже всі міжнародні рейси йдуть до міжнародних аеропортів Гуарульос в Сан-Паулу або Галеано в Ріо-де-Жанейро. З останнього часу кілька рейсів йдуть до аеропортів міст Бразиліа і Форталеза. З південноамериканською інтеграцією очікується, що більше аеропортів відкриються для міжнародних рейсів протягом наступних років.

Демографія

Демографія Бразилії
Населення	188 078 227 (червень 2006, оцінка)
Вікова структура  0-14 років  15-64 років  від 64 років	(2006, оцінка)  25,8 % (24,6 млн. ч./23,7 млн. ж.)  68,1 % (63,5 млн. ч./64,6 млн. ж.)  6,1 % (4,7 млн. ч./6,7 млн. ж.)
Медіанний вік  Повний  Жінки  Чоловіки	28,2 років  27,5 років  29,0 років
Приріст населення	1,04 % у рік (2006, оцінка)
Народжуваність	16,56 /1000 чол. (2006, оцінка)
Смертність	6,17 /1000 чол. (2006, оцінка)
Міграція	-0,03 /1000 чол. (2006, оцінка)
Співвідн. статей  При народженні  До 15 років  15-64 років  після 64 років  Все населення	1,05 чол./жін.  1,04 чол./жін.  0,98 чол./жін.  0,70 чол./жін.  0,98 чол./жін.
Дит. смертність  Повна  Чоловіків  Жінок	28,6 /1000 народжених  32,3 /1000 народ.  24,7 /1000 народ.
Очік. прот. життя  Повна  Чоловіків  Жінок	71,97 років  68,02 років  76,12 років
Коеффіціент фертильності	1,91 дітей/жінку (2006, оцінка)
ВІЛ-інфіковані	0,7 % (660 тис., 2003, оцінка)
Етнічні групи  Білі  Мулати  Негри  Інші (японці, араби, ам. індіанці)  Невизначені	(перепис 2000 року)  53,7 %  38,5 %  6,2 %  0,9 %    0,7 %
Релігії  Католики  Протестанти  Спірітуалісти  Банту/Вуду  Інші  Невизначені  Нерелігійні	(перепис 2000 року)  73,6 %  15,4 %  1,3 %  0,3 %  1,8 %  0,2 %  7,4 %
Мови	Португальська (офіц.), іспанська, англійська, французька
Грамотність  Визначення  Все населення  Чоловіки  Жінки	(2003, оцінка)  Людина віком 15 років може писати та читати  86,4 %  86,1 %  86,6 %

 

Походження

Серед населення Бразилії домінуюче положення займають нащадки  португальських іммігрантів, від перших колоністів (починаючи з 16-го століття) до іммігрантів останнього часу (19-і  і 20-і століття). Перші португальські поселення в Бразилії з'явилися після 1532 року, коли було засноване місто Сан-Вінсенте та почався активний процес колонізації. До проголошення незалежності в 1822 році португальці були єдиним європейським народом, представники якого активно селилися в Бразилії, тому бразильська культура у значній мірі заснована на культурі Португалії. Інші країни Європи мали незначну присутність протягом колоніального періоду. Голландці та французи пробували колонізувати Бразилію протягом 17-го століття, але їх контроль над частиною Бразилії тривав тільки кілька десятиліть. 
Індіанське населення Бразилії (3-5 мільйонів на час відкриття її європейцями) було у великій мірі винищене або асимільоване в португальське населення. З початку колонізації шлюби між португальцями та індіанцями були звичайними. Зараз у Бразилії проживає біля 700 000 індіанців, що складає менш ніж 1 % населення країни, але їхня частка значно більша у Північному регіоні. 
Бразилія має значну долю чорного населення, що походить з африканських рабів. Їх завозили до країни з 16-го до 19-го століття. Більш ніж 3 мільйони африканців були завезені до Бразилії протягом існування рабства. Работоргівля була скасована тільки в 1850 році. Раби переважно завозилися з Анголи, Нігерії, Беніну, Того, Гани, Берега слонової кості та Сан-Томе і Прінсіпі. Африканське населення Бразилії у значній мірі змішалося з португальським, приводячи до змішаного сучасного населення. 
Починаючи з 19 століття, бразильський уряд стимулював європейську імміграцію, щоб замінити людський ресурс колишніх рабів. Перші непортугальські іммігранти, які оселилися в Бразилії в 1824 році, були німцями. З 1869 року прибувають перші польські іммігранти. Проте значна європейська імміграція до Бразилії почалася тільки після 1875 року, коли значно зросла імміграція з Італії, Португалії і Іспанії. 
Згідно з сайтом Memorial do Imigrante, між 1870 і 1953 роками Бразилія привернула приблизно 5,5 мільйонів іммігрантів — приблизно 1,55 млн. італійців, 1,47 млн. португальців, 650 тис. іспанців, 210 тис. німців, 190 тис. японців, 120 тис. поляків і 650 тис. іммігрантів інших національностей. Ці цифри можуть бути значно недооціненими, тому що жінки та діти часто не рахувалися, багато іммігрантів селилися нелегально, замінюючи прізвища, щоб приховати своє походження, а бразильська система обліку була досить недосконалою. Бразилія стала домом найбільшої італійської діаспори за межами Італії, маючи 25 млн. бразильців італійського походження. Бразилія також є домом найбільшого ліванського співтовариства у світі, близько 8 мільйонів. 
Починаючи з початку 20-го століття, Бразилія отримала значну кількість азіатських іммігрантів: корейців, китайців, тайванців і японців. Японці — найбільша азіатська меншина в Бразилії, а бразильці японського походження складають найбільше японське населення за межами Японії (1,5 млн.).

Етнічний та расовий склад

Населення Бразилії сконцентроване уздовж узбережжя. Населення південних штатів має переважно європейське походження, але більшість мешканців Півночі — індіанці, а більшість мешканців Північного сходу — суміш африканців та європейців. 
Згідно з конституцією Бразилії 1988 року, расизм є тяжким злочином, цей закон сприймається у Бразилії дуже серйозно. 
Понад 90 млн. людей в Бразилії мають коріння в масових хвилях європейської імміграції.

Мови

Португальська мова— єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною португаломовною країною в Америці, що робить мову частиною бразильської національної самосвідомості. Бразильська португальська мова розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, якою розмовляють в Португалії. Тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильську португальську мову, але не мову, якою розмовляють в Португалії зараз, і що його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильську португальську мову також мали деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілька помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей. 
Багато тубільних мов ще існують в тубільних громадах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато з них мають істотні контакти з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчення рідних мов. Деякі іноземні мови використовуються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських горомадах у Південній Бразилії. Найголовніші з них — бразильські німецькі діалекти, наприклад Riograndenser Hunsrückisch, померанська і італійська мова, заснована на італійському венеціанському діалекті. У місті Сан-Паулу японська мова також існує в районах переселенців, таких як Лібердад. 
Англійська мова — частина офіційного шкільного навчального плану, але дуже мало бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до певної міри самими носіями португальської мови завдяки великій схожості між двома мовами.

Суспільство

Освіта

Традиційно Бразилія не мала доброї системи освіти, а до першої половини 20-го століття її основною продукцією була сільськогосподарська та добувна, що не вимагали високого рівня підготовки працівників. Проте, система освіти зараз швидко розвивається. Ще у 1980 році лише 80,9 % дітей у віці 7-14 років відвідували школи, а вже у 2000 році це значення досягло 96,4 %. У віці 15-17 років цей фактор зріс з 49,7 % до 83 %. Рівень грамотності за той же період зріс з 75 % до 86.4 % . Проте система освіти ще недосконала та ефект її покращення ще недостатньо помітний. Наприклад, середній рівень формальної освіти серед бразильського населення становить лише 6,2 роки (для порівняння у США — 12 років, а в сусідній Аргентині — 8), перш за все через низький рівень освіти у бідних районах. 
За структурою освіта поділяється на кілька рівнів. Дошкільна освіта для дітей віком до 6 років є необов'язковою, але досить популярною, та включає всі базові елементи, необхідні для розвитку дитини: моторні, когнітивні та соціальні навички. Фундаментальна (шкільна) освіта є обов'язковою для дітей віком 6-14 років та складається з 9 класів, що мають мінімум 200 днів або 800 годин уроків на рік. Обов'язкова для всіх шкіл програма складається з португальської мови, історії, географії, фізики, біології та математики, інші предмети можуть бути додані залежно від школи. Після фундаментальної освіти йде середня освіта, що звичайно становить 3 роки, необхідна для того, щоб потрапити до вищого навчального закладу. Інколи середня освіта складає більше, до 5 років, особливо у випадках, коли вона включає професійну підготовку.