Бразильське плоскогіря

1. Географічне положення

Бразильське плоскогір'я займає більшу частину сходу Південної Америки від 3 до 35°пд. ш., переважно у Бразилії, південь — в Уругваї, на південному заході його край заходить в Парагвай і Аргентину. Дуже піднятий сход і південний сход над узбережжям в Атлантичному океані. Найвища точка тут над рівнем моря - р. Піку-да-Бандейра, найвища вершина Бразильського плоскогір'я й навіть Бразилії. Висота 2890 м (рис. 1). Перебуває у масиві Капарао, між низовинами річок Параїба і Ріу-Досі. Складена гнейсами. Схили вкриті вологими тропічними лісами. На півночі до Амазонскої низовини і південному заході до Лаплатскої низовини полого нахилено; на північний-захід обривається до западини верхнього Парагваю.

2. Геологічна будова і рельєф

Бразильське плоскогір'я складається з давніх кристалічних щитів і синекліз, заповнених осадовими і вулканічними породами.

Давній Гвіано-Бразильский щит, що становить основу Бразильського плоскогір'я, складний докембрійскими гнейсами і кристалічними сланцями, просякнутими гранітоїдами. Щит виступає на поверхню як Західно-Бразильского і Східно-Бразильского виступів складчастого фундаменту. Східно-Бразильский виступ відповідає пізньопротерозойській складчастій системі (байкалідам), місцями, що включає давніші ядра. На початку кайнозою поверхня вирівнювання тут була піднята, деформована і порушена розривами, що призвело до утворення блокових гір.  З стрімкого східного боку вони інколи досягають висоти кількох сотень метрів і справляють враження справжніх хребтів ("сьєрр").

Тривала дія ерозійних процесів, зміна структури земної кори під впливом недавніх тектонічних рухів створили в межах нагір'я велику різноманітність рельєфу, де поєднуються ділянки кристалічних плоскогір'їв з острівними височинами, складеними осадовими породами, вулканічними плато і глибокими хребтами, що утворилися в результаті кайнозойських розломів і підняттів. Найбільш високі ділянки нагір'я розташовані недалеко від Атлантичного океану і відокремлені від нього тільки неширокою смугою узбережжя. Майже скрізь берегова лінія несе сліди недавніх опускань . У деяких місцях на узбережжі врізаються невеликі лопатеві бухти, що представляють собою зручні гавані. На березі однієї з таких бухт розташований один з найбільших міст Бразилії – Ріо-де-Жанейро. На північ і південь від нього край нагір'я трохи відступає, і уздовж берега Атлантичного океану тягнуться широкі смуги піщаних пляжів, частково затоплених під час припливів. З боку Атлантичного океану східна і південно-східна окраїни Бразильського нагір'я виглядають як високі і сильно розчленовані гори. В результаті роздроблення і підняття Східно - Бразильського щита в неогені утворилися хребти, або «сьєрри»,  які досягають висоти більше 2000 м. Найбільш чітко виражена в рельєфі Серра -ду -Мар на південному сході і Серра- ду- Еспіньясу північніше Південного тропіка. Найвища точка нагір'я - гора Бандейра (2890м) – знаходиться в межах національного парку «Капарао». Наступні опускання узбережжя відокремили від гористої окраїни материка острова з вершинами у формі цукрової голови, які обступають бухту Гуанабара, на березі якої стоїть Ріо- де- Жанейро.

3. Корисні копалини

У надрах цієї частини нагір'я знаходяться багаті родовища залізних і марганцевих руд, радіоактивних елементів, алмазів і золота. На північному заході і півночі поширені цокольні плоскогір'я , в які врізаються глибокі порожисті річкові долини. У північних відрогах плоскогір'їв у районі Серра- дус- Каражас виявлений один з найбільших залізорудних басейнів планети , де, крім високоякісної залізної руди, є поклади марганцевої, мідної, хромової, нікелевої руд, бокситів та інших цінних копалин. Саме туди, в район видобутку корисних копалин і до заводів, прокладена залізнична магістраль від Атлантичного океану, що перетинає Східну Амазонию. На заході і в центральній частині нагір'я кристалічні породи перекриті товщею вапняків і пісковиків палеозойського і мезозойського віку. Річки розчленовують їх на столові височини з крутими високими схилами (шапади). У басейні верхньої Парани потужні товщі базальтових лав формують ступінчасті плато. Зі ступенів цих плато тече Парана і її численні притоки, утворюючи пороги і водоспади, енергія яких зараз інтенсивно використовується. Найбільш відомий грандіозний водоспад Ігуасу на притоці Парани такої ж назви. Падаючи 275 струменями зі ступенів базальтового плато на кордоні Бразилії та Аргентини, Ігуасу має загальну ширину до 4 км, а загальну висоту більше 70 м. Оточений пишною рослинністю, водоспад виключно мальовничий. В обох державах навколо нього створені національні парки.

4. Кліматичні умови

 Завдяки положенню  в межах субекваторіального і  тропічного поясів Бразильське  нагір'я отримує протягом всього року багато тепла. Однак кліматичні умови, а разом з тим і умови для розвитку природної і культурної рослинності найбільшою мірою залежать від положення по відношенню до океану і від рельєфу, їхні річні суми і тривалість вологого і сухого сезонів. У центральній частині річна кількість опадів (1500-1200 мм) випадає в основному протягом 4-6 міс. влітку південної півкулі. Середня температура січня 25... 27°С, а середня липнева температура близько 24 ° С (рис.1).

Рис.1 Річний хід температур, опадів і відносної вологості у внутрішній частині Бразильського плоскогір’я

За таких малих відмінностях температури в різні періоди року добові амплітуди коливання можуть бути дуже значними: взимку у зв'язку з проникненням холодного повітря з півдня Бразильського нагір'я вони можуть досягати 25°С. Навіть у найспекотніший час року, коли з'являються хвилі холоду, можливі падіння температури на 15°С за добу. На півночі вологий період розтягується на більш тривалий час і температура майже не змінюється протягом року. Значна зміна кліматичних умов спостерігається в напрямку до сходу. У північно-східній частині нагір'я вологий сезон скорочується до 3 міс на рік і кількість опадів знижується до 1000-400 мм, причому їх річні суми різко коливаються з року в рік. Південно-східні пасати залишають основну масу вологи на узбережжі, а в середину нагір'я проникають вже відносно сухі повітряні течії. Екваторіальне повітря не завжди доходить до північно - східного виступу без змін.

5. Внутрішні води

Внутрішні і північні частини нагір'я зрошують притоки Амазонки - Шінгу і Токантінс . Річкова мережа дуже густа, для всіх водотоків характерні осінньо - літні паводки і сильне падіння рівня в інший час року. Наприклад, у Токантінс різниця між паводковим і меженний рівнем може досягати 20м. Через велику кількість порогів і водоспадів річки несудохідні, але запаси водної енергії великі. Єдина велика ріка північного сходу – Сан-Франциску – має дуже непостійний режим, але, незважаючи на це, її окремі ділянки, вільні від порогів, використовують для судноплавства. На порожистих ділянках річки створені водосховища і побудовані електростанції. На невеликих річках створено ряд дрібних водосховищ для використання в зрошувальній системі. На схилах сьєрр, звернених до Атлантичного океану, і на прибережній рівнині кількість опадів різко зростає, випадають вони майже безперервно протягом усього року. Там беруть початок численні річки системи верхньої Парани. У центрі й на північному заході переважають цокольні плоскогір'я, що чергуються зі столовими плато – шападами. До заходу гірьський рельєф змінюється великими рівнинами верхньої течії річки Парани – плато Парани. Нижче за течією Парани розташувалися великі лавові плато. Уступи застиглої лави змушують «стрибати» вниз, наче сходах, всі ліві притоки Парани, створюючи численні пороги і водоспади (рис.2). Сама Парана падає я з висоти 17 м водоспадом Сеті-Кедас.

Рис.2 Водоспад Сеті-Кедас

Гідроресурси інтенсивно використовують у промисловості та сільському господарстві. У цій частині нагір'я побудовані найбільш великі гідростанції і водосховища Бразилії.

6. Природні зони та рослинність

На Бразильському нагір'ї переважають савани і тропічні рідколісся. Материнською породою для ґрунтів всюди в межах нагір'я є потужна і стародавня кора вивітрювання, що перекриває корінні породи. На ній у внутрішніх частинах нагір'я формуються червоні фералітні і червоно - коричневі ґрунти, а в постійно вологих районах Атлантичного узбережжя – червоні латеритні ґрунти. Найбільш поширені два типи савани: кампос - лімпос і кампос – серрадос. «Кампос» - це загальна назва саван, прийняте в Бразилії. Для кампос-лімпос характерна повна відсутність деревної рослинності. Місцевість являє собою суцільне море трав і цим віддалено нагадує степ помірного поясу. Серед трав – різні види ковили, бороданя, пирію, а також представників сімейств зонтичних, губоцвітих і бобових. Всі ці рослини вигорають і буріють в сухий період, тільки дрібні кактуси і агави весь рік зберігають свій вигляд без змін. При зовнішній схожості зі степом кампос - лімпос відрізняється від неї набагато більшою розмаїтістю видового складу. На кожних 2- Зм поверхні можна нарахувати до 200-250 видів рослин. У кампос - серрадос поряд з травами ростуть дерева і кущі. Дерева висотою не більше 3-5м зазвичай мають зонтикоподібну крону. Трави в тіні дерев можуть досягати 1-2м висоти і розростаються так густо, що у вологий сезон місцевість стає непрохідною. У саванах часті пожежі, які іноді охоплюють величезні території. Весь простір, покритий саванами, в різних напрямках перетинають темно -зелені лісові смуги, що тягнуться вздовж річкових долин і ярів. Ці ліси декілька бідніші за типових вологих тропічних лісів, але все ж мають справжній тропічний вигляд. У їх складі зустрічаються цекропія, деякі види пальм. Стовбури дерев так сильно оповиті ліанами, що навіть підрубане дерево не падає на землю, підтримуване обплітають його природними канатами. На північному сході нагір'я, що відрізняється великою сухістю, типова савана поступово переходить у своєрідний тропічний ліс – каатинга (рис.3), де рослинність пристосована до тривалої посухи , а в ґрунтовому покриві з'являються коричнево - червоні і навіть коричнево - бурі ґрунти.

Рис.3 Каатинга

Рослинний покрив в каатинга складається з дерев і чагарників при майже повній відсутності трав, і перш за все, однодольних. Багато дерев мають роздуті стовбури і м'яку пористу деревину, в якій накопичуються великі запаси вологи. Стовбури інших дерев тонкі, а крони дуже розлогі. Дуже багато деревних і чагарникових рослин мають колючки. З найбільш типових рослин каатинги цікаві кактуси найрізноманітніших форм, опунції і молочайні. Серед останніх є каучуконоси. Зустрічається також кілька видів пальм, в тому числі воскова пальма карнауба. З початком дощів каатинга дуже швидко змінює свій вигляд. Як відзначають очевидці, можна заснути ввечері в лісі, випаленому сонцем, позбавленому листя і квіток, а після нічного дощу прокинутися вже в зовсім іншій обстановці: за кілька годин ліс перетворюється – багато рослин покриваються листям, на них розпускаються яскраві квітки. Уздовж східного краю нагір'я, по схилах серр і на горбистій прибережній рівнині ростуть вологі тропічні ліси. Від самого океану вони починаються широкою смугою мангрових заростей, які потім переходять в ліс, дуже нагадує ліси Амазонії. У ньому поширені цекропія, пальми, деревовидні папороті (рис.4), ліани, в тому числі своєрідна ліана – бамбук, різні епіфіти.

Рис.4 Деревовидні папороті

На схилах гір, звернених до океану, добре видно зміна складу лісу і його зовнішнього вигляду з висотою. На висоті 1800-2000 м поступово зникають пальми і деревовидні папороті, одні види ліан замінюються іншими, розріджується деревна рослинність, але зате більш багатою стає трав'яниста, все частіше попадаються листопадні рослини, так як зимова температура вже досить низька. На висоті 2100-2200м, у верхній межі деревної рослинності, вічнозелені рослини зникають зовсім. Вище з'являються високогірні луки, а потім рослинні співтовариства, що нагадують тундру, з великими торф'яними болотами, для яких характерні сфагнові мохи, різні лишайники і росички. Взимку на великих висотах Бразильського нагір'я переважає вітряна погода, бувають снігопади і ночами температура може знижуватися до -5 ... -7°С. На крайньому південному сході, на кордоні з субтропічним поясом, біля узбережжя Атлантичного океану, на красноземних ґрунтах ростуть ліси з бразильської араукарії з підліском з парагвайського чаю. Ліси ці інтенсивно вирубують через цінної деревини араукарії.

7. Тваринний світ

У лісах навіть поблизу від населених пунктів живуть мавпи, які заподіюють великої шкоди садам і посівам, в саванах – броненосці (рис.5), мурахоїди, а також схожа на страуса велика нелітаючий птах нанду (рис.6). Всюди достаток птахів, особливо папуг і колібрі; з хижаків типові пуми і ягуари, дуже поширені змії і інші плазуни. У лісах і саванах безліч мурашок. Деякі з них селяться поблизу людського житла і заподіюють великі неприємності людям. Невід'ємна особливість ландшафту саван – термітники(рис.7).

Рис.5 Броненосець

Рис.6 Птах нанду

Рис.7 Термітник

8. Населення та екологічні проблеми

Бразильське нагір'я з його унікальним комплексом природних ресурсів (найцінніші запаси мінеральної сировини, гідроенергія, сприятливі землеробству клімат і ґрунту, багатство органічного світу) заселено і освоєно нерівномірно, тому і ступінь зміни природних ландшафтів в окремих його частинах різна. Найбільш заселена смуга, прилегла до Атлантичного океану. Там розташовані найбільші міста - Сан -Паулу (у 2000 р. чисельність населення 17,7 млн ​​осіб) і Ріо -де -Жанейро (10,6 млн осіб ) (рис.8) - і розвинена промисловість.

Рис.8 Ріо-де-Женейро

У багатьох великих містах настільки гостро стоїть проблема забруднення повітря, зокрема, вихлопними газами автомобільного транспорту, що в деяких з них, наприклад в Сан- Паулу, вводяться обмеження на використання приватних автомобілів. Незважаючи на додавання спирту в бензин і зниження викидів діоксиду вуглецю приблизно на 30 %, помітного поліпшення якості міського повітря досягти не вдалося. У басейні Парани зосереджені найбільші площі розораних земель, на яких вирощують кавове дерево, тютюн, банани, виноградну лозу. На зрошуваних землях річкових долин, особливо на півночі, поширені посіви рису. На вологому півночі вирощують цукровий очерет і олійну пальму, у більш сухих місцях - кавове дерево. На північному сході, найбільш часто страждає від посух, на зрошуваних землях обробляють бавовник. У внутрішніх частинах нагір'я величезні простори займають савани і вторинні зарості, використовуваними в якості пасовищ.

 

Зміст

1. Географічне положення
2. Геологічна будова та рельєф
3. Корисні копалини
4. Кліматичні умови
5. Внутрішні води
6. Природні зони та рослинність
7. Тваринний світ
8. Населення та екологічні проблеми

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені В.Винниченка

 

 

 

 

кафедра географії та геоекології

 

 

«Бразильське плоскогір’я»

Підготувала

студентка 41 групи