Зміст та організація днів здоров’я з дітьми дошкільного віку

Сидить зайчик на дорозі, плаче. Лисиця вигнала його з хатинки. Діти обіцяють прогнати лису. Заєць веде їх до хатинки в глиб лісу. На заячій стежці, звичайно, зустрічаються різні перешкоди. Діти проганяють лисицю. При цьому вони проробляють різні вправи: підлазять, тікають, стрибають і т.д. Очевидно, початок свята повинен бути інтригуючим, захоплюючим. 

Перше завдання звичайне буває фронтальним (найчастіше це гра). Особливе значення мають сюрпризні  моменти. В одному сценарії можна  передбачити трохи маленьких  і один великий — головний сюрприз. Маленькі сюрпризи випереджають черговий номер програми. Великий сюрприз виражає головну ідею свята чи є самим веселим його моментом, особливо, якщо пов'язаний з роздачею подарунків чи частуванням дітей. У сюрпризі беруть участь, як правило, дорослі, тому що треба не просто виступити, а зіграти. І ніякий сценарій не може передбачити усіх відтінків кожної ролі, спланувати до дріб'язків реакцію глядачів і учасників.

Успіх свята багато в  чому залежить від ведучого, котрий є “сполучною ланкою між дитячою  аудиторією і виступаючими”¹¹. Він задає тон святу: першим починає аплодувати, сміється, зображає подив, сперечається в потрібних ситуаціях, заохочує дітей, організує учасників свята і гостей, тобто ведучий тримає у своїх руках усі ниточки свята.

Закінчується свято  шикуванням команд. Журі оголошує переможця, і учасникам свята вручає пам'ятні сувеніри, щоб діти запам'ятали свято.

ІІ. Проведення рухливих ігор в структурі  організації днів здоров’я

2.1. Місце і роль рухливих ігор  в фізичному  
вихованні дошкільників

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини, вихованню позитивних моральних та вольових якостей. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі"¹².

Правильно підібрані  рухливі ігри активно впливають  на розвиток організму дошкільників за умови вмілого керівництва  ними, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють  потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду, закріплюють вміння і навички  основних рухів ходьби, бігу, стрибків, рівноваги тощо. Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї або іншої ситуації.

Цінність цих ігор також у тому, що вони впливають  на розвиток у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо.

Так, для розвитку швидкості проводять ігри, які потребують негайних рухових дії в обставинах, що швидко змінюються, ускладнених додатковими завданнями, а також ігри з подоланням певної відстані за найкоротший час¹³.

Для розвитку у дошкільників спритності використовують ігри, де діти виконують складні за координацією рухи: влучити в ціль, показати засобами пантоміми  фігуру та ін¹⁴.

Розвивати силу окремих  м'язів рук, ніг та тулуба можна в  іграх, які потребують короткочасного силового напруження "Хто далі кине?", "Хто краще стрибне?"¹⁵. 

Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою  діяльністю, але оптимальною в  часі для кожної вікової групи¹⁶.

Досвід кращих вихователів, а також спеціальні   дослідження  показують, що рухливі ігри мають  значний вплив на виховання позитивних моральних та вольових якостей у дошкільників¹⁷. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам, які регулюють поведінку, сприяють вихованню свідомої дисципліни, привчають відповідати за конкретні вчинки, розвивають почуття товариськості. У колективних іграх у дитини формуються поняття про норми громадської поведінки, виробляються організаційні навички, виховується прагнення до перемоги, сильна воля, стійкість, витримка. Спільний інтерес, викликаний грою, об'єднує дітей у дружний колектив.

Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють світогляд. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин.

Під час ігрової діяльності у дошкільнят створюються позитивні  умови для розвитку уваги, сприймання, уточнення певних понять, творчої  фантазії, пам'яті. У процесі гри  діти обмірковують, що і як краще  зробити, розмовляють між собою, підраховують кількість влучань у ціль, "поквачених" гравців. Усе це сприяє розвитку мови, швидкості мислення, творчості та кмітливості.

Ігри широко використовуються як засіб естетичного виховання, тому що діти відображають оточуючий  світ через ігровий образ, певну роль. До змісту багатьох ігор входять знайомі їм вірші або пісні. Усе це дозволяє поглиблювати естетичні переживання дошкільнят. Чітке й швидке виконання рухів, погодженість дій під час гри, особливо коли вони проводяться під музику, формують естетичні почуття дошкільників, привчають помічати красу рухів. Різноманітні шикування та перешикування - в коло, шеренгу, колону - вимагають точності рухів, дотримання правильної постави, уваги та розвивають у дітей почуття прекрасного. 

Участь у грі тісно  пов'язана з емоційними, в тому числі естетичними почуттями  дітей, крім того, в ході її вихователем  контролюється їх свідома поведінка. Тому необхідно так спрямувати ігрову діяльність, щоб вона, торкаючись естетичних почуттів, дозволяла старшим дошкільникам правильно оцінювати її.

2.2. Методичні принципи проведення  рухливих ігор

З дітьми дошкільного  віку проводять три види рухливих ігор¹⁸: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Наприклад, з розповідей дорослих, телепередач, спостережень за навколишнім життям діти дізнаються про поведінку тварин і птахів (як ходить клишоногий ведмедик, дзьобають зернята пташки та ін.), а потім під час гри відтворюють рухи, характерні для того або іншого образу.

Рухи, які виконують  діти під час гри, тісно пов'язані  з її сюжетом. Наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них; бджілки літають, сідають на квіточки, збирають мед. Більшість сюжетних ігор колективні, і діти привчаються в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила.

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових  завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Якщо в  сюжетних іграх основну увагу  гравців спрямовують на створення  образів, досягнення певної мети і точне виконання правил, що часто приводить до ігнорування чіткості рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно  виконувати основні рухи (влучити м'ячем у ціль; пролізти в обруч, не торкаючись його та ін.). Такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення у дітей конкретних рухів. Дозування вправ у цих іграх, на відміну від сюжетних, визначають конкретніше, що також є однією з позитивних сторін.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, організація і методика їх проведення має багато спільного.

Досвід показує, що оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів  дошкільнят створюються за умови  поєднання конкретних рухових завдань  у формі ігрових вправ, спрямованих  здебільшого на чіткіше виконання певних рухових дій та сюжетних ігор, у процесі яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються в різних умовах¹⁹.

Проведення ігор з  елементами спорту вимагає чіткого  пояснення правил, які обумовлюють  процес змагань між окремими дітьми або командами. Обов'язковим є оволодіння кожною дитиною руховими навичками (технікою рухів), які визначають результат змагань.

Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними  лініями. Оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями, тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловінням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів²⁰.

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затрачати багато часу.

Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. У  старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано й швидко.

До проведення гри  треба добре підготуватись: вивчити  її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять. Перед тим, як розпочати  гру, бажано зацікавити дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст.

Під час пояснення  змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув  вихователя. Найкраще розставити їх у  ті положення, з яких вони починають  гру. В іграх із шикуванням у коло вихователь стає разом з дітьми у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч, дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе у півколо, щоб усім було добре чути розповідь й видно те, що їм показуватимуть.

Під час пояснення  гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри  треба виразно, дохідливе, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь  повинна викликати яскраве уявлення про дійових осіб, які зображатимуться. Емоційно-образне повідомлення сюжету допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати рухи, характерні для певного образу. У ході гри правила роз'яснюються й уточнюються.

Для кращого засвоєння  гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів.

Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м'яч тощо. Іноді основний рух можна  виконати кілька разів до початку  гри. Наприклад, у грі "Влучи в  кільце" діти спочатку виконують декілька разів кидки м'яча в кільце, а потім починають гру, під час якої відбувається змагання між командами.

Правила гри детально пояснюють лише в тому випадку, якщо вона проводиться вперше. Повторюючи її, тільки нагадують основний зміст. Якщо вводяться ускладнення, потрібно роз'яснити додаткові правила і способи виконання дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань про зміст і правила. Якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати, гра проходить злагоджено й чітко.

Обов'язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні  за силами й складом. У практиці є  кілька способів поділу гравців на команди²¹: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням капітанів.

При розподілі дітей  за допомогою рахунку вони шикуються  в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки  має бути у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна  з новоутворених колон - одна з  команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу.

Па початку гри діти можуть самі обрати капітанів залежно  від кількості команд. Призначені капітани по черзі обирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами.

Усі способи розподілу  дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Після пояснення правил гри, обрання ведучого, розподілу  гравців на команди, розставивши  відповідно дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (оплески у долоні, свисток, змах прапорцем або рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: "Увага!", "Руш!" Останню з них іноді замінюють свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали²².

Ігри сюжетного характеру  де немає моменту змагання, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, - "Гру почали" - або попередити дітей, що гра починається після слів: "Один, два, три!" Після того, як гра розпочалася, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає вказівки дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи учасників. Практично усі автори методичних вказівок згодні з тим, що гру не бажано несподівано зупиняти²³. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість допускає грубі помилки і необхідно додатково пояснити її правила²⁴.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються у  завданні, бояться перестрибнути  через "рів", підійти близько  до "ведмедя" або "вовка"; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через "місток" та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.