Роль Івана Боберського у розвитку західно-українського спортивно гімнастичного руху

Оскільки на той час у Львові не було ще підручників з фізичної виховання, глибоко розуміючи цю проблему, Іван Боберський береться за видавничу справу. З 1903 по 1905 рр. виходять у світ підручники для народних вчителів руханки „Забави і гри рухові”, „Копаний м’яч”, „Вільно ручні вправи”,  „Про рух”, „Нові шляхи до тілесного виховання”, „Народні вправи” та ін.. 1907 року з ініціативи та фінансування І. Боберського почали виходити „Сокільські Вісті”, які були основним видавництвом Сокільства на Україні.

Найкраща доба розвитку українського сокільства в довоєнний період настає з 28 серпня 1908 року коли професор Іван Боберський почав займати посаду голови  українського сокільства.

На 1911 рік сокільських товариств  було організовано у 25 повітах краю. Якщо прослідкувати поширення сокільських  „гнізд” на території Галичини, при головуванні І. Боберського, то їх кількість збільшується на 574 філій „Сокола-Батька”. Взагалі, на 1914 рік кількість сокільських осередків становила близько 974 „гнізд”, в яких виховувалися близько 70000 соколів.

Вивчаючи розвиток Сокільства перед  першою світовою війною, не можна не згадати купівлю „Українського  Городу” у Львові – великої території у центрі міста для спорудження сокільського стадіону. Цю ідею відтворив та втілив у сокольське життя – Іван Боберський.

За час очолення І. Боберським сокільського руху з його ініціативи створюються  нові спортивні структури, набувають популяризації  та розвитку окремі види спорту, не лише у Львові, а й у провінції [5].

За невеликий проміжок часу самовідданого  головування І. Боберського (1908-1914) сокільський  рух набирає відчутного поширення  у всіх повітах Східної Галичини, що підтверджують масові окружні й повітові сокільські зльоти створеної вже могутньої організації, яка поступово ламає байдужість українського громадянства до фізичного виховання, виховує з молоді однодумців, співробітників. Доказом цього були сокільські здвиги у Стрию 10 вересня 1907 року і 19 вересня 1909 року, у кожному з яких взяло участь понад 3000 учасників, у Тернополі — 24 червня 1910 року, Станіславові — 4 червня 1911 року, Бережанах — 1911 року, Підгайцях, Снятині, Роздолі, Калуші — 1912 року [3]. У підготовці виступів і здвигів надавали практичну допомогу провідники «Сокола-Батька» зі Львова. Сокільські здвиги мали надзвичайний вплив, були вагомим чинником виховання національної свідомості, згуртування й відродження українських традицій народу. Зокрема, організований 1911 року перший Всесокільський краєвий здвиг у Львові значно зворушив українців з обох боків Збруча. Був вдалою першою спробою здобуття спольщеного Львова, повернення сотень полонізованих родин до своєї національності, які побачили на вулицях Львова у маршируючих сокільських колонах рушійну народну силу. Не випадково, що після здвигу сокільство вручає І. Боберському за козацьким звичаєм срібну булаву, як символ проводу. Завершенням усіх зльотів був II краєвий Шевченківський здвиг у Львові 1914 року, яким захоплювалися гості з-над Дніпра і Херсонських степів [2]. Ювілейний Шевченківський здвиг, на якому були присутні почесні гості, представники сокільських товариств інших слов’янських націй, тривав три дні. У суботу 27 червня відбувся урочистий вечір, у неділю 28 червня — святковий похід сокільських колон вулицями Львова, прилюдні виступи для львів’ян, у понеділок 29 червня — спортивні змагання в «Українському Городі» — на сокільській площі. Було переконливо доведено, що вкладена праця українських громадян, зокрема Івана Боберського, не пропала марно [6].

Українське сокільство набирає  чимраз більшого культурницького розмаху. Широку діяльність розгорнула музична  секція „Сокола” у Львові, діяльними  членами якої були відомі львівські  композитори й музиканти. 

Іван Боберський, для українського народу був і є „Батьком українського тіловиховання”, він усе своє життя  присвятив вихованню повноцінного українського громадянина.

Боберський мріяв про злуку  всіх українських спортивно-руханкових товариств, насамперед «Сокола» із «Січовим Союзом». Така перемога і єднання відбулися на II Шевченківському Крайовому здвизі у Львові 27—28 червня 1914 року за участю понад 10000 учасників з цілого краю, членів товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» і «Січових Стрільців».

Перші постріли світової війни 1914 року перервали спортивну діяльність сокільських товариств, члени яких повністю влилися до лав «Українських Січових Стрільців». І. Боберський обирається членом Бойової Управи, служить при  воєнному Міністерстві ЗУНР, є редактором військового «Вісника». У 1919 року отримує службове відрядження до США, а в 1922 — до Канади, і знову служба Батьківщині. Постійно підтримує зв’язки з рідним краєм, у 1928 року приїздить до Львова, а в 1932 року перебирається з Канади до Югославії, де мешкає у маленькому словінському містечку Тржічі, звідки родом його дружина. 17 серпня 1947 року цей великий громадянин-подвижник помер далеко від рідного краю, але ніколи тут не загинуть його ідеї, особливо ті, які ведуть до розвитку сокільства на Україні.

Висновки:

1. За своє плідне життя Іван  Боберський прагнув до ідеалу  гармонійно розвиненої особистості,  щоб вишколити цілу націю, піднести  рівень її національного розвитку, активізації, єдності.

2. Вивчення творчої діяльності  Івана Боберського, висвітлення його ідейних засад у час відродження національних духовних і фізичних сил українського народу має не лише наукове, а й практичне, політичне значення.

3. Ідея Івана Боберського у  розвитку Сокільського руху, сприяє  вихованню національної свідомості молоді, її об’єднанню, гордості за героїчне минуле свого народу та сучасної популяризації „Сокола”.

Подальшого дослідження потребує вивчення впливу ідей Івана Боберського  на розвиток сучасного молодіжного  руху в Україні.

Література

1. Боберський І. Вартість тілесного виховання // Сокільські Вісти. — 1939. - Ч.7. - С.1-2.

2. Боберський І. Дух і тіло // Сокільські Вісти. — 1935. - Ч.10. — С.1.

3. Боберський І. Значіння Руханкових Товариств //Сокільські Вісти. — 1933, Ч.5. - С.5-7.

4. Вацеба О.М. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. – Івано-Франківськ: Лілея-Н.В., 1997. – 232 с.

5. Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру. – Львів: Українські технології, 2001. – 56 с.

6. Трофим’як Б.Є. Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х років ХІХ ст.. до 1939 р.): Навч. Посібник. - К.: ІЗМН, 1997. – С. 34-45.