Основи методики розвитку спритності

СЕМЕСТРОВА  КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Кафедра фізичного виховання

Відділення  ФІТНЕСУ

І семестр 2012-2013 н.р.

 

 

Юридичний інститут, І курс, 102 група

 

ВАРІАНТ № 5

(І  семестр)

 

Питання 1.

Основи  методики розвитку спритності. Загальна характеристика спритності. Критерії спритності. Засоби розвитку і контроль за рівнем спеціальної спритності (на прикладі варіативних нормативів з обраного виду спорту і рухової активності).

Спритність - це складний психофізичний комплекс, що включає в себе: вміння розподіляти і концентрувати увагу, здатність швидко орієнтуватися, оперативно мислити, направляти вольові зусилля на управління емоціями і виконувати складно координовані дії.

Спритність – комплексна якість, яка дозволяє:

- швидко і точно реагувати на несподівано виникаючі ситуації;

- виконувати складні по координації руху вправи раціонально та економічно;

- точно виконувати рухи в складних і / або несподівано мінливих умовах;

- раціонально і економно вирішувати рухові завдання;

- швидко і якісно опановувати новими рухами і / або швидко їх перебудовувати.

Спритність, як рухова якість, включає в себе:

- координаційні здібності  (узгодження і перестроювання  рухів, диференціювання зусиль, м'язова  координація, довільне розслаблення)

- різноманітні реакції  (зорово-моторна, перемикання уваги)

- почуття (рівноваги, часу  і простору, орієнтації, ритму).

Щоб бути спритним у рухах, вміти швидко і правильно вирішувати рухові завдання, треба бути сильним, швидким, витривалим, мати хорошу рухливість в суглобах, володіти високими вольовими  якостями. Чим складніше рух або дії, чим швидше треба проявляти спритність, тим досконаліше вона повинна бути.

Основними параметрами для  вимірювання спритності служать  координаційна складність рухів  або рухових дій і точність руху.

Критерії спритності, які дають можливість кількісно визначити цю здатність:

- координаційна складність рухових дій. Складність рухової задачі визначається багатьма причинами, зокрема вимогами до узгодженості одночасно і послідовно виконуваних рухів, тобто вимогами до координації рухів;

- точність руху. Рух буде точним, якщо його просторові, тимчасові і силові характеристики відповідають руховій задачі;

- час освоєння. Мірою спритності може служити і час, що потрібно спортсмену для оволодіння необхідною точністю руху або для виправлення його.

Розвиток спритності являє собою «комплекс комплексів», а не набір окремих вправ. На окремих  тренувальних відрізках, можна приділяти  увагу тільки одному напрямку (наприклад, застосовувати тільки вправи з розвитку почуття рівноваги). Фізичні вправи, що застосовуються для розвитку спритності, поділяють на три групи:

1. Вправи, в яких  немає стереотипних рухів, і  які є елемент раптовості.

2. Вправи, які  висувають високі вимоги до  координації та точності рухів.

3. Вправи в  техніці і тактиці гри з  несподівано змінюються ситуаціями. При розвитку спритності необхідно керуватися наступними методичними рекомендаціями:

- урізноманітнити  заняття, систематично вводити  в них нові фізичні вправи, різні форми їх поєднання;

- варіювати  навантаження на організм за  першими ознаками погіршення точності рухів;

- регулювати  вживані зусилля і умови, супутні  занять;

- визначати  достатність відпочинку між повтореннями  окремих завдань.

Головне для  розвитку спритності - різноманітність  рухів. В індивідуальних заняттях різноманітність рухів досягається завдяки періодичній зміні вправ.

Одні і ті ж розвиваючі вправи, в залежності від характеру, дозування, темпу, величини подоланого опору, варіативності, амплітуди і наявності новизни, можуть бути спрямовані на розвиток різних якостей.

Як приклад  контролю за рівнем спеціальної спритності наводимо розвиток спеціальної акробатичної спритності у волейболісток. Про рівень розвитку спеціальної акробатичній спритності судять по швидкості переміщення на відрізку 6 м з одночасним виконанням специфічного в жіночому волейболі захисної акробатичної вправи - падіння перевороту. При тестуванні використовується та ж апаратура, що і при вимірюванні швидкості ривка на відрізку 6 м. З вихідного положення «стойка готовності» по сигналу волейболістка торкається першого електроконтактного майданчика (запускається електросекундомір), швидко переміщається в сторону другого електроконтактного майданчика, виконує по ходу переворот, торкається другого майданчика, зупиняючи секундомір. Тест по черзі виконується в обидві сторони - вправо і вліво.

Про спритність судять як за абсолютними значеннями часу переміщення, так і за різницею результатів, показаних при переміщенні вліво і вправо. Волейболістці дається чотири спроби (по дві в кожну сторону). Зараховується кращий результат: відмінно - 3,35 с і нижче; добре - 3,36 - 3,39 с; задовільно - 3,40 -3,44 с.

 

Питання 2.

Вплив занять фітнесом  на опорно-руховий апарат.

Фітнес - це не просто певні  види фізичних вправ, а ціла наука, яка  займається проявами і формуванням  механізмів рухової активності людини і її впливом на організм. Базою фітнесу є знання з фізики, хімії, анатомії, фізіології, психології та багато іншого. Всі вони покликані підвищити ефективність фітнесу, поліпшивши в результаті тренувань показники сили, витривалості та гнучкості.

Основний ефект фітнесу - активізація  анаболізму, тобто накопичення пластичних речовин, що формують тканини організму, і енергетичних речовин, для забезпечення життєдіяльності. Повноцінне здійснення цього процесу завдяки фітнесу  і приводить до поліпшення здоров'я, коли організм людини функціонує так, що забезпечує повне фізичне і психічне благополуччя.

У сучасному світі  фітнес допомагає знижувати ризик  атеросклерозу і інших серцево-судинних захворювань. Дуже добре підходить  для цього ходьба - один із найкращих видів аеробіки.

Максимальний результат  від занять фітнесом досягається  при постійній зміні видів  діяльності, так як завдяки цьому  навантажуються різні групи м'язів, що стимулює більш активне спалювання жиру.

Основними видами діяльності фітнесу є тренування з обтяженнями, аеробне тренування, розтяжка. Вважається, найбільше допомагають аеробні навантаження, при яких для розщеплення молекул їжі використовується кисень. Робота аеробної системи багато в чому залежить від роботи серцево-судинної системи, що забезпечує киснем всі клітини організму - саме за його участі й відбувається переробка глікогену і жиру в енергію. Найбільш популярні приклади аеробних навантажень - це ходьба, біг підтюпцем, їзда на велосипеді, плавання, всілякі види аеробіки та танці, то є фітнес вправи середньої інтенсивності, які для спалювання жиру повинні продовжуватися не менше 40 хвилин і забезпечувати досить високий пульс. Основний мінус аеробного навантаження полягає в тому, що воно практично не приводить до прискорення обміну речовин.

Аеробна навантаження - це серйозні силові тренування, в яких для отримання енергії основним паливом служить тільки глікоген. Збільшення м'язової маси значно прискорює  обмін речовин, що також дозволяє спалювати зайві калорії. З метою серйозного схуднення ідеально поєднувати силові вправи з аеробними.

Фізичні навантаження при трудових процесах, природних  рухах людини, заняттях спортом впливають  на всі системи організму, у тому числі і на м'язи. М'язи - активна частина рухового апарата.

У тілі людини нараховується  близько 600 м'язів. Більшість з них  парні і розташовані симетрично по обидва боки тіла людини. М'яза складають: у чоловіків - 42% ваги тіла, у жінок - 35%, у спортсменів - 45-52%. По походженню, будівлі і навіть функції м'язова тканина неоднорідна. Основною властивістю м'язової тканини є здатність до скорочення - напрузі складових її елементів. Для забезпечення руху елементи м'язової тканини повинні мати витягнуту форму і фіксуватися на опорних утвореннях (кістах, хрящах, шкірі, волокнистої сполучної тканини і т.п.).

У різних видах  фітнесу навантаження на м'язи різне  як по інтенсивності, так і по обсягу, у ньому можуть переважати статистичні  чи динамічні елементи. Воно може бути пов'язане з повільними чи швидкими рухами. У зв'язку з цим і зміни, що відбуваються в м'язах, будуть неоднакові. Як відомо, спортивне тренування збільшує силу м'язів, еластичність, характер прояву сили й інші їхні функціональні якості. Разом з тим іноді, незважаючи на регулярні тренувальні заняття, сила м'язів починає знижуватися і людина не може навіть повторити свій колишній результат. Тому дуже важливо знати, які зміни відбуваються в м'язах під впливом фізичного навантаження, який руховий режим людині рекомендувати. Експерименти показали, що навантаження переважно статистичного характеру ведуть до значного збільшення обсягу і ваги м'язів.

Збільшується  поверхня їхнього прикріплення на кістах, коротшає м'язова частина і подовжується сухожильна. Відбувається перебудова в розташуванні м'язових волокон убік більш пір'ястої будівлі. Кількість щільної сполучної тканини в м'язах між м'язовими пунктами збільшується, що створює додаткову опору. Крім того, сполучна тканина по своїх фізичних якостях значно протистоїть розтягуванню, зменшуючи м'язову напругу.

При навантаженнях  переважно динамічного характеру  вага й обсяг м'язів також збільшуються, але в меншому ступені. Відбувається подовження м'язової частини й укорочення сухожильної. М'язові волокна розташовуються більш паралельно, по типу веретеноподібних.

Чергування  скорочень і розслаблень м'яза  не порушує кровообігу в ньому, збільшується кількість капілярів. Кількість  нервових волокон у м'язах, що виконують  переважно динамічну функцію, у 4-5 разів більше, ніж у м'язах, які  виконують переважно статистичну функцію. Рухові бляшки витягаються уздовж волокна, контакт їх з м'язом збільшується, що забезпечує краще надходження нервових імпульсів у м'яз. При зниженому навантаженні м'язи стають в'ялими, зменшуються в обсязі, капіляри їх звужуються, у результаті чого м'язові волокна виснажуються, рухові бляшки стають менших розмірів. Тривала гіподинамія приводить до значного зниження сили м'язів.

При помірних навантаженнях  м'язи збільшуються в об’ємі, у  них поліпшується кровопостачання, відкриваються резервні капіляри. Під впливом систематичного заняття фітнесом відбувається робоча гіпертрофія м'язів, що є результатом потовщення м'язових волокон (гіпертрофії), а також збільшення їхньої кількості (гіперплазії).

Таким чином, систематична рухова активність, заняття фітнесом впливають на організм людини, у т.ч. органи кровообігу.

 

Питання 3. Проаналізувати виступ спортсменів  України на Олімпіаді 2012 в Лондоні  з одного з видів спорту.

Цільовою програмою  підготовки збірної команди України  з дзюдо до Олімпійських ігор (далі – Ігри) передбачалось отримання від 8 до 10 олімпійських ліцензій та завоювання на Іграх від 1 до 3 медалей. Основний претендент - чемпіон Європи та світу Георгій Зантарая, який входить в четвірку кращих дзюдоїстів світу в своїй категорії. Любителі дзюдо очікували успішного виступу від Володимира Сороки, який показав себе у відмінній формі на останньому чемпіонаті Європи - особисте срібло і командна бронза. Мав шанси підтвердити свою майстерність і досвідчений Роман Гонтюк. У жінок основну ставку робили на Марину Прищепу - бронзову призерку чемпіонату Європи.

За кількістю  отриманих ліцензій збірна команда  України посіла 8 місце та вперше на Олімпійських іграх була представлена десятьма спортсменами. У змаганнях  Ігор з дзюдо прийняло участь 387 спортсменів з 135 країн світу.

На жаль, поставлене завдання по завоюванню медалей на Олімпійських іграх 2012 збірній команді  з дзюдо виконати не вдалося. Виконавши, протягом всього олімпійського відбору  та заключного етапу підготовки до Ігор, великий об’єм роботи, команда не змогла реалізувати свій потенціал на головному старті чотириріччя. Доробок наших спортсменів: одне 5 місце (Кіндзерська Ірина, +78 кг) та три 9 місця (Сорока Володимир, 78 кг, Блошенко Артем, 100 кг, Прищепа Марина, 78 кг).

Лідер збірної  команди України Георгій Зантарая у ваговій категорії  60 кг провів тільки 1 сутичку і програв її представнику Італії.

Ще одна надія  української збірної Гонтюк Роман  призер двох Олімпіад, досвідчений  та сильний духом спортсмен, після  двох важких травм та двох перенесених операцій протягом 2009-2010 років все ж таки зміг повернутися до збірної та взяти участь у олімпійському відборі. Але провівши на Іграх тільки одну сутичку не зміг пройти далі, програвши її у рівній боротьбі представнику Бразилії – призеру Олімпійських ігор.

Жіночу збірну команду представляли 3 дзюдоїстки у 3 вагових категоріях. Наблизитися  до олімпійської медалі вдалося Ірині  Кіндзерській, яка провела чотири сутички (2 перемоги, 2 поразки) та посіла 5 місце. Головною причиною поразки в сутичці за третє місце є брак досвіду у молодої української спортсменки – дебютантки Олімпійських ігор.

 

Питання 4.

Оцінити рівень фізичної працездатності за функціональною пробою Руф’є (описання, контрольні заміри, розрахунок індексу, висновок)

Функціональну пробу Руф’є ми робили для дівчини 18 років.