Олімпі́йська ха́ртія — основний правовий документ олімпійського спорту

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Декабря 2013 в 15:58, реферат

Краткое описание

Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу. Міжнародний спортивний рух - це важлива частина соціально-культурної сфери суспільного життя. Сюди можна віднести наступні заходи які класифікуються по наступних ознаках: а) по географічному - на усесвітніх і регіональних; б) по характеру членства в них - на колективних і індивідуальних; в) по професійній приналежності - по видах спорту; г) по релігійних переконаннях.

Содержание

Вступ
1. Олімпійська Хартія
2. Відродження олімпійських ігор
3. Олімпізм
4. Мета і роль Олімпійської хартії
5. Висновок
Використана література

Прикрепленные файлы: 1 файл

Ол. Хартія.docx

— 29.35 Кб (Скачать документ)

Національний університет фізичного виховання та спорту України

 

 

 

Реферат на тему : «Олімпі́йська ха́ртія — основний правовий документ олімпійського спорту»

 

 

                                                         

Роботу виконав

Студент 3 курсу

Групи 33

Кулик Вадим

 

 

 

                                            Київ 2013

План

 

  Вступ

1. Олімпійська Хартія

2. Відродження олімпійських ігор

3. Олімпізм

4. Мета і роль Олімпійської хартії

5. Висновок

  Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

     Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу.

   Міжнародний спортивний рух - це важлива частина соціально-культурної сфери суспільного життя. Сюди можна віднести наступні заходи які класифікуються по наступних ознаках: а) по географічному - на усесвітніх і регіональних; б) по характеру членства в них - на колективних і індивідуальних; в) по професійній приналежності - по видах спорту; г) по релігійних переконаннях.

   Ці організації можуть бути класифіковані по термінах їх діяльності на тимчасових і постійних. До категорії тимчасових відносяться міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції. До постійних - спортивні неурядові організації, наприклад Генеральна Асоціація міжнародних спортивних федерацій. Звідси витікає, що членами спортивних організацій є національні і міжнародні спортивні організації. Розрізняють НСК(Національний спортивний комітет) загального характеру, (наприклад, Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту - МРФВІС); спеціальні - по видах спорту (міжнародні спортивні федерації); по галузях відомий і діяльності (наприклад, Асоціація спортивної преси - АСП); за професійною ознакою (наприклад, Європейська федерація психології спорту і фізичної діяльності - ЄПСІФД); по релігійному (наприклад, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту) і інші об'єднання.

 

1. Олімпійська Хартія

  Ха́ртія (лат. charta, від грец. χάρτης — папір, грамота), у Середньовіччя й Новий час — назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій та інших актів), у яких знайшли відображення політичні вимоги соціальних шарів та класів. У наш час у міжнародному праві хартія — це правовий акт, що не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи й цілі будь-яких міжнародних домовленостей. [10]

  Олімпійська хартія – звід законів олімпійського руху. У ній йдеться, що мета олімпійського руху полягає у сприянні розвиткові тих прекрасних фізичних та моральних якостей, які набуваються у змаганнях на дружніх полях любительського спорту в об’єднанні молоді світу раз на чотири роки на великому спортивному святі, створюючи тим самим міжнародну довіру й добру волю та сприяючи створенню кращого і спокійнішого світу.

  Олімпійська Хартія (ОХ) – це збірка фундаментальних принципів Олімпізму, правил та роз’яснень, затверджених Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Вона регламентує організацію, дію та процеси Олімпійського руху і визначає умови проведення

 Олімпійських ігор. По суті, Олімпійська Хартія виконує три основних завдання:

а) Олімпійська Хартія, як основний інструмент конституційного характеру  визначає та відроджує фундаментальні принципи та невід’ємні цінності Олімпізму.

б) Олімпійська Хартія – це і  статут Міжнародного олімпійського  комітету.

в) Крім того, Олімпійська Хартія визначає основні права і обов’язки  трьох головних складників Олімпійського  руху, а саме: Міжнародного олімпійського  комітету, міжнародних федерацій  та національних олімпійських комітетів, а також організаційних комітетів  Олімпійських ігор, які повинні дотримуватись  Олімпійської Хартії. Використання в  Олімпійській Хартії чоловічого роду по відношенню до фізичних осіб (наприклад, президент, віце-президент, голова, член, керівник, офіційна особа, шеф місії, учасник, суперник, атлет, суддя, рефері, член журі, аташе, кандидат, персонал або  займенників, таких як він, вони або  їм) включає, якщо чітко не вказано  інше, і жіночий рід.

  В Олімпійській Хартії слово „рік” означає календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня, якщо чітко не вказано інше в письмовому вигляді.

Структура :

  Олімпійська хартія (у редакції від 8 липня 2011 року) складається з 6 розділів і 61 статті.

  Розділи Олімпійської хартії:

1. Олімпійський рух і його діяльність

2. Міжнародний олімпійський комітет

3. Міжнародні федерації

4. Національні олімпійські комітети

5. Олімпійські ігри

 

 

2. Відродження олімпійських ігор

  Пьер Кубертен – засновник сучасного олімпійського руху.

   В епоху Ренесансу, коли знову виник інтерес до мистецтва Давньої Греції, згадали і про Олімпійські ігри. На початку XIX ст. «юрт у Європі одержав загальне визнання, тому природно, що виникло прагнення організувати щось подібне й грандіозне, де спортсмени з різних країн світу могли б показувати високі результати. Передісторією, своєрідним поштовхом до цього стало проведення локальних ігор у Греції (1859, 1870, 1875, 1879 pp.). В організації міжнародного Олімпійського руху активну участь брав французький суспільний діяч, педагог та історик П'єр де Кубертен. Наприкінці XVIII ст. зростання економіко-культурного спілкування між державами було настільки високим, що заклик П'єра де Кубертена «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри,1» знайшов належний відгук у багатьох країнах.

 

  23 червня 1894 р у Парижі у Великому залі Сорбонни зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор, її генеральним секретарем став П'єр де Кубертен. Потім оформився Міжнародний олімпійський комітет — МОК, до якого увійшли найбільш авторитетні й незалежні громадяни різних країн. За рішенням МОК ігри 1 Олімпіади повинні були відбутися у квітні 1896 р. у столиці Греції. Енергія Кубертена й ентузіазм греків подолали багато перешкод, про які буде сказано нижче, і дозволили виконати намічену програму. Перші Ігри викликали в публіки неймовірний інтерес, трибуни стадіону, розраховані на 70 тисяч місць, вмістили в себе 80 тисяч глядачів.

  Усі присутні на стадіоні побачили барвисті церемонії відкриття і закриття відроджених Ігор, нагородження переможців змагань. Про успішно проведені Олімпійські ігри усьому світові розповіла преса, і громадськість зі схваленням зустріла починання.

  Ще на початку підготовки Ігор в Афінах виникли фінансові труднощі, пов'язані з економікою Греції. Прем'єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, пов'язаний з великими фінансовими витратами й обсягами робіт для перебудови міста і підготовки спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла подолати цю перешкоду. Провідні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і відшукали кошти. До фонду підготовки Ігор надходили внески від приватних осіб, що склали великі суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Дохід від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійна робота Оргкомітету А участь усього населення Греції принесли бажаний результат.

  Довгоочікуваний захід відбувся, але спортивні результати змагань розчарували багатьох. Причиною тому була непідготовленість Греції, яка не змогла надати якісних спортивних споруд та устаткування.

 

  Знаменитий Панафінський стадіон, закутий у білий мармур, для такого масового видовища виявився явно замалим. Спортивна арена була занадто вузько», та й до того ж із нахилом на одному краю, що завдавало незручності легкоатлетам. М'яка гарова доріжка до фінішу помітно піднімалася, а віражі виявилися занадто крутими. Плавці, через брак басейну, змагалися у відкритому морі, де старт і фініш були позначені розтягнутими між поплавцями канатами. Незручності відчували не тільки спортсмени, але і/І уболівальники з різних країн. Небачений приплив туристів, що приїхали до Афін, потрібно було десь розмістити, додатково знайти для них обслуговуючий персонал, а також чимось нагодувати.

  Сьогодні Мармуровий стадіон в Афінах служить історичним пам'ятником.

  Міжнародні спортивні об'єднання (МСО) відносяться до неурядових організацій. В даний час їх понад 200, більшість з яких є міжнародними федераціями по видах спорту. Єдиної класифікації МСО на даний період не існує.

   Як наголошується в літературі, громадські спортивні організації (об'єднання) (ОСО) є перш за все сукупністю осіб, що здійснюють організаційні функції на громадських засадах.

   Підставою для визнання ОСО суб'єктами МСД є наявність у них особливого статусу. Для них властиві ознаки, загальні для всіх суб'єктів адміністративного права: самостійність цілей і завдань, організаційна єдність і внутрішня відособленість, правоздатність і дієздатність органів, право приймати управлінські рішення, реалізовувати свої права в повсякденній соціально-культурній діяльності по керівництву МСД.

   Лідируюча правова риса в діяльності сучасних міжнародних спортивних об'єднань полягає в тому, що статути і положення про них є свого роду договорами, що мають певні особливості. Так, наприклад, Статут міжнародної організації на відміну від звичайного багатобічного міжнародного договору створює міжнародний механізм, який діє на його підставі. Він визначає статус учасників договору, а також цілі і завдання організації (об'єднання). З цього виходить, що статути спортивних об'єднань - це складніше джерело права, чим звичайний багатобічний договір.

  Необхідно відмітити, що статути багатьох неурядових організацій, їх положення застосовні і до статутів МСО. В той же час мають місце окремі випадки змін в них. Цього дотримується, зокрема, Віденська конференція про право міжнародних договорів 1969 років, стаття 5 якою свідчить: "Справжня конвенція застосовується до будь-якого договору, що є засновницьким актом міжнародної організації, без збитку відповідних правил даної організації".

  Результати досліджень дозволяють прийти до виводу, що внутрішньоорганізаційна діяльність ОСО регулюється не законодавством, а організаційними нормами, які здійснюють свою діяльність по моделі, визначуваній як суспільне управління. Таким чином, МСО - це неурядова структура, що складається з національних спортивних федерацій і інших об'єднань, що є добровільним союзом осіб, що займаються спортом, фізичною, педагогічною і олімпійською освітою, для задоволення своїх потреб, захисту прав і інтересів на основі статутних документів.

   Необхідно також визнати, що деякі нагромадження спортивних об'єднань в загальній структурі МСД наводять до непотрібного паралелізму в роботі. В той же час потрібний відмітити, що в Європі існує ще одна структура, переслідуюча подібні цілі -- Комітет з розвитку спорту Поради Європи. Ці організації в своїй роботі фактично дублюють один одного, а сили витрачаються на вирішення одних і тих же завдань. У зв'язку з цим було б правильніше і ефективніше розробити конкретний механізм координації цих двох організацій. З врахуванням цього можливе створення Виконкому Європейської конференції, куди на постійній основі і з рівними правами запрошувалися б представники Комітету Поради Європи і інших Європейських спортивних організацій, для участі в координаційному процесі.

 

3. Олімпізм

  1.Oлімпізм філософія життя, хвала і об'єднуючу в збалансоване ціле тіла, волі і духовних якостей Олімпійський рух і культури та освіти, спрямований на створення способу життя, який базується на радості від зусилля, щоб грати на освітній цінності доброго прикладу та повазі до універсальних фундаментальних етичних принципом.

  2.Ціль Олімпійських ігор - гармонійний розвиток, послуг зі сприяння мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності. хочу зробити це, олімпійського руху, поодинці або у співпраці з іншими організаціями для здійснення діяльності, спрямованої на зміцнення потенціалу світу. <;/ P> 3.Olimpiyskoe рух на чолі Міжнародного олімпійського комітету в сучасному олімпійському дусі.

  4.Під верховною владою МОК олімпійської спортивних організацій, спортсменів та інших об'єднані в погоджуєтеся дотримуватися Олімпійської хартії, стандартний приналежністю до Олімпійського руху. організації визнати організацію руху за незалежність і управління повинно здійснюватися в спорті визнаний Міжнародним олімпійським комітетом (МОК).

  5. Олімпійський рух -. через освіту, щоб допомогти молодим людям побудувати кращу на планеті за допомогою спорту без будь-якої дискримінації, в дусі принципів олімпізму, які включають в себе взаєморозуміння, дружбу і атмосфери солідарності і чесної конкуренції

   6.Діяльність олімпійського руху, який являє собою п'ять переплетених кілець, постійні та універсальні охоплює п'ять континентів вона досягла кульмінації, спортсменам великих спортивних подій у світі - .. Олімпійські ігри

7.Суть руху - право кожної людини повинна бути можливість працювати відповідно до його або її потреби.

 

  8.Oлімпійський статут Статут код одного основного принципу, правила. Міжнародний олімпійський комітет і офіційні роз'яснення. Вона управляє організацією і функціонуванням олімпійського руху та створити умови, щоб відсвяткувати олімпійські ігри.

  МОК вибір і обрання його членів персоналу кваліфікації. Вони повинні бути громадянами країни, де життя і свої інтереси зосереджені там, є визнаним НОК. Крім того, вони повинні мати принаймні один з Міжнародного олімпійського комітету зустрічі у використанні мови - англійську або французьку мову.

4.Мета і роль Олімпійської  хартії

  Має три основні цілі:.

  "Олімпійської хартії" В якості основного інструменту з основних законів природи, основні нормативні принципи і основні цінності олімпійського духу.

   ". Олімпійською хартією Міжнародного олімпійського комітету статутом.<, P> Олімпійська хартія визначає основні права і обов'язки трьох основних складових Олімпійського руху, міжнародного олімпійського руху, міжнародних федерацій спорту і Національного олімпійського комітету та Організаційного комітету Олімпійських ігор, повинні відповідати Олімпійській хартії .в Олімпійській хартії, мета МОК є сприяння координації, спортивних організацій та спортивних організацій та розвиток: пов'язаних з роботою державних і приватних організацій та установ в їх зусиллях по індивідуальним обслуговуванням, спорту

Информация о работе Олімпі́йська ха́ртія — основний правовий документ олімпійського спорту