Структура капіталу підприємства

За цих умов існують певні обмеження щодо залучення капіталу з підвищенням його вартості, оскільки поглинається ефект податкової переваги його використання.. В цьому випадку вартість позичкового капіталу та його середньозважена зрівняється з вартістю власного капіталу, отриманого з внутрішніх та зовнішніх джерел. Вартість окремих елементів капіталу, що надходять із зовнішніх джерел, включає як витрати по обслуговуванню, так і витрати по залученню, які обов’язково повинні враховуватись в процесі оцінки окремих елементів капіталу, середньозваженої вартості та при формуванні структури капіталу.

З урахування зазначеного, зміст компромісної концепції капіталу зводиться до того, що за умов реально функціонуючого ринку капіталу цей показник складається під впливом багатьох факторів, які мають протилежну спрямованість впливу на ринкову вартість підприємства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певне співвідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства за умов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показник середньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства.

Разом з тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталу кожне підприємство обирає самостійно.

Основу концепції протиріччя інтересів складає положення про різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. Автори даної концепції, не змінюючи принципової сутності компромісної концепції, суттєво розширили її практичне використання. В основу концепції протиріччя інтересів формування капіталу підприємства покладено: теорію асиметричної інформації, сигнальна теорію, теорію моніторингових витрат та інш.

Теорія асиметричної інформації базується на припущені недосконалості ринку капіталу. Реальний ринок надає неадекватну інформацію учасникам відносно перспектив розвитку підприємства. Асиметричність проявляється в тому, що менеджери підприємства володіють найбільш достовірною інформацією ніж інвестори та кредитори.

В основу сигнальної теорії покладено теорію асиметричної інформації. Вона базується на припущенні про те, що ринок капіталу посилає інвесторам та кредиторам відповідні сигнали відносно перспектив розвитку підприємства на підставі поведінки менеджерів.

Теорія моніторингових витрат (“теорія витрат на здійснення контроля”) базується на різних інтересах та рівні інформованості власників та кредиторів підприємства. Кредитори вимагають здійснення власного контролю за ефективність використання наданого капіталу, з метою забезпечення його повернення. Витрати при цьому включаються в процентну ставку, яку сплачує підприємство. Враховуючи витрати, з підвищенням питомої ваги залученого капіталу, спостерігається зростання середньозваженої вартості капіталу, і відповідно - зниження ринкової вартості підприємства.

З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації структури капіталу виступають:

- оптимальний рівень доходності  та ризику;

- мінімізація середньозваженої вартості капіталу підприємства;

- максимізація ринкової  вартості підприємства.

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

2.Управління активами

 

Управління активами (інвестиційний менеджмент) - професійне управління різними типами цінних паперів (акціями, облігаціями і т. Д.) Та іншими активами (наприклад, нерухомістю), метою якого є отримання прибутку інвесторами. Інвесторами в даному випадку можуть виступати як компанії (страхові компанії, пенсійні фонди, корпорації і т. Д.), Так і приватні інвестори (безпосередньо або за допомогою колективного інвестування).

Передача активів в управління здійснюється на основі договору довірчого управління майном.

Огляд індустрії

Управління активами - велика і важлива глобальна індустрія, розпоряджається активами, загальною вартістю в трильйони доларів.

Управління активами як бізнес включає в себе такі аспекти як пошук професійних інвестиційних менеджерів, дослідження (окремих активів та їх класів), проведення торгових операцій, маркетинг, внутрішній аудит та підготовку звітів для клієнтів. Найбільшими інвестиційними менеджерами є компанії зі складною структурою, що відповідає розміру контрольованих ними активів. Крім інвесторів і керуючих активами, в роботі компанії-менеджера також задіяні співробітники, що стежать за дотриманням законодавчих вимог, внутрішні аудитори, фінансові ревізори, комп'ютерні фахівці та співробітники бек-офісу.

Серед проблем ведення подібного бізнесу можна виділити основні:

дохід безпосередньо пов'язаний з оцінками ринку.

видатну прибутковість важко підтримувати на незмінному рівні, і великі частки фонду можуть бути вилучені клієнтами в періоди зниження прибутковості.

компанії доводиться нести великі витрати, пов'язані з наймом успішних керуючих активами.

Прибутковість фонду найбільшою мірою залежить від здібностей керуючих активами, проте клієнти більше схильні вірити в яку-небудь унікальну ідею інвестування і внутрішню дисципліну компанії, ніж у здатності кількох людей, що займаються розподілом активів.

Багато успішні аналітики, працюючи у сфері управління активами, накопичують достатньо коштів, щоб у майбутньому покинути компанію і заробляти управлінням власних активів.

Найбільш успішними у світі інвестиційними компаніями є ті компанії, які змогли фізично і психологічно відокремитися від банків і страхових компаній Кращі результати і найбільш успішні бізнес-стратегії зазвичай належать саме незалежним інвестиційним компаніям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендована література:

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — 305 с.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — 768 с.

3. Международные валютно-кредитные  и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и  статистика, 2000. — 608 с.: ил.

4. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — 963 с.

5. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 856 с.

6. Основы международных  валютно-финансовых и кредитных  отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 432 с.

Додаткова

1. Білорус О. Г., Лук’яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації стратегії розвитку: Монографія. — к.: ВІПОЛ, 1998.

2. Бункина М. К., Семенов А. М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. —192 с.

3. Валютный рынок и валютное  регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — 475 с.

4. Доменик Сальваторе. Международная экономика: Пер. с англ. / под ред. проф. Г. Н. Котова. — М., 1998. — 714 с.

5. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — 784 с., 16 вкл.