Спеціалізовані банки: напрями та перспективи розвитку в Україні

Актуальнiсть теми дослiдження обумовлена тою роллю, яку вiдiграє банкiвська система у будь-якiй  країнi та яку вона повинна вiдiгравати  в Українi в процесi будiвництва  ефективної соцiально орiєнтованої  ринкової економіки інноваційного  типу, i завданнями, котрi ставляться перед  нею вищими органами законодавчої та виконавчої влади нашої держави на поточний і перспективний перiоди. 
Функцiонування банкiвської системи в основному забезпечує здiйснення грошових розрахункiв в економiцi, акумуляцiю грошових коштiв i подальше їх використання для кредитування суб’єктiв господарювання, iнвестицiй та iнших вкладень, впливає на стабiльнiсть нашої нацiональної валюти та всiх секторiв фiнансового ринку. Ця система приймає на себе значну частку ризикiв, якi iснують на цьому ринку. 
Проте протягом iснування незалежної Української держави президентами України, рiшеннями Верховної Ради та Кабiнету Мiнiстрiв України, багатьма публiкацiями українських вчених і підприємців вiдзначається, що банкiвська система поки що не вiдiграє належної їй ролi у розвитку економiки. Бiльш того, у посланнi Президента України до Верховної Ради України у 2000 р. справедливо зазначалось, що в числi чинникiв, пов’язаних з недостатньою послiдовнiстю у здiйсненнi реформ, є те, що “належним чином не вдалося змiцнити банкiвську систему, на яку програмою 1994 р. покладалася функцiя “локомотива реформ”. Значна частина українських банкiв нездатна забезпечити необхiдне накопичення кредитних ресурсiв, обслуговувати iнвестицiйний процес, стати активним суб’єктом капiталотворення... Ситуацiя ускладнюється тим, що значна частина комерцiйних банкiв вiдокремлена вiд реальної економiки, функцiонує головним чином за рахунок спекулятивних операцiй на валютному ринку i не обслуговує потреби економiчного зростання”. Це становище, в основному, збереглось і донині. 
І хоч у 20002005 рр. комерційні банки значно більше стали кредитувати реальну економіку, проблема отримання кредитів в банках суб’єктами підприємницької діяльності, особливо державної форми власності, в Україні залишається досить гострою. Причин цього багато. Так, капітали банків і заощадження населення, що є основним ресурсом кредитування, були знецінені внаслідок гіперінфляції, яка існувала в Україні протягом першої половини 1990-х років. Тому банки, щоб зберегти свої ресурси, були вимушені суттєво обмежувати кредитування виробничої сфери, особливо інвестиційних проектів, і зосереджувались головним чином на короткотерміновому кредитуванні торгівлі як галузі з найбільш швидким обігом коштів. Зубожіння населення внаслідок тієї ж гіперінфляції призвело до того, що банки майже не кредитували населення на споживчі потреби. 
Однією з причин недостатнього розвитку кредитної й інвестиційної діяльності банків, на наш погляд, є також те, що банківська система України залишається недобудованою. Згiдно зі ст. 92 Конституцїї України, засади створення i функцiонування фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв мали визначатись виключно законами України. Проте до цього часу Україна не має Концепцiї розвитку банкiвської системи i в законодавчому порядку не встановлено, ким вона має розроблятись, хоча таку концепцiю планувалось прийняти Верховною Радою України ще до 1 травня 1995 р. В нiй, на нашу думку, мали б бути визначенi склад банкiвської системи України i засади дiяльностi основних її ланок, в тому числi потрiбнi чи нi спецiалiзованi банки та якi саме і якої форми власності. Адже це досить важливе питання, вирiшення якого давно уже вимагає господарська практика. 
В якійсь мірі непослідовність розбудови банківської системи можна пояснити тим, що Україні прийшлось створювати свою банківську систему у терміновому порядку в умовах досить динамічного розвитку подій, відсутності необхідного досвіду і належним чином підготовлених фахівців. Адже, коли стало зрозуміло, що зберегти Радянський Союз на існуючих засадах неможливо, Верховна Рада СРСР 3 квітня 1990 р. прийняла Закон СРСР “Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзних республік з СРСР”, а 10 квітня 1990 р. – Закон СРСР “Про основи економічних відносин Союзу СРСР, союзних та автономних республік”, яким передбачалось будувати ці відносини на принципах федералізму, економічної самостійності та взаємної відповідальності. А уже 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у розділі якої передбачалось створення самостійної банківської системи України. Звичайно, про спеціалізовані банки в ній не згадувалось, лише визначались основні засади банківської і грошової систем, зокрема запровадження власної грошової одиниці. Не згадувалось про них і у прийнятому Верховною Радою УРСР 3 серпня 1990 р. Законі УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”. Концепцiєю і Програмою переходу Української РСР до ринкової економiки, яка схвалена постановою Верховної Ради України першого скликання вiд 25 вересня 1990 р., у роздiлi 3.9 “Реформа банкiвської системи” було передбачено, що: “Операцiї з пiдприємствами, органiзацiями та населенням здiйснюють унiверсальнi та спеціалізовані (виділено нами. В.Л.) комерцiйнi банки”. А самою цiєю постановою Уряд i комiсiї Верховної Ради України були зобов’язанi дотримуватись при розробцi проектiв законiв та законодавчих актiв з питань розвитку та управлiння народним господарством Концепцiї та Програми переходу України до ринкової економiки. Але питання створення i дiяльностi спецiалiзованих комерцiйних банкiв в подальшому не знайшло належного розвитку в законодавствi України. 
Так, в Законi України вiд 20 березня 1991 р. “Про банки i банкiвську дiяльнiсть” тільки зазначалось, що в Українi можуть створюватись комерцiйнi банки рiзних видiв i форм власностi на акцiонерних або пайових засадах, а також сказано, що Ощадний банк України є державним спецiалiзованим комерцiйним банком i визначено порядок здiйснення його дiяльностi. Створення інших спеціалізованих банків затягнулось, незважаючи на низку законодавчих актів, які вимагали їх створення. 
Зокрема, ст. 32 Закону України “Про бюджетну систему України” в редакцiї вiд 29 червня 1995 р. передбачалось, що касове виконання бюджетiв здiйснюється установами Державного бюджетного банку України, який мав бути створений Кабінетом Міністрів України та Національним банком України (далі НБУ) до 1 січня 1996 р. Проте тоді він так і не був створений, бо проти його заснування виступив НБУ. Правда, пізніше Уряд на чолі з прем’єр-міністром В.А. Ющенко передав функцію касового виконання бюджетів і фінансування бюджетних установ і організацій Державному казначейству України, підключивши його до Системи електронних платежів НБУ та надавши йому код з МФО, тобто фактично створив спеціалізовану банківську структуру (у м. Дніпропетровську при обласному казначействі в якості пілотного проекту у 2000 р. навіть створено “Казна-банк”, в подальшому такі банки намічалось створити в інших обласних центрах країни). Це надало можливість Уряду сконцентрувати у Державному казначействі розпорошені до того бюджетні кошти і погасити прострочену заборгованість з заробітної плати та соціальних виплат перед працівниками бюджетної сфери і деяких інших груп населення, дало короткотерміновий імпульс для розвитку економіки. 
Розпорядженням Президента України вiд 1 грудня 1998 р. № 574/98-рп “Про заходи щодо стабiлiзацiї та стимулювання виробництва” Кабiнету Мiнiстрiв України i НБУ доручалось прискорити вирiшення питання про створення державного Українського банку реконструкцiї та розвитку. Однак і він довго не створювався. 
Оскільки законодавство про створення спеціалізованих банків не виконувалось, Указом Президента України від 14 липня 2000 р. “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” Кабінету Міністрів України з участю НБУ доручалось розробити до 1 листопада 2000 р. Комплексну програму розвитку банківської системи України на 20012004 роки, в якій, зокрема, мали бути передбачені умови для розвитку спеціалізованих банків для іпотечного та житлового кредитування, мікрокредитування малого підприємництва, створення земельного (іпотечного) банку та Українського банку реконструкції та розвитку. Проте така програма НБУ розроблена на 2003–2005 рр. лише у 2003 р., але Верховною Радою України так і не прийнята. 
Лише у ст. 4 нового Закону України від 7 грудня 2000 р. “Про банки і банківську діяльність” уже сказано, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, котрі можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. Тут же сказано, що за спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Причому банки самостiйно визначають напрями своєї дiяльностi i спецiалiзацiю за видами операцiй. В цьому Законі вперше в українському законодавстві наводяться критерії віднесення банків до статусу спеціалізованих: якщо більше 50% активів банку є активами одного типу, а для спеціалізованого ощадного банку якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб. 
Хоч в указах, розпорядженнях, виступах і посланнях Президента України, виступах прем’єр-міністрів не один раз вказувалось на необхідність створення спеціалізованих ощадних банків, та незважаючи на наявність законодавчих ознак спеціалізованих банків, за станом на 1 січня 2005 р. в Україні було лише кілька банків, які за зазначеним вище критерієм можна віднести до спеціалізованих ощадних банків – Ощадбанк України, Правексбанк, Приватбанк. Тільки у 2004 р. були зареєстровані Український банк реконструкції та розвитку, Державна іпотечна установа та Міжнародний іпотечний банк, які свою кредитно-інвестиційну діяльність практично не розпочали. Інших спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних чи розрахункових) в Україні на цю дату не створено. 
Мало уваги створенню спеціалізованих банків надає економічна та юридична наука. А в опублiкованих наукових роботах українських авторiв немає єдностi думок щодо необхiдностi спецiалiзованих банкiв, їх видiв, порядку формування капiталу та виконуваних функцiй. Однi з них вважають за необхiдне створення спецiалiзованих банкiв, iншi вважають, що Українi досить мати лише унiверсальнi банки. 
Таким чином, питання створення та визначення засад функцiонування спецiалiзованих банкiв як в теоретичному, так i в практичному планi було і є досить актуальним, що й послужило приводом для обрання нами теми цього дисертацiйного дослiдження, розпочатого у 1996 р. 
У своєму дослiдженнi автор спирався на досягнення сучасної української і світової економiчної науки в галузi становлення та особливостей функцiонування банкiвських систем, в тому числi був вивчений досвiд становлення банківської системи пiд час “першої хвилi” ринкового реформування економiки Росiйської iмперiї, у складі якої перебувала тоді Україна, починаючи з епохи iмператора Олександра II, а також “другої хвилі” в СРСР в період непу. Оскiльки реформування банкiвської системи в Українi не завершено, а власних спеціалізованих банків в останні десятиліття фактично не було, то був здійснений аналiз зарубiжного досвiду дiяльностi спецiалiзованих банкiв. 
Велику допомогу в дослiдженнi обраної теми дисертант отримав з наукових праць, авторами яких є: українські вчені М.Д. Алексеєнко, О.В. Васюренко, А.М. Герасимович, В.В. Гончаренко, О.В. Дзюблюк, А.Т. Євтух, Т.Т. Ковальчук, А.М. Мороз, А.А. Пересада, Л.О. Примостка, М.I. Савлук, М.I. Туган-Барановський, В.М. Федоренко, М.Й. Швайка; pосiйські А.Й. Динкевич, Л.А. Дробозiна, Є.Ф. Жуков, Л.М. Красавiна, О.I. Лаврушин, В.В. Масленников, Г.С. Панова, М.А. Пессель, В.I. Таранков, В.М. Усоскiн, В.Н. Шенаєв, О.Б. Ширинська; захiдні Р.Г. Габбард, Р.К. Гроз'єан, Х. Джонсон, Е.Дж. Долан, Х.М. Кауфман, К. Кемпбелл, Р. Кемпбелл, Ж. Матук, Ф.С. Мишкін, Д. Полфреман, Е. Рiд, Ф. Форд, М. Фрідмен. 
Зв'язок дисертацiйної роботи з планами науково-дослiдних робiт. Дисертацiя виконана як складова частина комплексної науково-дослiдної теми “Банкiвська система України: її становлення та розвиток в перехiдний перiод до ринкової економiки” (номер державної реєстрацiї 0196V023340), яка розроблялася колективом кафедри банкiвської справи Київського нацiонального економiчного унiверситету з 03.09.1996 р. по 31.12.2000 р. 
Мета i завдання дослiдження. Дисертант поставив собi за мету на основi аналiзу стану економiки України i її банкiвської системи науково обгрунтувати необхiдність створення в нашiй країнi спеціалізованих банків та їх видів, а також визначити основнi методологiчнi засади дiяльностi спецiалiзованих банкiв, якi будуть створюватись. 
Досягнення вказаної мети передбачає послідовне вирішення таких завдань: 
– 
дослідити й уточнити сутність поняття “банк”; 
– 
шляхом теоретичного аналiзу і узагальнення зарубіжної та вітчизняної банкiвської практики визначити суттєвi ознаки спецiалiзованих банкiв та показати їх вiдмiнностi вiд універсальних комерцiйних банкiв; 
здiйснити ретроспективний аналiз процесiв становлення та функцiонування на теренах України спецiалiзованих банкiв пiд час першої (починаючи з економiчних реформ кiнця 50-х i наступних рокiв ХIХ ст. в Росiйськiй iмперiї, у складі якої знаходилась Україна) i другої (перiод непу в Радянському Союзi) хвилi ринкового реформування економiки, поскiльки в нашiй країнi на час завоювання нею державної незалежності не було спеціалізованих на виконаннi окремих операцiй i видiв дiяльностi банкiв, окрім ощадних; 
проаналiзувати склад кредитних систем ряду сучасних зарубiжних країн, щоб виявити причини необхiдностi, засади i механiзм функцiонування спецiалiзованих банкiв та скористатись цим досвiдом при створеннi таких банкiв в Українi; 
доказати необхiднiсть прийняття законодавчих актiв вiдносно окремих видiв спецiалiзованих банкiв та обгрунтувати основнi особливостi їх заснування i дiяльностi, якi доцiльно передбачити цими актами; 
– 
визначити шляхи регулювання дiяльностi спецiалiзованих банкiв з боку їх учасникiв та держави. 
Об'єктом дисертаційного дослiдження є банківська система України та її місце у розвитку економіки. 
Предметом дослiдження є сукупність теоретичних, методичних, оганізаційних та прикладних аспектів дiяльностi спецiалiзованих банкiв у складі банківської системи України в перiод ринкового трансформування та зростання економiки. 
Для аналiзу конкретних процесiв в економiцi України та її банкiвськiй сферi використанi матерiали Держкомстату України, Нацiонального банку України, Асоцiацiї українських банкiв й акцiонерних банків "Укрiнбанк" і “Укрсоцбанк”, а також опубліковані у зарубіжній пресі та системі Інтернет статистичні дані з діяльності банків. 
Методи дослiдження. В процесі дослідження автором застосовувались загальнонаукові (індукція і дедукція, аналіз і синтез, аргументація, аналогія й екстраполяція, абстрагування, моделювання, інтерпретація, системний і ретроспективний аналіз, узагальненення) та конкретно-наукові (статистико-економічні – спостереження, групування, типізація, динамічні ряди, порівняння та графічне зображення результатів дослідження, аналіз аналогових об’єктів, балансовий) методи. 
Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи стали закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в нiй вперше проведено комплексне дослiдження сучасної банкiвської системи України з метою визначення необхідності в ній спецiалiзованих банкiв та методологічних засад їх функцiонування і ролі в економіці сучасної України. Конкретно новизна наукового дослідження полягає у наступному: 
вперше: 
- 
дано визначення поняття банку як фінансового посередника, який не тільки виконує три базові операції, а й створює пропозицію грошей з допомогою шести способів; 
- доказується, що відносно кожного з видів спеціалізованих банків має бути прийнятий окремий закон, який би передбачав специфіку їх діяльності, оскільки її характер суттєво відрізняється від діяльності універсальних комерційних банків; 
- 
обґрунтована недоцільність створення інноваційних банків, які кредитували заходи з непередбачуваними результатами, а значить, здійснювали б надзвичайно ризикову діяльність (для цього мають створюватись венчурні фонди), зважаючи на те, що банки для кредитування та інвестування використовують переважно не свої, а кошти своїх клієнтів; 
- 
доказано, що спеціалізовані банки мають засновуватись на змішаній (державній і приватній) формах власності з метою здійснення більш жорсткого, ніж державний, контролю за їх діяльністю з боку приватних інвесторів – учасників банку; 
- 
обґрунтована доцільність і право на самостійне існування іпотечних і земельних банків, які в чинному законодавстві і у вітчизняній економічній літературі ототожнюються, причому запропоновано через земельні банки надавати державну й іншу допомогу у вигляді субсидій сільськогосподарським товаровиробникам; 
- 
запропоновано запровадити платність навчання для усіх студентів вищих навчальних закладів, що сприятиме підвищенню їх зацікавленості в отриманні глибоких знань за отримуваним фахом і рівному доступу молоді до вищої освіти, переходу вищих навчальних закладів на засади госпрозрахункової діяльності; 
- 
обґрунтована доцільність заснування спеціалізованого освітянського банку і розроблено в деталях механізм формування його ресурсної бази, порядку надання ним пільгових кредитів студентам і погашення заборгованості за позичками; 
- 
для кращого використання створеного національного багатства у вигляді дачних селищ навколо великих міст і сприяння частковому вирішенню житлової проблеми розроблено фінансово-кредитний механізм перетворення таких селищ в населені пункти. 
удосконалено: 
- 
класифікацію ознак спеціалізованих банків шляхом доповнення такою із них, як причини, що спонукають банки вдаватись до спеціалізації; 
- 
склад комерційних структур, що в деяких країнах, зокрема в США, відносяться до інвестиційних банків, запропонувавши не вважати цими банками ті структури, котрі займаються виключно консультативною діяльністю з питань реструктуризації суб’єктів підприємницької діяльності, як такі, що не відповідають ознакам банків; 
одержало подальший розвиток: 
- 
загальноприйняте положення про те, що банківська система України є дворівневою, тим, що тепер вона розбудовується як трьохрівнева (НБУ, центральний кооперативний банк і місцеві кооперативні банки, а також НБУ, Державна іпотечна установа та спеціалізовані іпотечні чи універсальні комерційні банки); 
- 
положення про необхідність в Україні спеціалізованих банків для вирішення соціально-економічних проблем перехідного періоду, адже вона поки що є країною з перехідною економікою, а саме в таких країнах і країнах, що розвиваються, як показує світовий досвід, передусім потрібні спеціалізовані банки; 
- 
опираючись на дореволюційний досвід побудови системи іпотечного кредитування, у створювану тепер таку систему у складі Державної іпотечної установи та іпотечних банків запропоновано включити місцеві кооперативні банки і кредитні спілки, що зробить іпотечний кредит доступнішим для широких народних мас і забезпечить об’єктивніше визначення кредитоспроможності позичальників; 
- 
вирішення проблеми ресурсів для діяльності державних спеціалізованих банків на основі використання вітчизняного і зарубіжного досвіду, зокрема передачі цим банкам тимчасово вільних коштів Ощадного банку України, Пенсійного фонду України й інших державних фондів і резервів та залучення резервних і частини амортизаційних фондів суб’єктів підприємницької діяльності на засадах примусової позики. 
Практичне значення одержаних результатiв. За результатами досліджень Київським національним економічним університетом були направлені Адміністрації Президента України пропозиції дисертанта для підготовки Указу Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” та в основному враховані в ньому. Цьому ж органу були направлені й частково ним використані пропозиції автора цієї дисертаційної роботи щодо покращення змісту тексту Закону України “Про банки і банківську діяльність” перед його підписанням Президентом України (довідка Адміністрації Президента України № 10-10/1701 від 29 жовтня 2001 р.). Також пропозиції дисертанта були використані “Укрінбанком” в частині недоцільності його діяльності як суто інноваційного (довідка АКБ “Укрінбанк” №22-143 від 12.07.2001 р.). Опубліковані автором результати досліджень використовуються в навчальному процесі на кафедрах банківської справи Київського національного економічного університету (довідка від 28.04.2004 р.) та Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (довідка №8/2-37 від 02.02.2005 р.) для теоретико-методичного забезпечення при викладанні дисциплін “Гроші та кредит” і “Банківські операції”. 
Особистий внесок здобувача. Теоретичні положення, висновки та наукові результати дослідження, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. 
Апробація результатів дослідження. Основні результати та положення, що викладені в роботі, доповідались і дістали схвальну оцінку науковців на: 
· 
Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації”, яка відбулася 21–22 травня 1999 р. в м. Дніпропетровську; 
· Міжвузівській конференції Криму “Економіка, комп’ютери, освіта”, яка відбулася 20–22 квітня 2000 р. в м. Сімферополі; 
· Науково-практичній конференції “Роль грошових заощаджень у розбудові економіки України”, яка відбулася 19 лютого 2002 р. у м. Києві. 
Публікації. З теми дисертації автором опубліковано 11 робіт, з них 6 у фахових журналах, загальним обсягом 4,4 друк. арк. Усі роботи виконані без співавторів. 
Структура та обсяг дисертації визначається метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 219 найменувань та додатків. Загальний обсяг роботи становить 214 сторінок. Дисертація містить 32 таблиці на 24 сторінках, 7 рисунків на 3 сторінках, 8 додатків на 11 сторінках. 
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ 
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки, вказані застосовані методологія та методи дослідження, сформульовано мету, предмет, завдання, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, охарактеризована їх апробація. 
Розділ 1. “Необхідність спеціалізованих банків у перехідній економіці” насамперед присвячений дослідженню таких концептуальних понять як “банк” та “спеціалізований банк”. 
При дослідженні поняття “банк” доказано, що його основною ознакою (атрибутом) є те, що, на відміну від інших посередників грошового ринку, банки першого і другого рівня банківської системи України (НБУ, а також комерційні і кооперативні) створюють пропозицію грошей. В дисертації наводяться шість способів емісії грошей в обіг: шляхом створення мнимих вкладів в результаті кредитування центральним банком банків другого рівня банківської системи України; кредитування тим же банком уряду (в більшості економічно розвинутих країн центральний банк скуповує цінні папери уряду на так званому відкритому ринку); шляхом скупки центральним банком іноземної валюти за національну; скупки центральним банком банківських металів і коштовного каміння за національну валюту; фінансування центральним банком своїх витрат за рахунок створення мнимих вкладів, а також банки другого рівня банківської системи створюють пропозицію грошей з допомогою грошово-кредитного мультиплікатора. 
Рис. 1. Схема емісії грошей центральним банком методом утворення мнимих вкладів. 
Схематично механізм емісії грошей в обіг шляхом створення мнимих вкладів з допомогою подвійних бухгалтерських записів показано на рис. 1. 
Із наведеної на рис. 1 схеми видно, що внаслідок надання центральним банком (ЦБ) кредиту комерційному банку (КБ) в сумі 500 одиниць на кореспондентському рахунку комерційного банку в тому ж таки центральному банку утворився вклад у такій же сумі. Оскільки його не вносила ні юридична, ні фізична особа, то такий вклад називається не реальним, а мнимим. Він утворився в результаті бухгалтерської проводки: 
Дебет позичкового рахунку 
500 одиниць  
Кредит кореспондентського рахунку 
Такою проводкою центральний банк, з одного боку, надає кредит комерційному банку, а з другого – створює собі кредитні ресурси у вигляді мнимого вкладу для надання цього кредиту. Незважаючи на те, що цей вклад мнимий, це уже є гроші в обігу. Адже комерційний банк отримані кошти надає в позички своїм клієнтам, а ті за рахунок отриманих кредитів розраховуються за своїми зобов’язаннями (на схемі зображено стрілками). Емітовані таким чином гроші здійснюватимуть обіг до того часу, поки не наступить строк погашення кредиту клієнтом комерційному банку, а останнім – центральному банку. Внаслідок цього гроші вилучаються з обігу. За такою ж приблизно схемою випускаються гроші в обіг, коли центральний банк кредитує уряд або оплачує свої витрати чи коли комерційні банки надають кредити своїм клієнтам (правда, механізм грошово-кредитного мультиплікатора дещо складніший). 
На погляд дисертанта, так звані базові функції (залучення коштів, розміщення їх в кредити та інвестиції, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтури, які у чинному законодавстві та роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних економістів покладені в основу визначення поняття “банк”) можуть виконувати не тільки банки, а й інші фінансові посередники (наприклад, кредитні спілки). 
В роботі дається класифікація банків за різними ознаками, в тому числі за рівнем та предметом спеціалізації. Наголошується на необхідності існування в банківській системі, особливо в перехідній економіці, якою поки що є економіка нашої країни, різних банків – універсальних і спеціалізованих. Відмічається, що спеціалізовані банки в Україні тільки починають засновуватися. 
Сучасна економічна наука не виробила єдиного підходу до визначення поняття “спеціалізований банк”. Найбільш поширеним є визначення спеціалізованих банків як таких, що виконують обмежений перелік операцій, або обслуговують вузький, чітко окреслений ринковий сегмент клієнтів. В дисертації робиться висновок, що недоліком існуючих визначень спеціалізованих банків є відсутність в них зазначення причин, які спонукають банки вдаватись до спеціалізації. З цією метою в дисертації дається кілька моделей ринку банківських послуг. 
На рис. 2 зображено ринок, на якому існує три різних сегменти споживачів банківських послуг, наприклад, галузей промисловості, і три банківські послуги, які ці сегменти готові споживати. В даному варіанті банк обслуговує один сегмент ринку, але надає цьому сегменту усі послуги, що існують на ринку. Це – галузева спеціалізація. 
Рис. 2. Галузева спеціалізація банків. 
Рис. 3. Операційна спеціалізація банків. 
На рис. 3 зображено той же самий ринок, але банк обслуговує усі сегменти ринку, надаючи їм тільки одну з трьох банківських послуг, що існують на ринку. Це – операційна спеціалізація. 
На рис. 4 зображено ринок, на якому існує три сегменти споживачів, проте є тільки одна банківська послуга, яку вони готові споживати. У цьому випадку банк обслуговує усі сегменти, що існують на ринку. Тому такий банк, хоча він і надає тільки одну послугу, на нашу думку, не можна називати спеціалізованим, оскільки спеціалізація – це фактично є вибір одного варіанту з кількох можливих. В наведеному прикладі банк не має можливості вибору послуг, оскільки кількість 
Рис. 4. Універсальний банк на ринку з обмеженим споживанням. 
послуг обмежена ринком. Аналогічно ситуація складається на ринку, на якому існує тільки один сегмент споживачів і три послуги, які цей сегмент готовий споживати. 
Спеціалізований банк – це банк, діяльність якого внаслідок неринкових обмежень зосереджена на наданні вузького кола послуг та/або на обслуговуванні чітко визначеного ринкового сегмента споживачів (прошарок населення, галузь економіки тощо) банківських послуг. В даному випадку під ринком розуміється сукупність споживачів з їх потребами у банківських послугах. Далі проводиться порівняння функціональних особливостей спеціалізованих та універсальних банків за такими блоками, як: 
- 
стратегічне планування; 
- 
управління ризиком (особлива увага надається управлінню кредитним ризиком); 
- 
управління активами і пасивами; 
- 
маркетинг; 
- 
управління кадрами; 
- 
система оцінки діяльності і управлінський облік; 
- 
менеджмент інформаційних технологій. 
На прикладі низки країн розглядаються етапи домінування в сучасних банківських системах переважно спеціалізованих чи універсальних банків. В результаті робиться висновок про постійне одночасне співіснування в банківських системах різних країн як самостійних спеціалізованих банків, так і універсальних банків, у складі яких часто є спеціалізовані філії. Зроблено висновок, що спеціалізовані банки особливо потрібні в країнах, які розвиваються, та в країнах з перехідною економікою. 
Проведений дисертантом аналіз дозволив доказати конкурентну перевагу спеціалізованих банків над універсальними в періоди економічного піднесення і, навпаки, про труднощі, що виникають у діяльності спеціалізованих банків в періоди економічних потрясінь. Зважаючи на те, що Україна на сучасному етапі свого розвитку ще не завершила ринкові перетворення, робиться висновок про доцільність створення в нашій країні поряд з універсальними й спеціалізованих банків. Вони потрібні для вирішення існуючих нагальних проблем: остаточного подолання інвестиційної кризи та реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки, відбудови в значній мірі знищених підприємств агропромислового комплексу, надання доступу широким верствам населення до соціальних благ (сучасного житла, освіти, медичного обслуговування тощо). При цьому доказується необхідність заснування спеціалізованих банків зі змішаною формою власності, що дозволить на перших порах використовувати бюджетні кошти під контролем приватного капіталу. В подальшому держава може продати свою частку в капіталі цих банків. 
Розділ 2 “Аналіз діяльності спеціалізованих банків в зарубіжних країнах” присвячений діяльності різних типів спеціалізованих банків в економіках різних країн світу. Зокрема, розглядається історія виникнення інвестиційних банків двох типів. Один з них є характерним для банківських систем англо-саксонського типу і займається операціями з цінними паперами. Другий тип інвестиційних банків характерний для банківських систем романо-германського типу. Для цих банків притаманне інвестиційне середньо- і довгострокове кредитування. Відмінність в операціях викликає й відмінність у формуванні ресурсної бази кожного з типів банків. Перші покривають свої потреби в ресурсах за рахунок власних коштів і короткострокових позик від інших банків. Банки другого типу проводять свої операції за рахунок залучення середньо- і довгострокових пасивів. 
Аналіз діяльності зарубіжних земельних та іпотечних банків показав, що вони значно менші за розмірами у порівнянні з інвестиційними банками. Це, як правило, локальні банки, що забезпечують збереження депозитів жителів місцевих громад та більшу доступність кредиту для них. Такі банки добре обізнані з місцевими особливостями. При цьому зазначається, що земельні банки не тільки надають іпотечні кредити позички під іпотеку земельних ділянок, а й надають державні субсидії фермерським господарствам. 
Іпотечні банки виділені в окрему групу через специфічність інструменту, з допомогою якого вони здійснюють довгострокове кредитування, забезпеченням якого є іпотека. Ці банки поєднують в собі риси як інвестиційних, так і земельних банків, оскільки іпотека може застосовуватись як при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників під заставу належної їм землі, так і при кредитуванні операцій з придбання нерухомого майна під його ж заставу. 
Іпотечні банки відіграють в економіці подвійну роль: як соціальні інститути, що забезпечують надання середньо- і довгострокових кредитів, і як емітенти іпотек, котрі є одним з найбільш захищених засобів вкладання капіталу, що приносить процентний дохід. В якості соціального інституту іпотечні банки сприяють забезпеченню населення доброякісним житлом, що робить громадян заможнішими, стійкішими до впливу політичних сил радикального штибу, підвищує ділову активність населення. 
Відмінність установ, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, від інших типів банківських установ полягає в тому, що їх ресурсна база практично повністю формується з депозитів фізичних осіб. Активи таких банківських установ і кредитних установ небанківського типу практично повністю задіяні в кредитуванні населення. Таке спрямування залучених коштів в багатьох країнах світу закріплене на законодавчому рівні. 
Розвиток банківських технологій викликає процес концентрації ощадних банків, оскільки впровадження сучасних автоматизованих банківських систем в невеликих, навіть за західними розмірами, банках є дуже дорогим, а відмовитись від впровадження таких систем означає відставання у розвитку та втрату конкурентних можливостей. 
У розділі 3 “Перспективи та шляхи розвитку спеціалізованих банків в Україні” обґрунтовується необхідність створення і напрямки діяльності спеціалізованих банків в Україні, зокрема інвестиційних, в тому числі банків реконструкції та розвитку, які дозволять акумулювати обмежені інвестиційні ресурси країни та спрямувати їх на розвиток пріоритетних галузей економіки. Розроблено шляхи вирішення однієї з основних проблем функціонування цих банків – формування ресурсної бази цих банків. Так, автор пропонує використовувати для цих цілей вільні кошти резервних та амортизаційних фондів підприємств, які можуть вилучатися у них в користування зазначених банків на засадах примусових позик з виплатою певних відсотків. 
Оскільки банки для кредитування використовують переважно “короткі” гроші своїх клієнтів, дисертант доказує недоцільність створення інноваційних банків для кредитування інноваційних заходів. Адже результати розробки і запровадження інновацій є досить непередбачуваними, а значить, і надто ризиковими. На переконання дисертанта, фінансування інновацій повинні здійснювати венчурні (ризикові) фонди, заснування яких в Україні вимагає прийняття відповідних законодавчих і нормативно-правових актів. 
Показано перспективність створення земельних та іпотечних банків для проведення кредитування сільськогосподарських підприємств. Вони мають бути середніми за розмірами, оскільки саме такі банки можуть, з одного боку, достатньо враховувати місцеву специфіку при здійсненні своїх операцій, з іншого – проводити достатній обсяг операцій, щоб мати можливість залучати ресурси під сформовані ними пули іпотек. 
Створення іпотечних банків і, як наслідок, розвиток житлового будівництва сприятимуть вирішенню житлової проблеми в Україні, адже майже 2 млн. сімей на сьогодні перебуває у черзі на отримання житла. Крім того, як показує світова практика, розвиток житлового будівництва сприяє піднесенню в галузях, що виробляють для населення товари тривалого використання, і суміжних з ними. 
Значну роль іпотечні кредити можуть відіграти й у розвитку промислового виробництва, коли об’єктом іпотеки будуть промислові приміщення та споруди, а також цілісні виробничі комплекси. 
Особливо важливе значення матиме створення іпотечних банків, коли в Україні запрацює ринок землі сільськогосподарського призначення, адже це сприятиме значному збільшенню обсягів кредитів на розвиток аграрного сектора економіки. 
Оскільки фондовий ринок в Україні розвинутий слабо, іпотечні банки не зможуть поки що залучати значні кошти шляхом продажу іпотечних облігацій. Тому, окрім цих коштів, на розвиток іпотечного кредитування пропонується спрямовувати бюджетні кошти, зокрема мобілізовані державою шляхом запровадження податку на нерухомість, податку на доходи, отримані від надання в оренду житла. 
Доводиться доцільність створення в Україні спеціалізованих банків з обслуговування населення, оскільки навіть у порівнянні з радянськими часами, коли кредитування населення здійснювалось у менших масштабах, ніж в країнах з ринковими економіками, у сьогоднішній Україні кредитування населення ще не набуло належного розвитку. І хоч через низьку кредитоспроможність юридичних осіб за останні роки комерційні банки розширили кредитування фізичних осіб, в майбутньому, в міру зниження процентних ставок та зміцнення фінансового стану підприємств, банки надаватимуть останнім переваги при кредитуванні. Адже кредитування населення через низькі розміри позичок для універсальних банків часто є невигідним. Тому потрібно уже зараз засновувати спеціалізовані банки та кредитні установи небанківського типу з обслуговування населення. 
В роботі обґрунтовано фінансово-кредитний механізм перетворення дачних селищ з добротним житлом, які виросли за останні роки навколо великих міст, у населені пункти. Це дозволить в значній мірі вирішити житлову проблему в країні та ефективніше використати створене національне багатство. 
Обґрунтовані необхідність створення та розроблено механізм функціону-вання освітянського банку. В ринкових умовах усі студенти заради соціальної справедливості та оздоровлення ситуації у вищій школі повинні платити за навчання. Якщо вони такої можливості не мають, їм має надаватись пільговий банківський кредит для оплати навчання і забезпечення нормальних умов життя. Кредитні ресурси банку можуть формуватись за рахунок передачі банку бюджетних асигнувань, передбачених на фінансування вищої освіти, авансових внесків замовників молодих спеціалістів в рахунок плати за них, вкладів юридичних і фізичних осіб, благодійних внесків тощо. Погашати кредит за молодого спеціаліста має замовник у розмірі, диференційованому в залежності від рівня отриманих фахівцем у вищому навчальному закладі знань. Якщо замовлення на молодого спеціаліста не поступило, він сам повинен погашати кредит. 
Такий механізм створить для усіх молодих людей вільний доступ до отримання вищої освіти, стимулюватиме студентську молодь до навчання, дозволить перевести вищі навчальні заклади усіх форм власності на господарський чи комерційний розрахунок, сприятиме вирішенню проблем фінансування вищої школи та отримання належної заробітної плати професорсько-викладацьким персоналом. 
ВИСНОВКИ 
У дисертації зроблені теоретичні узагальнення і здійснено нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування місця і ролі спеціалізованих банків в економіці сучасної України. Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати низку висновків теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру. 
1. Проведене автором дисертації дослідження показало, що з жодним визначенням вітчизняними та зарубіжними економістами поняття “банк” не можна повністю погодитись. Тому поняття банку сформульовано по-новому, а саме, як особливого посередника грошового ринку, що виконує базові операції (залучення грошових коштів, розміщення їх в кредити та інвестиції, здійснення розрахунково-касового обслуговування своєї клієнтури) і на цій основі створює пропозицію грошей тільки йому притаманними способами. На основі аналізу сучасної зарубіжної практики функціонування банківських систем в дисертації дається класифікація банків за різними ознаками. При цьому виявлено, що серед банків другого рівня банківської системи України фактично відсутні спеціалізовані банки, їх створення тільки починається. 
2. Спеціалізованими є банки, які зосереджують свою діяльність на певному виді операцій чи обслуговують певний сектор економіки. Аналіз світового досвіду дозволив дисертанту зробити висновок, що спеціалізовані банки необхідні та існують в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча вони все більше стають відділеннями універсальних банків. Проте спеціалізовані банки особливо потрібні в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, для вирішення першочергових завдань, які стоять перед ними. Потрібні вони й Україні, оскільки вона поки що є країною з перехідною економікою, бо перехід на ринкові умови господарювання ще не завершився, зокрема не повністю прийнято необхідне законодавство і нормативно-правові акти та не повністю сформована ринкова інфраструктура, в тому числі у фінансово-банківській сфері. 
3. Дослідження показало, що необхідність створення спеціалізованих банків вимагає вирішення питання про форму їх власності та організаційної форми. Але поки на грошовому ринку України зберігаються високі процентні ставки, які часто не дають можливості скористатись банківським кредитом багатьом юридичним і фізичним особам, потрібні, поряд з приватними, державні спеціалізовані банки. В подальшому державні спеціалізовані банки доцільно реорганізувати на банки зі змішаною формою власності у формі відкритих акціонерних товариств. При цьому контрольний пакет акцій має належати державі, а решта – приватному капіталу, який буде зацікавлений в ефективній діяльності банку, а тому здійснюватиме результативний контроль за його роботою, насамперед його керівництва. З часом, коли діяльність банку налагодиться, держава може свою частку акцій продати. 
4. Створена в Україні після завоювання нею державної незалежності дворівнева банківська система, яка складалася з центрального та мережі комерційних банків, за останні роки поступово трансформується у трирівневу. Так, українське законодавство передбачає і на практиці здійснюється створення таких ланок трирівневих систем для кооперативних й іпотечних банків: Національний банк України – центральний кооперативний банк – місцеві кооперативні банки; Національний банк України – Державна іпотечна установа – мережа спеціалізованих іпотечних та універсальних комерційних банків. Це вимагає чіткого розмежування функцій між цими рівнями. Зважаючи на специфіку формування ресурсів кожного із видів спеціалізованих банків та сфер їх розміщення, в роботі зроблено висновок, що особливості створення та функціонування кожного з цих видів банків мають регламентуватись окремими законами. 
5. Не слід створювати спеціалізовані чисто інноваційні банки, бо вони як посередники грошового ринку в основному оперують коштами своїх клієнтів. Оскільки результати інноваційної діяльності часто непередбачувані і досить ризикові, то банки не можуть піддавати своїх клієнтів великим ризикам втрати коштів. Інноваційною діяльністю банки можуть займатися в дуже обмежених обсягах. В цілому інноваційна діяльність притаманна таким фінансовим посередникам, як венчурні (ризикові) фонди, засновники і вкладники яких з метою отримання високих прибутків свідомо йдуть на великі ризики, маючи значні кошти, частину з яких спрямовують на фінансування інновацій. Ці фонди в Україні ще потрібно створювати. 
6. Оскільки Україна значно запізнюється з формуванням спеціалізованих банків, потреба в яких в економіці, що реформується і розвивається за інноваційно-інвестиційною моделлю, надто велика, то потрібні рішучі заходи владних структур щодо скорішого початку діяльності уже зареєстрованого Українського банку реконструкції та розвитку та створення і розгортання мережі інших спеціалізованих банків, насамперед інвестиційних та іпотечних. 
7. Дослідження процесу виникнення і діяльності іпотечних привело дисертанта до висновку, що в нашій країні доцільно створити широку мережу іпотечних банків. Ці банки мають тісно співпрацювати з кооперативними банками, створення яких ще у 2000 р. дозволено чинним законодавством, але через його недосконалість жодного такого банку в Україні немає, та кредитними спілками, кількість яких невпинно зростає. Традиційним полем діяльності іпотечних банків є кредитування купівлі житла населенням. Незважаючи на те, що в Україні процес створення таких банків тільки розпочався, зростання наданих іпотечних кредитів йде швидкими темпами. Їх надають комерційні банки. З появою ринку земель сільськогосподарського призначення, попит на іпотечний кредит неймовірно зросте. Тому до створення системи іпотечного кредиту необхідно приступати негайно. 
8. Оскільки Україна значно запізнюється з формуванням спеціалізованих банків, потреба в яких в економіці, що реформується і розвивається за інноваційно-інвестиційною моделлю, надто велика, то потрібні рішучі заходи щодо скорішого початку діяльності уже зареєстрованого Українського банку реконструкції та розвитку та створення і розгортання мережі інших спеціалізованих банків, насамперед інвестиційних та іпотечних. 
9. Аналіз житлової проблеми в Україні і стану житлового кредитування показав, що навколо великих міст, як правило, спостерігається скупчення дачних селищ, в яких добротні будинки практично не використовуються в якості постійного житла. Тому автор запропонував програму (насамперед фінансово-кредитний механізм) перетворення дачних селищ на осередки постійного проживання людей шляхом будівництва в них інженерних комунікацій, об’єктів соціально-культурного призначення та відповідного переобладнання будинків. Цей шлях є значно дешевшим від будівництва нового житла і дозволить в досить короткі терміни дещо вирішити житлову проблему в країні та ефективно використати створене національне багатство. 
10. Для існування рівних можливостей отримання вищої освіти населенням необхідно створити спеціалізований освітянський банк. Адже подальший соціально-економічний розвиток країни, успішність реалізації її промислового та наукового потенціалу в значній мірі залежить від рівня освіченості населення. На сьогодні ринкові умови все більше починають діяти і в сфері освіти, отримання дефіцитних спеціальностей у вищих навчальних закладах коштує студентам або їх батькам значних коштів. Це робить неможливим для окремих талановитих людей отримання вищої освіти та не дає їм можливостей сповна реалізувати закладений природою потенціал. Вирішити проблему допоможе освітянський банк, який надаватиме молодим людям кредити на здобуття освіти. В роботі детально розроблені основні засади заснування та механізм функціонування такого банку. 
11. В роботі обґрунтовано шляхи вирішення проблеми ресурсів для діяльності спеціалізованих банків. При цьому рекомендується використати наш вітчизняний і зарубіжний досвід. Такими ресурсами можуть бути кошти Державного бюджету, Ощадного банку України, Пенсійного фонду України, інших державних структур, а також вилучені на засадах примусової позики у суб’єктів господарювання кошти резервних фондів і частина їх амортизаційних відрахувань.