Розвиток фінансової науки у ХV—ХІХ ст.

До XV ст. фінансової науки  як окремої галузі наукових знань  не існувало, хоча окремі її аспекти  розглядались філософією, зокрема представниками античної науки Арістотелем, Платоном, Ксенофонтом, Ціцероном та іншими. Практичні питання фінансів за часів рабовласницького ладу вирішувалися державною елітою у контексті задоволення державних потреб. Поширеними на той час були натуральні повинності, податки і збори у грошовій формі. Ставлення до податків більшості членів суспільства було негативним, хоча у Флоренції і Венеції можна було спостерігати успішну організацію практичних фінансів.

 

XIV ст. пов'язане з появою  великих монархій, необхідністю  утримання великих армій, розширенням  сфери і функцій правлячих  структур, що зумовило зростання  потреби у великих обсягах  коштів. Вирішення цих завдань  було можливим за умови пошуку  додаткових джерел доходів. Саме  на цей час припадає розквіт  фінансової науки, налагодження  її зв'язку із фінансовою практикою.

 

У 1577 р. французький науковець  Ж. Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави", яку вважають початком публічної фінансової науки. З того часу фінансова наука набула нової якості. З'являються цікаві наукові праці з фінансів таких італійських вчених, як Дж. Баторо, Н. Макіавеллі, Ф. Петрарки та ін. Хоча опубліковані праці характеризувалися практичним спрямуванням, однак для фінансової науки вони мали дуже велике значення.

 

У XVII ст. були опубліковані наукові  праці з проблем оподаткування  англійськими вченими Т. Гоббсом, Дж. Локком, Т. Меном. Більшість вчених того часу підтримували ідеї непрямого оподаткування, рекомендували спростити чинну і побудувати нову систему оподаткування на раціональних засадах.

 

У цей час В. Петті опублікував працю "Трактат про податки і збори", яка за своїм змістом розкривала засади політичної економії, що стало підставою для присвоєння автору звання першого професійного економіста. Заслугою В. Петті є наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці, методи їхнього використання, про ціну речей, яка визначається кількістю затраченого на її виробництво часу. Він підкреслював, що праця — це батько багатства, а земля — його мати. Наукові здобутки В. Петті суттєво вплинули на розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

 

 

У XVII—XVIII ст. вагомий внесок у розвиток фінансової науки зробили  німецькі вчені — представники німецької  школи камералістики — Л. фон  Се-кондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони акцентували увагу на системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів з економікою, залежності добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

 

У 1746 р. була опублікована основна  праця Ф. Юсті "Система фінансового  господарства'', у якій вперше викладено основи фінансової науки. Його погляди на фінанси і фінансову науку мали істотний вплив на розвиток фінансової теорії і практики у багатьох країнах.

 

З працями Ф. Юсті, Ж. Неккера ("Про стан фінансів нації") пов'язується створення нової самостійної галузі економічної науки — фінансової, яка виділилася із політичної економії. Вони дали поштовх до розширення сфери фінансових наукових досліджень.

 

Пожвавленню фінансової науки  сприяли ідеї Великої французької  революції. Завдяки новим поглядам Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта  світ змінив своє ставлення до питань державотворення, економіки, фінансів, політики.

 

На той період припадає опублікування праць у галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів  Д. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. їхні ідеї про справедливе оподаткування, джерела доходів, розмір участі кожного, зокрема, у витратах держави підтримувалися прихильниками у багатьох країнах Європи. Важливим теоретичним висновком фізіократів у фінансовій теорії є те, що лише земля дає чистий дохід, тому держава може одержувати його частину у формі плати за землю. Таке твердження було помилковим, оскільки чистий дохід створюється найманою працею.

 

Позитивними результатами фінансових наукових досліджень фізіократів, зокрема  Ф. Кене, е розроблення економічної таблиці, у якій чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхні ролі у процесі суспільного відтворення. Проте найбільшою заслугою фізіократів є те, що вони, критикуючи тодішню фінансову систему, вплинули позитивно на розвиток класичної школи політичної економії.

 

Відповідний внесок у розвиток фінансової науки зробили класики  політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Вони розробили положення, які безпосередньо  стосуються сутності фінансів держави, показали, що держава зобов'язана  захищати свої кордони, приватну власність  і вільну конкуренцію, а фінанси  є необхідною матеріальною базою  для утримання державного апарату  і відображають непродуктивне використання коштів.

 

Позитивним у роботах  А. Сміта є обґрунтування поділу витрат на загальнодержавні і місцеві, а також формулювання принципів  оподаткування, наприклад таких: податки  повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки повинні  бути визначені завчасно; податок  повинен сплачуватися у зручний  для платника час; стягнення податків повинно бути дешевим. Ці положення  є актуальними і сьогодні. Цікавими з позиції практичних фінансів є  погляди А. Сміта про обмеження  підприємницької діяльності держави, що відповідало інтересам капіталістів, які бажали монополізувати своє місце  в економіці.

 

Праці А. Сміта "Дослідження  про багатство народів" та Д. Рікадо "Початок політичної економії і оподаткування" сприяли формуванню нових підходів до фінансової теорії і практики, використовувалися у процесі прийняття важливих державних рішень у галузі фінансів.

 

Друга половина XIX ст. характеризується політичними та економічними перетвореннями радикального характеру: у більшості  європейських країн монархічні режими були змінені демократичними органами влади; відбулися революційні зміни  в економіці; започаткувався розвиток правових основ державного управління, включаючи фінансове право.

 

Досягла великих успіхів  і фінансова наука. Розширилися  обсяги безпосередніх наукових досліджень у фінансовій галузі, почали формуватися  центри фінансової науки у великих  європейських університетах, створювалися кафедри фінансів, на яких працювали  провідні вчені-фінансисти, розпочалася  підготовка фінансових кадрів.

 

Німецьким вченим К.Г. Pay був опублікований перший підручник з фінансів "Основні начала фінансової науки", який майже півстоліття перевидавався і був основним не тільки у Німеччині, а й у всіх європейських країнах. Зміст цього підручника був класичним: вступ, державні доходи, державні видатки, державний кредит, бюджет, організація управління фінансами.

 

До відомих фінансистів XIX ст. належать: Ж. Сісмонді (швейцарець), Е. Сакс (австрієць), Ф. Нітті (італієць), Б. Селігман (американець) та ін.

 

У Росії термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. внаслідок  запозичення з французької літератури. До цього використовувався термін "казна".

 

Наукові і практичні фінансові  проблеми розглядалися у працях І. Посошко-ва ("Книга о скудности и багатстве", XVIII ст.), О. Радищева ("Записки о податях", XVIII ст.), М. Тургенєва ("Досвід теорії податків, XIX ст.), І. Горлова, Д. Толстого, М. Орлова, Н. Мордвінова, І. Янджула, Л. Хомського, М. Капусті-на та ін.

 

Значний внесок у розвиток фінансової науки, у тому числі світової, зробив російський фінансист І. Озеров, підручник "Основи фінансової науки" якого і нині є суттєвим науковим доробком із детальним висвітленням фундаментальних положень фінансової теорії і практики.

 

Серед видатних українських  представників фінансової науки  чільне місце займає І. Франко, який присвятив фінансовим проблемам  більше 40 праць. Актуальність багатьох порушених І. Франком фінансових проблем не викликає сумнівів і сьогодні. Досить цікавою є його праця "Сила податкова Галичини", у якій досліджується  податкова система Австро-Угорської  імперії.

 

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки в Україні зробив М. Туган-Ба-рановський, який виступав проти запровадження прогресивного оподаткування, досліджував фінансові можливості держави, підприємців, працівників.