Регулювання ринку цінних паперів в Україні

Правове регулювання  ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою  узгодження інтересів кожного з  його суб'єктів.

Правове регулювання  поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:

— органи, котрі регулюють  ринок;

— законодавчі й  під законні акти;

— етику фондового  ринку;

— традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України  передбачено, що національна система  правового регулювання ринку  має виконувати такі функції:

— визначення головних напрямів розвитку фондового ринку  та ролі учасників цього ринку;

— створення для  учасників ринку сприятливого законодавчого  та регулювального оточення;

— створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної  конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі  українська модель фондового ринку  ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже  всі аспекти діяльності суб'єктів  ринку. Водночас фондовому ринку  притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом  регулювання обігу цінних паперів  є зіставлення всього попиту і  пропозиції цінних паперів незалежно  від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:

— ввести у процес котирування всі зацікавлені  сторони;

— встановити єдину  ціну на ті чи інші цінні папери;

— запобігти можливості монопольного встановлення цін;

— обмежити ризики інвесторів;

— уникнути роздроблення національного фондового ринку  на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання  можна досягти за рахунок створення  єдиної національної системи котирування  й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються  всі цінні папери. Наприклад, у  США є 7 фондових бірж і єдина система  котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції  цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й  обліковуються в одному національному  депозитарії. Більшість країн має  по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

В Україні не існує  єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п'ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській  фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому  регулюванні фондового ринку, яке  здійснюється двома способами: в  системі окремих міжнародних  договорів і в системі міжнародних  організацій. У першому випадку  дві або декілька країн домовляються про режим допуску й обігу  своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів між  ними. У другому — міжнародне правове регулювання — це регулювання  поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі  конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу — European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів — International Organization of Securities Commissions — IOSCO).

Крім міжнародного правового регулювання фондового  ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють  регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок  створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма  суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового  ринку є:

— законодавчі та підзаконні акти;

— органи державного управління, що забезпечують пряме  втручання в діяльність суб'єктів  ринку цінних паперів;

— непряме втручання  держави у фондовий ринок.

Отже, головне завдання державного регулювання фондового ринку — це узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою  державних нормативних актів  регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

— механізм реєстрації емісії цінних паперів;

— відкритість інформації про емітентів;

— порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

— мінімум норм поведінки  учасників ринку;

— процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

— облік і звітність.

2. У всіх країнах  регулювання діяльності фондового  ринку здійснюється трьома гілками  влади: законодавчою, виконавчою  і судовою. У більшості країн  Існує спеціальний виконавчий  орган, який контролює дотримання  законодавства щодо фондового  ринку його учасниками.

В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основні завдання якої:

— формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку  цінних паперів до міжнародних стандартів;

— координація діяльності центральних органів державної  виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;

— забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства  України з питань функціонування фондового ринку;

— організаційне  забезпечення запровадження системи  заходів про захист інтересів  суб'єктів фондового ринку, впорядкування  діяльності емітентів, торговців цінними  паперами й інших фінансових посередників;

— підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації  фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції  між учасниками фондового ринку  та здійснення контролю за їх реалізацією;

— узагальнення практики застосування законодавства України  з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення  пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;

— узагальнення та поширення  досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції  на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:

— податкова політика, що впливає на ділову активність, а  відтак — на потребу в фінансових ресурсах;

— регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом  на ставку позичкового процента;

— зовнішньоекономічна  політика регулювання операцій з  іноземними валютами, експортно-імпортних  операцій і под.;

— гарантії держави  за позиками приватного сектору;

— вихід держави  на ринок позичкових капіталів, що створюють  пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку  є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія  з цінних паперів та фондового  ринку.

Механізм  контролю за учасниками фондового ринку  охоплює такі заходи:

— проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;

— на підставі аналізу  різноманітної інформації — з'ясування всіх обставин порушення законодавства;

— створення системи  внутрішнього контролю з допомогою  впровадження в діяльність фахових  учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:

— перевірку учасників "на вході" до ринку;

— реєстрацію приватних  осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

— моніторинг фондової діяльності;

— виїзди на місця  та надання права співпрацівникам  контролюючих органів самостійно розв'язувати  питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку — це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні  організації фондового ринку  — об'єднання суб'єктів фондового  ринку, що встановлюють для своїх  членів формальні правила та процедури.

Основні риси саморегулювання фондового ринку:

— саморегулювання  здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не замінює  останнього;

— саморегулювання  ґрунтується на принципах добровільності й вигідності участі;

— самоорганізація  та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, — це основа саморегулювання фондового ринку.

Головні функції саморегулювання фондового ринку:

— виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового  ринку;

— здійснює регулювання  замість державних органів у  випадках, коли останні делегують  частину своїх повноважень саморегулювальним  організаціям;

— сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

— інші.

Для того, щоб саморегулювання  змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким  вимогам:

— послідовність;

— раціональність;

— концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

— добровільність об'єднання;

— наявність різноманітних  видів діяльності;

— захист інтересів  членів організації;

— встановлення для  своїх членів "правил гри" на ринку;

— виконання низки  регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна  організація:

— забезпечує захист від неправомірних дій інших  учасників СРО;

— розробляє правила, які обмежують маніпулювання  цінами під час проведення операцій з цінними паперами;

— контролює виконання  санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;

— розробляє правила  та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.

Учасники СРО мають право:

— у встановленому  порядку брати участь у роботі СРО;

— виступати з  пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними  з діяльністю СРО, її органів;

— безкоштовно брати  участь у первинних торгах акціями  приватизованих підприємств, що виставляються  на продаж Фондом держмайна України;

— бути звільненими  від сплати разового абонемента споживача  на первинних торгах ФДМУ;

— бути звільненими  від сплати реєстраційного збору  за акредитацію брокерської контори  на фондовій біржі;

— довгострокової оренди брокерського місця на пільгових  умовах.

До  саморегулювальних  організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу тощо.

Біржове регулювання  фондового ринку здійснюється з  допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок  укладання масових угод, установлення незначної різниці між цінами покупця та продавця, а також між  цінами послідовно укладених угод.