Практические занятия по "Финансам"

1.

Прокоментуйте роль фінансів. Чи можливе  існування держави без фінансової системи ?

За сутністю фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна  плата) дають змогу пристосувати потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву та територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти  різноманітні суспільні потреби.

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур . Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в  обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки  можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких  структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина  для покриття витрат на соціальні  цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Таким чином, фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів сім`ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою  якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління і розпорядження державною власністю. За своєю структурою це дуже складна і багатофункціональна сфера фінансової системи, основними ланками якої е державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки.

У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну систему.

2.

Яка ваша думка щодо того, яка з  моделей фінансових відносин є більш прийнятна для України? Чому?

З 1990-хроків ХХ століття, в сукупності економічних відносин в Україні  як і більшості постсоціалістичних країн відбувається процес суттєвих змін, пов'язаних з переходом від  централізованої планової економіки до ринкового господарства. Формування принципів ринкової економіки вимагало переосмислення усіх проблем суспільного життя, а особливо в сфері фінансів.

На даному етапі розвитку в Україні  ще продовжується процес формування оптимальних фінансових відносин ринкового типу, а існуюча фінансова система як сукупність цих фінансових відносин має певні особливості, притаманні лише їй. Метою формування фінансових

відносин в Україні на даному етапі розвитку є оптимізація  основних фінансових пропорцій доходів  інституційних секторів і, на її основі, стимулювання прискореного економічного розвитку та підвищення добробуту громадян.

Вибір фінансової моделі — це вибір  шляху розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання  в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

3.

Чи є різниця між такими поняттями  як «об’єкт» і «суб’єкт» у фінансових відносинах. Обґрунтуйте свою відповідь. Наведіть приклади.

В економічному житті держави фінанси  є досить складним явищем. За допомогою  їх держава перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який виступає головним об'єктом фінансових відносин. У зв'язку з цим фінанси прийнято розглядати як систему відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. З одного боку, суб'єктом цих відносин є держава, а з іншого — населення і підприємницькі структури. Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну величину фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавче визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

За допомогою фінансів і фінансової політики, стратегія і тактика якої змінюються залежно віл характеру й спрямованості панівної економічної доктрини, здійснюється багатосторонній регулювальний вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення.

4.

З огляду на систему державних фінансів прокоментуйте необхідність існування кожного з її складових елементів в Україні.

Державні фінанси є основою  економічного життя держави, розвитку її економіки, зростання матеріального  добробуту населення. Наявність  державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. Маючи об'єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб'єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.

Державні фінанси включають  бюджети різних рівнів, централізовані та децентралізовані фонди цільового  призначення, фінанси підприємств  і організацій державної та комунальної  форм власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування.

Усі ланки державних фінансів мають  власну сферу функціонування, однак  вони тісно пов'язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій  державної форми власності. Тут створюється більш як 25 відсотків валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин.

Зведений бюджет - сукупність показників бюджетів, що використовується для аналізу і прогнозування соціально-економічного розвитку

Зведений бюджет України включає  державний бюджет України і місцеві  бюджети.

Принципи побудови бюджетної системи  держави регулюються бюджетним  законодавством і залежать насамперед від й адміністративно-територіального  поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Державні цільові фонди є однією з форм організації фінансових ресурсів на державному рівні. Як правило, грошові кошти цільових фондів спрямовуються на покриття державних витрат, що не внесені до складу державного та місцевих бюджетів.

Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні центральних і місцевих органів влади і використовуються на певні цілі, що мають першорядне значення для країни.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава (в особі Міністерства фінансів, республіканських і місцевих органів влади), а кредиторами0 фізичні та юридичні особи. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Його величина свідчить про ефективність фінансової політики держави.

Загальнодержавні фінансові  резерви:

• резервний фонд КМУ
• фонди непередбачених витрат місцевих ОВ
• профіцити бюджетів усіх рівнів
• державний матеріальний резерв.

Важливе значення в науці про державні фінанси має фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави в процесі створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

5.

Назвіть основні установи, що відповідають за управління фінансовою системою в  Україні

Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство економіки,

Міністерство  фінансів, державне казначейство. Оперативне управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

Управління  фінансами на підприємствах та в  галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по

управлінню  державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи, Державна податкова служба.

Міністерство  фінансів виконує такі функції:

1.       Підготовка бюджету та організація  його виконання;

2.       Розробка проектів нового фінансового  законодавства та нормативних актів стосовно фінансових питань, обгрунтування основних положень фінансової політики держави;

3.       Розглядання та реалізація управлінських  рішень по використанню фінансових ресурсів;

4.       Контроль за дотриманням фінансового  законодавства усіма органами управління.

Міністерство  фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління виконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи, які притаманні ринковій економіці.

 В Україні  створена та функціонує державна  податкова служба ( на сьогодні вона підпорядковується Міністерству податків та зборів ). Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства;

контроль за правильністю обчислювання, полнотою та своєчасністю внесків у

бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по

вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має

вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції  в районах,

В фінансовій системі  нашої країни отримують подальший  розвиток місцеві

фінанси у вигляді  її перспективної самостійної ланки. Перехід на принцип

автономного функціонування бюджетів, розвиток місцевих фінансів, становлення

фінансового ринку - все це збільшує значущість роботи місцевих органів влади та їх фінансових відділків.

Управління  місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі

органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.

В Україні є  два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові

органи  місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої

влади.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи

виконавчих  комітетів та інших виконавчих органів  місцевого самоврядування.

Фінансові відділи  в системі місцевого самоврядування функціонують у містах,

які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих

міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Київ та Севастополь у

системі місцевого  самоврядування не мають власних  фінансових органів. Також не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади надежать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у Києві та Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне

управління  Державного Казначейства України. Місцеві  органи Головного управління Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне управління Державного Казначейства України ункціонують в областях, в Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах, в районах міст обласного підпорядкування. Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.

6.

Що таке фінансова політика? Які її складові елементи? Які пріоритети, на вашу думку повинна мати фінансова  політика України за сучасних умов?

Фінансова політика - це визначення цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. Фінансові відносини - це основа фінансової політики.

Реалізацію фінансової політики забезпечує сукупність заходів держави, направлених  на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.

Фінансова політика повинна враховувати  потреби суспільного розвитку, реальні  економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретно - історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання пред'являють до фінансової політики, слід зосередитись на дуже важливому висновку - фінансова політика повинна бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги приводить до значних втрат в народному господарстві. Про це свідчить наша історія. Своєчасне внесення змін у фінансову політику на основі урахування особливостей поточного моменту дає можливість в більш короткі строки і з меншими втратами вирішувати завдання, які стоять перед державою

Складові фінансової політики. Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів.

7.

Що таке фінансовий механізм? Які  його складові частини?

Фiнансовий механiзм — це сукупнiсть конкретних форм i методiв забезпечення розподiльчих i перерозподiльчих вiдносин, утворення доходiв, фондiв грошових коштiв.  

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму. 
      Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. [Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним. 
      Другій підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Структура  фінансового механізму :

• Фінансові показники (обсяг фінансових ресурсів, доходи та видатки бюджету, макрорівень: прибуток, податки, витрати підприємств)
• Фінансові  методи – фінансове планування , оперативний контроль, фінансове забезпечення (фінансування, кредитування, самофінансування, інвестування), фінансове регулювання
• Фінансові  важелі: податки, збори, обов’язкові платежі, відсотки за кредити, дотації, штрафи
• Нормативно – правове забезпечення

8.

Назвіть основні відмінні/ схожі  риси між бюджетними і позабюджетними державними цільовими фондами

За своєю економічною сутністю державні цільові фонди — це грошові відносини щодо розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов´язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави з метою використання державних коштів для забезпечення розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства шляхом пенсійного забезпечення, соціального захисту населення, розвитку науково-технічного потенціалу держави тощо.

Основне призначення державних  цільових фондів полягає у наступному:

а) забезпеченні соціального захисту  населення шляхом виплати субсидій, пенсій, фінансування соціальної інфраструктури;

б) сприянні економічному піднесенню держави  через фінансування, субсидування, кредитування вітчизняних підприємств;

в) фінансуванні природоохоронних заходів;

г) наданні позик, кредитів.

Формування  доходів державних цільових фондів відбувається за рахунок таких джерел:

а) бюджетне фінансування;

б) обов´язкові відрахування юридичних  та фізичних осіб;

в) доходи від інвестування власних  коштів;

г) добровільні внески, спонсорська  допомога;

д) інші джерела.

Державні цільові фонди поділяють на цільові бюджетні фонди (фонди, що включаються до складу Державного бюджету) і державні позабюджетні фонди (фонди, що не включаються до складу Державного бюджету).

Під цільовими бюджетними фондами  слід розуміти грошові фонди, що утворюються у складі бюджетів різних рівнів держави за рахунок цільових джерел засобів і використовуються на фінансування певних витрат загальнодержавного чи місцевого значення під контролем фіскальних органів держави. Наприклад, платежі до Фонду Ук раїни соціального захисту інвалідів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади.

Реформування системи фінансів України на початку 90-х років привело до появи нової ланки загальнодержавної системи фінансів — позабюджетних фондів. Особливе значення серед них мають такі соціальні позабюджетні фонди, як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов´язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Специфіка позабюджетних фондів полягає  у закріпленні джерел їхніх доходів і, як правило, їх суворе цільове використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування із державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні надходження. Надходження можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних коштів позабюджетних фондів у формі купівлі цінних паперів, інвестування тощо.

В управлінні та контролі за коштами  бюджетних та позабюджетних фондів є певні відмінності. По-перше, використання коштів бюджетних фондів регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів позабюджетних фондів – законодавством та виконавчими дирекціями фондів, при цьому є реальна можливість використання коштів в оперативному режимі. По-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, а позабюджетні фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими відділами та виконавчими дирекціями фондів.

9.

Чи можлива ситуація коли державі  непотрібен державний кредит?

Держа́вний креди́т — кредит, наданий державою юридичним особам з державною користю. Формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання. 
Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. 
Це зумовлюється тим,що Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП.

Потреба держави в кредиті виникає при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розрив між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.

 Державний кредит використовується  глобально й опосередковує платежі  товарного і нетоварного призначення.  Ресурси, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат.

 Державний кредит завжди  є засобом скорочення грошей  у обігу.

10.

Які основні функції державних  страхових і резервних фондів в Україні?

Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду :      

Централізований (резервний) страховий фонд – формується централізованим методом на рівні держави, територіально–адміністративної одиниці, його призначення – відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній так і в грошовій формі;  
       Фонд самострахування – формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб’єкта, його мета – долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.  
       Страховий фонд страховика – формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета – організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд – це, насамперед, гарант виконання зобов’язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані – засіб виконання зобов’язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат. Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів – єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов’язань.  
      Мета страхового фонду – відновлення ситуації, її стабілізація, але не покращання. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.  
      До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести:

·  комплексність (оптимальність, достатність);

·  різноманітність організаційних форм;

·  врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

·  державне регулювання. 
      В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів оптимальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового захисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність. Отже, в будь-якому випадку, вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансування антиризикової діяльності залишається за суб’єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на “теорію ідеального страхування”, страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.  
      У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов’язані з організацією антиризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням страхового захисту є страховий фонд – сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страховиків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а також для отримання страховиком прибутку. Проте, безперечно, організація страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування є:

·  наявність ризику та його випадковий характер;

·  розуміння небезпечного характеру події;

·  можливість статистичного обліку небезпек;

·  наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

·  наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників;

·  існування страхових відносин.