Поняття міжнародного менеджменту, його особливості та функції

У сучасних умовах ця функція  доповнюється функцією маркетингу, що дозволяє значно розширити обрії  планування. Ефективність стратегічного  планування можлива лише при обліку внутрішніх сильних і слабких  сторін організації. У розпорядженні  організації є чотири стратегічні альтернативи - обмежений ріст, ріст, скорочення і сполучення цих варіантів. Керівництво корпорації вибирає стратегію після того, як проведе аналіз зовнішніх можливостей і небезпек, внутрішніх сильних і слабких сторін і оцінить усі свої альтернативи і варіанти.

Реалізація і контроль стратегічного плану здійснюється за допомогою організаційної функції. Успішна реалізація плану вимагає  довгострокових і короткострокових програм, політики, процедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану в структуру корпорації через бюджет і управління  цілями. Істотне значення має постійна оцінка реалізації плану для визначення його правильності і виявлення проблем.

Реалізація задач корпорації здійснюється за допомогою діяльності людей. Однак в умовах спеціалізації і поділу праці, особливо міжнародних, необхідно чітко визначати і координувати відносини між людьми і підрозділами міжнародної компанії, інакше ефективність спеціалізації буде загублена. Цю «місію» бере на себе третя функція міжнародного менеджменту - функція координації. Делегування повноважень є основним процесом, за допомогою якого керівники корпорації установлюють формальні взаємини людей в організації. Делегування рідке буває ефективним, якщо керівництво компанії не дотримує принципу відповідності, відповідно до якого обсяг повноважень повинний відповідати делегованої відповідальності.

У результаті делегування  прав і обов'язків виникає єдина  система, що охоплює всю організацію  від верху до низу і яка дозволяє найбільше ефективно розподіляти поставлені задачі між її співробітниками.

Продуктивне виконання  прийнятих рішень і отриманих  робіт безпосередньо зв'язано  з реалізацією потенційних можливостей  працівників, діяльність яких повинна  бути мотивована. Функція мотивації - це процес стимулювання когось до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації.

Проблема дослідження  функцій міжнародного менеджменту  в сучасних умовах є найбільш актуальною, суперечливою і трудомісткою, тому що вони не є незмінними, раз і  назавжди сформувалися. Вона безпосередньо зв'язана з проблемою організації апарату управління міжнародною компанією, удосконалюванням усієї системи керівництва науково-технічною і виробничо-збутовою діяльністю. Необхідно також враховувати економічні важелі й інструменти, які дозволяють розглядати ці форми досить повно й ефективно.

Отже, функції міжнародного менеджменту виявляються більш  повно в умовах комплексного підходу  до організації діяльності міжнародної  компанії, застосування цільового управління і створення програмно-цільових структур, за допомогою яких виконуються поставлені перед компанією задачі. Тому в процесі реалізації зазначених вище функцій важливу роль грає ланка управління, тобто бізнес-одиниць (виробничих відділень і дочірніх компаній), що в підсумку і забезпечує ефективну діяльність міжнародної компанії в сучасних умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Характерні риси, стадії  і парадигми міжнародного менеджменту

Характерні для міжнародного менеджменту риси включають економічний, соціально-психологічний, правовий і організаційно-технічний аспекти.

Зміст економічного аспекту  включає управління процесом міжнародного виробництва, у ході якого досягається  координація матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для ефективного  досягнення цілей,

Соціально-психологічні аспекти характеризують діяльність особливої групи осіб по організації і керівництву зусиллями всього персоналу компанії (система влади, соціальна функція (культура, традиції, цінності, звичаї суспільства)).

Правовий аспект міжнародного менеджменту відбиває структуру державних політичних і економічних інститутів, проведену ними політику й обумовлене ними законодавство.

Найважливіше значення мають положення торгового права  з питань створення компанії, висновку контрактів, промислової власності, а також державне регулювання міжнародного бізнесу, що включає антитрестове законодавство, податкову політику, торгово-політичні засоби й ін.

Організаційно-технічний  аспект міжнародного менеджменту включає  раціональну оцінку ситуації і систематичний  добір цілей і задач, послідовну розробку стратегії для досягнення цих задач, упорядкування необхідних ресурсів, раціональне проектування, організацію, управління і контроль за діями, необхідними для досягнення обраних цілей, мотивацію і винагороду людей, що здійснюють цю роботу.

Міжнародний менеджмент у залежності від видів і послідовності  діяльності можна розділити на три  стадії: стратегічне управління, оперативне управління, контроль.

Стратегічне управління включає:

•    вироблення мети міжнародного менеджменту;

•    прогнозування;

•    перспективне планування.

Оперативне управління включає діяльність по реалізації вищевказаних заходів, що підрозділяється на:

•  організацію, як створення  потрібної структури і необхідних ресурсів;

• керівництво, як розпорядництво (мотивація) в умовах створеної структури.

Контроль включає аналіз досягнутих результатів (зворотний  зв'язок) і виступає як вихідний пункт  нового циклу управління.

Ефективний міжнародний  менеджмент припускає єдність усіх видів і стадій процесу керування  як єдність економічного, правового, організаційно-технічного і соціально-психологічного аспектів управління.

Найбільш повно реалізація цієї єдності здійснюється в потрійній  системі обмінів у каналах  комунікацій міжнародного менеджменту, що додає інтернаціональний характер ресурсам управління, виробничим факторам і управлінській інформації міжнародної компанії.   

Розглядаючи найважливіші конкурентні переваги компанії, що можуть бути вирішальними для ведення  нею міжнародного бізнесу, необхідно  виділити ті, котрі відносяться до керування в контексті міжнародного менеджменту:

•   орієнтація компанії на попит і потреби ринку, організацію  виробництва тих видів продукції, що можуть принести компанії намічуваний  прибуток;

• постійне прагнення  до підвищення ефективності виробництва; господарську самостійність;

• постійне коректування цілей і програм у залежності від стану ринку;

• виявлення кінцевого  результату діяльності чи компанії її господарських самостійних підрозділів  на ринку в процесі обміну;

• використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті рішень.

Ці характеристики керування  є базовими для інтеграції компанії в міжнародний бізнес. Саме вони є первинним компонентом міжнародного менеджменту.

Поряд з цим варто  враховувати, що міжнародний менеджмент - поняття збірне і являє собою сукупність теоретичних положень, що будуть використані в прикладному призначенні. Вони перетворюються в діючі технології практиків, що використовують міжнародний менеджмент.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Призначення  міжнародного менеджменту

Будучи особливим видом  професійної діяльності, міжнародний  менеджмент, по-перше, здійснює міжнародне конфігурування управлінської діяльності за рахунок використання конкурентної переваги компанії. Основний принцип - сполучення глобального централізованого міжнародного менеджменту з локальним підходом до розробки цільових управлінських структур локального рівня. Стратегічне планування і централізоване інформаційне забезпечення, професійний підбір кадрів, їх ротація і перепідготовка і т.д. дають істотну економію на витратах виробництва і до того ж служать виробленню єдиного стилю керування і проведення гнучкого регулювання на умови навколишнього середовища, що змінюються.

Конфігуруюча роль міжнародного менеджменту знаходить своє альтернативне вираження в специфічній організації міжнародної управлінської коаліції. Підтвердженням даного процесу є практика централізації і децентралізації компаній, їхнього поглинання і злиття.

Друге призначення міжнародного менеджменту - міжнародне управлінське координування, а саме:

1. Посилення взаємозв'язку  і переплетення всіх сторін  діяльності компаній на основі  системного підходу до керування.  Можливостям інтернаціоналізації  усіх форм і методів менеджменту  в значній мірі сприяє сучасний  розвиток систем комунікацій, який усі країни охоплені на глобальному рівні.

2. Передача управлінського  ноу-хау і досвіду з країни  в країну. Поширення передових  форм і методів керування відбувається  відповідно до напрямків поширення  «просторових інноваційних хвиль», тобто від «тріади» країн, що володіють високим професійним рівнем керування, до країн, найменш розвитим, прагнучим, по можливості, використовувати світовий досвід. З деякими варіаціями всі країни проходять схожі стадії розвитку, що дозволяє використовувати апробовані в минулому на «лідируючих» напрямках методи менеджменту в менш розвитих країнах у даний час.

3. Спільне використання  управлінської інформації.

4. Послідовне впровадження  управлінських програм, тобто  планове переміщення управлінської  діяльності з країни в країну. Враховується рівень їхнього соціально-економічного розвитку, підготовленість оргструктур цих країн до сприйняття як нових форм і методів керування, так і управлінських програм. Повною мірою виграші від цієї конкурентної переваги може одержати та міжнародна компанія, що розробляє систему координуючих дій у всесвітньому масштабі, переборе консервативний опір менеджерів інтернаціоналізації чи взагалі їх схильність до традиційних форм чи методів управління.

5. Об'єднання зусиль  різних управлінських груп компанії, які знаходяться в різних країнах. Конкурентна перевага виникає тут за рахунок зняття дублювання в здійсненні управлінських впливів на усі фази виробничого циклу і наступної реалізації продукції, а також за рахунок «інтелектуальності» процесу управління, що дозволяє розглядати системно-практикуючу компанію як систему, яка самонавчається. У результаті сумується досвід окремих структурних підрозділів компанії чи співучасників стратегічних альянсів, що приводить до нелінійного, близького до синергічного ефекту. Іншими словами, який координує роль міжнародного менеджменту так, що відбувається не тільки додавання, скільки збільшення управлінського досвіду міжнародної компанії.

Призначення міжнародного менеджменту виявляється також  у здійсненні управлінської зчіпки з основними видами діяльності компанії, у першу чергу з розробкою нових товарів і відповідних технологій і виробництвом, а також з фінансовою оболонкою міжнародного підприємництва. Незважаючи на тверді обмеження навколишнього середовища міжнародного бізнесу, міжнародна координація управлінської функції має значні шанси підсилити глобальну конкурентну перевагу компанії.

Таким чином, сучасна  теорія міжнародного менеджменту - це, звичайно, самостійна область знань, яка вимагає вдумливого освоєння. Це окрема дисципліна, а також міждисциплінарна область, яку правильніше за все назвати «управлінською думкою», яка сполучає у собі науку, досвід, «ноу-хау», збільшені управлінським мистецтвом.

 

Список використаної літератури

1. Бєлорусов А.С. Міжнародний менеджмент. - М., 2000. - 224 с.
2. Джон Д. Деніелс, Чі. Х. Радеба. Міжнародний бізнес. Зовнішнє середовище і ділові операції. - М., 2008. - 748с.
3. Кірєєв А.П. Міжнародна економіка. 4.1. -М., 1997, -416з;-Ч. II. М., 2009.
4. Міжнародний менеджмент: Підручник для вузів / Під ред. С.Е.Пивоварова, Д.И.Баркана й ін. - С.-Петербург, 2006. - 624с.
5. Петрухин В.С. Менеджмент XXI століття. Пропедевтика, теорія і практика вищої продуктивності праці: керівництво для бізнесу. - М., 1998. - 280с.
6. Черепкова Н.І, Черешків В.І. Міжнародний бізнес. – С.-Петербург., 2008. - 184с.
7. Шевченко Б.М. Міжнародний бізнес. - М., 1994. - 72с.