Основні валютні блоки

Вплив валютного союзу на зайнятість — відомо, що за умов існування курсової невизначеності інвестори під час  оцінювання ефективності економічних  проектів закладають у загальні витрати можливі фінансові втрати внаслідок коливань валютних курсів. Це зменшує кількість рентабельних проектів і відповідно кількість робочих місць. Проте, якщо розглядати дію цього фактора на прикладі Європейського валютного союзу, зазначимо, що для позитивного впливу євро на зайнятість у ЄВС мають зрости мобільність робочої сили та ефективність її використання. Але й у цьому разі проблема не буде вирішена без проведення структурних реформ ринків робочої сили з метою підвищення їх гнучкості та зменшення зарегульо-ваності.

Вплив на стабільність цін — завдяки  виваженій політиці наднаціональних  органів регулювання висока стабільність цін робить можливим ефективніший розподіл і використання ресурсів та сприяє раціональній політиці в галузі доходів.

Вплив на державні фінанси — у  цій сфері існують економічні переваги та політичні втрати. До економічних  переваг належить економія процентних виплат при обслуговуванні боргів завдяки  скороченню процентних надбавок за інфляційний  та валютний ризики. До політичних належать втрата сеньйоражу, суворіші вимоги у валютному союзі до бюджетної дисципліни та координації бюджетної політики окремих країн.

Зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки

— нова валюта інтеграційного угруповання  може зайняти на міжнародному валютному ринку більш вагомі і значущі позиції, ніж їх займали до того валюти окремих країн — учасниць інтеграційного угруповання. Зокрема, так сталося з валютою євро, яка склала альтернативу долару США та японській єні на світових валютних ринках.

Процеси валютної інтеграції є складними і суперечливими. Нині існує п'ять типів валютних союзів, кожен з яких має свої передумови виникнення та інструменти функціонування. Основна загроза валютної інтеграції — це часткова втрата національного суверенітету, втрата можливості проведення власної грошово-кредитної, валютної політики, а також можливості кожної країни друкувати гроші. В одному випадку це є платою за більш стійку спільну валюту, більш вагому на світовому валютному ринку, в інших випадках — це ситуація, яку можна пом'якшити участю кожної країни в наднаціональній системі регулювання валютним союзом. Окрема країна, зважаючи на успіхи свого економічного розвитку, зокрема обсягів ВВП, має домагатись якомога більшої кількості голосів у наднаціональній системі прийняття рішень, тоді валютна інтеграція буде працювати на її користь. Тому не кожній країні, особливо Україні, потрібно поспішати зі вступом до валютного союзу і взагалі до регіонального інтеграційного угруповання. Потрібно розбудувати і розвивати власну економічну ідентичність, щоб не стати трофеєм на шляху розширення гегемонії лідерів світового економічного розвитку.

1.3. Висновки.

Валютний блок – угода між декількома країнами про фіксацію обмінних курсів своїх валют одна щодо одної та щодо валюти-лідера. Практику створення валютного блоку застосовують уряди країн Заходу як додатковий до спорадичних валютних інтервенцій засіб забезпечення стабільності співвідношень між обмінними курсами валют. Одним із найяскравіших прикладів валютного блоку є західноєвропейська валютна система, що охоплює більшість країн ЄС. У межах цієї системи центральні банки Німеччини, Франції, інших країн-учасниць підтримують фіксовані обмінні курси своїх валют одна щодо одної, виходячи з подібних до Бреттон-Вудської угоди правил. Невеликі країни Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Східної Азії та інші також фіксують обмінні курси своїх валют щодо певної потужної валюти (валюти-лідера). Зокрема, латиноамериканські країни пов'язують обмінні курси своїх валки з курсом долара США. Члени валютного блоку нехтують можливістю здійснювати цілком незалежну грошово-кредитну політику, сподіваючись на створення стабільного зовнішньоекономічного оточення, яке сприяє розвитку їх торгівлі з основними партнерами. Більшість валют країн, що розвиваю і вся, «прив’язані» до окремих валют промислове розвинутих країн світу до американського долара – валюти майже 40 країн, французького франка – 13, «спеціальних прав запозичення» (СДР – колективна міжнародна грошова одиниця, утворена в 1969 МВФ)

Література

1. Боринець С.  Я. Міжнародні валютно-фінансові  відносини: Підруч. — К.: Знання, 2001.

2. Буторина О.  В. Международные валюты: интеграция  и конкуренция. — М.: Издат.  дом «Деловая литература», 2003.

3. Кузнєцов О.  В. Формування комутативної грошової політики в європейському валютному союзі: Дис. канд. екон. наук. — К., 2000.

4. Міжнародна  економіка: Підруч. / За ред. А.  П. Румянцева. — К.: Знання-прес, 2003.

5. Савчук Ю.  А. Проблеми розвитку європейської  валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного і валютного союзу: Дис. … канд. екон. наук. — К., 2001.

6. Шишков Ю.  В. Европейская интеграция и  СНГ: Западный образец и его  отражение в восточном зеркале  // Развитие интеграционных процессов  в Европе и России. — М.: ИНИОН РАН, 1997.