Недружнє захоплення, як один з способів поглинання підприємств в Україні

Недружнє захоплення, як один з способів поглинання підприємств  в Україні

Ефективність функціонування економіки  будь-якої країни залежить від стабільного  розвитку підприємницької діяльності в ній. Останнім часом, з бурхливим  розвитком світової економіки все  більш актуальними стають процеси  злиття та поглинання компаній. Хвилі  злиттів, які відбулися протягом останніх років призвели до зміни діяльності підприємств, їхнього стратегічного бачення та засобів ведення бізнесу.

Світова практика показує, що в більшості  випадків злиття та поглинання відбувається за взаємною згодою обох підприємств. Однак трапляються і випадки  ворожих захоплень, коли керівники  не погоджуються щодо такого приєднання. Саме таке недобросовісне захоплення та поглинання підприємств в економічній  літературі прийнято називати «рейдерством».

На сьогодні можна говорити про  досить високу актуальність цієї теми в Україні, оскільки рейдерські атаки  відчули на собі багато фірм та компаній.

Дослідженням проблематики поширення  в Україні рейдерства та визначення схем рейдерських захоплень і  протидії ним займалось багато вчених, серед яких Шевченко Л.І., Мельник  М.І., Варналій З.С., Васильчак С.В., Бєліков О.

Термін “рейдерство” походить від  англійського “raid” (дослівно “набіг”, “раптовий напад”). Компанію, що поглинає іншу компанію шляхом масового скуповування акцій компанії-жертви з метою одержати контрольний пакет, називають “рейдером” (англ. raider) [4, 189].

У класичному розумінні рейдерами  є фізичні або юридичні особи, які оволодівають акціонерною компанію без згоди її акціонерів, працівників, адміністрації та використовують у  цих цілях процедуру купівлі  на відкритих торгах чи агресивного  скуповування контрольного пакету акцій.

Для українських реалій більш характерним  є розуміння рейдерів як організованих  груп, що діють під прикриттям, з  метою перерозподілу власності  шляхом недружнього, незаконного поглинання будь-якими методами. І рейдерство в нашій державі здебільшого  набуває форм цілеспрямованого недружнього  захоплення власності шляхом ініційованого  бізнес-конфлікту на підставі судових  рішень, винесених або на основі фальшивих документів, або без  запрошення в суд власника судами, що перебувають на інших територіях.

Рейдерство є у всьому світі. Якщо це законне рейдерство, тобто  якщо на ринку перерозподіляється власність  законними методами на користь ефективних компаній, це вважається нормальною діяльністю. У розвинених країнах рейдерство не є таким небезпечним, використовуються здебільшого економічні важелі: аналіз ринку, з’ясування кон’юнктури, участь у біржових торгах, гра на ринку  цінних паперів тощо. Існують погляди, що компанії, які займаються даним  видом діяльності на законних підставах, певною мірою очищують ринок. Але  проблема в тому, що в Україні  рейдерство найчастіше має кримінальний характер, де незаконним чином відбираються активи в ефективних власників. Основною причиною цього є корумпованість правової системи. Незаконні схеми  рейдерства в українських умовах виглядають, здебільшого, наступним  чином: дрібні загарбники підкуповують місцевих міліціонерів та прокурорів; рейдери, які планують широкомасштабну  експансію, підкуповують міліціонерів, прокурорів, суддів, чиновників з міністерств  і регіональних адміністрацій [2].

На Заході ж рейдери, як правило, сприяють економічному розвитку. Вони відсторонюють від управління бізнесом неефективний менеджмент, перешкоджають  зловживанням з боку крупних акціонерів, реструктуризують неефективно працюючі підприємства. В результаті власники атакованої компанії навіть виграють від вдалої рейдерської операції, оскільки вартість їх акцій (разом з вартістю акцій, які були куплені рейдером) підвищується.

Треба відмітити, що недружні поглинання по-українськи найчастіше зводяться  до силових захоплень підприємств  під прикриттям законних або псевдозаконних підстав. Така практика була запозичена в Російській Федерації, де рейдерські захоплення поширені більш широко й відпрацьовані до дрібниць.

Необхідно визначити основні чинники  рейдерства в Україні:

1) недосконалість чинного законодавства;

2) незначний ріст іноземних прямих  інвестицій;

3) недотримання прав міноритарних  акціонерів;

4. відсутність механізму для  захисту прав власності;

5) сумнівний механізм приватизації  компаній;

6) корупція у владних структурах [1, 70].

Про рівень рейдерства в Україні  та його вражаючі масштаби свідчать наступні факти: в Україні діє щонайменше 35-50 спеціалізованих рейдерських  груп, які складаються з досвідчених  юристів та економістів; рейдерство набуло в Україні системного характеру. Кількість захоплень сягає 3000 на рік; результативність рейдерських  атак – понад 90 %; середньостатистична  норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить  близько 1000 % [3, 132].

Рейдери в своїй діяльності поділяються  на такі групи “білі”, “сірі” й  “чорні”. “Білі” діють винятково  за законом. Прагнучи захопити ласий  шматок, “білі” рейдери йдуть на воістину фантастичні, але цілком законні  заходи, аби підірвати економічне становище підприємства. “Сірі” використають сумнівні методи, балансуючи на межі законності. Вони цілком можуть застосувати подвійний  реєстр або фальсифікувати результати виборів зборів акціонерів. “Чорні”  не гребують навіть використанням силових  методів, хоча їхні головні інструменти  – підкуп чиновників і підробка документів” [1, 71].

За даними УСПП, в Україні протягом останніх двох років рейдерські атаки  відчули на собі більше 2 тис. підприємств. Серед потерпілих – «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», де на підставі усної угоди  відчужується пакет акцій розміром 70%; Дніпропетровський маслоекстракційний завод; норвезька компанія «Теленір», що володіє акціями«Київстар» і т.п. Почалися рейдерські атаки на Крюковський вагоноремонтний завод, Броварський завод «Стріла» [2].

Щодо способів захоплення рейдерами підприємств, то варто  виділити такі з них:

1. Захоплення через акціонерний  капітал свідчить про те, що  він сильно розпорошений або  недостатньо контролюється. Початком  атаки є скупка акцій. Як  правило, рейдери планують скупити  близько 10-15 % акцій – ця кількість  є достатньою, щоб ініціювати  проведення зборів акціонерів  з «потрібним» порядком денним, наприклад, зміною керівництва  підприємства. Акціонерне товариство, власником якого є трудовий  колектив, – найпривабливіший об’єкт  для рейдера. Одержуючи невисокі  зарплати, працівники без особливих  коливань продають свої цінні  папери тому, хто пропонує ціну  в 5-10 разів більше номінальної  вартості (однак все-рівно менше  їхньої реальної вартості).

Акціонер-неофіт може звернутися до суду з позовом на основного акціонера. Суд виносить ухвалу про забезпечення позову, якою арештовує його (найбільшого  акціонера) пакет акцій. Далі рейдер проводить збори акціонерів, змінює керівництво підприємства і доки основний власник підприємства доведе таки свою правоту в суді, ситуація на підприємстві зміниться кардинально [4, 191].

2. Захоплення через скупку заборгованостей.  Прострочені борги підприємства  скуповуються в дрібних кредиторів  за низькими цінами, потім консолідуються  й пред’являються до одночасної  виплати. Нездатність підприємства  розрахуватися за своїми обов’язками  дає підстави для початку процедури банкрутства або санації з усіма наслідками, що випливають із цих процедур. Завод, що перебуває на санації, не підконтрольний ані його власнику, ані менеджменту. Головна діюча особа – керуючий санацією, якого, як правило, рейдери легко можуть зацікавити «співпрацею».

3. Захоплення при допомозі менеджерів  підприємства. Наділений значними  повноваженнями директор може  сприяти швидкому виведенню майна  з підприємства на підконтрольні  рейдеру структури. Таким чином,  власник підприємства може залишитися  з акціями, які нічого не  варті. Менеджмент легко може  спровокувати фінансові проблеми  на заводі, наприклад, санкціонувавши  покупку сировини за завищеними  цінами або взявши кредит під  нереальні відсотки.

4. Також якщо в діяльності  підприємства є певні незаконні  моменти, то рейдери можуть  скористатись цим. Приватизація  багатьох об’єктів в Україні  у свій час проводилася недостатньо  прозоро, в окремих випадках  – з порушенням законодавства.  Більш того – приватизація  деяких підприємств в Україні  проводилася за класичними рейдерськими  схемами. Податкова адміністрація  регулярно заявляє про виявлені  схеми ухилення від сплати  податків, що також може мати  наслідком несплату дивідендів, приховання прибутків, заниження  зарплати і т. ін., що, в свою  чергу, призводить до невдоволення  окремих акціонерів господарюючих  суб’єктів і розширенню поля  дії рейдерів [3, 133].

Головними негативними  наслідками рейдерства в Україні  є:

— негативний вплив на підприємницький  клімат;

— дестабілізація роботи вітчизняних  підприємств;

— руйнування трудових колективів та соціальні конфлікти;

— формування несприятливого інвестиційного клімату, що зменшує приплив інвестицій в країну, та міжнародного іміджу країни загалом.

З метою боротьби з рейдерством  в Україні при українському комітеті міжнародної торговельної палати засновано  спеціальний орган – Бюро протидії комерційним злочинам і рейдерству. Мета й завдання бюро – протидія системі рейдерства шляхом об’єднання зусиль найпотужніших та прогресивних підприємств і компаній України. Серед заявлених цілей організації  – розробка ефективної нормативно-правової бази для захисту інвесторів, використання методів протидії комерційним злочинам і рейдерству, що рекомендуються міжнародними організаціями, проведення масштабних інформаційно-роз’яснювальних кампаній серед інвесторів [2].

Тому на висновок можна сказати, що дана проблема вимагає негайного  вирішення з боку держави через  внесення відповідних законодавчих змін та прийняття законопроектів, які б унеможливлювали незаконне  поглинання підприємств.