Монетаризм та кейнсіанство в новітній історії України: 1991-2010 роки

 

 

Варіант 10

Зміст

1. Об`єкт дослідження
2. Мета роботи
3. Актуальність теми
4. Вступ
5. Монетаризм та кейнсіанство в новітній історії України:

1991-2010 роки.

6. Висновки
7. Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Об’єктами дослідження є:

1. сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей
2. сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

 

Мета роботи: дослідити сучасний монетаризм, їхній історичний розвиток і теоретичні основи та вплив на сучасну економічну діяльність.

Актуальність цієї теми саме в наш час, час бурхливого розвитку економіки в світі, обумовлена потребою кожної людини здобувати знання про гроші, сферу їхнього обігу, способи виникнення та використання.

 

 

Вступ

 

Монетаризм, як і кейнсіанство, являє собою не тільки економічну теорію, але й механізм відповідної поведінки держави в економічних відносинах. Монетарна теорія не має на меті стрімке економічне зростання й досягнення повної зайнятості. Вона лише надає рецепти фінансового оздоровлення економіки, яке, в свою чергу, забезпечує економічну свободу та сприятливу атмосферу для підприємницької діяльності. Це — ідеологія економічної стабільності, що забезпечується підтримкою вільного підприємництва, конкуренції та економічного ризику. Втім перелічені постулати (які вже з огляду на визначення заперечують ефективність їх використання в перехідних економіках) монетаризм, на відміну від кейнсіанства, зводить у ранг єдино можливої ефективної державної економічної політики як у короткостроковий, так і довгостроковий перспективі.

Основні принципи сучасної ринкової економіки, сформульовані М. Фрідменом та іншими економістами — представниками ”чикагської школи” (Ф. Найтом, Дж. Стігнлер, Дж. Вайнером, Г. Саймонсом, Ф. Кейгеном, А. Голдменом) наприкінці 50-х років на противагу кейнсіанству, є такими: 
· саморегулювання ринку;  
· вільна конкуренція;  
· джерелом труднощів і криз є зовнішні фактори та втручання держави в економіку; 
· звідсі необхідно до мінімуму обмежити регулюючи роль держави; 
· головним чинником економічного регулювання є кредитно-грошова політика; 
· основним змістом кредитно-грошової політики має бути, насамперед, обмеження заробітної плати, адже саме вона справляє головний вплив на ціні; 
· кредитно-грошова політика повинна формуватися згідно з теорією очікувань, оскільки саме особливості з їх очікуваннями формують соціальне середовище, в якому функціонує ринкова економіка.

 

 

Монетаризм та кейнсіанство в новітній історії України:

1991-2010 роки.

 

В умовах перехідної економіки України ефективне управління грошовим обігом набуває особливого значення. У складних умовах фінансової нестабільності, гіперінфляції, незавершеності формування фінансової, грошової та інших великих підсистем економіки, навіть незначні прорахунки у монетарній політиці здатні спричинити значні негативні соціально-економічні наслідки. 
 Перша половина 90-х років увійде в економічну історію України не лише як перше п’ятиріччя розбудови її незалежної економіки, але й як період активного і практично ”чистого” застосування монетарних важелів з метою її регулювання. Відверто ”жорсткий” і до того ж вольовий характер монетарної політики НБУ у цей час спричинив суперечливі соціально-економічні наслідки. Тому в український економічній літературі можна зустрітися з діаметрально-протилежними оцінками цієї політики.  
 За оцінками значної групи спеціалістів, монетарна політика НБУ щодо грошової маси, цін і курсу валюти сприяла тому, що спад виробництва у 1995 році був найбільшим за 1991—1995 роки, та поглибленню платіжної кризи. Сталося це через застосування вольових методів її реалізації, коли уряд разом із НБУ довільно у грудні 1993 року установив темпи зростання цін не у 8—9 разів, а у 4,3 рази. Це штучно знизило величину номінального ВВП, спричинило скорочення кредитної та грошової емісій, припинення розрахунків між підприємствами, затримку виплати пенсій, зарплати, катастрофічний спад виробництва. 
 На першому етапі (1991-1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно «ручному» управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці — жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків — через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

- в загальноекономічній  політиці був проголошений курс  на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

- у фіскально-бюджетній  політиці визнавалося за необхідне  переорієнтуватися на подолання  бюджетного дефіциту і послаблення  дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

- у грошово-кредитній  політиці було взято курс на  подолання гіперінфляції, лібералізацію  кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту [8, с. 12].

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося. Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994 р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах — керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери — у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ «грошового правила» М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів. Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.

Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

- поступове (протягом 1994-1995 рр.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996 р.) рівня;

- помітна стабілізація  валютного курсу гривні;

- формування авторитету  НБУ як органу монетарного  управління серед українських  та міжнародних банків та фінансових структур;

- утвердження самостійного  статусу НБУ [8, с. 14].

Щоб реалізувати ці досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Щодо сучасних пріоритетів грошово-кредитної політики в післякризовий період, можна визначити, що глобальна криза наочно продемонструвала структурну вразливість економіки України та нестійкість її фінансової системи. Без усунення структурних диспропорцій у галузевій структурі економічної системи та розривів у рівнях розвитку окремих сегментів фінансової системи найімовірнішим сценарієм розвитку України стане уповільнення економічної динаміки та поглиблення дисбалансів фінансової системи, що слугуватиме платформою для нагромадження потенціалу фінансової дестабілізації у майбутніх періодах. Для виправлення цих структурних диспропорцій необхідно провести модернізацію економічної та фінансової систем, що неможливо без стимулюючої грошово-кредитної політики. Відтак пріоритетом грошово-кредитної політики у посткризовий період розвитку України, в першу чергу, має стати забезпечення структурної модернізації економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями макроекономічної стабілізації та монетарним стимулюванням зростання.

Для забезпечення сталого збалансованого економічного зростання пріоритетними мають стати наступні завдання грошово-кредитної політики:

- стабілізація темпів  інфляції на основі створення  умов для нарощування пропозиції  товарів і послуг через розвиток  конкуренції, вдосконалення ринкової  інфраструктури, розвиток механізмів  раціонального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів шляхом комплексного застосування заходів грошово-кредитної, податкової, конкурентної, структурної політик;

- підвищення дієвості  трансмісійного монетарного механізму, розвиток механізмів управління  ліквідністю;

- підвищення рівня монетизації  та насиченості економіки кредитами, адекватно до грошового попиту  з боку реального - посилення антициклічного  характеру процентної політики  та дієвості її важелів на  основі дії «процентного коридору».

Посилення стимулюючого характеру грошово-кредитної політики забезпечить максимально можливе використання посткризової «паузи зростання» для виправлення структурних дисбалансів фінансової та економічної систем України і побудови фундаменту сталого збалансованого економічного зростання.

Отже, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у ХХ і нинішньому століттях економічних поглядів: кейнсіанства і монетаризму. Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація політики монетаризму передбачає такі дії:

1. Створення і розвиток  незалежної банківської системи. Цей напрямок монетаристської  політики занадто важливий для  становлення й розвитку ринкових відносин, і на шляху його реалізації в Україні є певні успіхи. Створено законодавчу базу для функціонування банківської системи, прийнято спеціальний закон про Національний банк України, створено досить розгалужену мережу комерційних банків і їх філій. Ця банківська система вже витримала перші серйозні випробування, яких вона зазнала під час фінансової кризи 1998 р. Проблем у розвитку банківської системи ще достатньо, але можна впевнено констатувати, що в цьому напрямку монетарної політики в Україні є перші успіхи. Вони виявляються у зростанні довгострокового банківського кредитування. Якщо у 2001 р. такі кредити склали 5,6 млрд грн, то у 2007 р. вже 273,3 млрд грн Збільшився й рівень монетизації ВВП з 11,5 \% у 1997 р. до 43,1 \% в кінці 2007 р. Важливою віхою стало і створення фонду гарантування внесків фізичних осіб.

Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення. Вже з початком переходу до ринкової економіки почався процес лібералізації цін, який врешті-решт привів до формування вільного ринкового ціноутворення, і сьогодні для України це питання стоїть уже в іншій площині. Необхідно знайти оптимальні механізми державного впливу на ціни, які були б адекватні ринку і водночас відображали раціональну поведінку держави щодо регулювання ринкових відносин. Найскладнішою (з огляду на надзвичайно високий попередній рівень монополізму в нашій економіці) проблемою для нас є створення умов для вільної конкуренції. Певний прогрес на цьому напрямку вже є; розроблено і прийнято вже другий, більш досконалий, ніж перший, спеціальний закон про захист конкуренції, але в реалізації його вимог, створенні дійсно конкурентного середовища в економічному житті країни ще треба зробити досить багато.