Методи нарахування амортизації

Методи  нарахування амортизації

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств  різних організаційно-правових форм та галузей, об’єктів основних засобів  та способів їх використання.

І. Розглянемо податковий метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України “Про оподаткування  прибутку підприємств” суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. В нашому прикладі обладнання належить до третьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 %

Як бачимо накопичена амортизація (знос) за шість років  незначно перевищила половину первісної вартості об’єкта (59,9 %). Для ліквідаційної вартості це забагато.

ІІ. Податковий метод  прискореної амортизації.

Як уже зазначалось, підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної  амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття чинності Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” за такими річними нормами: 1рік -15%, 2 рік -30%, 3 рік - 20%, 4 рік -15%, 5 рік -10%, 6 рік –5%, 7 рік – 5%. Амортизація нараховується від первісної вартості об’єктів основних засобів

ІІІ. Прямолінійний метод  амортизації основних засобів.

За цим методом  витратами поточного періоду  впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об’єкта основних засобів, що амортизується.

Сума амортизації  визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта  основних засобів. Суму нарахованої  амортизації також можна розраховувати  як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об’єкта у відсотках:

Ця сума амортизації  з року в рік, впродовж строку корисного  використання об’єкта, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у Звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об’єкта основних засобів, які відображаються у Балансі підприємства.

Цей метод використовується для тих об’єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

ІV. Виробничий метод.

Цей метод базується  на тому, що амортизація об’єкта залежить в основному від інтенсивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об’єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг продукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретному періоді. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об’єкта на очікуваний загальний обсяг продукції з використанням даного обладнання. Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим у разі, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов’язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожному обліковому періоді. При використанні цього методу амортизація виробничого обладнання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямопропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції. Цей метод доцільно використовувати, наприклад, для амортизації вантажних автомобілів. Він ефективний також для амортизації тих основних засобів та нематеріальних активів, які можуть самостійно виконувати конкретний визначений обсяг робіт.

V. Метод зменшення  залишкової вартості.

Згідно з цим  методом річна сума амортизації  визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об’єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

,

де Т –  кількість років корисного використання об’єкта основних засобів.

VІ.  Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом  подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом  подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік

VІІ. Кумулятивний метод.

Метод полягає  в тому, що для підрахунку суми амортизації  за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Кумулятивний метод є простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості об’єкта, що амортизується, але має певний недолік, який зарубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.

  Особливості лізингового кредитування

  Лізинговий  кредит — це кредитні відносини  між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. Правові та економічні засади здійснення лізингової діяльності визначені в Законі України "Про лізинг" (від 16 грудня 1997 р.).

  Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке  нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.

  Суб'єктами лізингу, як правило, є три особи:

  1) постачальник або продавець предмету  лізингу — підприємство, організація  та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і  реалізацію машин і обладнання;

  2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування  об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингодавцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);

  3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт  господарювання, який одержує в  користування об'єкти лізингу  у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

  Сутність  лізингу полягає в наданні  лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу  майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. За своєю економічною природою лізинг має двоїсту форму. З одного боку, лізинг відповідає сутності кредитних відносин і є кредитною операцією (має місце передача майна у користування на умовах строковості, повернення і платності); а з другого боку, оскільки кредитор і позичальник працюють не з грошовим капіталом, а з продуктивним, лізинг є подібним до однієї з форм інвестиційного фінансування.

  Комерційний банк може бути або прямим учасником  лізингової угоди безпосередньо  як лізингодавець, або непрямим учасником  як кредитор лізингової компанії чи гарант угоди за лізингом.

  Типова  схема лізингової операції така: банк (непрямий суб'єкт) надає лізинговій компанії позику на придбання певного виробничого майна; лізингова компанія (або банк як прямий суб'єкт) на прохання клієнта придбає відповідне виробниче майно; постачальник або продавець, отримавши гроші, передає майно в розпорядження лізингоодержувача; відповідно до лізингової угоди лізингоодержувач періодично вносить на рахунок лізингової фірми лізингові платежі; лізингова фірма погашає позику комерційному банку. Лізингові платежі за своєю величиною і структурою складаються з двох частин: 1) вартості майна і 2) комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Як правило, відсоткова плата за лізинг нижча від банківського позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати позику для купівлі обладнання.

  Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого  користування виробничого призначення. Це — одна з форм інвестицій в  основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача: кредитором є лізингодавець, позичальником — лізингоодержувач.

  Лізинг  — вигідна фінансова і кредитна форма проведення технічного переозброєння  і реконструкції виробництва. Залучення  новітніх машин і обладнання та іншої  техніки на умовах оренди вимагає  менше грошових коштів, ніж їх купівля. Важливо й те, що платежі за лізингом включаються у собівартість продукції і не підлягають оподаткуванню (адже вони є орендною платою). У багатьох країнах законодавчо встановлені пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація предметів лізингу дозволяє суттєво знизити прибуток, що оподатковується).

  Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій (ступеня окупності), лізинг може бути двох видів — фінансовий та оперативний.

  Фінансовий  лізинг — це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату  лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.

  Оперативний лізинг — це договір лізингу, який укладається на термін, менший за період амортизації орендованого майна. Для  оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості майна, що здається в лізинг (термін амортизації довший за термін договору). Витрати лізингодавця, які пов'язані з придбанням і утриманням предмету лізингу, не покриваються тут орендними платежами протягом одного лізингового контракту. В Законі України "Про лізинг" строк оперативного лізингу встановлений як менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Оперативний лізинг більшою мірою відображає зміст орендних відносин.

  Виділяють також:

  - зворотний лізинг — це договір  лізингу, який передбачає придбання  лізингодавцем майна у виробника  (постачальника) і передачу цього  майна йому ж у лізинг; такий,  здавалося б, незвичний вид  лізингу використовується виробниками обладнання (постачальниками) з метою поліпшення свого фінансового становища;

  - пайовий лізинг — це здійснення  лізингу на основі укладання  багатостороннього договору та  залучення до угоди кількох  кредиторів, які беруть участь  у лізинговій операції, інвестуючи свої кошти;

  - міжнародний лізинг — це лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають під юрисдикцією  різних держав, або в разі, якщо  майно чи платежі перетинають  державні кордони.