Механізм застосування фінансового та оперативного лізингу у діяльності підприємств

ЛЬВІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ  БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Реферат

НА ТЕМУ:

“ Механізм застосування фінансового та оперативного лізингу у діяльності підприємств”

Підготував:

Студент 301-ОА групи

Шафранський М.В.

Львів 2013

ПЛАН

    ВСТУП.....................................................................................................3

1. ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ ЛІЗИНГУ. ОБ’ЄКТИ ТА СУБ’ЄКТИ     ЛІЗИНГОВИХ  ВІДНОСИН................................................................................6

2. ВИДИ ТА ФОРМИ ЛІЗИНГУ...........................................................................10

3. ФОРМИ ЛІЗИНГОВИХ УГОД. ДОГОВІР ЛІЗИНГУ....................................12

.........................................................................17

ВИСНОВКИ........................................................................................22

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................24

ВСТУП

Із здобуттям у 1991 році незалежності Україна стала на шлях глибоких перетворень, де провідне місце посідають фінансово-кредитні відносини. Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро потребує інвестицій. Так, згідно розрахунків Міністерства економіки, для успішного проведення реформ обсяги інвестицій треба щонайменше збільшити втричі.[24]

В такій ситуації стає можливим застосування якісно нових  методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності. Як вже зазначалось, нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди, до яких належать: [11, с.7]

1. Зменшений обсяг ліквідних засобів у зв`язку з труднощами, що постійно створюються на грошовому ринку;

2. Загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в господарчий оборот малих і середніх фірм;

3. Підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

          4.  Загальне збереження ліквідності підприємств;

           5. Створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вище викладені аргументи  свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в  умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв`язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України. Міністерство економіки України дотримується тієї ж думки, вважаючи, що подоланню промислового спаду може сприяти саме лізинг обладнання.

1. ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ ЛІЗИНГУ. ОБ’ЄКТИ ТА СУБ’ЄКТИ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН.

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.[12, с.7]

Сучасне розуміння лізингу  сходить до класичних принципів  римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та  саме право власності як правове  панування особи над об’єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто в наділенні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.

Звідси перш за все  випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну  форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Дивлячись на те,  що лізинг відображає  визначену взаємодію  елементів  виробничих сил та виробничих відносин, то він має матеріально-речову основу  та соціально-економічну форму.[9,с.18-56; 10, с.35]

Соціально-економічний  зміст лізингу визначається відносинами  власності   та  спільної   економічної   діяльності   по   вертикалі   та

горизонталі (з власником, суспільством і т.д.), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речова сторона лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини  речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

          Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься  до підприємницької діяльності більш  високого рівня в порівнянні з  орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Закон України Про  лізинг дає наступне визначення терміну лізинг:[3]

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької  діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних  відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

Об’єкти  лізингових відносин.

Визначення об’єкта  лізингу є суттєвою умовою, без  якої угода вважається недійсною.

Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей.   Згідно з діючим законодавством     об’єктом

лізингу може бути будь-яке  нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. [8, с.24]

З урахуванням цього  можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:

а) Рухоме майно:

• обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);
• транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.д.);
• будівельна техніка;
• засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;
• оргтехніка, конторське обладнання;
• ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.д.;

б) Нерухоме майно:

• будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;
• споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і  не знищується в процесі виробничого  циклу.

Суб’єкти лізингових відносин

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:[15, с.34]

• банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

• лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.д.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;
• брокерські лізингові фірми;
• будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;
• страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди є будь-який суб’єкт підприємницької  діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, - лізингоотримувач. Це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

 Постачальником (продавцем) об’єкту  лізингу може бути підприємство-виробник, торгівельна організація або  інші суб’єкти  підприємницької  діяльності, які продають майно,  що передається згідно з договором  лізингу.

Відносини між суб’єктами лізингу регулюються Законом України “Про лізинг”, іншими нормативно – правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих  нормативно – правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.[3]

2. ВИДИ ТА ФОРМИ ЛІЗИНГУ.

Відповідно до рівня  окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов'язків лізингодавця, і термін використання об'єкта лізингу. Визначень фінансового та оперативного лізингу багато. Наведемо деякі з них.

Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає спів падіння терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг майна (термін амортизації довший від терміну договору).[13]

Фінансовий лізинг являє  собою лізинг майна з повною сплатою  його вартості і характеризується тим, що термін, на який передається майно в тимчасове користування, наближається по тривалості до терміну експлуатації та амортизації всієї або більшої частини майна. Оперативний лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають повної його вартості.[19]

Фінансовий лізинг —  це угода, яка передбачає протягом своєї  дії виплату лізингових платежів, котрі покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця. Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавача пов'язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.[3; 6]

Фінансовий лізинг —  основний вид лізингових операцій, при яких засоби виробництва лізингуються на тривалий термін, близький до терміну  амортизації, з можливим у подальшому придбанням лізингоотримувачем майна, що лізингується. Оперативний лізинг — коротко чи середньострокова оренда, як правило, з неповною амортизацією лізингового майна.[3; 6]

У практиці країн з  розвиненою ринковою економікою правові  особливості регулювання лізингових операцій стосуються, як правило,

фінансового лізингу, хоча замість обов'язкового характеру переходу власності у договорі мають бути зафіксовані умови такого переходу.

Основою для їх розмежування фактично служить термін оренди з  амортизаційним періодом і не передбачена  обов'язковість переходу права власності при здійсненні фінансового лізингу.

Існують такі форми лізингу:

• Зворотній лізинг – це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем  майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;
• Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;
• Міжнародний лізинг – це договір лізингу що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

  Міжнародний лізинг  здійснюється відповідно до Закону України “Про лізинг”, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна,  та договорів, укладених суб’єктами лізингу.

3. ФОРМИ ЛІЗИНГОВИХ УГОД. ДОГОВІР ЛІЗИНГУ

Міжнародна практика напрацювала наступні форми лізингових угод.

Стандартний  лізинг. При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві.  При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування.

Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача.

3.«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингдавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.[14]

4.«Чистий лізинг». В даному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з експлуатацією     обладнання,    виконує   лізингоотримувач.  Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з

використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в робочому стані,  обслуговувати  його та після закінчення строку лізингу  повернути його в доброму стані  з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з використанням лізингоотримувачем  майна. Але він несе відповідальність, пов‘язану з  можливими  діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

5. Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє на протязі 1-4 років. [13]

6.Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює  поставку необхідних сировинних матеріалів  для роботи даного обладнання, надає

кваліфікованих спеціалістів для  роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги.

7. Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов‘язковою. 

    8. Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

    9. Вендор - лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм - виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об‘єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

Договір лізингу укладається  у формі багатосторонньої угоди  за участю лізингодавця , лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або  двосторонньої угоди між лізингодавцем  і лізингоодержувачем. Договір має  бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України.

Істотними умовами договору лізингу є:

• Найменування сторін;
• Об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
• Строк, на який укладається договір лізингу;
• Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
• Умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно з законодавством України;
• Умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
• Умови страхування об’єкта лізингу;
• Умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного

стану;

• Умови реєстрації об’єкта лізингу;
• Умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
• Умови дострокового розірвання договору лізингу;
• Умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
• Відповідальність сторін;
• Дата і місце укладення договору.

За згодою сторін у  договорі лізингу можуть бути передбачені  й інші умови. Реорганізація лізингодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору лізингу. Строки договору визначаються за домовленістю сторін відповідно до вимог ЗУ “Про лізинг”.[3]

Передача об’єкта лізингу лізингодавцем  лізингоодержувачу здійснюється у  строки і на умовах, визначених у  договорі лізингу. Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця, із зазначенням, що це майно передано у лізинг та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням що це майно одержано у лізинг.

Об’єкт лізингу протягом всього строку дії договору є власністю  лізингодавця. У разі переходу права  власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника. Право користуватися об’єктом лізингу належить лізингоодержувачу тільки на умовах, визначених договором лізингу.

Права та обов’язки лізнгодавця.

Лізингодавець має право:

• Здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об’єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;
• Вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;
• Вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків,

завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Лізингодавець зобов’язаний:

• Передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі – продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;
• Не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об’єкта лізингу;
• Набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;
• Своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об’єкта лізингу відповідно до умов договору;
• Прийняти об’єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об’єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Права та обов’язки лізингоодержувача.

Лізингоодержувач має  право:

• Відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцем платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;
• Вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;
• Пред’являти продавцеві об’єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі – продажу цього майна, зокрема щодо його якості  та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі – продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

• Прийняти та належним чином користуватися об’єктом лізингу утримувати його відповідно до погоджених
• сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;
• Своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;
• У разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;
• У зазначені договором строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об’єкта лізингу та умов його експлуатації;
• У разі, якщо він не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об’єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Право лізингоодержувача  на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу може визначатися  окремим договором, укладеним з  продавцем.

Об’єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних  наглядових органах реєструється за домовленістю сторін на ім’я лізингодавця або лізингоодержувача у встановленому законодавством України порядку.

У разі якщо об’єктом лізингу  є державне майно або договір  пайового лізингу передбачає залучення  державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Договори, незареєстровані у встановленому порядку, визначаються не дійсними.

 4. СКЛАД, ВИДИ І ФОРМИ ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ. ЯКІСНІ ПЕРЕВАГИ ЛІЗИНГУ.

Основу економічних  взаємозв‘язків між лізингоотримувачем та лізингодавцем створюють лізингові  платежі, котрі відображають відносини  власності, користування реалізація та присвоєння прав власності на засоби виробництва.

 Визначення розмірів  лізингових платежів має важливе  значення для успіху лізингових  компаній. Під лізинговими платежами  розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоотримувач  за надане йому право користуватися  лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток. Виходячи з цього, загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

• суму, що відшкодовує витрати на виробництво чи придбання лізингового майна;
• накладні витрати, що пов'язані з рухом майна (транспортування, оформлення документів, зберігання);
• вартість кредитних ресурсів, що використовуються для придбання майна за лізинговою угодою;
• прибуток лізингодавця;
• експлуатаційні витрати (пуск, налагодження, ремонт, монтаж);
• сукупні послуги (навчання персоналу, передача ноу-хау, інжинірингові послуги);
• витрати на страхування майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;
• витрати на пошуки лізингоотримувача, рекламу, послуги посередникам;
• втрати від знецінення майна в результаті інфляції.

Крім того, в лізингових платежах слід враховувати суму податків, які буде сплачувати лізингодавець: податок з власників транспортних засобів і податок на майно (в разі його введення). Таким чином, загальна сума лізингових платежів не є постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна.

Чим швидше буде погашена вартість лізингового майна, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість лізингового майна. І навпаки, якщо лізингоотримувач переносить виплату перших платежів на пізніший строк, то первинна вартість майна зростає за рахунок нарахованих відсотків на вартість лізингового майна і кредиту. [19]

Розміри, спосіб, форма  і періодичність виплат, а також  метод визначення загальної суми лізингових платежів встановлюються в лізинговому контракті за взаємною згодою сторін. Порядок здіснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоотримувач може розраховувати надходження своїх доходів і разом з лізингодавцем розробити гнучку схему платежів).

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоотримувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише   на час його фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоотримувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоотримувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;[6; 3]

— майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоотримувача, що  не збільшує його активів і звільняє від сплати        

податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

• у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди);[16]

порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними     угодами     (лізингоотримувач    може      розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні);

 —      лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоотримувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія забирає своє майно);

—   лізинг на відміну  від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

— підвищується ліквідність  підприємств - лізингоотримувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

—  перевагою лізингу  є також можливість придбання  лізингоотримувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у  підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн. [18, с.4-6]

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства - виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від  проведення лізингових операцій отримують  досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:[18]

— розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

— знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д.);

— банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не  підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

• банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.

Величина лізингових платежів може бути “вища”, ніж процентна  ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.[17]

Як бачимо, лізингові  операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що

 притаманні лізингу:

— кількість учасників  лізингової угоди більша, ніж при  купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

— на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися  більше часу, ніж на підготовку контракту  на купівлю, вищі можуть бути і адміністративні  витрати, тому вважається, що ціна лізингу  може бути нижчою або дорівнювати  ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

На лізингодавця лягає  ризик морального старіння майна  і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж  позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця. Відповідно останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

На наш погляд, в  умовах економічної кризи в Україні, коли практично зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у зв'язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

ВИСНОВКИ

В умовах інвестиційної  кризи, що в Україні прийняла майже  чи не найбільш гострі форми серед  країн СНД, цілком закономірний той  всебічний інтерес, що виявляється  до специфічної форми економіко-правових відносин, що отримала збірне найменування "лізингу".

Являючись продуктом  розвитку в умовах постіндустріального  суспільства, з характерними для  нього високорозвиненими відносинами  ринкової економіки ("розширеної форми  людського співробітництва", користуючись термінологією Фридриха Хайека), традиційних  форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичного вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.

Такий альтернативний засіб  інвестування як одержання і використання іноземних кредитів має ряд негативних факторів, значна частина коштів спрямовується на покриття поточних витрат, дефіциту державного бюджету, а не на інвестування виробництва і його технологічне відновлення. До того ж іноземні кредити збільшують зовнішній борг і на його обслуговування витрачаються значні валютні кошти. Витрати консолідованого бюджету України на 2001 рік по обслуговуванню державного боргу склали 6.2% всіх витрат.

Враховуючи ситуацію з іноземними кредитами і інвестиціями, а також ситуацію, що склалася на вітчизняному ринку довгострокових кредитів (по них дуже високі проценти і їх практично ніхто не надає), саме лізинг може стати єдиною формою довгострокового кредитування в Україні в найближчий час.

На даний  момент в Україні розглядається  проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

Можна констатувати, що в  нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної  політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою

міжнародного лізингу. Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх  інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладень, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені. На 2000 рік дефіцит державного бюджету склав 4.5% ВВП, це свідчить про те, що частина централізованих вкладень буде зменшуватися.

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків з бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Вирішення вище зазначених проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин, врахування переваг регулювання  лізингових операцій  в інших  країнах, приєднання України до Конвенції  про міжнародний фінансовий лізинг, всебічна підтримка  розвитку лізингу з боку держави дадуть Україні змогу вирішити значну кількість проблем, пов`язаних з інвестуванням і залученням коштів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 року //Закон України. —Т. 1.—К., 2000. — С. 285.
2. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Закон України. —Т. 1. —К., 1999. —С. 173.
3. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К.,1999. - С. 144-151
4. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року //Закони України. —Т. 1.—К., 1999. — С. 191.
5. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року //Закони України. —Т. 1.—К., 1999. — С. 310.
6. Про оподаткування прибутку піприємств: Закон України від 22.05.97 р. № 283/97- ВР
7. Кабатова Е. Лізинг: поняття, правове регулювання, межнародна уніфікація. — К.: Наука, 1999. — 132 с.
8. Лізинг і комерційний кредит. — К.: Сервіс, 2000. —100 с.
9. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков /Под ред. ГрязновойА., Молчанова А. и др. — М.: ДеКА, 1995. — С. 18—56.
10. Ляшенко В., Барановский А., Толмачева А. Методические рекомендации по развитию лизинга как формы финансовой поддержки малого бизнеса. — Донецк.: ЦЭП АН Украины, 1996. — С. 35.
11. Мішенко В.І., Луб’яницький О.Г., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу. - К.: Знання, 1997. - 136с.
12. Осипов Ю.М. Основи підприємництва.- К. 2001. - С.179
13. Основы банковского дела /Под ред. Мороза А. — К.: Либра, 1998. — С. 208.
14. Прилуцки<span class="dash0417_0432_0438_0447_0430_0439_043d_0438_0439__Ch