Контрольна робота з « Фінансовий ринок»

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА  СЛУЖБА  УКРАЇНИ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ  СЛУЖБИ  УКРАЇНИ

Житомирська філія

 

 

Контрольна робота

з дисципліни « Фінансовий ринок»

 

 

 

 

 

Виконала :

    Студентка факультету  « Фінанси»

     V курсу ФСЗ-51в групи

     Куммер  Олена Володимирівна

Викладач: Дема Д.І.

 

 

Житомир 2013

ПЛАН

1.Домогосподарство як  економічна категорія:      а) домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства;          б) доходи домогосподарств і їх розподіл;      в) витрати та заощадження домогосподарств.

2.Фондовий ринок України.             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Домогосподарство  як економічна категорія     В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб'єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство. Воно є власником більшої частини ресурсів і відіграє велику роль в організації всього суспільного виробництва. Для вітчизняної економічної науки цей феномен є новим з точки зору його дослідження, бо в попередній нашій історії економісти, по суті, не вивчали домогосподарство з позиції економічної теорії.           Домашнє господарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. Це незалежна економічна одиниця, яка включає кілька осіб (але це може бути й одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, забезпечують економіку факторами виробництва і разом користуються заробленим чи отриманим доходом виключно для споживання. Останнє підкреслюється і в тому визначенні домашнього господарства яке йому дає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Воно ототожнює домогосподарство з "особою чи групою осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя". Це може бути сім'я, але це може бути й просто об'єднання тих хто не є родичами. Важливо щоб це об'єднання мало свої територіальні межі, спільний бюджет і щоб вони проживали разом. Члени домогосподарства є власниками ресурсів, необхідних для економіки і за ці ресурси отримують гроші необхідні для купівлі товарів та послуг.     Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться поза економічною діяльністю, принаймні в класичному розумінні останньої. Так, домашнє господарство може дуже часто виступати у формі сім'ї, яка функціонує на суто родинних зв'язках.             Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім'ї, взаємодопомогу, організацію відпочинку тощо.  З іншого боку, домашнє господарство - це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес. Він здійснюється всіма членами сім'ї і тими, хто належить до цієї одиниці не за ознакою родинних зв'язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з її недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній ділянці, дачі чи огороді. Цей аспект діяльності домашнього господарства має досить суттєве значення. Проте його роль в економічній системі суспільства пов'язана головним чином: 1) з власністю домашніх господарств на ресурси; 2) їх місцем у формуванні сукупного попиту; 3) їх роллю в забезпеченні безперервності відтворювального процесу в суспільстві.          Суб'єкти домашніх господарств виступають власниками значної частини ресурсів суспільства. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. Саме ці ресурси домашні господарства і доставляють на ринок ресурсів. Тому чим вищий рівень розвитку домашнього господарства, тим більш якісними будуть ресурси, які воно запропонує на ринку. При цьому стосовно землі і капіталу рівень розвитку домашнього господарства виявляється непрямо і може реалізуватись не стільки як ресурс, скільки в можливих варіантах їх пропонування. Так, на ринку ресурсів земля, може здаватись в оренду, у суборенду, у заставу, об'єднуватись у межах колективної власності для ведення сільськогосподарського виробництва або для реалізації інших проектів тощо. Те саме можна сказати й про капітал, форми пропозиції якого обумовлюються як рівнем розвитку суспільного виробництва, так і рівнем розвитку суб'єкта власності.    Що ж стосується такого ресурсу, як робоча сила, то її якість, як і форми пропозиції, майже виключно залежить від рівня розвитку домашнього господарства. Дійсно, рівень освіти, культури людини, її ціннісна орієнтація, її мобільність, здатність реагувати на зміни в суспільному виробництві тощо усе це значною мірою формується в сім'ї, яка є визначальною ланкою в організації життя суспільства.        Таким чином, саме власність на ресурси є базовою категорією, яка визначає місце домогосподарства в економічній системі суспільства, і чим вищий розвиток цих відносин власності, тим мобільніше й ефективніше функціонує ринкова економіка. За великим рахунком, усі ресурси належать домашнім домогосподарствам, хоча на значну частину їх власність розповсюджується тільки формально. Наприклад, у нашій державі відповідно до Конституції України й Закону України "Про власність" природні ресурси, водний і повітряний простір належать народу України. Зрозуміло, що персоніфікувати цю власність до рівня домогосподарства досить проблематично, хоча в деяких країнах є певні спроби це зробити. Так, у Туркменії таке природне багатство, як газ, є безкоштовним для громадян цієї країни. У деяких нафтодобувних країнах від кожної проданої на експорт тонни цього чорного золота частку виручки зараховують на рахунок кожного жителя країни. У більшості ж держав ця власність народу представлена у власності держави. Це не зовсім оптимальний варіант, бо він дає можливість багатьом державним чиновникам отримувати незароблені прибутки. Очевидно, що в перспективі ці ресурси не тільки формально, але й реально повинні належати громадянам України, а отже, і домашнім господарствам. Цивілізований шлях до цього лежить через прозорість і відповідальність дій державних чиновників, які безпосередньо розпоряджаються цією власністю всього народу.           Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств, по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об'єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме задля його задоволення і функціонує урешті-решт суспільне виробництво.           Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежить перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід'ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграє стадія розвитку економічної системи і її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи, рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.           Інша справа в країнах які, як наша Батьківщина, тільки розпочали розбудову ринкових відносин. Тут обсяги споживання домашніх господарств з одного боку обмежені недостатньо високим рівнем розвитку продуктивних сил, а з іншого боку величезною диференціацією в доходах різних верств населення, що стало в значній мірі наслідком приватизаціє державного майна, яка здійснювалась бувшою партійно-номенклатурною верхівкою за наявності дуже недосконалої правової бази цього процесу і психологічної неготовності величезних мас населення до здійснення приватизації.  За даних для конкретної країни рівня розвитку продуктивних сил і стадії на якій знаходиться дане суспільне виробництво обсяги і структура споживання визначаються багатьма чинниками і перш за все ціннісною орієнтацією і мотивацією членів домашнього господарства. Цей феномен оцінюється представниками різних напрямів в економічній теорії по різному. Так, представники класичної школи політекономії вважають, що домашнє господарство, а його вони визначають як цілісну одиницю, що володіє певними ресурсами (робоча сила, капітал, земля) і намагається їх продати в найбільш вигідному для себе варіанті, в своєму споживанні керується раціоналізмом. Він проявляється в тому, що витрата грошей (а це визначальна і необхідна стадія в задоволенні потреб) або іншими словами поведінка споживача визначається пошуком найкращого співвідношення між ціною і якістю. Це безсумнівно має місце, проте зводити всю ідеологію споживчої функції домашніх господарств до цього не можна. На це справедливо вказують представники такої течії в економічній теорії як інституціоналізм.           В працях інституціоналістів, присвячених аналізу сутності і функцій домогосподарств значне місце відводиться тим відносинам які формуються в середині домогосподарства при визначенні мети його створення, цілей які прагнуть досягти члени домогосподарства, межі задоволення потреб тощо. При цьому одним з ключових моментів стає те, що в формуванні цільової і мотиваційної складової домогосподарства визначальним фактором стає наявність соціальних цінностей які вже сформовані в суспільстві. Саме суспільство через вже сформовані цілі, стереотипи і т. ін. формує мету, цілі, мотивацію і т. ін. конкретного домогосподарства. Безсумнівно, кожен індивід, або їх група, що утворюють домогосподарство певним чином теж впливають на визначення цілей, мети і т. ін., але все ж таки домінуючим є та система або сукупність соціальних цінностей, яка вже сформована в суспільстві.   З огляду на зростання обсягів споживання, яке (принаймні в високорозвинених країнах) характеризується значною динамікою і формуванням у людської спільноти потужної споживацької психології такий підхід інституціоналістів до розглянутої функції є обґрунтованим і практично значущим. Адже нарощування споживання напряму через виснаження ресурсів і опосередковано через шкоду навколишньому середовищу, яке спричиняє постійне зростання виробництва, ведуть до загострення загальнолюдських проблем, пов'язаних з загрозою для існування прийдешніх поколінь. В цих умовах перед кожною державою постає питання про формування потреб домашніх господарств в напрямку раціонального і ощадливого використання необхідних для їх задоволення ресурсів. В цьому відношенні теоретичний висновок про формування цільової спрямованості споживчої функції домогосподарств переважно під впливом сформованих в суспільстві цінностей, відкриває механізм можливого і ефективного впливу суспільства і перш за все в особі її владних структур на формування бажаних стереотипів споживчої поведінки членів домашніх   господарств. Поряд з цим варто підкреслити і те, що представники інституціоналізму, розглядаючи споживчу функцію домогосподарств, заперечують поведінку його членів як оптимізуючи (досягнення максимуму корисності в споживанні матеріальних благ та послуг на основі співставлення якості і ціни). Аргумент представників цього напряму в розвитку економічної теорії полягає в тому, що індивід, як представник домогосподарства, як правило, не може зробити раціональний вибір через складність інформації, її величезні обсяги і часто свою некомпетентність в споживчих характеристиках тих товарів і послуг які він бажає отримати. Через це реальна поведінка індивіда, як члена домашнього господарства, не може бути зведена тільки до раціоналізму, що визначається оптимальним співвідношенням ціни і якості товарів і послуг, які він обирає для задоволення своїх потреб. В значно більшій мірі споживча функція домогосподарств формується під впливом цілої низки суспільних інститутів. Так, в різних країнах суб'єкти цього господарства по різному усвідомлюють свої потреби залежно від сукупності своїх уявлень, національних традицій, усталених звичок, менталітету тощо. Ці чинники будуть досить помітно впливати на сукупний попит домашніх господарств в різних країнах. Так, в українській сім'ї приготування їжі займає велике місце в організації життєдіяльності домашнього господарства. Тут на цей процес відводиться значно більше часу, ніж у родинах, у більшості розвинених країн Західної Європи. Досить помітною буде і різниця в структурі попиту. Вона має місце як між домашніми господарствами різних країн, так і серед цих суб'єктів у межах однієї країни.         Великий вплив на формування сукупного попиту домашніх господарств має і загальна форма організації суспільного виробництва. Для прикладу візьмемо такий фактор, як рівень територіальної мобільності робочої сили. Якщо він високий, то і попит домашніх господарств на транспортні засоби буде великим. При цьому важливе значення мають також інші чинники. Скажімо, у нашій державі має місце помітна міграція населення невеликих міст і сіл до великого міста у зв'язку з тим, що це населення знаходить у місті собі роботу. Ця так звана маятникова міграція, у свою чергу, зумовлює потребу в транспортних засобах, яка може бути задоволена як власними автомобілями, так і суспільним транспортом, наприклад, приміськими потягами. А оскільки придбання та експлуатація автомобіля в наших умовах вимагає значних коштів, то ця потреба значною мірою задовольняється для переважної частини населення суспільним транспортом приміського сполучення, оскільки він відносно дешевий для споживача.            В процесі задоволення своїх потреб індивід, як член домашнього господарства, певну частину грошового еквівалента нагромаджує, перетворюючи його в заощадження. Вони обумовлені тим, що реальні доходи населення, особливо в високорозвинених країнах, зростають. Це дає можливість певну їх частку накопичувати. Мотиви цього накопичення дуже різноманітні і індивідуальні, але серед них все ж таки можна виділити найбільш типові.           По-перше, заощадження нагромаджуються як певний страховий резерв на випадок непередбачуваних обставин, як то хвороба, безробіття, вихід на пенсію і т. ін. Ця частина доходів, які акумулюються у вигляді заощаджень, постійна і достатньо велика, бо ринок завжди дуже непередбачуваний по відношенню до людини і вона намагається накопичити певну суму грошей на "чорний день".           По-друге, частину доходів члени домашнього господарства нагромаджують з метою придбання товарів довгострокового користування (машини, меблі і т.п.), житла або для відпочинку. За високого рівня задоволення потреб домогосподарств це теж постійна і потужна складова заощаджень.           По-третє, певна частина доходів домашнього господарства накопичується з метою використання їх для збільшення свого доходу за рахунок купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цю частину заощаджень акумулюють переважно такі елементи небанківських кредитних установ, як інвестиційні компанії і фонди, трастові компанії й інші установи аналогічного характеру.         Слід відмітити, що кошти, які нагромаджують домогосподарства за всіма переліченими найбільш типовими мотивами нагромадження в країнах з усталеною ринковою системою акумулюються банківською системою або системою інших фінансових установ (кредитні спілки, страхові компанії тощо) і в своїй масі виступають надзвичайно потужним фінансовим ресурсом для розвитку суспільного виробництва.       Для будь-якої країни з ринковою економікою заощадження населення виступають головним джерелом кредитних ресурсів банківської системи. В нашій державі з її постійною нестачею фінансових ресурсів ці накопичення домашніх господарств відіграють особливо важливу роль. В разі масового відтоку цих коштів, наприклад, під час кризи, під загрозу існування попадають не тільки окремі банки, а і вся банківська система країни. Прикладом може бути світова фінансова криза 2008-2009 pp. яка зачепила Україну і одним з проявів якої стало масове дострокове відкликання населенням своїх вкладів в комерційні банки. Тільки своєчасні дії Уряду і Верховної Ради, які вилились в суттєві збільшення гарантованого внеску фізичних осіб в банки з 50 тис. грн. до 150тис. грн., а також підтримка проблемних банків з боку держави, загальмували цей руйнівний процес і сприяли тому, що вже в кінці 2009 р. вклади населення в комерційні банки стали зростати.           За ті ресурси, які домашні господарства пропонують на ринку як капітал, вони отримують одну з форм доходу на капітал. Це може бути рента (у разі пропозиції такого ресурсу як земля), прибуток, коли ресурс представлений речовими формами існування капіталу і відсоток за умови пропозиції на ринку грошової (вартісної) форми існування капіталу.  В Україні населення в своїй основній масі не має в своєму розпорядженні значної кількості нагромадженого майна і особливо нерухомості. Приватизація державного майна була здійснена бувшою партійно-номенклатурною верхівкою і як наслідок привела до того, що майже усе населення втратило свої майнові паї, які сконцентрували у своїх руках олігархи. В цих умовах доходи домашніх господарств від майна дуже невеликі. Дещо інша ситуація в сільському господарстві, де була розпайована земля, а на продаж земельного паю було введено заборону на п'ять років, яка Верховною Радою постійно продовжувалась. Мораторій на продаж землі подовжено і на наступний.         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Фондовий ринок України        Фондовий ринок ( ринок  цінних паперів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.    Фондовий ринок є абстрактним поняттям, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям «фондова біржа» - організацією, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.      Фондовий ринок є невід’ємним та важливим елементом фінансової системи ринкової економіки. В Україні фондовий ринок формально існує вже понад 15 років, з часу прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Але процес інституційного становлення, набуття необхідних параметрів ринку ще далеко не завершений. Економісти та політики аналізують проблеми розвитку вітчизняного фондового ринку, виявляють бар’єри, що перешкоджають цьому розвитку, шукають можливості, переорієнтувати фондовий ринок на вирішення нових завдань у процесі економічного розвитку, розробляють заходи економічної політики, спрямовані на усунення перешкод формування високоефективного фондового ринку.         Ліквідний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки шляхом:     - акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів між різними галузями економіки та підприємствами;        - формування коректної ринкової вартості підприємств;    - утворення інформаційних індикаторів для інвесторів, індикації загального стану економіки для всіх суб’єктів господарювання;    - залучення коштів для покриття дефіциту державного та місцевих бюджетів, фінансування державних та місцевих програм розвитку;   - створення ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів;  - сприяння розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та інститутів спільного інвестування.         Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки):       - за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві;  - за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП);     - за формою організації вторинного ринку – біржовий і позабіржовий (вуличний);            - за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою.    Суб'єкти РЦП:           - емітенти (компанії, товариства, підприємства, держава) – випускають ЦП;              - інвестори (фізичні та юридичні особи) покупці ЦП;     - посередники (брокери, дилери, андерайтери);      - органи регулювання (ДКЦПФР, біржі, асоціації брокерів та дилерів тощо);             - інфраструктурні учасники (депозитарії, зберігачі, реєстратори, трасти, продавці інформації про РЦП).        Основними функціями фондового ринку є:      - залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;  - забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;  - розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;             - забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.            Ринок цінних паперів в Україні розпочав своє становлення у 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (актуалізовано Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні вітчизняного фінансового сектору економіки.     Найбільш важливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року було утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» в Україні визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Наступним кроком у регулюванні ринку цінних паперів України став Указ Президента України №1063/2011 від 23.11.2011 року про утворення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Динаміка показників економічного розвитку України протягом останніх років, зокрема і ринку цінних паперів, свідчить про закріплення позитивних тенденцій. Серед головних позитивних змін, які були характерні для фондового ринку в цей період та сформували надійну основу для подальшого зміцнення ринку цінних паперів, а також сприяли відновленню її інвестиційної функції, - збільшення обсягу торгів, зростання співвідношення капіталізації до ВВП, залучення інвестицій та ін.     Через інструменти фондового ринку протягом січня - червня 2013 р. було залучено 57,62 млрд. грн., що на 7,27 млрд. грн. (14,4%) більше порівняно з аналогічним періодом 2012 р. Про це повідомляє прес-служба НКЦПФР. "Відрадно зазначити, що перші шість місяців 2013 року досить гідними на українському ринку цінних паперів, і показники його діяльності є позитивними як для держави, так і для учасників ринку, - зауважив голова НКЦПФР Дмитро Тевелєв. - Сподіваюсь, що і в другому півріччі ми станемо свідками принаймні стабільності, а, можливо, і збільшення обсягів ринку, і друга половина року характеризуватиметься насиченням ринку новими інструментами, а, значить, і підвищенням рівня ліквідності".   Обсяг зареєстрованих комісією у першому півріччі випусків інвестиційних сертифікатів КУА ПІФ становив 18,46 млрд. грн., що більше на 8,69 млрд. грн. порівняно з даними за аналогічний період 2012 року. У свою чергу, обсяг зареєстрованих випусків акцій КІФ зменшився на 6,32 млрд. грн. - до 1,97 млрд. грн.       Зазначимо, обсяг біржових контрактів з цінними паперами в Україні в I півріччі 2013 р. порівняно з ситуацією роком раніше збільшився на 89,5% - до 187,93 млрд. грн.         Найбільший обсяг торгів був зафіксований з держоблігаціями - 140,16 млрд. грн. (74% загального обсягу), друге місце займають операції з облігаціями підприємств - 21,674 млрд. грн. (12%), третє - операції з акціями, 12,51 млрд. грн. (7%).         Лідерами за обсягами торгів на фондових біржах у першому півріччі є біржа "Перспектива" (132,714 млрд. грн.), ПФТС (38,048 млрд. грн.) та "Українська біржа" (6,941 млрд. грн.).В останні роки продовжилась тенденція збільшення обсягу торгів на ринку цінних паперів. Так, цей показник у 2012 році становив 2 530,87 млрд. грн., що більше обсягу виконаних договорів у 2011 році на 359,77 млрд. грн. У той же час, темпи зростання фондового ринку були випереджаючими порівняно з ВВП: обсяг торгів на ринку цінних паперів перевищив показник ВВП країни майже у два рази. Це свідчить про розвиток економіки держави в цілому та розвиток фондового ринку зокрема, а також швидкі темпи цього поступу.      Перспективи розвитку фондового ринку України   Інтерес до України, зокрема, викликаний наявністю сильної металургійної промисловості, хоча вона не відрізняється інвестиційною привабливістю. Із-за цінових рисок учасники ринку з обережністю відносяться до акцій металургійних компаній. Разом з тим, експерти фондового ринку відзначають, що в Україні є цікаві активи в різних областях. Найбільш перспективними напрямами фондового ринку є всі сфери, пов’язані із споживанням, - в першу чергу сільськогосподарський сектор, а також роздріб, телекомунікації, банківська сфера. Слід підкреслити, що далеко не всі компанії цих секторів присутні на фондовому ринку. Створення нових компаній диверсифікує фондовий ринок і дасть іноземним інвесторам можливість увійти до секторів української економіки.     Єдине, що відштовхує інвесторів - це значні проблеми організаційного характеру, тобто те, що стосується організаційної складової ринку цінних паперів. Основними з таких проблем є:        - політична нестабільність, що підсилює недовір'я інвесторів;   - нерозвиненість матеріальної бази, технологій торгівлі, регулятивної і інформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної і клірингової мережі;             - ослаблена роль державного регулювання, яке пояснюється його роздробленою системою (декілька державних органів прямо впливають на ринок і регулюють його);          - низька ліквідність фондового ринку;       - дуже високі технічні ризики;        - відсутність великих, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів, які заслуговують суспільної довіри;       - відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;    - агресивність, гостра конкуренція через відсутність традицій ділової ринкової етики;             - суттєве збільшення неорганізованого ринку, порівняно з організованим;            - учасники фондового ринку маніпулюють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;       - слабкість внутрішніх інституційних інвесторів, представлених інститутами спільного інвестування (ІСІ), недержавними пенсійними фондами (НПФ) та страховими компаніями, низька активність фізичних осіб на ринку;             - низькі темпи приведення нормативної бази, що врегульовує відносини у фінансовій сфері до вимог міжнародних стандартів;     - низький рівень специфікації прав власності, що зумовлює численні корпоративні конфлікти.         Причиною тому є недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з боку держави за процесами, які відбуваються на фондовому ринку.          Подальший розвиток фондового ринку залежить від конкретних заходів держави у сфері розбудови фінансової системи. Подальший розвиток фондового ринку винятково на основі саморегуляції ринкових відносин є неможливими. Це пояснюється тим, що ринкові відносини на нещодавно утворених ринках ще повністю не сформувалися. Тому темпи розвитку фондового ринку, його якісні аспекти, а також розкриття його інвестиційного потенціалу, залежать від конкретних заходів державної політики у сфері фінансового сектору.         Останніми роками більшість вітчизняних науковців при дослідженні перспектив розвитку ринку цінних паперів схиляються до того, що в Україні доцільно створити єдину біржову систему. Насправді зараз у країні існує нестабільний біржовий ринок, оскільки функціонуючі сьогодні фондові біржі та торговельні системи діють автономно, що розмежовує біржовий простір на окремі сегменти.           Крім того, на низьку ефективність фондового ринку України впливає недосконалість Національної депозитарної системи. Роль Центрального депозитарію виконують Національний депозитарій, Міжнародний фондовий союз та НБУ. Діяльність їх не завжди є скоординованою і не відповідає вимогам інвесторів та емітентів. Для порівняння необхідно зазначити, що успішні фондові ринки країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Польші, Словенії, Угорщини, Хорватії, країн Балтії) функціонують на основі консолідованої системи біржової торгівлі з основною біржею, на якій укладається переважна більшість угод із цінними паперами. Функціонує централізована депозитарна система із центральним депозитарно-кліринговим центром.          Отже, зважаючи на викладені вище проблеми та наведений досвід країн із розвинутими ринками цінних паперів, доцільно виділити такі основні заходи,що сприятимуть формуванню високоліквідного стійкого ефективного ринку цінних паперів в Україні:        1. Стабілізація законодавчої бази, створення належної системи захисту прав інвесторів, власників цінних паперів.      2. Прийняття єдиного закону, який регулював би випуск та обіг усіх видів цінних паперів і питання професійної діяльності на ринку фінансових інструментів, депозитарного обслуговування, регулювання ринку фінансових інструментів.            3. Упровадження дієвої системи фінансової відповідальності щодо порушників, професійних учасників ринку цінних паперів.    4. Забезпечення розвитку ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації та зростання частки організованого ринку.  5. Цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів.  6. Активізація дій щодо впровадження пенсійної реформи - як необхідна складова розвитку інституційних інвесторів.    7. Уніфікація обліку цінних паперів, централізація депозитарної системи та її інтеграція у міжнародний ринок цінних паперів.   8. Поліпшення якості професійної діяльності та підвищення рівня компетентності фахівців на ринку цінних паперів, ознайомлення їх зі світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажування.          9. Підвищення рівня компетентності населення з питань фондового ринку тощо.         Упровадження вище зазначених заходів дозволить розширити інфраструктуру фондового ринку та створити сприятливі умови для розміщення фінансових ресурсів, поліпшити рівень корпоративного управління, стимулювати інвестиційну активність у країні, сприятиме інтеграції в Європейський та світові ринки капіталу.     На сучасному етапі розвитку економіки України, перед фондовим ринком необхідно поставити нові завдання, орієнтовані на вирішення проблеми забезпечення економіки інвестиційними ресурсами.    У 2010 році указом президента було затверджено Програму розвитку фондового ринку України на 2011-2015 роки. Згідно з нею, зусилля держави мають бути спрямовані на вирішення наступних основних завдань подальшого розвитку фондового ринку України:       - збільшення капіталізації та ліквідності фондового ринку;    - удосконалення ринкової інфраструктури та засад саморегулювання, забезпечення їх надійного і ефективного функціонування;     - покращення механізмів захисту прав інвесторів;     - удосконалення умов і правил державного регулювання та нагляду на фондовому ринку.         Внаслідок реалізації цієї програми очікуються такі показники розвитку фондового ринку України до 2015 року:       1. Залучення в середньому щорічно не менше ніж 100 млрд. грн. в цінні папери, у т.ч. у формі нових інвестицій не менше ніж 75 млрд. грн.  2. Зростання капіталізації лістингових компаній до 500 млрд. грн. 3. Підвищення рівня капіталізації фондового ринку до ВВП 40%. 4. Збільшення загальної номінальної вартості облігацій підприємств, що перебувають в обігу до 30 млрд. грн.       5. Зростання вартості активів інституційних інвесторів до 15 млрд. грн. 6. Збільшення обсягів біржових торгів цінними паперами до 250 млрд. грн. в рік.            7. Збільшення долі біржового ринку до 10 %.      8. Підвищення місця України в Індексі захисту прав інвесторів не менше ніж на 20 позицій.        Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва.   Український фондовий ринок тільки формується. Зрозуміло, існують об'єктивні труднощі. Але є надія, що Україна поступово наближається до мети - до створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, що регулюється державою і інтегрованого в світові фондові ринки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1.Щетинін А.Т. Політична  економія.: [Електронний ресурс] -  Режим доступу:  http://pidruchniki.ws/11510513/politekonomiya/domogospodarstvo_ststemi_ekonomichnih_vidnosin

2. Через фондовий ринок в економіку України за I півріччя 2013р. залучено на 14,4% більше коштів.: [Електронний ресурс] -  Режим доступу: http:// finance.rbe.ua/cherez-fondovyy-rynok-v-ekonomiku-ukrainy-za-i-polugodie-05082013080300

3.Відомості про фондовий  ринок України.: [Електронний ресурс] -  Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua/fond/info

4.Левус Н. Перспективи розвитку фондового ринку України.: [Електронний  ресурс] -  Режим  доступу: http://libfor.com/index.php&newsid=783