Конкуреція як ринковий механізм

Вступ:

Одним із найважливіших елементів  ринкового механізму є конкуренція. Конкуренція – це економічне суперництво  між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг за завоювання ринку та отримання більшого прибутку. Без конкуренції ринкові відносини практично неможливі. Конкуренція виникає за певних умов:

1) наявності на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців будь-якого ресурсу або продукту;

2) свободи для покупців  і продавців виступати на тих  чи інших ринках або залишати  їх.

3) свободи виробляти ту чи іншу продукцію, обирати постачальників, розпоряджатися прибутками та вирішувати інші господарські проблеми.

4) пропозиція товарів повинна перевищувати попит. В умовах дефіциту товарів конкуренції не буде, бо тоді розкуповується все.

 

Основна частина:

В умовах конкуренції економічна влада (можливість впливати на ринкові  ціни) розсіяна між великою кількістю  продавців і покупців, бо жоден  продавець не може запропонувати  таку кількість товарів і жоден  покупець не може закупити таку кількість  продукції, яка б помітно вплинула на їх ціну. В умовах конкуренції кожен, продавець вносить дуже малу частку товару в його сукупну пропозицію і він неспроможний впливати на ціну.

Широке розсіювання економічної  влади становить основу конкуренції  й обмежує можливість зловживати владою. Конкуренція обмежує можливості продавців і покупців реалізувати  свої особисті інтереси. Водночас конкуренція  в ринковій економіці реалізується в прагненні кожного суб'єкта одержати більший грошовий дохід, у  прагненні виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі вигідне становище і більший прибуток. Це породжує економічну боротьбу, яку називають конкуренцією. Перемога в конкуренції досягається за рахунок перемоги над конкурентом.

Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одного боку, створює  такі умови, за яких покупець має великий  вибір товарів, а продавець — великі можливості для їх реалізації. З іншого боку у в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище за інтерес партнера. У результаті і продавець, і покупець при укладанні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, і кожен з них зазнає збитків.

Неодмінною умовою конкуренції  є економічна свобода і незалежність суб'єктів ринкових відносин. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, в можливості самостійно вибирати ринкових партнерів. У процесі конкуренції суб'єкти господарювання взаємно контролюють один одного, причому здійснюється це переважно краще, ніж будь-яким державним органом. Конкуренція є також важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Конкуренція зумовлює позитивні  і негативні наслідки.

Позитивним у конкуренції  є таке:

1) вона сприяє розвитку  НТП і впровадженню його у  виробництво;

2) примушує економити  ресурси, сприяє зниженню витрат  виробництва і цін;

3) стимулює покращення  якості продукції та обслуговування  споживачів;

4) сприяє вирівнюванню  норм прибутку.

Негативні наслідки:

1) конкуренція створює  умови для безробіття, банкрутства  окремих підприємств, призводить до розорення дрібних виробників, посилює майнове розшарування і нерівність;

2) веде до посилення  диференціації доходів і створює  умови для їх несправедливого розподілу;

3) сприяє виникненню економічних  криз;

4) є важливим фактором  посилення монополізації економіки.

У конкуренції застосовуються цінові і нецінові методи боротьби.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто впроваджує НТП, підвищує продуктивність праці і знижує витрати виробництва.

До нецінових методів належать:

— зміна властивостей товару;

— створення нових товарів  для задоволення тих самих  потреб;

— оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди;

— удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів  і після реалізаційне обслуговування.

В умовах сучасного ринку  переважають нецінові методи.

Конкурентний ринок означає  такий його стан, коли жодна фірма  не може впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції  є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Пропозиція товарів на такий ринок виготовляється великою кількістю підприємств. Відповідно до цього, з іншого боку виступає необмежена кількість покупців, тобто тут мають місце конкурентна пропозиція і конкурентний попит.

У реальному господарському житті досконала конкуренція  може існувати лише як епізод, окремий момент, тому що розвиток конкурентних відносин об'єктивно веде до появи монополій. Чому? По-перше, тому, що конкуренція виходить із прагнення одержати максимальний прибуток, а це може бути досягнуто лише створенням переваг для себе проти інших. Не треба забувати, що конкуренція — це "жорстока війна проти всіх". У цій "війні" використовуються такі методи боротьби як підкуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію, тому що вона споконвічно спирається на приватну власність, а власність — це монополія володіння, користування, розпоряджання певними благами. Монополія означає виключне право на щось — виробництво, торгівлю — яке належить одній фізичній чи юридичній особі.

Залежно від сфери і  характеру конкурентної боротьби розрізняють  внутрішньогалузеву, міжгалузеву, досконалу  і недосконалу, міжнародну та олігополістичну  конкуренцію (рис. 3.10).

Внутрішньогалузева конкуренція — це економічна боротьба між окремими підприємствами всередині кожної галузі зо одержання більшого прибутку. Вона ведеться головним чином шляхом запровадження нової техніки і нових технологій з метою зниження індивідуальних витрат виробництва. Знижуючи індивідуальні витрати і реалізуючи продукцію за ринковими цінами, підприємці отримують вищий прибуток.

Міжгалузева конкуренція – це економічна боротьба між підприємствами різних галузей за одержання більшого прибутку. Ця конкуренція ведеться шляхом переміщення вільних капіталів у ті галузі виробництва, в яких можна одержати на аналогічний капітал вищий прибуток. Унаслідок вкладання додаткових капіталів виробництво товарів у прибуткових галузях швидко зростає, пропозиція товарів збільшується, ціни знижуються і поступово знижується прибуток. Отже, міжгалузева конкуренція зумовлює тенденцію вирівнювання норм прибутку в різних галузях.

Досконала або чиста конкуренція  має місце там і тоді, коли на ринку є велика кількість продавців. Вони продають продукцію, яка має  однакові якісні параметри або цілком ідентична (наприклад, цемент певної марки, пшеницю певного сорту тощо). І кожен продавець не може призначити ціни, вищої за ринкову, бо покупці будуть купувати товари в інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не може впливати на ринкову ціну ринковими методами. В умовах досконалої конкуренції виробник добре знає, що пропонувати вищу ціну на власний товар марно, бо не буде збуту, а зниження ціни зумовить зменшення прибутку. Виробник повинен пристосовуватися до ціни. І з метою збільшення своїх прибутків він повинен знижувати витрати виробництва.

Недосконалою конкуренція  є тоді, коли на ринку є багато продавців будь-якого товару, але  серед них є такі, що пропонують велику кількість продукції, мають  витрати виробництва, нижчі від  середніх, і можуть знижувати ціни з метою перемоги конкурентів. Така конкуренція веде до монополії. Тому в неї повинна втручатися держава  й обмежувати вплив монополізму.

Міжнародна конкуренція  — це економічна боротьба виробників різних країн на світовому ринку. Вона може бути внутрішньогалузевою і міжгалузевою. У ній домінують компанії розвинутих країн. У сучасних умовах вона найбільше проявляється на ринку військової техніки, автомобілів, засобів зв'язку, інших видів нових машин приладів і технологій.

Олігополістична конкуренція. На олігополістичний ринок товари постачає небагато виробників. Деякі галузі можуть бути представлені декількома фірмами. Отже, тут конкурує невелика кількість фірм, які можуть впливати на ринкову ціну. Зниження ціни однією фірмою змушує робити це інші фірми. Невелика кількість фірм пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися в цю галузь виробництва. Переважно це пов'язано з обмеженістю ресурсів. Новим фірмам також важко знайти ринки збуту, бо ринок уже насичений.

Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового  ціноутворення і деформованого  розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій беруть участь монополії, є недосконалою. У реальному житті монополія досягається різними методами і виступає в різних типах (рис. 3.9). Виділяють такі типи монополізму:

1. Економічний монополізм. Він виростає з конкуренції.  Суть його в утворенні великих  підприємств, об'єднань, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції однієї або кількох галузей. Це дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високих прибутків. Такий тип монополізму є найбільшою загрозою ринковій економіці і тому повинен постійно контролюватися державою.

2. Технологічний монополізм. Проявляється в тому, що окремі фірми захоплюють і монополізують певні технології. Це має місце в першу чергу в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, транспорт. У таких галузях сама технологія робить ефективним лише велике виробництво.

3. Рекламний монополізм. Полягає в заманюванні покупців  різними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цін для постійних клієнтів, використанням популярних каналів телебачення тощо.

4. Інноваційний монополізм. Характеризується тим, що окремі  фірми, використовуючи передові  технології, нові форми організації  праці та виробництва, виявляються  в кращих умовах, бо виробляють  нову продукцію, яка має кращі  якості і користується широким попитом. Особливістю цього типу монополізму є те, що він має тимчасовий характер. Він зникає в міру розповсюдження і впровадження в практику нових наукових досліджень.

5. Природний монополізм. До цього монополізму відносяться  природні державні монополії,  зокрема, монополія на організацію і регулювання грошового обігу, на добування стратегічної сировини і виробництво стратегічних товарів, на виробництво окремих товарів, на надання водо -, газо -, тепло - та енергопослуг.

Природна монополія виникає  й існує тоді, коли одна фірма  може постачати продукцію для  всього ринку і має нижчі витрати  виробництва на одиницю продукції, ніж мали б конкурентні фірми. Існування її з точки зору суспільства  є доцільним, бо усунення її і створення декількох підприємств може привести до збільшення витрат на надання послуг і зростання цін.

6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративної системи. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи конкуренцію. Монополізм цього типу є найбільш негативним і не повинен допускатися.

 

Висновки:

Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець — це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополії-покупця може виступати держава, великі фірми, державні організації. Наприклад, організації для закупівлі сільськогосподарської продукції, газу, нафти та іншої продукції добувної промисловості.

Основними організаційними  формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та інші об'єднання.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні. – 2009. - №7.

2.Буянова Н. Основні функції та стан конкуренції в Україні//Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №6.

3.Гражевська Н. Забезпечення  конкурентоспроможності національної  економіки в глобальному постіндустріальному  вимірі//Економіка України. – 2008. - №9.

4.Грецький Р. Теоретичні  підходи до визначення природи і сутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №12.

5.Кіндзерський Ю. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//Економіка України. – 2006. №8.